Поняття й види злочинів проти життя та здоров'я особи

Умисне  вбивство з корисливих мотивів (п. 6 ч. 2 ст. 115) має місце тоді, коли винний, позбавляючи життя потерпілого, бажав одержати у зв'язку з цим матеріальні блага для себе або інших осіб (заволодіти грошима, коштовностями, цінними паперами, майном тощо), одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов'язків (одержати спадщину, позбавитися боргу, звільнитися від платежу тощо) або досягти іншої матеріальної вигоди. При цьому не має значення, чи одержав винний ту вигоду, яку бажав одержати внаслідок вбивства, а також коли виник корисливий мотив - до початку чи під час вчинення цього злочину.

Як учинене  з корисливих мотивів слід кваліфікувати  й умисне вбивство з метою подальшого використання органів чи тканин людини в певних корисливих цілях (для трансплантації, незаконної торгівлі тощо).

У разі вчинення умисного вбивства під час розбійного нападу, вимагання, незаконного заволодіння  транспортним засобом, дії винного  кваліфікуються за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК і статтею, якою передбачена відповідальність за злочинне заволодіння майном (ч. 4 ст. 187, ч. 4 ст. 189, ч. З ст. 262, ч. З ст. 308, ч. З ст. 312, ч. З ст. 313, ч. З ст. 289 КК) (п. 10 постанови).

Умисне  вбивство з хуліганських мотивів (п. 7 ч. 2 ст. 115) - це умисне позбавлення іншої особи життя внаслідок явної неповаги до суспільства, нехтування загальнолюдськими правилами співжиття і нормами моралі, а так само без будь-якої причини з використанням малозначного приводу.

Не можна кваліфікувати як вчинене з хуліганських мотивів умисне вбивство під час сварки чи бійки, яку розпочав сам потерпілий, а так само з ревнощів, помсти чи інших мотивів, що виникли на Ґрунті особистих стосунків, навіть якщо при цьому було порушено громадський порядок (п. 11 постанови).

Умисне  вбивство особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням цією особою службового або громадського обов'язку (п. 8 ч. 2 ст. 115) має місце у випадку, якщо злочин вчинено з метою не допустити чи перепинити правомірну діяльність потерпілого у зв'язку з виконанням ним зазначеного обов'язку, змінити характер останньої, а так само з мотивів помсти за неї незалежно від часу, що минув з моменту виконання потерпілим своїх обов'язків до вбивства.

Виконання службового обов'язку - це діяльність особи, яка входить до кола її повноважень, а громадського обов'язку - здійснення спеціально покладених на особу громадських повноважень чи вчинення інших дій в інтересах суспільства або окремих громадян (наприклад, перепинення правопорушення, повідомлення органів влади про злочин або про готування до нього).

Хуліганство й  наступне вбивство особи, яка перепиняла ці дії, належить кваліфікувати за відповідною  частиною ст. 296 і п. 8 ч. 2 ст. 115 (п. 12 постанови).

Умисне  вбивство з метою приховати інший злочин або полегшити його виконання (п. 9 ч. 2 ст. 115). Для кваліфікації умисного вбивства як такого, що вчинене з метою приховати інший злочин, не має значення чи був винний причетним до злочину, який приховується. Якщо він вчинив умисне вбивство з метою приховати раніше вчинений ним злочин, його дії кваліфікуються за тією статтею КК, якою передбачена відповідальність за приховуваний злочин, та за п. 9 ч. 2 ст. 115.

Дії винного, який вчинив умисне вбивство з метою приховати  злочин іншої особи, додатково кваліфікувати ще й за ст. 396 не потрібно. Якщо вбивство з метою приховання іншого злочину, вчиненого іншою особою, було заздалегідь обіцяне, відповідальність настає за п. 9 ч. 2 ст. 115 і за пособництво в тому злочині, який приховувався.

Дії винного  кваліфікуються як умисне вбивство з  метою полегшити вчинення іншого злочину незалежно від того, був цей злочин вчинений чи ні (п. 13 постанови).

Умисне  вбивство кваліфікується як поєднане із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом (п. 10 ч. 2 ст. 115), тоді, коли воно мало місце в процесі вчинення зазначених злочинів чи одразу після них. При цьому злочинні дії кваліфікуються і за ч. 4 ст. 152 чи ч. З ст. 153, або ще й за відповідною частиною ст. 15.

Умисне вбивство з метою задовольнити статеву  пристрасть із трупом також тягне відповідальність за п. 10 ч. 2 ст. 115.

У випадках, коли особу було умисно вбито через  певний час після її зґвалтування чи насильницького задоволення з  нею статевої пристрасті неприродним способом з метою їх приховання, дії винного кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами ст. 152 або ст. 153 та п. 9 ч. 2 ст. 115 (п. 14 постанови).

Умисне  вбивство, вчинене на замовлення (п. 11 ч. 2 ст. 115),- це умисне позбавлення життя потерпілого, здійснене особою (виконавцем) за дорученням іншої особи (замовника). Таке доручення може мати форму наказу, розпорядження, а також угоди, відповідно до якої виконавець зобов'язується позбавити потерпілого життя, а замовник - вчинити в інтересах виконавця певні дії матеріального чи нематеріального характеру або ж не виконувати їх.

До дій матеріального характеру, зокрема, належать сплата виконавцеві винагороди за вчинення вбивства, передача чи збереження прав на майно, звільнення від майнових зобов'язань тощо. Під діяннями нематеріального характеру розуміються будь-які дії, вчинення чи не вчинення яких безпосередньо не пов'язане з матеріальними інтересами виконавця вбивства.

У випадках, коли умисне вбивство на замовлення вчинюється з метою одержання від замовника грошей, матеріальних цінностей чи інших вигод матеріального характеру (тобто з корисливих мотивів), дії виконавця кваліфікуються за пунктами 6 і 11 ч. 2 ст. 115.

Замовник умисного вбивства, залежно від конкретних обставин справи, повинен визнаватись або підбурювачем, або організатором злочину (якщо тільки він не є його співвиконавцем). Його дії належить кваліфікувати за відповідною частиною ст. 27, п. 11 ч. 2 ст. 115, а за наявності до того підстав - і за іншими пунктами цієї статті (наприклад, за п. 6 - якщо виконавець позбавив особу життя з метою одержання вигод матеріального характеру, за п. 12 - коли вбивство було замовлене групі осіб). Дії замовника умисного вбивства, який одночасно був і співвиконавцем цього злочину, кваліфікуються за пунктами 11 і 12 ч. 2 ст. 115 як умисне вбивство, вчинене на замовлення за попередньою змовою групою осіб, а за наявності до того підстав - і за іншими пунктами цієї статті (п. 15 постанови).

Умисне  вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб (п. 12 ч. 2 ст. 115), має місце тоді, коли в позбавленні потерпілого життя брали участь декілька осіб (дві і більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його виконання.

За цей злочин несуть відповідальність і ті особи, котрі хоча і не вчинювали дій, якими безпосередньо була заподіяна смерть потерпілому, але, будучи об'єднаними з іншими співвиконавцями вбивства єдиним умислом, спрямованим на позбавлення потерпілого життя, виконали хоча б частину того обсягу дій, який група вважала необхідним для реалізації цього умислу.

Умисне вбивство, вчинене організованою групою, також  кваліфікується за п. 12 ч. 2 ст. 115. У разі, коли група осіб, яка вчинила за попередньою змовою умисне вбивство, являла собою злочинну організацію, озброєну банду, терористичну групу чи терористичну організацію, не передбачене законом воєнізоване або збройне формування, організовану групу, створену з метою тероризування у виправних установах засуджених чи нападу на адміністрацію цих установ, відповідальність учасників групи настає за п. 12 ч. 2 ст. 115 та відповідно за ч. 1 ст. 255, ст. 257, ч. З або ч. 4 ст. 258, ч. 5 ст. 260, ст. 392 КК (п. 16 постанови).

Умисне  вбивство, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком вбивства, передбаченого статтями 116—118 (п. 13 ч. 2 ст. 115). Відповідальність за повторне умисне вбивство настає незалежно від того, чи була винна особа раніше засуджена за перший злочин, вчинила вона закінчене вбивство чи готування до нього, або замах на нього, була вона виконавцем чи іншим співучасником злочину.

Якщо винний не був засуджений за раніше вчинене  вбивство чи готування до нього, або  замах на нього, ці його дії підлягають самостійній кваліфікації, а повторно вчинене вбивство кваліфікується за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК. Окремої кваліфікації потребує діяння й у випадках, коли спочатку було вчинено закінчене умисне вбивство, а потім - готування до такого ж злочину чи замах на нього.

При вчиненні декількох  умисних вбивств за обтяжуючих обставин, передбачених різними пунктами ч. 2 ст. 115 КК, дії винного кваліфікуються за цими пунктами та за п. 13 ч. 2 зазначеної статті з урахуванням повторності.

Під раніше вчиненим умисним вбивством розуміються  не тільки вбивства, кваліфіковані за ст. 115 КК 2001 р. чи статтями 93 і 94 КК 1960 р., а й убивства, відповідальність за які передбачена іншими статтями КК (статті 112, 348, 379, 400, ч. 4 ст. 404, ст. 443 КК 2001 р. чи відповідні статті КК 1960 р.).

При співучасті в убивстві така кваліфікуюча ознака цього злочину, як вчинення його особою, що раніше вчинила умисне вбивство, повинна враховуватися при кваліфікації дій тільки тих співучасників, яких ця ознака стосується (п. 17 постанови).

Умисне  вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116). Привілейованість даного виду вбивства обумовлена тим, що своєю поведінкою потерпілий приводить винного у стан сильного душевного хвилювання, у якому й вчиняється злочин.

Отже, для кваліфікації вбивства за ст. 116 треба встановити, що воно: а) вчинене в стані сильного душевного хвилювання; б) це хвилювання виникло раптово; в) воно виникло внаслідок протизаконного насильства, систематичного знущання або тяжкої образи з боку потерпілого - за наявності причинового зв'язку між зазначеною поведінкою потерпілого й викликаним цією поведінкою його вбивством.

Сильне  душевне хвилювання (фізіологічний афект) є таким психічним станом людини, який характеризується короткочасним і бурхливим розвитком, сильним і глибоким негативним емоційним переживанням, яке викликає звуження свідомості й значною мірою знижує здатність особи усвідомлювати свої дії або керувати ними. На відміну від патологічного афекту, вказаний стан не виключає осудності.

Для наявності  даного складу злочину необхідно, щоб  сильне душевне хвилювання виникло раптово через відповідну поведінку потерпілого, і зразу ж потягло за собою реалізацію умислу на його вбивство (як правило, розрив у часі між протиправною поведінкою потерпілого і вбивством не перевищує кількох хвилин).

Насильство, знущання та тяжка образа з боку потерпілого можуть стосуватися як суб'єкта злочину, так й інших осіб.

Потерпілим від злочину може бути тільки особа, яка своєю поведінкою викликала стан сильного душевного хвилювання у суб'єкта злочину.

Насильство може бути як фізичним (заподіяння тілесних і ушкоджень, завдання побоїв, незаконне позбавлення волі тощо), так і психічним (наприклад, погроза завдати фізичної, моральної чи майнової шкоди). До тяжкої образи слід відносити явно непристойну поведінку потерпілого, що особливо принижує гідність і чи ганьбить честь винного або близьких йому осіб. Систематичне знущання - це вчинення не менше трьох разів дій, кожна з яких принижує честь і гідність особи, заподіює їй моральні або психічні страждання (цькування, безпідставне звинувачення в аморальній поведінці, глузування над особою тощо).

У випадках, коли вбивство вчинено після того, як стан сильного душевного хвилювання минув, дії винного не можуть бути кваліфіковані за ст. 116.

За наявності  одночасно кваліфікуючих ознак вбивства (з особливою жорстокістю, двох або більше осіб тощо) і сильного душевного хвилювання, характерного для ст. 116, кваліфікація вчиненого має здійснюватися за ст. 116 (аналогічно вирішується питання про кваліфікацію вбивства за наявності обтяжуючих ознак та пом'якшуючих, передбачених статтями 117 і 118).

З суб'єктивної сторони розглядуване діяння може бути вчинене як з прямим, так і з непрямим умислом. Обов'язковою її ознакою є емоційний стан винного, який значною мірою знижує його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними.

Умисне  вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини

(ст. 117). Діяння  може бути кваліфіковане за  ст. 117 тільки-тоді, коли воно вчинене породіллею у певний час - під час пологів (тобто до остаточного відділення плода) або відразу після пологів. Вчинення вбивства новонародженої дитини її матір'ю через деякий час після пологів, має кваліфікуватися за п. 2 ч. 2 ст. 115. Так само мають кваліфікуватися дії співучасника такого вбивства.

З суб'єктивної сторони злочин характеризується прямим або непрямим умислом.

Умисне  вбивство при перевищенні меж  необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для  затримання злочинця (ст. 118). Особливістю цього виду вбивства є те, що винний під час вчинення злочину перебуває в стані необхідної оборони чи вживає заходів, необхідних для затримання злочинця. Вживаючи заходів по обороні від суспільне небезпечного посягання чи для затримання злочинця, він діє у передбачений законом спосіб, який дозволяє йому навіть позбавити життя особу, що посягає, чи злочинця, який ухиляється від затримання. Злочинного характеру таке позбавлення життя набуває тоді, коли вжиті особою заходи були явно не адекватними вчиненому посяганню чи обстановці затримання злочинця. Тобто тоді, коли особа перевищила межі необхідної оборони чи перевищила заходи, необхідні для затримання злочинця.

Перевищенням  меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту (ч. З ст. 36), а перевищенням заходів, необхідних для затримання злочинця, умисне заподіяння особі, що вчинила злочин, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці затримання злочинця(ч. 2 ст.38).

Щоб установити наявність або відсутність ознак перевищення меж необхідної оборони, необхідно враховувати не лише відповідність чи невідповідність знарядь захисту й нападу, а й характер небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалась, та обставини, що могли вплинути на реальне співвідношення сил, зокрема: місце і час нападу, його раптовість, неготовність до його відбиття, кількість нападників і тих, хто захищався, їхні фізичні дані (вік, стать, стан здоров'я) та інші обставини. Аналогічні чинники (тяжкість злочину, наявність у того, кого затримують, зброї тощо) треба враховувати при вирішенні питання про перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця.