Географія СНІДу

Київський національний університет імені  Тараса Шевченка

Географічний  факультет

Кафедра країнознавства та туризму 
 
 
 
 

Реферат на тему:

ГЕОГРАФІЯ СНІДУ 
 
 
 
 
 
 

Виконала  студентка

1 курсу  магістратури

Групи туризм

Подолян Ірина 
 
 

Київ  – 2012

                                                Вступ 

     Ще  якихось два десятки років  тому людство перебувало у впевненості, що інфекційні хвороби більше не становлять небезпеки для цивілізованого світу. Однак з появою на початку 80-х років синдрому набутого імунного дефіциту (СНІДу) ця впевненість суттєво похитнулася. СНІД не є рідкісним захворюванням, від якого можуть випадково можуть постраждати деякі люди. Провідні фахівці визначають в даний час СНІД як "глобальна криза здоров'я", як першу дійсно всесвітню і безпрецедентну епідемію інфекційного захворювання, яке до цих пір по закінченні першої декади епідемії не контролюється медициною і від нього вмирає кожна заражена людина.

     Актуальність  дослідження цього питання полягає  в тому, що у світі немає такого району, де б не поширювалася ВІЛ - інфекція. При цьому вірус поширюється через різні групи ризику - від етнічних меншин в Північній Америці до наркоманів в Індії. В основному число інфікованих зростає в країнах, що розвиваються, але навіть відносно невелике збільшення їх в густонаселених державах позначається на глобальній картині.

     Сьогодні в усьому світі ступінь поширення СНІДу оцінюється як фактор національної безпеки держави (США, Китай, Ефіопія, Нігерія, Індія, Росія та ін.), а в деяких країнах (Африка) темпи поширення ВІЛ-інфекції настільки високі, що епідемія набуває ознак національних катастроф. 
 
 
 
 
 
 
 

1. Історія СНІДу.

     СНІД (синдром набутого імунодефіциту) викликається вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ) і являє собою кінцеву стадію вірусної інфекції. Вірус може довго жити в організмі людини і передаватися іншим людям, перш ніж почнуть проявлятися ознаки захворювання. СНІД вражає, насамперед, захисні сили організму, роблячи його нездатним чинити опір хворобам і інфекцій, які можуть стати для ВІЛ-інфікованого смертельними, Люди, заражені ВІЛ, довгий час почувають себе здоровими і навіть не підозрюють про те, що заражені. Перші симптоми (кашель, набрякання лімфатичних залоз, пропасниця, діарея) нагадують симптоми багатьох захворювань. Найбільша кількість вірусу у ВІЛ - Інфікованих міститься в крові, спермі, вагінальній рідині. Тому тільки спеціальні аналізи крові підтвердять зараження ВІЛ. Людина гине від банальних інфекцій: ГРЗ, ГРВІ, грипу, запалення легенів або пухлин лімфатичної та кровоносної систем. 
  Вперше людство почуло про СНІД з повідомлень про хворих чоловіків - гомосексуалістів в 1979 році. За 20 років епідемія прийняла світового масштабу, вона забрала життя 20 мільйонів людей, ще 40 мільйонів живуть із цією хворобою [5]. 
   Звідки ж з'явився вірус? Відомо, що найбільш ранній зразок крові, зараженої ВІЛ, був узятий в 1959 році в Кіншасі (столиці ДРК). Вивчивши цей зразок і порівнявши його з сучасними, вчені прийшли до висновку, що, судячи з еволюції вірусу, він міг потрапити в людську популяцію від шимпанзе близько 1940 року. Але багато дослідників стверджують, що на мутації ВІЛ впливає безліч неврахованих факторів, тому дату появи вірусу в людській крові можна відсунути на багато років назад. Утруднює дослідження відсутність більш ранніх зразків, тому що в той період вірус циркулював в основному в африканських селах, віддалених від медичних центрів[6]. 
 У 1983 році французький професор Мотаньє і американець Гало заявили про відкриття вірусу. 

     Отже, на сьогодні епідемія стрімко крокує по планеті: ще в середині 90х інфіковані були вже у всіх країнах світу, до початку XXI століття кожен 200-тий американець став носієм вірусу, а в деяких країнах Африки вже інфікований кожен п'ятий. За прогнозами Всесвітньої  Організації Охорони здоров'я кількість хворих до 2017 року складе 35-45 млн. осіб. 

2. Здійснення підрахунку ВІЛ інфікованих.

     Ці  цифри лякають багатьох, але, на скільки  можна їм довіряти? У 2004 році газета The Boston Globe виставила припущення, що оцінки кількості людей у багатьох країнах зі СНІДом були значно завищені через похибки в підрахунках заражених. Це зазвичай робиться для того, що привернути увагу до цієї хвороби і найголовніше - збільшити фінансування на боротьбу із недугою і відповідно заробити грошей на цій проблемі. Звичайно такі повідомлення не вітаються активістами, які будують свою кар'єру, заробляючи «ВІЛ-мільйони». Адже якщо дана інформація підтвердиться, більша частина фінансування буде спрямована на інші потреби[4].

     Отже, як відбувається підрахунок ВІЛ-інфікованих, наприклад у африканських країнах, де не ведуть жодної статистики. У даному випадку, показники отримуються не підрахунком тіл, виявлених в лікарнях або моргах, а екстраполяцією комп'ютера, розташованого в Швейцарії, так звана програма Epimodel.

     Щороку  в різних регіонах Африки, беруться зразки крові у невеликої кількості жінок в пологових будинках і піддаються скрінінговому тестуванню, але не на наявність вірусу безпосередньо, а на білки, які, як вважається,є показником наявності антитіл до ВІЛ. Виходячи з того, що присутність антитіла дорівнює невиліковній інфекції, програма Epimodel обчислює загальну кількість африканських жінок, заражених ВІЛ. З цього випливає, що подібна кількість їх чоловіків і коханців також повинна бути заражена, і, згідно з базової теорії вірусу, всі вони захворіють і помруть у відповідності з передбачуваною нормою. Коли ці оцінки екстраполюються по відношенню до загальної кількості населення, фахівці з комп'ютерного моделювання можуть отримати, мабуть, точні числа приречених, вмираючих, і залишених сиріт, без потреби в будь-якій перевірці цих даних [5].

     ВІЛ-вчені  мають таку велику віру у свою модель, що вони не бачать ніякої потреби у підтвердженні цифр, якими вона генерує; таким чином, будь-яка перевірка є абсолютно формальною. Перевірка всього континенту неможлива, тому що не існують ніяких надійних звітів по смертності в більшості країн Африки. Виняток - Південно-Африканська Республіка, де сучасна бюрократія багато років вела надійний облік смертельних випадків.

     Єдине серйозне зусилля, спрямоване на те, щоб з'ясовувати, чи сумісні оцінки Epimodel з фактично зареєстрованими смертельними випадками, було

зроблено  південноафриканським журналістом  Райаном Меленом (Rian Malan). У грудні 2003 р. Мелен написав в англійському журналі Глядач (The Spectator)., що скрізь, де дані, які генеруються машинним способом оцінки можуть бути перевірені фактичними зареєстрованими смертельними випадками, вони виявляються надзвичайно перебільшеними. Області, які вважаються спустошеними СНІДом, не тільки не показують ніякого збільшення смертності, але, швидше, демонструють стійкий приріст населення. Проте статті Мелена ігнорувалися спільнотою ВІЛ-дослідників і елітними газетами, які продовжують підносити оціночні показники у вигляді фактів; фактів, що використовуються урядами і організаціями як підстави для своїх програм.

     Потреба в перегляді даних стає особливо очевидною, навіть виходячи з того, що СНІД в Африці має визначення (офіційно зване «критеріями Бангі »), повністю відмінне від визначення СНІД, яке використовується в Північній Америці і Європі. Так, в Африці, на відміну від Америки, діагноз «СНІД» не вимагає навіть тесту на антитіла аби доказати присутність хвороби. Будь-яка людина з такими загальними симптомами як постійна лихоманка, кашель, і втрата ваги може бути і є діагностована як носій ВІЛ-інфекції. Проте ці симптоми характерні і для малярії і для туберкульозу, які є абсолютно звичайними всюди в Африці, так само як інші хвороби, пов'язані з недоїданням, забруднень водою, антисанітарією [4].

     Таким чином, наведені доводи мають право на існування. Вони виконують свою основну мету - змушують задуматися і поглянути на проблему з іншого боку, що дозволяє скласти свою власну думку з даного питання. Тим не менш, звернемося до загальноприйнятої статистики. 

3. Географія СНІДу в світі.

     За  даним на організації UNAIDS станом на 2010 рік у світі близько 42 мільйонів людей живуть з ВІЛ (рис.1). Більше двох третин з них населяють Африку на південь від Сахари. Тут, в найбідніших країнах, інфікований кожен третій дорослий. Між тим, з кожним днем в світі стає на 14 000 інфікованих більше, так що цілком можливо, що ВІЛ охопить найближчим часом і Азію.

Рис.1. Поширення вірусу ВІЛ у світі [3].

     Африка  на південь від  Сахари - найважчий в цьому відношенні регіон. Епідемія почалася тут наприкінці 1970-х - початку 1980-х. Епіцентром вважається смуга, що протягнулася від Західної Африки до Індійського океану.

     За  даними, наданими ООН, лідером за кількістю  ВІЛ-інфікованих (більше 15%) є такі країни, як Ботсвана (37,3%), Лесото (28,9%), Намібія (21,3%), ПАР (21,5%), Свазіленд (38,8%), Замбія (16,5%) і Зімбабве (24,6%). Всі ці держави знаходяться в південній частині африканського континенту[1].

     Від 5 до 15 відсотків хворих спостерігаються  в - Бурунді (6%), Камерун (6,9%), Центральна Африканська Республіка (13,5%), Конго (5,1%), Габон (8,1%), Гаїті (5,6%), Кенія (6,7%), Ліберія (5,9%), Малаві (14,2%), Мозамбік (12,2%), Нігерія (5,4%), Руанда (5,1%), Танзанія (8,8%). І тільки в Алжирі, Єгипті, Лівії, Мавританії, Марокко, Сенегалі та Тунісі відсоток захворюваності на СНІД нижче 1%. Те ж саме можна сказати і про країни Близького Сходу. Існують чутки, що араби менш сприйнятливі до вірусу, але розумного підтвердження цьому факту немає. Ніхто точно не знає тенденцію поширення СНІДу на Арабському Сході, адже ніяких досліджень в цьому плані особливо не проводилося. Можливо тут відбувається чисто  релігійний, юридично закріплений вплив на свідомість людей. Так подружня зрада в ряді арабських країн карається стратою. Крім того, існують дослідження, що у обрізаних чоловіків ризик заразитися нижче, ніж у необрізаних. Але однозначно в цьому плані стверджувати нічого не можна.

     У регіон Південно-Східна Азія епідемія прийшла пізніше, ніж в інші, але сьогодні на нього припадає майже 15% всього світового числа ВІЛ-інфікованих. Найбільше випадків поки спостерігається в Індії - 3,9 мільйона, тобто більше, ніж в будь-якій іншій країні за винятком ПАР. Проте за кількістю заражених на душу населення лідирують Камбоджа і Таїланд. Найбільш поширений спосіб передачі ВІЛ у цьому регіоні - наркоманія та гетеро сексуальні стосунки.

     У Східній Азії, як і в Океанії, загальна кількість інфікованих невелика, проте цей регіон страждає від серйозних локальних епідемій. Величезна кількість людей мігрує тут з сіл у міста, зростає кількість наркоманів, проблемою стає збільшення кількості захворювань передаються статевим шляхом. За неофіційними даними, тільки в Китаї близько 1мільйона ВІЛ-інфікованих.

     На  перший погляд, ситуація в Північній Америці досить спокійна, але за даними ООН, заходи, які приймаються в США і Канаді, вже не дають тих результатів, що раніше. ВІЛ все більшою мірою концентрується в бідних районах і більшою мірою загрожує жінкам. У США молоді представники етнічних меншин сьогодні можуть заразитися ВІЛ з більшою ймовірністю, ніж ще п'ять років тому.

     Карибський  басейн - регіон з найвищим після Африки числом ВІЛ-інфікованих на душу населення. У декількох країнах, в тому числі на Гаїті і Багамах, СНІД сьогодні обганяє всі інші причини смерті. За даними ООН, це пояснюється в основному поєднанням ранньої сексуальної активності місцевого населення і великої кількості сексуальних партнерів у дівчат і молодих людей.

     Серед країн Латинської Америки найскладніша ситуація - в Бразилії, де ВІЛ поширюється в основному через гетеро сексуальні стосунки. Крім того, в декількох країнах регіону - Аргентині, Бразилії, Чилі, Парагваї і Уругваї все більшу стурбованість викликає передача ВІЛ через шприци наркоманів.

     Найнижчі  показники поширення захворюваності спостерігаються в країнах Європи, де як і в розвинених країнах Америки проводяться різні державні програми по боротьбі з ВІЛ, а також виділяється величезна кількість грошей на фінансування пошуків вакцини. Але останнім часом це приносить все менші плоди. З'явилися ознаки того, що під загрозою виявляються гомосексуальні спільноти; високим залишається і рівень наркоманії з використанням внутрішньовенних препаратів. Ще один привід для занепокоєння - все менше бажання молодих людей користуватися презервативами і, відповідно, зростання числа захворювань, що передаються статевим шляхом.

     Австралія була однією з перших країн, в яких був виявлений СНІД, але поширення ВІЛ в цій країні з 1984 року різко сповільнилося. Кількість смертних випадків, пов'язаних зі СНІД, також зменшується, частково завдяки антивірусної терапії [2]. 

Рис.2.  Країни з найбільшим числом Віл –  інфікованих, млн.чол.;

       Динаміка кількості інфікованих  в країнах СНГ, млн.чол.;

       Країни з найбільшою смертністю  від СНІДу, тис.осіб в рік; [3]. 

     Отже, швидше за все ВІЛ поширюється сьогодні в Центральній Азії і Східній Європі. З 1999 по 2002 роки кількість інфікованих тут майже потроїлася. Ці регіони стримували епідемію до кінця 1990-х, а потім кількість заражених стало різко збільшуватися - в основному за рахунок наркоманів. 

4. Офіційна статистика.

     Згідно  доповіді ЮНЕЙДС до Всесвітнього дня  боротьби зі СНІДом 2011року маємо наступну статистику щодо географії СНІД [2].

Країни  Африки на південь  від Сахари

§ В 2010 році приблизно 68% всіх людей, які живуть з ВІЛ, проживало в

країнах Африки на південь від Сахари. В  даному регіоні проживає лише 12%

світового населення.

§ Число людей, що живуть з ВІЛ, в Південно-Африканській Республіці (за оцінками, що становить 5,6 мільйона людини) вище, ніж в будь-якій країні світу.