Страховий механізм, відшкодування збитків від надзвичайних ситуацій

УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ФІНАНСІВ ТА МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ 
 
 
 
 
 

Доповідь

з дисципліни: «Цивільна оборона»

на тему: «Страховий механізм, відшкодування збитків від надзвичайних ситуацій»

 
 
 
 
 

Виконав

Студент групи  МЕм 1

Факультету 

«Міжнародна економіка»

     Онуфрієнко Василь 
 
 
 
 

Київ - 2011

 

      На  сьогодні надзвичайні ситуації стали  звичайним явищем, хоча їх руйнівний  вплив зберігає тенденцію до зростання. Це зумовлюється збільшенням кількості населення на планеті та переважно екстенсивним характером господарювання, який проявляється у зростанні потужностей підприємств і розширенні інфраструктури. Такі фактори сприяють зростанню обсягів збитків від надзвичайних ситуацій, особливо надзвичайних ситуацій природного характеру.

      Реалізація  засад сталого розвитку, однією з головних умов якого є збереження якості довкілля, все більш ускладнюється через хронічний брак коштів на фінансування раціонального природокористування та охорони довкілля, зокрема, якщо справа стосується попередження проявів і/або ліквідації наслідків катастрофічних подій природного характеру.

      Варто зазначити, що 2010 рік встановив сумний рекорд за кількістю і масштабністю природних катастроф. Відповідно до заяви комісара ЄС з питань гуманітарної допомоги Крісталіни Георгієвої жертвами стихійного лиха в усьому світі стали понад 300 тисяч людей, економіці заподіяно шкоди на 180 мільярдів євро, при тому, що в попередні роки втрати обчислювалися сумами в 70-80 млрд. євро.

      Таким чином, навіть за найсприятливішим сценарієм  розвитку кліматичних змін на Землі  вже в найближчі 15-20 років очікується ряд змін, які радикально впливатимуть на стан довкілля, у свою чергу на економіку та суспільство. У зв’язку з цим перед усіма країнами світу гостро постає питання компенсації збитків від стихійного лиха.

      При розробленні проекту Закону значна увага приділялася особливостям європейської практики щодо участі держави  в компенсації збитків від  настання стихійного лиха, визначення відмінностей між існуючими компенсаційними моделями. Також розглядалося питання необхідності запровадження, поряд із добровільним страхуванням, обов’язкового страхування майна від стихійного лиха та інших надзвичайних ситуацій.

      Отже, в Європі існує три різні моделі державної участі в компенсації  збитку від стихійного лиха:

      1. Відсутність участі держави у відшкодуванні наслідків стихійного лиха, у тому числі і відсутність національних програм захисту на державному рівні. Відшкодування постраждалим від наслідків стихійного лиха здійснюється страховиками за умовами укладених договорів добровільного страхування. Прикладом застосування цієї моделі є Велика Британія, Італія, Німеччина, та Швейцарія. 

      

2. Згідно  з другою моделлю, яка застосовується в Австрії, Нідерландах, страхування від стихійного лиха здійснюється також на добровільних засадах, обов’язкового страхування не існує. Водночас за певних умов, визначених законодавчими актами, держава бере на себе зобов’язання компенсувати збитки від визначеного переліку стихійного лиха. Для цього в країні або створюється державний фонд, наприклад в Австрії це Katastrophenfonds, або, як у випадку Нідерландів, уряд безпосередньо компенсує завдані стихійним лихом збитки. У результаті збитки постраждалим компенсуються, як правило, не в повному обсязі. Обсяг коштів, якими оперує державний фонд або уряд, для компенсації наслідків стихійного лиха встановлюється на підставі розрахунків, що враховують вірогідність настання певного стихійного лиха.
3. За третьою моделлю передбачається солідарна відповідальність громадян і бізнесу у справі відшкодування збитків, спричинених настанням стихійного лиха. Ця модель ще називається французькою, хоча вперше її було запроваджено у 1954 році в Іспанії. Страхування від стихійного лиха в цих державах є обов’язковим, оскільки воно є невід’ ємною частиною полісів страхування майна. Відповідно до цієї моделі на підставі рішення уповноваженого державного органу (Франція) або автоматично на підставі критеріїв, визначених у страховому полісі (Іспанія), оголошується про настання стихійного лиха. При цьому чітко визначається час і район впливу стихії та критерії, за якими надаватиметься допомога.

      У разі стихійного лиха національні перестрахові компанії, створені державою (Франція  – Caisse Сentral de Reassurance), або уповноважена урядова організація країни (Іспанія – Consorcio de Compensacion de Seguros) безпосередньо надають допомогу страховикам, якщо останні не спроможні покрити збитки від стихійного лиха з власних коштів і за кошти перестраховиків, а також жертвам стихії, які з тих чи інших причин виявилися незастрахованими від стихійного лиха. Отже, мова йде не про загальний обов’язок страхувати ризики, пов’язані зі стихійним лихом, а про обов’язкове доповнення договорів добровільного страхування майна положенням про стихійне лихо. Це обов’язкове доповнення застосовується до всіх застрахованих незалежно від того, чи є вони особливо уразливими відносно стихійного лиха, чи ні. При цьому держава в той чи інший спосіб забезпечує перестрахування ризиків страхових організацій.

      Слід  відмітити, що компенсаційні фонди  та рішення по кожному окремому випадку  зводять нанівець ініціативи „самострахування” постраждалих або не стимулюють прийняття постраждалими превентивних заходів і стримують вироблення ринкових рішень. Форми державної допомоги також виявилися недостатньо здатними стимулювати прийняття превентивних заходів тією мірою, в якій це робить диференціація ризиків страховими компаніями. І навпаки, рішення, пов’язані із страхуванням, більш популярні, оскільки зберігають стимули до здійснення превентивних заходів і забезпечують адекватну диференціацію ризиків. Ці проблеми вирішено французьким законодавством, і доведено обов’язкове доповнення договорів добровільного страхування майна положенням про стихійне лихо.

      Відсутність у договорах добровільного страхування  майна такого обов’язкового доповнення може призвести до виникнення двох проблем. По-перше, коли визначено високі ризики і група осіб, які страхуються, дуже мала, страхові компанії можуть відмовитися  пропонувати страхові програми, оскільки згідно із законом великих чисел  страхова компанія може очікувати, що виплати в кожному році приблизно  будуть дорівнювати страховій премії. Однак закон великих чисел  втрачає сенс при настанні рідкісних  крупних катастрофічних подій, коли збитків зазнають утримувачі всіх страхових  полісів одночасно. По-друге, якщо страхові компанії не можуть чітко розмежувати  низькоймовірні та високоймовірні ризики, виникає ситуація несприятливого вибору, коли потенційні страхувальники прагнуть отримати страховий захист від стихійного лиха лише у зв’язку із найменш бажаними ризиками та високими очікуваними збитками, в той час як низькоймовірні ризики в такі страхові договори не включаються.

      В Україні, в якій фінансування заходів  із запобігання проявам стихійного лиха та адаптації до умов довкілля здійснюється в абсолютно недостатніх  обсягах страхування від надзвичайних ситуацій (стихійного лиха), на ринку  добровільного страхування не користується попитом, а збитки від настання стихійного лиха компенсуються державою та місцевими  органами влади з резервних фондів, які не мають чіткого призначення. Тому необхідно прийняти рішення  про запровадження такого механізму  відшкодування наслідків стихійного лиха, який би дозволив зменшити навантаження на бюджети всіх рівнів і гарантував ефективну допомогу потерпілим від  стихійного лиха. У зв’язку з  цим доречно згадати паводок  літа 2008 року в західних областях України, який став справжнім стихійним лихом. Враховуючи паводки у цьому регіоні, які були в попередні роки, попередження їх негативних наслідків було одним  із пріоритетних завдань внутрішньої  політики України. Однак запобіжні  заходи, які здійснювалися державою, не спрацювали. Враховуючи регулярність паводків у західних областях України, вважаємо, що обов’язком держави є  запровадження більш ефективної системи захисту громадян від  збитків, які наносять надзвичайні  ситуації , в тому числі стихійне лихо.

      Довіра  населення України до сфери страхових  послуг є дуже низькою. Розробити  механізм, яким вдасться змусити населення  України страхувати своє майно в  цей післякризовий час, є практично неможливим.

      У проекті Закону України „Про компенсацію шкоди, завданої надзвичайними ситуаціями об'єктам житлової нерухомості” вирішення питання компенсації шкоди, завданої наслідками надзвичайних ситуацій, залишається за державою, адже Конституцією України гарантується кожному право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, в тому числі попередження наслідків надзвичайних ситуацій.

      На  жаль, існуючого на цей час в  Україні технічного потенціалу недостатньо  для недопущення виникнення надзвичайних ситуацій, отже уникнути руйнівних  наслідки надзвичайних ситуацій, в  тому числі стихійного лиха, переважно  не вдається. Беручи до уваги фінансову  спроможність України, можна стверджувати, що дохідної частини бюджетів всіх рівнів недостатньо для виконання  поточних завдань взятих на себе державою перед своїм населенням.

      Податки, збори які сплачуються в бюджети  всіх рівнів, часто серед населення  викликають сумніви щодо ефективності їх використання. Сплачений податок, збір мають давати розуміння кожному  – якими гарантіями його взамін забезпечить держава.

      Як  відомо, в грудні 2010 року Верховною  Радою України прийнято Податковий кодекс України, статтею 265 якого передбачено  податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Зазначений податок має сплачуватись обмеженою  верствою осіб, які є власниками нерухомого майна. Отримані кошти від  сплати податку мають надходити  в дохідну частину відповідного місцевого бюджету.

      На  думку Міністерства, такий податок  має сплачуватись усіма власниками житлової нерухомості та забезпечувати  державою в деякій мірі гарантії щодо вирішення проблеми відшкодування  шкоди, завданої нерухомому майну наслідками надзвичайних ситуацій.  
 

ЗАКОН УКРАЇНИ 
Про компенсацію шкоди, завданої надзвичайними

ситуаціями  об'єктам житлової нерухомості

    Цей Закон визначає організаційно-правові  засади відшкодування шкоди, завданої об’єктам житлової нерухомості внаслідок  надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, або усунення наслідків таких ситуацій.

    РОЗДІЛ  I

    Стаття 1. Визначення термінів

    У цьому Законі нижченаведені терміни  вживаються у такому значенні:

    компенсація – відшкодування шкоди, заподіяної об’єкту житлової нерухомості внаслідок  надзвичайної ситуації техногенного або  природного характеру, або усунення наслідків такої ситуації;

    об'єкт  житлової нерухомості – нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки  та віднесене відповідно до законодавства  до житлового фонду;

    постраждала особа – фізична особа –  власник об'єкта житлової нерухомості, якій завдано шкоду внаслідок  надзвичайної ситуації;

    шкода – пошкодження об'єкта житлової нерухомості, що унеможливило подальше користування цим об'єктом згідно з його цільовим призначенням, або створило загрозу здоров'ю чи життю людини за умови її подальшого проживання у такому об'єкті.

    Стаття 2. Створення та формування Фонду  компенсації шкоди, завданої надзвичайними  ситуаціями об'єктам житлової нерухомості

    З метою підвищення соціальної захищеності  постраждалих осіб створюється Фонд компенсації шкоди, завданої надзвичайними  ситуаціями об’єктам житлової нерухомості (далі – Фонд).

    Фонд  є складовою частиною Державного бюджету України та формується за рахунок:

    коштів  Державного бюджету України, які  передбачаються законом про Державний  бюджет України на відповідний рік, на момент створення Фонду та у  випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті;

    частини податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, який сплачується  фізичними особами;

    доходів, одержаних від інвестування коштів Фонду в державні цінні папери України;

    доходів від розміщення коштів Фонду на депозитних рахунках Національного банку України;

    кредитів, залучених під гарантії Кабінету Міністрів України від банків та іноземних осіб.