Основні заходи цивільного захисту. Зміст, завдання та порядок проведення заходу цивільного захисту «Медичний захист населення та забез

 

 

Кафедра основ  безпеки життєдіяльності

 

 

Індивідуальна робота

на тему:

«Основні  заходи цивільного захисту. Зміст, завдання та порядок проведення заходу цивільного захисту «Медичний захист населення  та забезпечення епідемічного благополуччя в районах надзвичайних ситуацій»»

 

 

 

Забезпечення  безпеки  населення  в  надзвичайних  ситуаціях,  обумовлених стихійним  лихом,  техногенними  аваріями  і  катастрофами,  а  також  використанням  сучасної  зброї  (воєнні  надзвичайні  ситуації),  є  загальнодержавним  завданням,  обов’язковим    для  вирішення  всіма  територіальними  та  відомчими  органами  управління,  службами,  формуваннями, а  також  суб’єктами  господарювання.

Законодавство  України  у  сфері  захисту  населення  від  НС  техногенного  та  природного  характеру  базується  на  Конституції  України,  Законах  України «Про  захист населення  і території від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру»,  «Про  правовий  режим  надзвичайного  стану», Про Цивільну оборону України»  та  інших  нормативно-правових актах.

Захист  населення  і  території  від  надзвичайних  ситуацій  техногенного  та природного  характеру  включає  систему  організаційних,  технічних,  медичних,  фінансово-економічних  та  інших  заходів  щодо  запобігання  та реагування  на  надзвичайні  ситуації  техногенного  та  природного  характеру  і ліквідації  їх наслідків. Вищезгадані заходи реалізуються центральними  і місцевими органами  виконавчої  влади,  органами  місцевого  самоврядування,  відповідними силами  і  засобами  підприємств,  установ  та  організацій  незалежно  від  форм власності  і  господарювання,  добровільними формуваннями  і  спрямовані  на  захист  населення  та  територій, а також матеріальних і культурних цінностей та довкілля.

Одним з  найважливіших видів захисту  населення постраждалих від надзвичайних ситуацій територій є медичний захист населення.

Надзвичайна ситуація є наслідком сукупності виняткових обставин, що склалися у  відповідній зоні в результаті надзвичайної події техногенного,  природного, антропогенного та воєнного характеру.

Під надзвичайною ситуацією техногенного та природного характеру розуміють - порушення  нормальних умов життя і діяльності людей на окремій території чи об’єкті на ній або на водному  об’єкті, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом або іншою  небезпечною подією, в тому числі  епідемією, епізоотією, епіфітотією, пожежею, яке призвело (може призвести) до неможливості проживання населення на території  чи об’єкті, ведення там господарської  діяльності, загибелі людей та/або  значних матеріальних втрат.

Під захистом населення і територій від  надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру Закон України  «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» визначає систему організаційних, технічних, медико-біологічних, фінансово-економічних та інших заходів щодо запобігання та реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру і ліквідації їх наслідків, що реалізуються центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, відповідними силами та засобами підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності і господарювання, добровільними формуваннями і спрямовані на захист населення і територій, а також матеріальних і культурних цінностей та довкілля.

Одним із різновидів захисту населення від  надзвичайних ситуацій є медичний захист, який законодавець у Закон України  «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру»  іменує також медико-біологічним, або скоріше формує більш узагальнене поняття медико-біологічного захисту, як сукупності заходів, як медичного так і біологічного характеру, хоча за своєю суттю вони не є тотожними і являють радше два самостійні види цивільного захисту населення.

Медичний  захист - це сукупність заходів з  охорони здоров'я особового складу формувань та населення, підтримування  належного рівня санітарно-епідеміологічного  стану серед особового складу формувань, робочих та службовців об'єктів  господарювання та населення, своєчасного  надання медичної допомоги ураженим та хворим, їх евакуацію та лікування, попередження виникнення та розповсюдження інфекційних захворювань. Ці заходи виконують підрозділи медичної служби на різних рівнях функціонування ЄДС  ЦЗ.

Дещо  іншим є визначення медичного  захисту, що дається колективом авторів  навчального посібника за редакцією  професора В.В. Березуцького, а саме: Медичний захист населення – це комплекс організаційних, лікувально-профілактичних, санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів, виконання яких сприяє запобіганню або зменшенню втрат населення у надзвичайних ситуаціях мирного часу (великі аварії, катастрофи, стихійні лиха), а у воєнний час, крім того, і від впливу засобів нападу супротивника.

Медичні заходи щодо захисту населення представляють  собою комплекс організаційних, лікувально-профілактичних, санітарно-гігієнічних і протиепідемічних, спрямованих на запобігання або ослаблення вражаючих впливів надзвичайних ситуацій на людей, надання потерпілим медичної допомоги, а також на забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя в районах НС і в місцях розміщення евакуйованого населення.  
Для запобігання або зменшення ступеня ураження населення, своєчасного надання допомоги постраждалим та їх лікування, забезпечення епідемічного благополуччя в районах надзвичайних ситуацій здійснюються такі заходи: 
- планування і використання існуючих сил та засобів закладів охорони здоров'я незалежно від форм власності та господарювання; 
- розгортання в умовах надзвичайних ситуацій необхідної кількості додаткових лікувальних закладів (пунктів); 
- своєчасне застосування профілактичних медичних препаратів та санітарно-епідеміологічних заходів; 
- контроль за якістю харчових продуктів і продовольчої сировини, питної води і джерел водопостачання; 
 
- завчасне створення і підготовка спеціальних медичних формувань; 
- накопичення медичних засобів захисту, медичного та іншого спеціального майна і техніки: 
 
- здійснення контролю за станом довкілля, санітарно-гігієнічною та епідемічною ситуацією; 
- навчання населення способам надання першої медичної допомоги та дотримання правил відповідної санітарії; 
- забезпечення недопущення впливу на здоров'я людей шкідливих факторів навколишнього середовища та наслідків надзвичайних ситуацій, а також умов для виникнення і поширення інфекційних захворювань; 
- санітарна охорона територій та об'єктів у зоні надзвичайної ситуації.

 

Організація медичного забезпечення уражених (потерпілих) внаслідок катастроф, виробничих аварій та стихійних лих здійснюється диференційовано  в залежності від розміру санітарних втрат (СВ) та їх структури.

Як правило, якщо величина СВ незначна, то надання  медичної допомоги здійснюється місцевими (регіональними) силами та засобами: медпунктом об'єкту, бригадами швидкої медичної допомоги, терапевтичними та іншими відділеннями лікарень і т.д.

У випадку, коли СВ налічують десятки та сотні  чоловік, а сили та засоби місцевої охорони здоров'я з поставленим  завданням не можуть впоратись, включається  в дію система служб екстреної  медичної допомоги (СЕМД) та система  медичного забезпечення населення  по лінії ЦЗ(МСЦЗ).

Основним  змістом діяльності СЕМД і МСЦЗ в  таких ситуаціях є медичне - евакуаційне  забезпечення - лікування та медична  евакуація постраждалих.

В системі  екстремальної медицини розрізняють 5 видів медичної допомоги:

• перша медична допомога;
• до лікарняна медична допомога;
• перша лікарняна медична допомога;
• кваліфікована медична допомога;
• спеціалізована медична допомога.

Медична евакуація розпочинається з організованого виводу (виносу) уражених з зони (осередку) та закінчується з надходження їх у медичні заклади, де їм буде забезпечено  лікування та реабілітація. В основному  медична евакуація здійснюється по принципу «на себе».

Заходи запобігання  або  зменшення  ступеня  ураження  людей,  своєчасного  надання  медичної   допомоги   постраждалим   та   їх  лікування,   забезпечення   епідемічного   благополуччя   в  зонах  надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру  повинні  передбачати: 

1. планування і  використання  існуючих  сил та засобів закладів  охорони здоров'я незалежно від форм власності і господарювання;
2. введення в дію  Національного  плану  соціально-психологічних  заходів   при   виникненні  та  ліквідації  надзвичайних  ситуацій  техногенного та природного характеру;
3. розгортання в умовах надзвичайної  ситуації  техногенного  та  природного характеру необхідної кількості лікувальних закладів;
4. завчасне застосування  профілактичних  медичних препаратів та  санітарно-епідеміологічних заходів;
5. контроль за  якістю   харчових   продуктів   і   продовольчої  сировини, питної води і джерелами водопостачання; 
6. контроль за станом атмосферного повітря та опадів; 
7. завчасне створення    і   підготовку   спеціальних   медичних  формувань; 
8. накопичення медичних   засобів    захисту,    медичного    та  спеціального майна і техніки; 
9. контроль за   станом   довкілля,   санітарно-гігієнічною   та  епідемічною ситуацією; 
10. підготовку медичного персоналу та  загальне  медико-санітарне  навчання населення.

Медичні засоби захисту – це лікувально-профілактичні засоби, що використовуються для запобігання ураження людей іонізуючим випромінюванням, РР, ОР, СДОР, БЗ. До них відносяться профілактичні, індикаційні, діагностичні, лікувальні та знешкоджуючі біо- та хімречовини, а також медично-технічні прилади, набори та комплекти.

Такі  засоби призначені для індивідуального  захисту людини, вони видаються на руки населенню або готуються  самим населенням, або містяться  в комплектах, якими забезпечують медичні формування та лікувально-профілактичні  установи для використання при наданні  допомоги потерпілим.

Згідно з  ЗУ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (24.02.1994) санітарне та епідемічне благополуччя населення — це стан здоров’я населення та середовища життєдіяльності людини, при якому показники захворюваності перебувають на усталеному рівні для даної території, умови проживання сприятливі для населення, а параметри факторів середовища життєдіяльності знаходяться в межах, визначених санітарними нормами.

ОРГАНІЗАЦІЯ В УКРАЇНІ ЕКСТРЕННОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ

Вітчизняний і міжнародний досвід свідчить, що може скластися ситуація, за якої виникає  потреба у наданні невідкладної медичної допомоги значній кількості  постраждалих у короткий проміжок часу.

Для вирішення  цих питань у більшості розвинутих країн Європи і Америки створено спеціальні медичні системи, основним завданням яких є реагування на НС та участь у ліквідації їх медико-санітарних наслідків. Ці системи об'єднуються  інтегральною назвою "медицина катастроф" і охоплюють сили і засоби у  першу чергу системи охорони  здоров'я, основним завданням яких є  реалізація заходів щодо медичного  захисту населення за умов НС.

В Україні  така служба створена постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.1997р. № 343 "Про утворення державної  служби медицини катастроф". Згідно з цією Постановою державна служба медицини катастроф (ДСМК) складається  з існуючих медичних сил і засобів  та лікувальних закладів центрального і територіального рівнів незалежно  від виду діяльності та галузевої  належності, визначених Міністерством  охорони здоров'я України за погодженням  з МНС, Мінтрансом України, Радою  Міністрів АРК, обласними, Київською  і Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Координацію роботи ДСМК на державному рівні здійснює Центральна координаційна комісія  МОЗ України, а на територіальному  рівні - територіальні координаційні  комісії.

Під час  ліквідації медико-санітарних наслідків  НС керівництво ДМСК покладається на державному рівні на МОЗ України, а на територіальному рівні - на органи управління охороною здоров'я відповідних  адміністративних територій .

До складу ДСМК на державному рівні входять  Український науково-практичний центр  екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, медичні формування, лікувальні заклади, визначені МОЗ України  і погоджені з органами центральної  виконавчої влади, сили і засоби яких входять до складу ДСМК.

До складу ДСМК на територіальному рівні входять  територіальні центри екстреної  медичної допомоги, спеціалізовані бригади  постійної готовності ДСМК, медичні  формування, лікувальні заклади, віднесені  МОЗ України до цього рівня  за погодженням з територіальними  органами виконавчої влади.

Завданням ДСМК є організація взаємодії  медичних сил, засобів та лікувальних  закладів відповідно на державному і  територіальному рівнях у сфері  медичного захисту населення  на території України.

У разі виникнення екстрених ситуацій до обов'язків  ДСМК додається прогнозування медико-санітарних наслідків екстремальних ситуацій та розробка конкретних скоординованих заходів для їх подолання, а також  ліквідація медико-санітарних наслідків  екстремальних ситуацій медичними  силами та засобами.

Важливе місце у структурі ДСМК надається  координаційним комісіям, які є постійно діючим дорадчим позаштатним органом, утвореним з метою узгодження складу і порядку використання в  НС медичних сил і засобів ДСМК.

До складу комісій входять представники усіх міністерств і відомств, відповідних  рівнів ДСМК. Головою центральної  координаційної комісії є Міністр  охорони здоров'я України, а територіальних координаційних комісій - начальники управлінь  охороною здоров'я відповідних адміністративних територій.

Склад центральної  координаційної комісії визначається рішенням Кабінету Міністрів України, а персональний склад затверджується її головою. Склад територіальних координаційних комісій визначається відповідними територіальними органами виконавчої влади, а персональний затверджується її головою.

У компетенції  координаційних комісій є узгодження:

складу  і порядку використання в НС медичних сил і засобів, що входять до складу ДСМК;

програми  розвитку ДСМК відповідних рівнів;

планів  медико-санітарного забезпечення населення  на випадок виникнення НС;

заходів щодо удосконалення організаційної структури та функціонування ДСМК відповідного рівня;

планів  заходів щодо забезпечення постійної  готовності ДСМК до виконання покладених на неї завдань;

заходів щодо підготовки фахівців для ДСМК, планів координації роботи стосовно створення і використання резервів, медичних і матеріально-технічних  ресурсів ДСМК на відповідному рівні.