Аудит в Украине

        
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Рис. 3.4. Об’єкти аудиту фінансової звітності  

    Якісні  характеристики фінансової звітності:

1. Інформація, яка надається у фінансових звітах, повинна бути дохідлива і розрахована на однозначне тлумачення її користувачами за умови, що вони мають достатні знання та зацікавлені у сприйнятті цієї інформації.
2. Фінансова звітність повинна містити лише доречну інформацію, яка впливає на прийняття рішень користувачами, дає змогу вчасно оцінити минулі, теперішні та майбутні події, підтвердити та скорегувати їхні оцінки, зроблені у минулому.
3. Фінансова звітність повинна бути достовірною. Інформація, наведена у фінансовій звітності, є достовірною, якщо вона не містить помилок та перекручень, які здатні вплинути на рішення користувачів звітності.
4. Фінансова звітність повинна надавати можливість користувачам порівнювати: фінансові звіти підприємства за різні періоди; фінансові звіти різних підприємств.

    Передумовою зіставності є наведення відповідної  інформації попереднього періоду та розкриття інформації про облікову політику і її зміни. 
 

    2. Методи і прийоми  аудиту 

    Для безпосереднього виконання договірного завдання, що поставлене перед аудитором, йому необхідно застосувати специфічні для аудиту методи і прийоми: тести контролю та процедури по суті (рис. 3.5).

      
 
 
 
 

    Рис. 3.5. Методи і прийоми аудиту 

    Тести контролю виконуються, щоб отримати аудиторські докази щодо ефективності: а) організації систем обліку та внутрішнього контролю, тобто чи належно вони організовані, щоб запобігати суттєвим викривленням, виявляти та виправляти їх; б) функціонування внутрішнього контролю протягом певного періоду.

    Процедури по суті – це перевірки, проведені для отримання аудиторських доказів з метою виявлення суттєвих викривлень у фінансових звітах. Є два типи процедур по суті: а) перевірки докладної інформації про операції та залишки; б) аналітичні процедури.

    МСА 500 „Аудиторські докази” визначає такі типи аудиторських процедур (рис. 3.6):

1. перевірка записів та документів;
2. перевірка матеріальних активів;
3. спостереження;
4. запити;
5. підтвердження;
6. перерахування;
7. повторне виконання;
8. аналітичні процедури.

      
 
 
 
 
 

     
  
 
 
 

    Рис. 3.6. Типи аудиторських процедур 

    Перевірка записів або документів. Суть даної процедури полягає в тому, що проводиться формальна, арифметична, нормативно-правова, логічна перевірка документів та записів.

    Формальна перевірка. Передбачає встановлення повноти та правильності оформлення документів, заповнення реквізитів, відповідність підписів осіб, які склали документ; дозволяє переконатись, що для оформлення даної операції використано бланк необхідної форми. Таку перевірку використовують з метою виявлення фактів підробки та дописувань в документах, виправлення цифрових даних і зміни реквізитів.

    Арифметична перевірка. Здійснюється шляхом перерахунку результатів таксування, загальних підсумків, узгодження нарахувань і утримань з метою визначення правильності підрахунків та виявлення відхилень, що приховані за неправильними арифметичними діями.

    Нормативно-правова перевірка. Полягає у вивченні господарських операцій щодо їх відповідності нормативним актам, інструкціям, стандартам, положенням державних органів влади та керівництва господарюючих суб’єктів.

    Експертне дослідження (за дорученням замовника). Застосовують при дослідженні документів, господарських операцій, якості виконаних робіт (почеркознавча експертиза).

    Економічна перевірка. Встановлює доцільність господарських операцій шляхом з’ясування того, яку користь, економічну вигоду вони приносять, чи були складені економічно обґрунтовані розрахунки, до яких результатів призвела господарська операція.

    Зустрічна перевірка (за дорученням замовника). Передбачає зіставлення двох примірників одного й того ж документу, що знаходяться в різних підприємствах. Завданням її проведення є виявлення фіктивних документів та фактично нездійснених операцій, не оприбуткованих матеріалів, привласнених коштів, списаних цінностей не за призначенням тощо.

    Логічна перевірка. Проводиться за допомогою співставлення фактичних результатів з аналогічними або пов’язаними даними документів.

    Взаємний контроль. Порівнюються різні за своїм найменуванням і характером документи в яких відображаються різні аспекти однієї і тієї ж або декількох взаємопов’язаних операцій.

    Правильність здійснення ряду господарських операцій не завжди можна перевірити лише за допомогою перевірки записів або документів. При виникненні необхідності проведення перевірки фактичної наявності об’єктів контролю, паралельно з даними процедурами аудитор повинен застосувати процедуру „Перевірка матеріальних активів”.

    Процедура перевірки матеріальних активів може здійснюватися за допомогою різних прийомів, таких як (рис. 3.7):

1. прийом фактичного огляду (обстеження);
2. контрольні обміри;
3. контрольні запуски сировини і матеріалів у виробництво;
4. лабораторний аналіз.

    Прийом фактичного огляду передбачає перевірку фактичної наявності об’єкта з метою виявлення відхилень від задокументованих величин.

    Контрольні обміри проводять для визначення фактичного обсягу виконаних будівельно-монтажних, ремонтних, наукових, транспортних робіт. Вони дають можливість виявити необґрунтоване списання будівельних матеріалів, коштів тощо.

      
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     

    Рис. 3.7. Види процедур перевірки матеріалів 

    Прийом контрольних запусків сировини і матеріалів у виробництво полягає в тому, що певну партію сировини переробляють у присутності комісії, зважують кількість одержаної з неї продукції і встановлюють таким чином фактичний вихід продукції з одиниці сировини, який зіставляють з даними обліку у відповідних документах і бухгалтерських реєстрах. За допомогою цього прийому встановлюють повноту оприбуткування продукції та обґрунтованість списання сировини як фактичну кількість оприбуткованої продукції.

    Лабораторний аналіз використовується для визначення якості сировини, матеріалів, готової продукції, дотримання рецептури тощо, а також технічних умов і державних стандартів при виготовленні продукції. Лабораторний аналіз має можливість виявити факти недовкладення сировини, що веде до погіршення якості продукції, розкрадання сформованих надлишків.

    Спостереження – нагляд за процесом або процедурою, що виконуються іншими особами, наприклад, спостереження аудитора за здійсненням інвентаризації запасів персоналом суб’єкта господарювання або виконанням заходів контролю.

    Запит – це процес звернення за інформацією, як фінансовою, так і нефінансовою, до обізнаних осіб суб’єкта господарювання або поза його межами.

    Підтвердження, які є особливим типом запитів – це процес отримання інформації щодо пояснень управлінського персоналу чи існуючих умов безпосередньо від третіх сторін.

    Перерахування – перевірка арифметичної точності документів чи записів.

    Повторне виконання – незалежне виконання аудитором процедур чи заходів контролю, які початково виконувалися як частина системи внутрішнього контролю суб’єкта господарювання.

    Аналітичні процедури – оцінка фінансової інформації шляхом дослідження важливих зв’язків між фінансовими і нефінансовими даними.

    Вище наведені процедури та їх види дозволяють аудитору ефективно та раціонально оцінити систему внутрішнього контролю та бухгалтерського обліку, зібрати аудиторські докази, які б характеризувалися критеріями достатності та відповідності, в кінцевому результаті – дозволили аудитору сформувати думку про достовірність показників фінансових звітів суб’єкта господарювання.  
 

      
 

   

1. Назвіть основні форми фінансової звітності.
2. За якими принципами складається фінансова звітність підприємства.
3. Які інформаційні потреби задовольняє фінансова звітність підприємства?
4. Назвіть умови відображення статті у звітності.
5. Яку інформацію слід розкривати у примітках до фінансових звітів?
6. Що таке тести контролю?
7. Назвіть основні аудиторські процедури.
8. Охарактеризуйте особливості застосування кожної з процедур.

 

 

    

 
 
 
 
 
 

    Глосарій до розділу: аудиторський ризик, властивий ризик, внутрішній контроль, інформаційний ризик, користувачі інформації, підприємницький ризик, ризик контролю, ризик невиявлення, тести системи внутрішнього контролю. 

План 

    

1. Сутність  інформаційного ризику в підприємницькій  діяльності
2. Аудиторський ризик, його види.

 
 

    1. Сутність інформаційного  ризику в підприємницькій діяльності  
 

    Аудит – це складний процес, який направлений на захист інтересів власника та зменшення до прийнятного рівня інформаційного ризику для інших користувачів бухгалтерської звітності.

    Інформаційний ризик – це ризик того, що звітна інформація, представлена користувачам, містить суттєві відхилення і не відповідає дійсності. Користувачам інформації і аудиторам слід пам'ятати, що повне усунення інформаційного ризику за допомогою аудиту неможливе – така мета є просто нереальною. Наявність аудиторського висновку про бухгалтерську звітність зменшує рівень інформаційного ризику, знижує його до прийнятних меж, але не зводить до нуля.

       
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Рис. 4.1. Класифікація ризиків в аудиті 

    Підприємницький ризик – це ризик того, що існує небезпека втрат, які випливають із специфіки операцій, що їх здійснюють суб’єкти підприємницької діяльності.

    В практиці використовують чотири основні способи зменшення інформаційного ризику. Це способи, які мають свої позитивні і негативні сторони. Тому в кожному конкретному випадку користувач сам визначається, якому з них довіритись.

    Розглянемо ці способи (беручи до уваги, що в фінансово-господарській практиці можливі і їх комбінації) (рис. 4.2). 

      
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Рис. 4.2. Способи зменшення інформаційного ризику 

    

1. Користувач інформації усуває ризик самостійно. Наприклад, він самостійно перевіряє достовірність наданої йому бухгалтерської звітності з виїздом на місце, з тривалим дослідженням первинних документів і системних бухгалтерських записів. Як правило, це потребує великих коштів, а тому — непрактично, економічно неефективно. Проте цей спосіб широко застосовується банками, страховими компаніями тощо. Державна податкова служба в даний час використовує тільки цей спосіб при перевірці правильності нарахування та повноти і своєчасності сплати податків.
2. Користувач вдається до ризику з метою економії своїх поточних витрат. Деякі користувачі бухгалтерської звітності, визначаючи свої можливі затрати часу і коштів на усунення інформаційного ризику, приходять до висновку, що простіше і дешевше залишатись без інформації про рівень ризику. Як правило, прийняття такого рішення більш характерно для адміністрації невеликих економічних суб'єктів, які не мають коштів для проведення перевірок.
3. Користувач розділяє інформаційний ризик з постачальником інформації (адміністрацією економічного суб'єкта). Не аудитори, а адміністрація несе відповідальність за надання користувачам надійної, правдивої інформації. Користувач нерідко вважає, що представники адміністрації економічного суб'єкта як постачальники інформації зацікавлені в наданні достовірної інформації, бо надання за відома неправильної бухгалтерської звітності тягне за собою відповідальність. Зазвичай це буває у взаємовідносинах з давніми партнерами, контрагентами і т.д. Вважаючи, що рівень інформаційного ризику в представленій йому звітності невисокий і що в даному випадку ним можна просто знехтувати, користувач не бере його до уваги, тобто розділяє його з постачальником інформації.
4. Користувач довіряє тій інформації, яка підтверджена висновком аудитора. Це класичний випадок зниження рівня інформаційного ризику в умовах ринкової економіки: надійність і достовірність інформації в певних документах в різних аспектах перевіряють і підтверджують спеціалісти, які виконують функцію засвідчення (нотаріуси, представники влади, банків, митниці, податкових інспекцій і т.д.). А по бухгалтерській звітності в цілому функцію засвідчення виконують незалежні аудитори; затрати на їх послуги несуть постачальники інформації, але необхідність таких витрат суспільно і законодавчо визнана. І тоді розрізнені особи, які приймають рішення в різних секторах ринку, в більшості покладаються на те, що інформаційний ризик в результаті подібних процедур суттєво (до прийнятного рівня) знижений.