Аудит лізингових операцій на Украине

постачальниками  техніки,   асигнування   за   рахунок   внутрішніх   джерел

оцінюються  лише на рівні $10 млн.

     Експерти  зазначають, що, попри наявність законодавчої  бази,  існуючі

юридична, регулююча та податкова системи  не сприяють  розвиткові  лізингу  в

Україні, де сфера фінансових послуг помітно  відстає  від  потреб,  які  нині значно зросли, промисловості й торгівлі.

     Щоб придбати  техніку  для  сільського  господарства,  промисловості,

сфери послуг і будівництва, потрібні позики на термін від 3-х  до  7  --  10

років,  що  в  Україні  практично  неможливо.  Лише  12%   кредитів,   котрі

надаються, можна, за українськими мірками, вважати  довготерміновими  (понад

два роки). У країні  відсутні  альтернативні  банківським  кредитам  джерела

довготермінового  фінансування,  у  зв'язку  з  чим  у  лізингових  компаній

виникають істотні труднощі.

     Тим часом в умовах України лізинг є  майже  ідеальним  механізмом  для

залучення  техніки:  порівняно  з  іншими  формами  інвестування   він   має безперечні переваги. Експерти підрахували, що обсяг ринку лізингу в  Україні може становити 1630 млн. грн.

     Для досягнення цього показника (за середнього рівня зростання  20%  на

рік) може знадобитися п'ять років. Природно,  це  станеться  лише  за  умови

створення найсприятливішого середовища.

     Незважаючи  на  наявність  законодавчого  поля,  фінансовий  лізинг  в

Україні пребуває в комі.

     Першою  перепоною для розвитку лізингу  в Україні на думку фахівців є...

той самий  Закон «Про лізинг». Експерти пригадують, як важко  було  працювати

у період до  його  прийняття.  Але  після,  стало  ще  гірше:  законодавство

написане  неохайно і містить помилки, насамперед методологічні.

     Багато  експертів зауважують  некоректність  визначень  фінансового  та

операційного  лізингу, казуси з термінологією, невідповідність  нормативам  з

амортизації, суперечності з постановами Кабінету Міністрів. Але головне, що заважає, – це орієнтація документа на  стару систему бухобліку з її основоположним принципом амортизації. Сьогодні  амортизаційна політика  уряду  в  сфері  лізингу  просто  заперечує  міжнародні  стандарти бухобліку, що грунтуються на перекладенні  всіх  ризиків  і  винагород  щодо права власності на лізингоодержувача. Світова практика  лізингу  взагалі  не використовує такого терміну як амортизація.

     На  додаток до цього закладена  в  Законі  «Про  лізинг»  амортизаційна

планка  в  60%  вартості  майна  в  лізингу  призводить  до  того,  що  його амортизаційний термін значно перевищує п'ять років.

     Це  створює  суперечності  між   відповідними   постановами   Кабінету

     Міністрів, які ввели цю вимогу, і Законом «Про лізинг».  Постанова  Кабінету Міністрів про збільшення терміну лізингу до семи років -- взагалі  зі  сфери абсурду: сьогодні і дворічні лізингові контракти -- велика рідкість.

     Заважає і  невпорядкованість  процедури  укладання  лізингової  угоди.

     Міністерство  юстиції  її  не  регламентувало,  а в Законі  «Про   лізинг» реєстрація лізингових  договорів  розглядається  не  як  обов'язкова,  а  як можлива. Тим часом  більшість  експертів  сходяться  на  думці,  що  правова некоректність Закону «Про лізинг» тягне  за  собою  безліч  ускладнень.  По-перше, це отримання  кількох  кредитів  під  одну  заставу,  тривалі  судові процеси тощо.

     Проблема  нотаріальної реєстрації договорів  має й фінансовий  підтекст.

     Вартість  цієї нотаріальної послуги (державне мито) сьогодні дорівнює 5%  від вартості договору,  що  б'є  і  по  лізингоодержувачу,  і  по  лізингодавцю.

     Натомість  рекомендацій  ввести  пільгову   ставку   державного   мита   при

реєстрації  договорів лізингу уряд так і  не підтримав.

     Важко  сказати,  чи  на  благо  й  постанова  Кабінету  Міністрів  про

обмеження критичного імпорту, що є перепоною  ввезенню за лізингом техніки із-

за кордону через високе мито. Поки що  результат один:  споживач  скутий  у

виборі  нової техніки, попит  на  неї  не  задоволений,  міжнародні  кредитні лінії, які могли б супроводжувати лізингові операції (а це не просто  гроші, це – дешеві гроші), в Україну так і не йдуть.

     Другою перешкодою на шляху впровадження лізингових  схем  в економіку

України є високі ставки за  кредитними  ресурсами  комерційних  банків.  Щоб лізингова операція була ефективною і приносила хоч би мінімальний  прибуток,

кредитна  ставка, за розрахунками фахівців, не повинна перевищувати 22%. А в

нас тільки одна облікова ставка Національного банку України вдвічі  вища  за

цю цифру. Як наслідок, за офіційною статистикою, майже  90%  усіх  кредитів,

що їх  надають  вітчизняні  комерційні  банки,  є  короткостроковими,  тобто

наданими  на термін до 12 місяців. Кредити, що були надані на термін понад  2

роки,  можна  перерахувати  на  пальцях,  тоді  як   у   світовій   практиці мінімальний період дії лізингового проекту – 4-5 років.

Але й  банкірів можна зрозуміти. Через  надзвичайно  мінливі  економічні та грошово-кредитні умови і попередня, і нинішня політика банків  спрямована на мінімізацію ризику змін процентної ставки та  неповернення  кредитів,  а отже, на короткострокові кредити.

     Податкове законодавство, яке постійно змінюється,  також не  дозволяє

спрогнозувати результат  будь-якої  лізингової  операції.  Крім  того,  воно

часто  спирається  на  стару інструкцію  з бухобліку.  Так,  лізингодавець

виявляється позбавленим  права  показувати  амортизацію  наданого  в  лізинг

майна у  витратах.  Навіть  нібито прогресивний  захід –  зняття  ПДВ за

платежами з лізингу, якщо розібратися, призведе до  того,  що  лізингодавець

збільшить вартість майна на ті ж 20%.

     Третій  антилізинговий чинник -- неготовність до лізингових операцій як

потенційних  лізингодавців,  так  і  лізингоодержувачів.  За   повідомленням

представників Харківського  лізингового  фонду  95%  директорів  колективних

сільськогосподарських підприємств абсолютно не  розуміють,  у  чому  полягає

сутність  лізингових операцій.

     Неоднозначна  відповідь і на  інше  важливе  запитання:  чи  потребують

підприємства в Україні лізингових  послуг?  Одне  зрозуміло  –  потенційний

попит великий. Хоч би й тому, що знос обладнання в  Україні  сягнув  80%,  а

грошей  усе одно немає і не буде, якщо працювати  на  старому  обладнанні.  А

лізинг    видається    найпривабливішим    механізмом    реорганізації    та

переобладнання  виробництва,  бо  має  перед  банківським кредитуванням дві істотні переваги:

     1) зберігає право власності на  активи;

     2)  безпосередньо  пов'язує  термін  оплати   лізингу   зі   здатністю

генерувати  кошти й терміном служби активів.

     Але  проблема   навіть   не   в   попиті:   заявок   від   потенційних

лізингоодержувачів  достатньо.  Ось  тільки  платоспроможним  споживачем   у

кращому випадку є один  із  п'ятдесяти.  Реально  оцінити  платоспроможність

українського  підприємства взагалі не видається за можливе.

     Сьогодні  на ринку фінансового лізингу України діють 16  лізингових

компаній,  що  об'єднані  у  Всеукраїнську  асоціацію  лізингу  «Укрлізинг».

Більшість із них – банківські  структури і лізингові компанії,  створені промисловими  організаціями   для   реалізації   своєї   продукції.   Чистих

лізингових  угод сьогодні майже не існує, є безліч, які їх  лише  нагадують

     Для нормального розвитку індустрії  лізингу в Україні на думку західних спеціалістів потрібно:

     1) зробити законодавство зрозумілим  і недвозначним;

     2) спростити процедуру повернення  майна власнику в  разі  відмови   від

платежу за нього;

     3)  для  захисту  власності   лізингодавця   обов'язково   реєструвати

лізингові угоди;

     4) зменшити на 50% для кожного з перших двох років експлуатації  майна

відрахування  на прискорену амортизацію, яка нараховується  згідно  з  пунктом

8.6.2 Закону  «Про оподаткування прибутку  підприємств».

     За  оцінками  експертів[14],   за   9%   частки   лізингу   на   ринку

капіталовкладень, при обсязі капіталовкладень у сукупному  ВВП на рівні  15%,

з урахуванням  питомої ваги сучасної тіньової економіки  в  Україні  (до  50%

офіційного  ВВП)  обсяг  розвинутого  ринку  лізингу   через   п'ять   років

перевищить 1,6 млрд грн. 
 

     Позитивний  прогноз обсягів лізингових операцій в Україні (млн.грн)

     |Галузь                     |1998р.|1999р.|2000р.|2001р.|2002р.   |

     |Сільське  господарство      |200   |400   |300   |500   |600      |

     |Промисловість              |150   |220   |300   |400   |520      |

     |Сфера  послуг (транспорт)   |100   |150   |200   |270   |340      |

     |Будівництво                |50    |80    |100   |130   |170      |

     |Всього                     |500   |750   |1000  |1300  |1630     | 

     Вітчизняна  лізингова  практика  тільки-но  зароджується,  а  експерти

     Міжнародної фінансової корпорації вже прогнозують  лізинговий бум в  Україні.

     Запланований  Світовим  банком  на  1998  рік  проект  фінансової   допомоги передбачає надання Україні  кредитної  лінії,  частина  ресурсів  якої  буде спрямована на підтримку лізингових компаній. Проте для того, аби бум  дійсно відбувся,  потрібно  якнайшвидше   вирішити  всі   проблеми   (законодавчі, інфраструктурні,  кадрові),   які   наразі   стримують   використання   цієї прогресивної форми економічних відносин між суб'єктами ринку.

     Як  вважають  вітчизняні  та  зарубіжні  фахівці,  гостру  потребу   в

інвестиціях Україна частково задовольнить завдяки  запровадженню  лізингового

бізнесу. Це підтверджує і світова  практика:  для  країн,  що  розвиваються,