Особливості економічного розвитку США в умовах сучасної світової фінансової кризи

В епоху імперіалізму США намагалися виправдати заявами  про «спільності інтересів» американських  держав численні інтервенції на Кубі, в Мексиці, Гаїті, Нікарагуа, Колумбії, Панамі, Домініканській Республіці та ін латиноамериканських країнах. Експансія  США в Латинській Америці під  прикриттям панамериканізму особливо посилилася під час і після 2-ої світової війни 1939-45. Прагнучи закріпити  свої економічні та військово-політичні  позиції в Латинській Америці, США  брали активну участь у створенні  в 1948 Організації американських  держав (ОАД), а в 1961 виступили з  програмою «допомоги» країнам Латинської Америки, яка отримала назву «Союз  заради прогресу».

Використовуючи  доктрину Монро (1823) та ідею панамериканізму, США у 1867 р. за 7,2 млн. дол. купили у  Росії Аляску[22]. У 1898 р. Конгрес США узаконив анексію Гавайських островів. У наступному році США захопили Кубу, Гуам, Пуерто-Ріко, Філіппіни і частину островів Самоа. США добились виключного права на будівництво Панамського каналу, відірвавши Панаму від Колумбії. США використовували й економічне закабалення, тобто економічне підкорення слабких держав, які при цьому залишались формально незалежними.

Важливе значення для економічного розвитку США мала доктрина американського президента Вудро Вільсона. Програма, яку висунув  Вільсон, становила собою першу  офіційну декларацію американського уряду  про зазіхання США на роль світового  політичного лідера. Це була заява  про керівництво післявоєнним світом. Матеріальною основою глобалістських прагнень США стало їх перетворення на ведучу промислову і фінансову  державу світу. Про те, що головними  в програмі Вільсона були претензії  на керівну роль у світі, свідчить сам зміст «14 пунктів» і коментарі  до них з боку президента та його радників. Програма миру США не тільки проголосила принципово нову мету американської  зовнішньої політики, вона позначила  й якісно нові методи для досягнення цієї мети. Стратегічна лінія, запропонована  американським урядом, полягала в  тому, щоб, спираючись на економічну перевагу, і не вдаючись до широких територіальних загарбань, витіснити іноземних  конкурентів і забезпечити собі пануюче положення в світі. Політика «відкритих дверей» дозволяла уникати  надмірних витрат на воєнні потреби, давала можливість засуджувати колоніальну  практику європейських держав і викликала  певне співчуття політично експлуатованих і пригнічених країн і народів. Доктрина «відкритих дверей», таким  чином, являла собою теорію і практику економічного колоніалізму, що вже  тоді містили в собі елементи неоколоніалістської  політики, яка остаточно сформувалася після Другої Світової війни Саме такими були плани США й реальні  можливості їх перетворення в життя.

Зростання економіки дещо обмежила  економічна криза 1929 – 1933 років.  Проте економічне становище вдалося підвищити завдяки «Новому курсу» Рузвельта. Новообраний Президент Ф.Д. Рузвельт, розробивши термінову антикризову програму, вивів країну з кризи. Його “Новий курс” на оздоровлення країни був підтриманий всіма верствами населення. У плані Рузвельта основна увага була приділена сфері торгівлі та кредиту. Для того, щоб вирішити проблему реалізації товарів, президент постановив скоротити надмірне їх виробництво. Одночасно підвищили ціни на виготовлену промислову і сільськогосподарську продукцію. “Новий курс” передбачав ліквідувати безробіття за рахунок повної зайнятості працездатного населення. За допомогою позик і державних субсидій були оздоровлені банківсько-фінансова система та ослаблені кризою підприємства.

Фінансова могутність країни зросла ще більше на Бреттон - вудській конференції 1944, яка  встановила систему золотого валютного  стандарту, за якою долар офіційно отримав  статус світової грошової одиниці. 35 доларів  дорівнювало унції золота. Нарівні  з золотом долар став гарантом вартості інших грошових одиниць  світу. Фактично під керівництвом США  були створені Міжнародний валютний фонд (МВФ) та Міжнародний банк реконструкції  та розвитку (МБРР). З часом Америка  зайняла в цих організаціях провідне становище і саме через них  намагалася поширити свій фінансовий вплив серед країн, що розвиваються. Саме в цей час були закладені  основи для того, щоб Ямайська конференція  на початку 70-х років остаточно  ліквідувала золотий стандарт і  фактично зробила долар основною грошовою одиницею світу.

Становлення економічного лідерства США найефективніше  відбувалося у післявоєнний період. Важливою рисою післявоєнного розвитку була м’яка рецесія порівняно  з 1921-1922 роками. Причин було декілька. По-перше  американський уряд зумів вміло  проконтролювати перехід на мирне  виробництво, по-друге почалася “холодна війна”, яка потребувала нових  воєнних заказів, також в 1950 році почалася війна в Кореї. Але найбільш вдалим економічним корком уряду  Трумена (1945-53) був “План Маршала” чи план відродження Європи, запропонований державним секретарем США Дж. Маршалом в червні 1947 року.  Він передбачав фінансову допомогу зруйнованим  країнам Європи при виконані ними ряду умов:

• використання її виключно для зростання виробництва та фінансової стабілізації;
• надання США сприятливих умов у зовнішній торгівлі;
• надання пільг американського капіталу та сприяння приватним інвестиціям США;
• надання щорічних звітів Конгресу США;
• також важливий політичний момент – збереження демократичного устрію, тобто недопущення до влади представників комуністичних партій.

В цьому  плані брало участь 16 європейських країн. На протязі 4 років США виділили 13 мільярдів доларів, 2/3 з яких було витрачено на закупівлю американських  товарів. Таким чином завдяки  “Плану Маршала” США звільнилися  від надлишків продукції, а також  значно збільшили свій економічний  вплив серед країн Європи.

Також треба сказати, що в наступні 50-і  та 60-і роки в США відбулися  серйозні зміни в соціальній сфері. Головною метою цих перетворень  було ліквідації великого розриву між  багатими та бідними. Ці зміни були також викликані великими протестами лівих сил всередині країни та за її кордонами. Уряд зрозумів, що ліквідувати  загрозу комунізму можна, ліквідувавши бідність. Закладена ще Рузвельтом кейнсіанська модель продовжувалася післявоєнними  урядами. Тому циклічні кризи, які виникали в економіці не мали тяжких наслідків  для подальшого розвитку країни. Позиції  ж США, як лідера капіталістичного світу, тільки зміцнювалися.

У 70-ті роки відбулися структурні зміни  в економіці США. Було проведено

масову "чистку" неконкурентоспроможних галузей економіки, сотні підприємств  ліквідовано. Наприкінці 70-х років  у США змінився підхід до регулювання  господарської кон´юнктури. Нова економічна політика, яку став проводити президент  Р. Рейган, отримала назву "рейганоміка".

У період президентства Р. Рейгана (1980—1988) економіка  країни була охоплена кризою. Протягом 1982 р. в США не діяло 30 % виробничих потужностей у переробній промисловості. Погіршилося становище майже  у всіх галузях. Безробіття становило  більше 10 % працездатних[21,85]. У цих умовах економічна політика Рейгана ґрунтувалась на рецептах неоконсерваторів і протягом 80—90-х років застосовувалась у всіх розвинутих країнах Заходу. Основними її складовими були: скорочення соціальних програм і всіх видів податків; боротьба з інфляцією методами жорсткої кредитно-грошової політики; дерегулювання підприємницької діяльності. Уряд відпустив ставки процента у вільне плавання і дозволив їм через ринковий механізм шукати рівновагу самостійно.

Зростання ставки процента на початку 80-х років  до 20 % вплинуло на решту світу. По-перше, до Сполучених Штатів спрямовувався  потік капіталу з розвинутих країн, у результаті чого американці, використовуючи нагромадження, провели санацію  своєї економіки. По-друге, зростання  ставок процента, різке гальмування  інфляції і переорієнтація світових потоків капіталу в США стали  початком розгортання світової боргової кризи країн, що розвиваються.

Іншим кроком економічної політики Рейгана  стало скорочення податків. 1981 р. відповідно до Закону про оподаткування відбулося  зниження прибуткового податку на 23 %, скорочення максимальної податкової ставки на доходи від капіталу з 70 до 50 %. Проте цей закон не вирішив  проблеми малозабезпечених сімей. Тому в 1986 р. було ухвалено новий закон  про прибутковий податок, який передбачав скорочення прибуткових податків на громадян з 50 до 28 %, податків на прибуток з корпорацій — з 46 до 34 %, що стимулювало  інвестиційну діяльність. Закон звільнив 6 млн. громадян з низькими доходами від сплати федеральних податків.

Було  знято обмеження на ведення інвестиційного бізнесу комерційними банками США, які діяли ще з 30-х років і  суттєво обмежували конкуренцію  на фінансовому ринку. Всі ці заходи сприяли економічному зростанню  США: у 1986 р. на частку країни припадало  близько 34 % промислового виробництва  розвинутих капіталістичних країн  і 20 % їх зовнішньоторговельного обігу (у 1970 р. 32 і 18 % відповідно)[8, 57]. Після уповільнення зростання на початку 90-х років американська економіка продовжила свій рух вперед.

Що  стосується зовнішньоекономічної політики, то після розпаду СРСР в 1991 Сполученні Штати залишилися єдиною супердержавою, яка в змозі визначати правила  світової політики. Постсоціалістичні  країни стали для американської  адміністрації полем новою діяльності. По-перше, це нові ринки для американських  товарів, по-друге, вони звернулися до США безпосередньо та до МВФ, МБРР за фінансовою допомогою. Але одночасно  після зникнення СРСР стали помітні  протиріччя між Америкою та іншими центрами сили – Європою, яка в 90-ті роки все більше стала нагадувати єдину економічну зону, та Японією, яка значно випереджає США в багатьох наукоємних галузях економіки. Особливо гострими стали протиріччя з Європейським союзом, які насамперед викликані  введенням Євро в 1999 році. Нова грошова  одиниця створила серйозну загрозу  долару, який став з 70-х років фактично світовою валютою. Кількість доларів  в світовому обігу значно перевищує  потреби економіки США, але весь цей надлишок використовується іншими країнами світу. Якщо Євро витіснить  хоча б частково долар, як світову  валюту, то надмірна кількість доларової  маси призведе до краху американської  економіки. Саме тому політика США спрямована на дискредитацію Євро та створення  на Західній півкулі доларового простору

Основною  ж заслугою демократичної адміністрації  Білого дому стала «золота економіка  Клінтона», інакше «клінтономіка», що виникла в період його президентства. США вдається одночасно підтримувати високі темпи економічного зростання  та зайнятості при низькому рівні  інфляції. Інфляція знижена до 2-3% на рік, безробіття - до 4,5%, а економічне зростання в кінці 1990-х рр. становив близько 4%[37]. Створено 12 млн. нових робочих місць, індекс Доу-Джонса (фондовий індекс провідних американських корпорацій) б'є рекорд за рекордом, переступивши за позначку в 11 тис. пунктів. Навіть світова валютно-фінансова криза виявилася для економіки образ не лякайтесь, навпаки США витягли з цієї кризи чималу вигоду: курс долара в результаті втечі інвесторів від сумнівних валют посилився, він також не збирається слабшати перед новою європейською валютою євро. Одночасно США вдалося узяти під свій економічний і ідеологічний контроль країни, постраждалі від кризи.

2.2. Характеристика  галузевої структури господарства

Господарство  США  характеризується  не   тільки   своїми   величезними

масштабами, а й  найсучаснішою  та  комплексною  структурою.  Це  твердження стосується не тільки  господарства  в  цілому,  а  й  усіх  його  галузей  і

підрозділів зокрема.

Важливою  є сфера послуг, частка якої становить 78,5% . Це є типовим виявом постіндустріального  розвитку країни. Сфера послуг охоплює  транспорт і зв'язок США, торгівлю, фінанси і кредит, страхування, громадське харчування, виробничі й побутові послуги, туризм, освіту й  охорону  здоров’я, науку, державний апарат управління тощо. У сфері послуг зайнято близько 77% населення країни. Понад 20% додатної вартості припадає на фінансові послуги, страхування й операції з нерухомістю; 12% – на торгівлю, близько 12% - на професійні та бізнес послуги. Останнім часом пріоритету набув розвиток консалтингових, маркетингових та управлінських послуг, а також нових інформаційних технологій.

 Промисловість  залишається також динамічною  сферою розвитку економіки США.  Індекс промислового виробництва  в 2007 р. становив 165,2 (1990 - 100), аналогічний  показник по промислових розвинутих  країнах склав 119,5[7,35]. Промисловість Сполучених Штатів включає три підрозділи суспільного виробництва: обробну промисловість, видобувну промисловість і електроенергетику.

Обробна промисловість дає більш 80,4 % загально промислової продукції. Близько 13% промислової  продукції припадає на електроенергетику. США є найбільшим у світі продуцентом  електроенергії. У структурі виробництва  електроенергії найбільший відсоток припадає на теплові - 68,6 % і гідроелектростанції - 20,2 %. Особливу роль відіграють атомні електростанції. Перший атомний реактор  у США і в світі збудовано  в 1942 р. в Чикаго. Потужності АЕС становлять 32,5% світових потужностей атомних  електростанцій. У перспективі атомні електростанції, за національною програмою  США, повинні виробити близько чверті електроенергії країни. Зараз у США  діє близько 80 АЕС. Більшість гідроелектростанцій  знаходяться на ріках Колорадо, Колумбія, Теннессі, на Ніагарському водоспаді[7,35].

Швидко  розвиваються новітні наукомісткі  галузі і види виробництв: мікроелектроніка, лазерна техніка, виробництво принципово нових матеріалів із заздалегідь  заданими властивостями, генна інженерія  і біотехнологія, нова виробнича  техніка – роботи, гнучкі автоматизовані виробництва, системи автоматизованого проектування та ін.

За останні  п’ятдесят років зросла роль галузей  важкої промисловості; число зайнятих у них майже потроїлось, а вартість продукції збільшилась ще більше. Особливо швидко виросло машинобудування. Проте частка текстильного виробництва  знизилась більш ніж удвічі; скорочується частка швейної, харчової й інших  галузь легкої промисловості. Збільшення ролі важкої промисловості відбувається  як у зв’язку з науково - технічним  прогресом, так і під впливом  розвитку воєнної промисловості. До числа галузей промисловості, що швидко зростають відносяться також  виробництво електроенергії, хімічна, авіаракетна, радіоелектронна, поліграфічна і багато інших; прикладами повільного розвитку можуть бути галузі гірничодобувна, металургійна, текстильна, шкіряна.