Гранична корисність

Грани́чна кори́сність (англ. Marginal utility) — додаткова корисність, яку отримує споживач із додаткової одиниці товару або послуги, яку буде втрачено у випадку відмови від цієї одиниці.

Цей напрям економічної теорії виник у останній третині 19-го століття в наслідок спроб економістів пояснити механізми утворення ціни. Найвідомішими його представниками були В. Джевонс, А. Маршалл, К. Менгер, Ф. Візер, Е. Бем-Баверк, Д. Кларк. Головна ідея даного підходу полягає в тому, що зведення вартості до витрат (самої праці чи праці, землі, капіталу) є неприйнятною, тому що не дає змоги врахувати корисність товару. Вартість на їхню думку, визначається суб'єктивною граничною корисністю останньої реальної одиниці певного блага

Австрійська школа

Виходячи з того, що «цінність суб'єктивна не лише за своєю сутністю, але і за своєю мірою», Карл Менґер визначав останню через «кінцеву інтенсивність» — ту найменшу корисність, яку має остання одиниця запасу певного блага. Водночас граничну корисність вчений узалежнював від двох факторів:

інтенсивності індивідуальної потреби, її нагальності;

рідкісності блага, яка визначається існуючим його запасом.

Розвиваючи свої економічні міркування, вчений доводив, що при визначенні цінності благ необхідно брати за основу конкретні потреби конкретної людини. Згідно з цим положенням К. Менгер побудував шкалу корисностей на основі ранжування благ за їх цінністю для споживача. При цьому він не намагався кількісно виміряти граничну корисність і суб'єктивну цінність, вважаючи можливим визначення лише порядку розташування потреб за принципом «від більшого до меншого» (ординалістський підхід).

Побудована австрійським дослідником шкала корисностей, яка відобразила систему потреб конкретного споживача та міру їх задоволення, отримала назву «таблиці Менгера»

Найбільш слабким місцем теорії граничної корисностібула неможливість хоча б у якомусь наближеннівиміряти корисність і однозначно її оцінити для різнихлюдей. Коли економічна думка зробила наступний крокі довела, що немає необхідності її вимірювати (в теоріїспоживчого вибору), теорія граничної корисностіотримала широке визнання, а ідея граничних ефектівстала використовуватися в інших розділах економічноїнауки.

Революція в теорії вартості

Теорія граничної корисності заклала основи новогонаукового підходу до проблеми ефективності виробництвана основі оптимального використання обмеженихресурсів, що мало велике методологічне значення.

Вперше був використаний принцип граничності, якийстав застосовуватися в інших економічних науках. Центртяжкості в економічному аналізі був перенесений з витратна кінцеві результати. Відбулася революція в теоріївартості. І, нарешті, економічна теорія впершеприйняла в якості вихідного моменту суб'єктивнумотивацію економічної поведінки індивіда, тобтоповернулася обличчям до людини - виробнику іспоживачеві.

Представники нової економічної концепції --теорії граничної корисності - як вихіднийявища при визначенні вартості обрали ставленнялюдини до речі, суб'єктивну оцінку індивідуумомкорисності різних благ.