Максимальне
споживання кисню – один із важливих показників
функціонального стану організму та працездатності
людини. максимальне споживання кисню
у дітей зростає і досягає свого максимуму
у віці 18-20 років. Починаючи з 30 років у
чоловіків воно поступово зменшується.
У жінок максимальне споживання кисню
складає приблизно 70 відсотків від такого
у чоловіків і залишається постійним упродовж
репродуктивного періоду, а потім також
знижується. Відповідно до вікової зміни
максимального споживання кисню змінюється
функціональний стан організму та працездатність
людини.
Значні фізичні
навантаження та нервово-емоційні
напруження людина дістає в
процесі праці. Будь-який процес
праці має дві складові. Що
пов’язані
- З фізичним навантаженням на людину,
- З організацією технологічних процесів виробництва.
Першу складові
розглядають з точки зору енергозатрат
на виконання тієї чи іншої
роботи. Звичайно, що всю складну
діяльність людини з різноманітними
витратами м’язової та нервової
енергії оцінити не можливо.
Проте це можна зробити в процесі
виконання простої роботи м’язів.
У результаті різноманітні види діяльності
м’язів людини поділяють на три групи:
роботи помірної потужності, великої потужності
і граничної потужності. В умовах сучасного
виробництва переважають роботи помірної
потужності. Які за величиною енергозатрат
поділяють на три категорії.
До легкої категорії
належать роботи, які виконують
сидячи або пов’язані з ходінням
та супроводжуються незначним
фізичним напруженням (низка професій
на виробництві точного приладобудування
і т.д.)
До категорії середньої
важкості відносять роботи, які
пов’язані з постійним ходінням,
переміщенням як дрібних виробів
(до 1 кг). Так і вантажів масою
до 10 кг (категорія ІІб)
До категорії важких
робіт відносять роботи, які
пов’язані з постійним переміщенням.
Пересування і перенесення значних (понад
10 кг) вантажів і які потребують значних
фізичних зусиль.
Нервово-емоційна
напруженість праці оцінюється
щільність розпорядку робочого
дня, кількістю виконуваних операцій,
часом виконуваних елементів роботи, кількістю
інформації, що обробляється.
Крім того, невелика
кількість елементів роботи, які
виконані за першим способом
організації роботи чи неякісне
їх виконання за другим способом,
часто є причиною незадоволення
як особи виконавця, так і їх замовника.
Важливо пам’ятати, що емоційне збудження
виступає як додаткове навантаження для
організму, яке хоч і має певні особливості.
Проте є не менш істотним, ніж фізичне
навантаження. Якщо фізичні навантаження
можна легко регулювати, то нервово-емоційна
напруженість важко піддається управлінню.
Достатнє емоційне
збудження позитивно впливає
на організм людини. сприяє підвищенню
продуктивності праці. Розвиває
творчі здібності людини. тоді
як надмірне емоційне збудження
шкодить організму і може призвести до
стресового стану.
Розумова праця
характеризується великою відповідальністю
та значною нервово-емоційною
напруженістю. У працівників розумової
праці головний мозок виконує
не тільки регуляторні функції,
а й виступає робочим органом, тому
всі навантаження найперше впливають
на центральну нервову систему.
Незважаючи на
те. Що розумова праця не пов’язана
з великими енергетичними витратами.
Вона призводить до втоми і
перевтоми не менше. Ніж інтенсивна
фізична праця, а отже, потребує особливо
уважного ставлення до організму в цілому.
Розумова праця дуже тісно пов’язана
з роботою органів чуття. В першу чергу
зору та слуху. Збудливість центральної
нервової системи різко знижується від
шуму. А напружена розумова праця викликає
зміни в адаптаційних можливостях ока.
Під час напруженої розумової праці відхиляється
від норми тонус м’язів судин мозку та
серця.
Тривала та інтенсивна
робота призводить до зниження
працездатності. Емоційно це відчувається
як втома. Втома є закономірним
явищем. Що відображає третій період навантаження.
Якщо в першому періоді відбувається узгодження
всіх функцій організму з метою досягнення
стабільного функціонування в другому
періоді, то в третьому періоді навпаки,
це узгодження втрачається. Швидкість
з якою розвивається втома зумовлена багатьма
фізіологічними процесами. Зокрема порушуються
обмінні в м’язі серця, інших м’язах,
у крові нагромаджується значна кількість
молочної кислоти та кислих продуктів
обміну речовин, знижується рівень вуглеводів
тощо.
Зовнішніми ознаками
розвитку втоми є втрата продуктивності
праці, зменшення точності рухів
послаблення уваги та пам’яті.
Слід зауважити, що втома, є
природною фізіологічно зумовленою
реакцією організму і вона
відіграє дуже важливу біологічну
роль.
За сучасною теорією
втоми вона тісно пов’язана
зі станом центральної нервової
системи і її найголовнішої
ділянки – кори головного мозку.
Розвиток процесу гальмування
в корі головного мозку зумовлює
своєю чергою потребу в додаткових
зусиллях для продовження роботи, що відображається
в нашій свідомості відчуттям втомленості.
Розвиток втоми запобігає виснаженню
організму.
Після завершення
роботи настає відновлення працездатності.
Закономірності відновлення процесів
не залежить від виду попередньої
роботи. Відбувається поступове повернення
частоти пульсу, дихання, артеріального
тиску, кількості спожитого тиску до величин,
які характерні для стану спокою. Тривалість
таких змін перебуває у великій залежності
від нестачі кисню. Яка завжди виникає,
під час анаеробних процесів. Відновлення
різних фізіологічних функцій відбувається
неодночасно і залежить від ступеня їхньої
участі в роботі. Складності регуляторних
механізмів і неоднакової інертності.
Відновлювальний період. Особливо після
інтенсивної фізичної праці, описується
згасаючою хвилею, тобто відновлення працездатності
при досягненні початого стану не припиняється,
а триває далі. Підвищуючи працездатність,
потім вона знову знижується і, поступово
згасаючи, повертається в початковий стан.
Стан підвищеної
працездатності у відновлюваному
періоді називають суперкомпенсацією.
В цей момент організм більш
готовий до роботи, ніж перед
початком попередньої роботи. характерно.
Що наступна робота. Яка розпочинається
в період суперкомпенсації, відбувається
при меншій нестачі кисню.
Час настання підвищеної
працездатності залежить від
інтенсивності попередньої роботи.
чим інтенсивнішою була попередня
робота, тим триваліший час потрібен
для настання підвищеної працездатності.
Очевидно, що наступну
роботу бажано розпочинати в період підвищеної
працездатності, тобто перерви між роботою
повинні бути фізіологічно обґрунтованими.
Якщо вони не будуть фізіологічно обґрунтованими
і не забезпечуватимуть відновлення. То
втома збільшуватиметься і переросте
в перевтому, яка завершується розвитком
хвороби. Тому важливо організовувати
ритмічну роботу. Яка передбачає рівномірне
навантаження протягом дня, тижня, місяця
з оптимальними перервами між елементами
роботи. щоденний відпочинок повинен забезпечувати
відновлення працездатності до моменту
настання суперкомпенсації. Однак досягнути
цього часто нелегко, тому для зняття залишкових
ефектів від щоденної втоми пропонується
щотижневий відпочинок. А також щорічний
відпочинок і нехтувати ним небажано.
Проте проблемі
втоми, на жаль, сьогодні приділяється
мало уваги. Наприклад, кількість
автомобільних аварій через втому
водіїв є розмірною з кількістю автомобільних
аварій через сп’яніння. Якщо з такими
водіями ведеться належна робота в усіх
країнах світу, та на водіїв. Що спричинили
аварії через перевтому, майже не звертають
уваги.
Загалом для забезпечення
високої надійності людини в
системі управління слід урахувати,
що ймовірність помилкових дій
залежить від часу роботи. на
початку та в кінці роботи
вона значно вища. В початковий період
проходить адаптація аналізаторів людини
до умов праці, а вкінці роботи причиною
є втома. Тривалість періодів пристосування,
стабільної працездатності та втоми залежить
як від умов праці, так і фізіологічних
і психофізіологічних особливостей людини.
висока професійна майстерність, тренованість
на лише сприяють збільшенню періоду стабільної
працездатності, а й зумовлюють – ще й
зниженню середньої ймовірності помилкових
дій.
Фізіологічна обґрунтованість
режиму праці та відпочинку висуває
високі вимоги до організації трудових
процесів з метою профілактики втоми і
перевтоми. М.Є.Введенський обґрунтував
п’ять умов підвищення працездатності
та попередження втоми:
- Поступове входження в процес праці, що супроводжується синхронним підвищенням напруженості
систем організму;
- Ритмічність у виконанні елементів роботи, яка визначається оптимальним для кожної людини темпом;
- Систематичність трудової діяльності, яка передбачає послідовне і планове виконання завдань;
- Оптимальне чергування періодів праці та
відпочинку із зміною одних форм діяльності
іншими;
- Створення доброзичливих відносин у процесі праці.
Не менш важливим
у профілактиці втоми і перевтоми
є організація відпочинку. Як
відомо, основною формою відпочинку
є сон, який відновлює усі функції
організму, в перед усім головного мозку.
Сон нічим не можна замінити. Потреба в
сні залежить від віку, звичок, способу
життя, стану здоров’я тощо. Сон дорослої
людини повинен тривати не менше 7-8 годин
на добу. Найкориснішим є спокійний, глибокий
сон без сновидінь. Найглибшим сон буває
у перші дві години, потім його глибина
знижується і під ранок дещо підвищується.
Щоб нічний відпочинок був ефективним
треба дотримуватися правил гігієни сну.
Іншою формою
відпочинку є різноманітний
активний відпочинок. Особливе значення
при його організації має бути проблема
недостатньої рухової активності (гіподинамія).
За даними Всесвітньої організації охорони
здоров’я , проблему гіподинамії розглядають
поряд з такими недугами, як злоякісні
новоутворення, хвороби серцево-судинної
системи, неправильне харчування.
Рух – це основа
життя людини, і його часткове
обмеження призводить до зниження
рівня фізіологічних процесів, а
повна відсутність – до смерті.
В сучасних умовах, коли частка
розумової праці зростає, висока рухова
активність стає такою ж природною потребою
організму, як і всі інші потреби: в харчах,
у воді, в безпеці та ін.
Список використаної літератури:
З.М.Яремко «Безпека життєдіяльності»
Карпман В.Л., 1988;
Куликов В.П. та ін, 1998 ;
Озолин М.М. та ін, 1993;
Суздальницкий Р.С. та ін, 2000).