Вплив власного і позичкового капіталу на фінансово-економічні результати діяльності підприємства

Темп збільшення власних засобів підприємства, а, відповідно, і можливості більшого  їх  реінвестування  у  виробництво  залежать  від  багатьох  чинників.

     Найвагомішими з них є:

     1) співвідношення  прибутку  підприємства  і  виручки  від  реалізації продукції (послуг). Чим вище частка прибутку, тим більше за можливості у підприємства збільшити об’єм своїх власних засобів;

     2) швидкість обороту власних засобів.  Ніж більше число оборотів скоюють власні  засоби, тим  менша  їх  величина  потрібна  для  обслуговування процесу  виробництва  і  реалізації  продукції, а  отже, меншим  їх  об’ємом може бути забезпечена прибутковість підприємства;

     3) оптимальне  співвідношення  власних  і  позичкових  засобів. Дуже  велике залучення  позичкового  капіталу  для  формування  активів  підприємства зменшує його фінансову стійкість, а тому перешкоджає розвитку;

     4) збільшення  частки (норми  розподілу)  прибутку, що  направляється  на розвиток  виробництва. Ніж  більша  частка  прибутку  йде  на  розвиток підприємства, тим вища за інших рівних умов прибутковість підприємства.

     Виходячи  з  вищевикладеного, можна  розрахувати  темпи  збільшення власного  капіталу  підприємства, визначаючих  силу  його  зростання, ступінь потенційних  можливостей  підприємства  по  розширенню  виробництва  за рахунок реінвестування власного капіталу в умовах ринку.

     При  цьому, темп  збільшення  власного  капіталу  підприємства, а, відповідно, і можливості більшого їх реінвестування у виробництво залежать від багатьох чинників. Найвагомішими з них є:

     1. співвідношення  прибутку  підприємства  і  виручки  від  реалізації продукції (послуг). Чим вище частка прибутку, тим більше за можливості у підприємства збільшити об’єм власного капіталу;

     2. швидкість оборотності  власного  капіталу. Чим більше число оборотів скоюють власні засоби, тим менше їх величина потрібна для обслуговування власного  виробництва  і  реалізації  продукції, а, отже, меншим  їх  об’ємом може бути забезпечена прибутковість підприємства. Рентабельність власного капіталу, яка в свою чергу є однією з характеристик ефективності діяльності підприємства, залежить  від  двох  найважливіших  чинників: рентабельності продажів і оборотності власного капіталу: 

     Де RЕ – рентабельність власного капіталу;

     ЧП  – чистий прибуток підприємства;

     Е – об’єм власного капіталу підприємства;

     R продаж – рентабельність продажів;

     VЕ – оборотність власного капіталу.

     Таким чином, при незначною рентабельністю продаж можна добитися високої рентабельності власного капіталу за умови його високої оборотності.

     3. оптимальне співвідношення власного  і позичкового капіталу;

     4. збільшення  частки (норми  розподілу) прибутку, що  направляється  на розвиток  виробництва. Чим  більше  частка  прибутку  йде  на  розвиток підприємства, тим вище (за інших рівних умов) прибутковість підприємства. Виходячи  з  цього, можна  розрахувати  темпи  збільшення  власного капіталу  підприємства, визначаючих  силу  його  зростання, ступінь потенційних  можливостей  підприємства  по  розширенню  виробництва за рахунок  реінвестування  власного  капіталу  в  ринкових  умовах. Для розрахунку використовуємо наступну формулу (1.2): 

     Де ЧП – чистий прибуток підприємства;

     Праз  – прибуток на розвиток підприємства;

     ЧВ  – чиста виручка підприємства;

     А – об’єм активів підприємства;

     Е – об’єм власного капіталу підприємства.

     В  той  же  час, «коли  темп  зростання  власного  капіталу  нижчий  або відповідає  темпу  зростання  сукупного  грошового  капіталу  при  швидкому зростанні  об’ємів  реалізації  і  платіжного  обороту, збільшується  розрив  між фактичною  наявністю  власного  оборотного  капіталу  і  реальною  потребою  в ньому. Звідси  витікає, що  інфляція  сприяє, по-перше, знеціненню  власного капіталу, а по-друге, посиленню негативної дії цього процесу на можливості економічного розвитку, зростання об’ємів реалізації». На практиці, як показують дослідження, зростання власного капіталу  в основному забезпечується за рахунок збільшення додаткового капіталу, і трохи за рахунок приросту нерозподіленого прибутку. Таким  чином, формування  плеча фінансового важеля  повинне проводиться  на  основі  обліку  рентабельності  капіталу, оборотності  засобів підприємства, потреби в капіталі підприємства. Фінансовий важіль в структурі капіталу, який має конкретне граничне значення — співвідношення  грошової  і  негрошової  складової  майна  в приросному аналізі.

     У  свою  чергу, дотримання  цих  умов  гарантує  і  зростання  власного капіталу, а, отже, а зростання  рентабельності  власного  капіталу, і відновлення  фінансової  стійкості, В  результаті  з’являється  критерій, який необхідно  враховувати  при  аналізі  фінансово-економічного  стану підприємства – дія  одного  і  того  ж  чинника (фінансовий  важіль) повинна бути  однонаправленою: з  почата  у  бік  збільшення ROE, а  потім  у  бік підвищення фінансової стійкості. Структура  активів, що  склалася  після  зростання  рентабельності власного  капіталу, (рис. 4) є обмежувачем  фінансового  важеля  в традиційному розумінні.

     Тому, щоб  одержати  необхідну  структуру  активів  після  досягнення заданою  рівня  рентабельності  з  метою  відновлення  відновлення  фінансової стійкості, необхідно:

     -по-перше,  визначитися із структурою фінансових  ресурсів на користь доданої вартості;

     -по-друге,  контролювати надходження і витрачання власних джерел;

     -по-третє,  оцінити фінансово-економічний стан  підприємства на основі обмінних, розподільних і фінансових операцій.

     Рис. 4. Фінансовий важіль і фінансова стійкість

     Ці  кроки  по  аналізу  і  управлінню  структурою  активів, у  міру збільшення рентабельності, зрештою, є результатом аналізу і управління фінансовою  стійкістю  підприємства, при  цьому  створюються  необхідні передумови для здійсненні оперативної дії в реальному режимі часу.

     Ці  умови означають, що, якщо не буде оптимальної  структури активів, то  не  буде  і  фінансової  стійкості, але  спочатку  повинна  бути  така рентабельність  власного  капіталу, яка  здатна  забезпечити  достатню платоспроможність  до  рівня  необхідного  обслуговування  збільшених фінансових зобов’язань і потреб підтримки стабільного положення. Звідси  видно, що  стратегічне  управління  фінансовим  важелем усередині  фінансування  економічного  зростання  так  чи  інакше  пов’язане  з оперативним управлінням фінансовою стійкістю. Основна задача – знайти не тільки  оптимальне  співвідношення  між  власним  і  позичковим  капіталом (фінансовий важіль в структурі капіталу), але і створити необхідні умови для оптимального поєднання майна в грошовій і негрошовій формі як результату зростання  рентабельності (фінансовий  важіль  в  структурі  активів). Тільки дотримуючи  ці  умови, гарантується  спочатку  підвищення  рентабельності власного капіталу і приросту власного капіталу в доданій вартості, а потім і максимізація вартості підприємстви.  
 
 
 

     Список використаних джерел

     1. Савицька Г. В. Оптимізація структури капіталу / Г. В. Савицька // Все для бухгалтера. – 2000. - №8. 2. Савчук В.П. Фінансовий менеджмент підприємств: прикладні питання з аналізом ділових ситуацій / В. П. Савчук. – К.: Видавничий дім «Максимум», 2001. – 600 с.