Неповні сім’ї, форми та методи роботи соціальних працівників з цією категорією сімей

Висновок??

 

2.2 Форми і методи роботи з неповними сім’ями

 

 Під формою соціальної  роботи у науковій літературі  розглядається упорядкована певним  чином структурна діяльність  соціального працівника, яка зумовлена  метою, завданнями, логікою і методами  роботи на конкретних етапах  діяльності, в конкретних обставинах і характеризується особливими способами керування, організації та співробітництва соціального працівника з клієнтами у професійній діяльності. Іншими словами - це варіанти організації діяльності і спілкування соціального працівника і клієнта. Розглянемо і коротко проаналізуємо основні форми роботи із неповними сім'ями, які найчастіше використовують в практичній діяльності соціальні працівники [26,c.214]:

а) за складом і кількістю  учасників: індивідуальні (з окремою  сім'єю чи конкретним членом сім'ї); групові (з гетеро- чи гомогенними групами чи окремими членами кількох сімей); масові (із значною кількістю сімей або членів сімей);

б) за тривалістю: одноразові заходи (акції, свята); постійно діючі (лекторії, клуби, обстеження, консультпункти); «пульсуючі» (діючі за потребою, щоб зняти загострення проблеми, привернути до неї увагу з подальшим переходом до роботи в постійно діючих чи одноразових заходах);

в) за перспективою: розраховані  на близьку перспективу - до 2 тижнів (частково розв'язуються гострі проблеми, привертається увага до них); розраховані на середню перспективу - до 2 місяців (розв'язуються певні функціональні проблеми сім'ї, усуваються наслідки); розраховані на віддалену перспективу - від 2 місяців і більше (розв'язуються комплексні проблеми сім'ї, усуваються причини і наслідки);

г) за місцем проведення: стаціонарні (на одному місці багаторазово); виїзні (на одному місці одноразово); пересувні (на різних місцях одноразово); циклічні (на різних місцях багаторазово);

д) за ступенем самостійності учасників: групи самодопомоги, взаємодопомоги сім'ям; тим, які працюють за допомогою консультанта; сім'ї, які працюють під безпосереднім керівництвом соціального працівника;

е) за рівнем творчості: інформаційні (спрямовані на засвоєння інформації); репродуктивні (спрямовані на відтворення знань, способів дії: лекторії, семінари, диспути); тренувальні - тренінги, практикуми тощо (спрямовані на застосування на практиці знань, формування вмінь, навичок, звичок); творчі (спрямовані на вироблення нових рішень, нових знань та способів дії);

є) за видом діяльності: ігрові; комунікативні; трудові; навчальні;

ж) за умовами здійснення: екстрені; звичайні;

з) за характером спілкування: безпосередні (усні); опосередковані (письмові, за допомогою технічних засобів);

и) за метою: спрямовані на збір та аналіз інформації; участь у  формуванні сімейної політики і завдань  соціальної роботи; участь у реалізації сімейної політики і проведенні соціального  супроводу з сім'єю; профілактику неблагополуччя та його рецидивів; узагальнення результатів; контроль за якістю соціально-педагогічної роботи;

і) за складністю побудови: прості (використовуються методи: бесіда, диспут, вікторина, попередження, зустріч); складні (свято, творча гра, похід, ярмарок  тощо); комплексні (тематичний день, тиждень, місячник, фестиваль).

Особливості соціальної роботи з неповною сімєю визначаються особливостями її життєдіяльності.

Соціальному працівнику належить значна роль у пiдвищеннi рiвня  психолого-педагогічної освiти батькiв  в неповних сім'ях. Основнi форми, в яких реалiзується даний вид роботи - це лекцiї, бесiди, семiнари, виставки, пiдбiр вiдповiдної лiтератури для iндивiдуального використання батьками, тематичнi конференцiї, вечори запитань i вiдповiдей. Практика роботи з батьками показує, що досить часто забезпеченню нормальних вiдносин з дiтьми, їх правильному вихованню заважають тi чи iншi особистiснi якості батькiв, які виникають після розпаду сім'ї. Це, насамперед, пiдвищена сензитивнiсть, надзвичайна емоцiйна чутливiсть, якiсть, яка дуже потрiбна для нормального розвитку дитини. Проте пiдвищена сензитивнiсть, навпаки, ускладнює взаємовiдносини в сiм'ї, створює труднощi у вихованнi дiтей.

Iнша важлива особливiсть  батькiвського ставлення у неповних  сім'ях - неусвiдомлена проекцiя особистiсних проблем на дiтей, коли батьки приписують чи звинувачують їх в тому, що практично властиво їм самим, але не усвідомлюють цього належним чином. Вiдзначимо ще такий важливий фактор негативного сiмейного виховання, як непослiдовнiсть у вiдносинах з дiтьми. Проявляється вона в непослiдовних, часто суперечливих вимогах, якi ставляться перед дiтьми i часто змiнюються, в невiдповiдностi вимог i контролю за їх виконанням [15,c. 78-82].

Величезне значення має  робота соціального працівника із формування умінь саморегуляції у членів неповної сім'ї. Iнодi у батьків в неповних сімя'х зустрiчається афективнiсть (емоцiйна збудженiсть, нестабiльнiсть настрою, частiше його пониження), яка навiть при слабих проявах дуже негативно впливає на виховання дiтей. У випадках пiдвищеної тривожностi у батькiв вiдсутня життєрадiснiсть, їм весь час здається, що з дитиною трапиться щось лихе, невиправне. Батьки весь час застерiгають, повчають дитину, тим самим зменшуючи трохи рiвень своєї тривожностi, заражаючи, по сутi, нею дитину. Власне кажучи, вся гiперопiка, яка базується на тривожностi, має ту ж мету - зменшити внутрiшню тривожнiсть, хвилювання шляхом захисних дiй попередити бiду. Тривожнiсть типова i для батькiв з гiперсоцiальнiстю. Вони весь час бояться зробити щось не так, що не вiдповiдатиме загальновизнаним стандартам, правилам, нормам стосовно виховання дітей.

У ході соціальної роботи з неповною сім'єю, дії соціального  працівника націлені на створення умов для самостійного розв'язання життєвих проблем, що з'являються.

Не менш важливими є заходи з налагодження соціальної взаємодії в сім'ї. Соціальна взаємодія в сім'ї безпосередньо впливає на виконання сімейних ролей і на бажання дітей створити в майбутньому свою сім'ю. Ця взаємодія часто є складною для неповної сім'ї, що зумовлюється відсутністю спільної діяльності батьків щодо виховання дітей, вирішення побутових проблем, організації дозвілля, а також відсутністю спільних прагнень батьків і дітей та дій по їх досягненню, постійного спілкування між усіма членами сім'ї .

Цілі та установки соціальної взаємодії реалізуються через загальний широкий спектр відносин в неповній сім'ї, провідним серед яких є спілкування. Cпілкування є основою усіх міжособистісних стосунків і наші щоденні життєві ситуації заповнені досвідом спілкування. Завдяки йому ми досягаємо порозумінь одне з одним, вчимося любити і довіряти одне одному, адже саме довіра до людей, формує у індивіда довіру до світу.

Спілкування в сім'ї  має ряд специфічних особливостей - як позитивних, так і негативних.

До позитивних ознак сімейного спілкування відносяться:

1) для сімейного спілкування  більшою мірою, аніж іншим видам  спілкування, характерні інтимність, камерність, зниження «довірливого  інтервалу», дистанції між сторонами  під час спілкування;

2) сімейне спілкування  охоплює всі сторони життя людини, забезпечує його позарольове прийняття і взаємодію. Так, у школі дитина може виступати в учня, у спортивній секції - спортсмена. Сім'я повинна приймати дитину в поєднанні всіх її зовнішніх ролей, допомагати встановлювати їх ієрархію;

3) у сімейному спілкуванні  неможливо виділити окремі його  аспекти (навчання, виховання, розвиток), йому характерний комплексний  характер взаємного впливу один  на одного усіх членів сім'ї.  І якщо дорослий є для дитини  прикладом, зразком поведінки,  то він, в свою чергу, її підтягує, дисциплінує, закріплює в ній відчуття відповідальності;

4) на сім'ю лягає  відповідальність за регуляцію  різноманітних відносин дитини  з світом, доведення до її незміцнілої  свідомості і психіки вимог  навколишньої дійсності, іноді жорстоких, неприпустимих. Тому мати (батько) нерідко виступає своєрідним «буфером», пом'якшуючи ці вимоги і підстраховуючи можливі відхилення від норми, знімаючи стреси, отримані дитиною в інших сферах життя;

5) у сімейному житті  особистість матері (батька) має великий вплив, особливо - на початку виховання. Живий приклад, особлива чутливість до настрою і стану дитини мають велике значення. У матері (батька), як ні в кого, є можливість залишитися один на один з дитиною і вплинути на неї;

6) сім'я забезпечує максимальну тривалість зв'язку протягом всього її існування. Це визначає неперервність пізнання один одного в різних ситуаціях, повну інформативність про життєвий шлях дитини [22,c. 104].

До об'єктивних причин, які ускладнюють спілкування  в сім'ї, утруднюють соціальну взаємодію, відносяться:

1) значне емоційне  навантаження. Ця тенденція підсилюється  тим, що зазвичай на спілкування  з дітьми відводиться вечірній  час, коли батько (мати) і діти  вже втомилися, і відчувають  гостру потребу у відпочинку, а часто - і у обмеженні соціальних контактів;

2) фон дрібних, побутових  проблем, що нерідко знецінює  змістову сторону спілкування;

3) незначний педагогічний  досвід (або його відсутність)  батька (матері), який зростає у  ході дорослішання дитини, що  спричинює високу ймовірність педагогічних помилок. Відсутність належних знань призводить до недостатнього розуміння подій, які відбуваються, дій на основі інтуїції, чи частіше за все - на фоні перших емоційних переживань (нерідко - в стані роздратованості);

4) недостатній рівень розвитку спеціальних комунікативних вмінь ускладнює можливість виявлення батьком (матір'ю) особистісного аспекту в різних життєвих ситуаціях [27,c. 192].

Найбільш ефективною формою соціальної роботи в цьому  напрямку є групова робота. Групові ефекти дають можливість зняти відчуття єдиності і унікальності власних труднощів, дозволяють отримати зворотній зв'язок в даному випадку і від дорослих і від дітей, дозволяють подивитись на свою сім'ю з іншої точки зору. Аналіз сімейних ситуацій в групі допомагає батькам поглянути на себе зі сторони, «очима інших», і тим самим об'єктивувати свою поведінку. Батьки починають розуміти власні стереотипи виконання, які часто не є результатом усвідомленого вибору вихователя, а зазвичай копіюються або «спадково» від своїх батьків, або є наслідком уявлень про відносини дитини і батьків, отриманих з близького оточення, засобів масової комунікації і інформації.

Досвід роботи в батьківських групах підтверджує думку багатьох фахівців, що люди можуть змінюватись, якщо вони попадають у розвиваюче середовище. Учасники тренінгових занять отримують можливість чесного і відкритого спілкування, можуть оговорювати різні проблеми в атмосфері довіри і розуміння.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ ДО ІІ РОЗДІЛУ

Таким чином, метою соціальної роботи з неповною сім'єю є забезпечення нормальних умов для функціонування неповної сім'ї, її розвитку та задоволення потреб її членів. Зміст соціальної роботи з неповними сім'ями полягає у зборі інформації про становище неповних сімей, неблагополуччя дітей працівниками державних установ; участь у спільних пошуках коштів, матеріальних засобів для необхідної їм допомоги, сприяння працевлаштуванню одиноких матерів (батьків); індивідуальній і груповій роботі з батьками і дітьми щодо подолання ними труднощів психолого-педагогічного характеру, виконання взаємних обов'язків, виходу з конфліктних станів, кризових ситуацій; впливі на осіб з девіантною поведінкою (алкоголіків, правопорушників і ін.)

Основні форми соціальної роботи із неповними сім'ями розподіляються на: за складом і кількістю учасників: індивідуальні (з окремою сім'єю чи конкретним членом сім'ї), групові (з гетеро- чи гомогенними групами чи окремими членами кількох сімей), масові (із значною кількістю сімей або членів сімей); за тривалістю: одноразові заходи (акції, свята), постійно діючі (лекторії, клуби, обстеження, консультпункти), «пульсуючі» (діючі за потребою, щоб зняти загострення проблеми, привернути до неї увагу з подальшим переходом до роботи в постійно діючих чи одноразових заходах); за перспективою: розраховані на близьку перспективу - до 2 тижнів (частково розв'язуються гострі проблеми, привертається увага до них), розраховані на середню перспективу - до 2 місяців (розв'язуються певні функціональні проблеми сім'ї, усуваються наслідки), розраховані на віддалену перспективу - від 2 місяців і більше (розв'язуються комплексні проблеми сім'ї, усуваються причини і наслідки); за місцем проведення: стаціонарні (на одному місці багаторазово), виїзні (на одному місці одноразово), пересувні (на різних місцях одноразово), циклічні (на різних місцях багаторазово); за ступенем самостійності учасників: групи самодопомоги, взаємодопомоги, допомоги сім'ям, які працюють за допомогою консультанта; за рівнем творчості: інформаційні (спрямовані на засвоєння інформації), репродуктивні (спрямовані на відтворення знань, способів дії: лекторії, семінари, диспути), тренувальні - тренінги, практикуми тощо (спрямовані на застосування на практиці знань, формування вмінь, навичок, звичок), творчі (спрямовані на вироблення нових рішень, нових знань та способів дії); за видом діяльності: ігрові, комунікативні, трудові, навчальні; за умовами здійснення: екстрені, звичайні; за характером спілкування: безпосередні (усні), опосередковані (письмові, за допомогою технічних засобів); за метою: спрямовані на збір та аналіз інформації, участь у формуванні сімейної політики і завдань соціальної роботи, участь у реалізації сімейної політики і проведенні соціального супроводу з сім'єю, профілактику неблагополуччя та його рецидивів, узагальнення результатів, контроль за якістю соціально-педагогічної роботи; за складністю побудови: прості (використовуються методи: бесіда, диспут, вікторина, попередження, зустріч), складні (свято, творча гра, похід, ярмарок тощо), комплексні (тематичний день, тиждень, місячник, фестиваль).