Аналіз стану охорони праці в Україні

Бабієнко Алли

ФЕМП 5(9)

АНАЛІЗ  СТАНУ ОХОРОНИ  ПРАЦІ В УКРАЇНІ

       Критична  ситуація в Україні у сфері  безпеки праці проявляється високим  рівнем виробничого травматизму  і професійної захворюваності, незадовільними умовами праці та санітарним станом підприємств внаслідок чого держава  втрачає кваліфікованих працівників, а натомість отримує десятки  тисяч осіб, які потребують повноцінного соціального захисту.

       У 2009 р. в Україні сталося 14 633 нещасних випадки на виробництві, в результаті яких постраждало 15 028 працівників, в  тому числі 595 загинули.

       Незважаючи  на те, що з року в рік кількість  травмованих на виробництві в  Україні зменшується, рівень виробничого травматизму у порівнянні з країнами Західної і навіть Східної Європи залишається високим. Аналіз ситуації показує, що зазначене зниження за останні 10 років відбувається у більшій мірі в результаті зменшення кількості робочих місць, значних обсягів неврахованих або переведених у категорію не пов'язаних з виробництвом нещасних випадків.

       За  даними Держкомстату кількість потерпілих із втратою працездатності на один робочий день і більше та зі смертельними наслідками на 1 тис. працюючих (коефіцієнт частоти травматизму К_ч) за 10 років зменшилася з 3,4 до 1,2 у 2009 р., або майже у 3 рази. Разом з цим кількість людино-днів непрацездатності на одного потерпілого (коефіцієнт тяжкості травматизму) за цей час збільшилася з 28,9 до 46,8 днів, або на 62%.

       Така  диспропорція в показниках коефіцієнтів частоти й тяжкості нещасних випадків вказує на те, що велика їх кількість  на виробництві приховується від  розслідування та обліку.

       Результати  перевірок, проведених профспілковими організаціями протягом акції «Рік боротьби з прихованим травматизмом», лише за один рік виявили 683 випадки  травмування на виробництві, прихованих від розслідування й обліку, в  тому числі навіть шість випадків зі смертельними наслідками.

       У 2009 р. питома вага нещасних випадків зі смертельними наслідками, не пов'язаних з виробництвом. становила 57,7% від  загальної кількості.

       Порівняльний  аналіз статистичних показників виробничого  травматизму в Україні у 2008 р., запозичених з різних джерел, дозволяє дійти висновку про суттєву розбіжність  між даними МОЗ (46 459 випадків), Національного  науково-дослідного інституту промислової  безпеки та охорони праці (22 631 випадок) та фонду соціального страхування  від нещасних випадків на виробництві  і професійних захворювань (30 761 випадок). Уникнути цього парадоксу можна  лише створенням Державного реєстру  потерпілих від травм (отруєнь) на виробництві і профзахворювань.

       У 2009 р. в Україні виявлено 5972 нових  випадки професійних захворювань - 4,8 на 10 тис працюючих), найвищі рівні  профзахворюваності відмічені у  Луганській (11,5), Донецькій (8,1) та Дніпропетровській (63) областях.

       Протягом  останніх п'яти років виявлено 30 770 хворих з професійними захворюваннями. Більш як 70% всіх профзахворювань  виявляється серед працівників  вугільної промисловості. Основною професійною патологією є пневмоконіоз і хронічний бронхіт, питома вага яких у загальному числі професійних захворювань становить 63,3%.

       За  даними Інституту промислової медицини АМН, рівень захворюваності населення  України на нові випадки профзахворювань (на 100 тис. працюючих) становить 13,3 випадки  проти 30,1 в середньому по європейському  регіону. Це при тому, що умови праці  у нас значно гірші порівняно  з розвиненими країнами Європи. Пояснення  цього, на перший погляд парадоксального  явища, знаходяться у ставленні  держави до проблеми виявлення професійних  захворювань, у рівні фінансування охорони здоров'я та охорони праці, визначенні пріоритетності медичного  обслуговування та соціального захисту  працюючого населення та, нарешті, через  різні підходи до визначення критеріїв  діагностики професійного захворювання. Отже, за висновком цього Інституту, в Україні офіційна статистика виявляє, так би мовити, лише вершину айсберга професійної захворюваності. Більша її частина свідомо чи несвідомо не реєструється або приховується.

       За  даними Держкомстату, у 2009 р. тільки у  п'яти провідних галузях господарства України в умовах, що не відповідають санітарним нормам і правилам, працювало  понад 1,3 млн. працівників.

       До 30% в середньому по Україні зросла питома вага працівників, зайнятих у  шкідливих для здоров'я умовах праці. На підприємствах Мінвуглепрому, гірничодобувної промисловості, металургії та металообробки число таких робітників досягає 70%.

       Домінуючими причинами формування несприятливих  умов праці залишаються недосконалі  технології, машини і механізми, їхня несправність, невикористання засобів  захисту, порушення правил техніки  безпеки, режимів праці і відпочинку.

       Крім  цього, роботодавці масово порушують  вимоги ст. 8 Закону України «Про охорону  праці» щодо забезпеченості працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту згідно з Порядком та типовими нормами.

       За  даними Держсанепідемслужби більш  як 70% підприємств України не відповідають санітарним правилам. Особливо незадовільний санітарний стан відмічається на середніх і малих підприємствах та підприємствах приватної форми власності, які явно недостатньо охоплені державним санітарним наглядом.   

       Загрозливого  поширення серед працюючого населення набувають захворювання класу Розлади психіки і поведінки, інфекційні гепатити, туберкульоз, ВІЛ/СНІД-інфекція.        

       Серед працівників більшості підприємств  України відмічаються високі рівні  захворюваності з тимчасовою втратою  працездатності, коли показник захворюваності у випадках на 100 працюючих перевищує 50,0,а у днях -   1000.                          

          Це в свою чергу, зумовлює  значні виплати роботодавців  по листках непрацездатності (які  перевищують сотні мільйонів  гривень щорічно), а також безповоротні  втрати робочого часу, що перевищують  мільярди людино-днів протягом одного року.

       Незадовільний стан здоров'я працюючих підтверджують  також медико-демографічні показники  населення працездатного віку, серед  яких найбільш вагомим є смертність. З 1990 року вона має тенденцію до постійного зростання, особливо серед чоловіків, що призвело до застосування нового терміну  «надсмертність чоловіків працездатного віку».

       У структурі причин смертності провідні місця традиційно посідають нещасні  випадки, захворювання серцево-судинної і нервової систем, системи кровообігу та злоякісні новоутворення.

       Вкрай негативно впливає на стан здоров'я  працюючих відсутність ефективної системи медичної і професійної реабілітації працюючих (згортання промислової медицини, недоліки у проведенні регулярних профілактичних медичних оглядів і загальної диспансеризації працюючих, закриття більшості санаторіїв-профілакгоріїв підприємств), що призводить до зниження їхньої продуктивності праці та професійної непридатності, стримує інноваційний та інвестиційний розвиток провідних галузей економіки. Зазначені особливості захворюваності працівників переконливо вказують на те, що серед населення України працездатного піку спостерігаються руйнівні тенденції, які призводять до значного ослаблення трудового потенціалу. Це проявляється зменшенням питомої ваги населення молодших вікових груп як резерву трудового потенціалу, зменшенням загальної чисельності працездатного населення (у 2008 р. порівняно з 2001 р.- на 2,5 млн. осіб), а також зменшенням чисельності економічно активного населення (протягом зазначеного періоду - на 33,1%).

       За  нинішніх темпів погіршення здоров'я  працівників, поруч з негативними  наслідками демографічної кризи  в Україні, вже в 2015-2020 рр. потреба  в трудових ресурсах провідних галузей  промисловості може бути задоволена лише на 40-45%. що загрожує кадровим колапсом підприємствам металургійної, хімічної, вугільної, гірничо-збагачувальної промисловості

       Наведені  матеріали свідчать, що через масштабну  захворюваність з тимчасовою втратою  працездатності та вихід хворих і  потерпілих від нещасних випадків на виробництві на первинну інвалідність економіка країни щорічно безповоротно втрачає кваліфікований трудовий потенціал, мільярди коштів держбюджету та фондів соціального страхування.

       Така  ситуація складалася протягом багатьох років, і сприяли її розвиткові ставлення  держави і власників підприємств  усіх форм власності до питань охорони  праці і здоров'я. Це і рівень фінансування зазначеної сфери діяльності, який жодного року з моменту прийняття  Закону України «Про охорону праці» не відповідав його вимогам, і повна розбалансованість системи управління охороною праці на всіх рівнях державної влади, яка стала наслідком масового скорочення структурних підрозділів і служб охорони праці, і відсутність загальнодержавної та більшості галузевих і регіональних програм поліпшення стану безпеки, гігієни Праці і виробничого середовища, фактична бездіяльність рад з питань безпечної життєдіяльності населення усіх рівнів.

       Зазначені недоліки у реалізації державної  політики в галузі охорони праці  явно свідчать про термінову та нагальну необхідність проведення масштабних реформ у правових, економічних та соціальних пріоритетах державної політики у сфері охорони праці.

       Ці  зміни, як підвалини майбутнього  відродження цієї надзвичайно важливої сфери діяльності у державі, мають  бути закладені у Національній стратегії  безпеки праці і спрямовані на забезпечення:

• конституційного права працівників на безпечні і здорові умови праці, належний стан гігієни праці та виробничого середовища, створення ефективної системи запобігання нещасним випадкам на виробництві і виникненню професійних захворювань;
• створення належних гарантій повного соціального захисту потерпілих на виробництві з метою повернення країні здорового і працездатного працівника, а також належного захисту сімей загиблих на виробництві, які втратили годувальника;                                                                                                   
• зменшення втрат економіки України від виробничого травматизму, захворюваності, інвалідизації працівників та вибуття з виробництва професійно підготовлених кадрів і направлення вивільнених ресурсів на створення умов для забезпечення інноваційного розвитку економіки здоровими, продуктивними і професійними робітничими кадрами.  

Список  використаної літератури:

1. Журнал Охорона праці. – Київ. – 2011. – №3 (201). – с. 31;
2. Журнал Охорона праці. – Київ. – 2009. – №12. – с. 7;
3. Сайт Державної служби статистики України. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua