Особливості і шляхи приватизаційних процесів в Україні

• через недоліки в правовому регулюванні і здійсненні приватизації цей процес не дав достатніх стимулів та фінансових ресурсів для структурної перебудови економіки та впровадження інновацій, економічного зростання та створення робочих місць, підвищення ефективності  виробництва, а, навпаки, спричинив занепад не тільки окремих підприємств, але й цілих галузей; приватизація супроводжувалася численними недоліками концептуального, нормативно-правового, організаційно-методологічного, економічного, судово-проваджувального, інформаційного характеру, часто тіньовими, а нерідко й кримінальними методами (на найвищому рівні офіційно визнано, що ці процеси фактично не контролювалися державою);

• відсутність механізмів прозорого та ефективного перерозподілу,  яка призвела до того, що приватизація в Україні стала переважно засобом перерозподілу суспільного багатства, а не прискореного капіталоутворення, необхідного для радикальної структурної модернізації економіки та забезпечення її конкурентоспроможності. Справжній приватний сектор в економіці сьогодні більшою мірою формується у сфері нових підприємств, аніж приватизованих старих;

• відсутність проведення не в повному обсязі лібералізації та стабілізації економіки;

• економічна криза, інфляція;

• непідготовленість та непоінформованість населення, недоліки освіти.

3. Відсутність достатніх гарантій і захищеності. Для захисту приватної власності, виведення капіталів і доходів із тіні потрібна, насамперед, їх легалізація, у тому числі шляхом амністії (за винятком капіталів кримінального походження). Водночас заходи легалізації капіталів можуть бути результативними лише за наявності низки передумов, основними серед яких є довіра підприємців і суспільства до влади.

Позитивні наслідки приватизації: Поява нових приватних власників стала одним із чинників подолання глибокої системної кризи 1990-х рр. За 2000-2003 рр.:

– реальний  ВВП в Україні зріс на 31,5%;

– обсяг продукції промисловості — на 59,0%;

– сільського господарства — на 10,0%;

– експорт товарів і послуг — на 79,7%;

–  доходи населення — на 120,8%;

–  вартість основних засобів   протягом 2000-2002 рр. збільшилася на 23,3%;

– поступово підвищувалося місце в інвестиційних рейтингах

відбулося просування країни у рейтингах міжнародної конкурентоспроможності Даоського

У 2004 р. стрімке зростання  економічних параметрів супроводжувало  високі темпи приватизації великих промислових об’єктів.

Зміна влади в Україні у 2005 р.  спричинила зупинку приватизаційного процесу, що  зразу ж відобразилося на темпах економічного зростання, обсягах інвестицій.

Недоліки та негативні наслідки процесу приватизації:

– У  результаті широкомасштабної сертифікатної (ваучерної) приватизації мільйони громадян України, всупереч сподіванням, не стали реальними власниками. Більшість із понад 19 млн. акціонерів були власниками лише номінально, оскільки, беручи участь у сертифікатному аукціоні та отримуючи витяг із протоколу про його результати, вони надалі навіть не оформляли право власності на акції.  

– Не досягнуто однієї з головних цілей приватизації — створення масового власника. Майже 7,8 млн. громадян України відмовилися від участі в сертифікатній приватизації. Більшість із тих, хто отримали акції і формально є власниками, часто не мають доступу ні до установчих документів, ні до достовірної інформації про те, хто є справжнім власником підприємства.

– Не сформовано значущий прошарок малого і середнього підприємництва, який у розвинених країнах є підґрунтям формування великої власності і найбільшою мірою сприяє становленню середнього класу, культури приватної власності, громадянського суспільства. Так, на початок 2003 р. в Україні було зареєстровано лише 253,8 тис. малих підприємств, тобто 53 на 10 тис. населення, або на порядок нижче, ніж у країнах з розвинутою економікою (500-700 підприємств на 10 тис. населення). Частка продукції малих підприємств у загальних обсягах виробництва продукції (робіт, послуг) в Україні становить лише 7,3%, тоді як у розвинених країнах – 50-60%.

– Приватизація не стала потужним джерелом надходжень до державного бюджету, а отже — фінансовою підтримкою соціально-економічного розвитку країни.

– Значна частка власності та капіталів, набута тіньовим (нелегальним або напівлегальним) способом, не може використовуватися повною мірою без ризику для їх власників. Причому ризики виходять як від недовірливого ставлення до них із боку потенційних партнерів, так і від штучного створення державою «гачків» (як їх назвала Ю.Мостова), через які можна впливати на власників, на фінансові потоки їх підприємств. Тобто підтримання напівлегальних відносин «бізнес—бізнес», «держава—бізнес» іде на користь корумпованим чиновникам і значно стримує ділову активність.

– Не створено повноцінний фондовий ринок, що унеможливлює перерозподіл власності ринковими методами та є чинником підриву стабільності фінансової системи України. За даними Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, станом на 1 січня 2004 р. загальний обсяг випусків цінних паперів, зареєстрованих комісією, становив лише 109,2 млрд. грн. (20,5 млрд. дол.), з них акції —98,1 млрд. грн. (18,4 млрд. дол.).

Серед оцінок політиків і дослідників, що дотримуються найчастіше протилежних ідеологічних поглядів, переважають негативні, а саме:

- відсутність помітного позитивного впливу на економічну ефективність і негативний вплив на обсяги виробництва та інвестицій;

- «розпорошення» власності внаслідок сертифікатної приватизації; формування неефективної, так званої інсайдерської, власності ( власності колишніх менеджерів та працівників підприємств) і фіктивної акціонерної власності як основи для тіньової, корумпованої, нецивілізованої, псевдо ринкової економіки.

Наведені недоліки приватизації свідчать про необхідність вдосконалення правових засад цього процесу та захисту права державної власності. В першу чергу, це стосується проблем приватизації об‘єктів, що мають стратегічне значення для економіки та безпеки держави, права покупця ініціювати приватизацію об‘єкта та визначати її спосіб тощо.

Внаслідок приватизації держава фактично втратила можливість контролю над більшістю базових галузей промисловості та інших сфер діяльності, не створивши  повноцінних ринкових механізмів. Право власності на підприємства нафтопереробної промисловості, зв‘язку, виробництва сировини для алюмінієвої промисловості та енергорозподільчих підприємств, які мають важливе значення для економіки і безпеки держави, належить представникам іноземних держав (Росії), що загрожує національній безпеці України.

Приватизація науково-дослідних і проектно-конструкторських установ і організацій спричинила знищення більшої їх частини як суб‘єктів науково-технічного прогресу, фактора інноваційного розвитку країни.

У процесі приватизації підприємств, які є місто утворюючими для певної території і забезпечують життєдіяльність територіальної громади, не враховуються інтереси цієї громади.

На багатьох приватизованих підприємствах погіршилися показники економічної ефективності, знизився науково-технічний рівень їх продукції, залишаються низькими інвестиції в модернізацію та розвиток виробництва. У післяприватизаційний період підприємства зменшують платежі до бюджетів різних рівнів та відрахування до державних фондів.

Узагальнюючи наведене, можна стверджувати, що в результаті процесу приватизації в Україні не відбулося головного — відокремлення бізнесу від влади. Бізнес, власність залишаються переважно залежними від держави, діючої влади, окремих посадових осіб. Симптомами цього є високий рівень корупції, переплетіння інтересів представників владних і бізнесових структур. Наслідки — гальмування становлення цивілізованих ринкових відносин, відчутного піднесення добробуту населення, формування середнього класу та громадянського суспільства в Україні. Тому перехід української економіки на розвиток за європейською ринковою моделлю, вирішення проблем легалізації власності та капіталів значною мірою лежать у політичній площині та потребують докорінної зміни політико-економічних відносин, що склалися в Україні.

3. Зміна орієнтирів приватизаційних процесів в Україні: інноваційна модель

Нове керівництво країни матиме обирати між реформами та популістськими кроками в багатьох сферах діяльності, у тому числі і в приватизації. Реформи – це завжди спротив бізнес-кіл та консервативних груп  населення. Реформи в галузі приватизації – це також спротив могутніх внутрішніх бізнесово-політичних структур, зацікавлених у тому, щоб залишити процес роздержавлення без змін.

Приватизація має залишитися домінуючим напрямком трансформації власності. Нова Програма приватизації на 2006-2010 р. має включати такі напрями:

1)Визначення   пріоритету в приватизації.

Враховуючи низьку рентабельність виробництва,  збитковість значної частини підприємств, домінантою приватизації  доцільно визначити пошук ефективного власника, формування національного інвестиційного потенціалу.

2)Зміна механізму приватизації.

При Фонді держмайна слід створити державну фондову біржу для приватизації підприємств, адже не чиновники повинні вирішувати, хто найкращий власник, а ринок. Її функції – професійно займатися приватизацією, страхувати угоди та здійснювати оцінку реальної ринкової вартості об’єктів, причому робити це абсолютно прозоро, із залученням ЗМІ. На жаль, на сьогодні фондовий ринок розвинений недостатньо через ваучерну та аукціонну моделі приватизації, що були застосовані українським керівництвом на початку незалежності України.

3)Визначення чітких принципів виставлення підприємств на продаж.

Об’єкти, що підлягають приватизації,  слід поділити на такі групи:

1.Малі збиткові підприємства. Їх можна роздержавлювати через біржу без особливих застережень або через відкриті аукціони. Наприклад, сьогодні на ПФТС представлені акції близько 300 підприємств, цінні папери яких користуються непоганим попитом як серед внутрішніх інвесторів, так і серед резидентів.

2.Великі збиткові підприємства нестратегічного значення (тобто ті, що працюють у нестратегічних галузях)   підлягають приватизації,   якщо це підприємство не є останнім  «індикатором» динаміки попиту, пропозиції. В цьому випадку доцільно використовувати аукціон як метод приватизації, що забезпечить оптимальну виручку від втраченого державою майна.

3. Прибуткові підприємства слід приватизувати після ґрунтовного доходно-витратного їх аналізу за закріпленими в законі нормами, що мають обов’язково включати   соціальні, екологічні, технологічно-інноваційні параметри.   Метод приватизації слід визначати для кожного окремого підприємства також за нормами закону.

4. Для стратегічних галузей економіки потрібно визначати  мінімальну частку державної власності у статутному фонді.

Стратегічними інвесторами є:

корпорації, що мають потужні фінансові та технологічні ресурси  і репутацію інноваційного власника;

венчурні фонди, інвестиційні фонди  з досвідом реалізації інвестиційних проектів.

Стратегічними галузями називаємо:

галузі, що забезпечують інноваційний розвиток країни, її вихід на 4-5 рівень технологічного укладу (космічна техніка, біотехнології, мікро- та оптико волокнисті технології, штучний інтелект, робото будування);

підприємства військово-промислового комплексу, що володіють високими технологіями;

виробництва, що займають унікальну ринкову нішу;

галузі, що слугують для реалізації найважливіших державницьких інтересів (наука, освіта, культура).

4.  Ефективність державного сектора   економіки

З року в рік ситуація у державному секторі економіки погіршується.

При вартості основних фондів державних холдингів 76,9 млрд. грн. показник виплат у бюджет залишається на критично низькому рівні – всього 167,9 тис. грн. за результатами 2004 року.  Значна частина державних підприємств працює за схемою мінімізації податків.

Як показали перевірки Контрольно-ревізійного управління в березні-липні 2005 р.,  при наявності приросту виробничих показників у державних холдингів  спостерігається зниження фінансових результатів. Загальний підсумок діяльності найкрупніших держпідприємств за 2004 р. – збитки.

Виникає питання: як це могло статися, якщо підприємства-монополісти працюють поза конкуренцією? Тим більше, що ці  підприємства демонструють високі темпи зниження прибутковості.

„ Існують десятки державних підприємств з неефективним управлінням і працює багато схем девальвації активів таких підприємств”, – вважає Президент України Віктор Ющенко.

Існує багато схем перекачування державних ресурсів у приватний сектор. Найпоширеніша – передача держмайна і прибуткових сфер діяльності приватним структурам. Одним з найгучніших прикладів стала передача „Укрзалізницею” приватним підприємствам „Лемтранс” та „Укртранслізинг” 13,6 тис. вагонів. Суми втрат досить вражаючі: тільки втрати „Укрзалізниці” КРУ оцінило в 3 млрд.грн., не рахуючи втрати ще 500 млн.грн. – вартість вагонів.

Не менш поширеною була практика штучного доведення підприємств, що входять у склад держхолдингів, до банкрутства. Наприклад, кількох спиртзаводів концерну „Укрспирт” у Харківській і Житомирській областях. Як показали результати розслідування, причиною банкрутства стали фіктивні товарні кредити під 912 % річних.