Введение в фармакологию. Общая рецептура. Виды лекарственных форм

До віддалених шкідливих наслідків застосування ліків належить ембріотоксична, тератогенна, фетотоксична, мутагенна та канце-рогенна дія.

Ембріотоксична дія розвивається у перші дні і тижні від початку запліднення і є наслідком загальнопротоплазматичного токсичного впливу ліків. У результаті розвиток ембріона, процеси його прикріплення до стінки матки (імплантації) та плацентації порушуються. При цьому вагітність або зовсім не розвивається або відбувається мимовільний викидень на її ранній стадії. Ембріотоксич-ну дію мають естрогени, гестагени, анаболічні стероїди, фторо-тан, аспірин, бісептол, тетрацикліни тощо.

Тератогенна дія - це здатність ліків порушувати нормальний розвиток ембріона і викликати вади розвитку в плода. Вона спостерігається при дії ліків у період 5 тижнів - 3-4 місяців внутріш-ньоутробного розвитку. В результаті відбуваються значні порушення розвитку мозку, серцево-судинної, травної та інших систем, від яких дитина може загинути. У легших випадках спостерігаються вовча паща, заяча губа, вади кінцівок, статевої та інших систем. Можливе порушення розвитку центральної нервової системи, що в майбутньому може викликати погіршання мислення, пам'яті, зору, слуху, труднощі у навчанні. Тератогенну дію мають вищезгадані препарати, протиепілептичні, протитуберкульозні, таблетовані протидіа-бетичні засоби, великі дози вітамінів А і Д, етиловий спирт та багато інших речовин. Класичним прикладом тератогенноїдіїліківє талідомідова трагедія 60-х років. Тоді, в результаті вживання вагітними жінками широко розрекламованого седативного і снодійного засобу талідоміду, в них народжувалися діти з ластоподібними (як у тюленів) кінцівками. Усього в світі внаслідок застосування талідоміду народилося близько 10 тисяч таких дітей.

Фітотоксична дія розвивається в результаті впливу ліків на плід. Наприклад, призначення аспірину та інших нестероїдних протизапальних засобів у кінці вагітності викликає передчасне зарощення артеріальної (боталової) протоки. Призначення резерпіну може спричинити пригнічення дихання, порушення смоктання в новонародженої дитини. Якщо майбутня мати наркоманка, алкоголічка, в новородженої дитини може розвиватися тяжкий синдром абстиненції, зупинка дихання, підвищується ризик раптової смерті.

Мутагенна дія виникає внаслідок впливу ліків на статеві клітини і в період розвитку ембріона. Вона, на відміну відтератогенної, успадковується. Зовнішньо це проявляється вадами розвитку, які передаються наступним поколінням. Мутагенну дію мають цитостатики та деякі інші речовини.

Канцерогенна дія — це здатність речовин викликати розвиток злоякісних пухлин. Усі лікарські препарати ретельно перевіряються на відсутність канцерогенної дії. Можна стверджувати, що застосовувані у клініці засоби її не мають.

До негативних ефектів, які зумовлені повторним введенням ліків в організм, належать толерантність, тахіфілаксія, лікарська залежність, пригнічення імунітету та ін.

Толерантність (звикання, резистентність, стійкість) - явище, коли при повторному застосуванні лікарської речовини фармакологічний ефект зменшується і зникає. При цьому підвищення дози ліків відновлює їх дію. Розвиток толерантності характерний для барбітуратів, наркотичних анальгетиків, транквілізаторів, етилового спирту, фенаміну, кофеїну тощо. У деяких випадках при частому повторному введенні ліків відбувається зникнення їх фармакологічних ефектів, які не вдається поновити введенням підвищених доз речовин. Таке явище отримало назву тахіфілаксії і характерне для ефедрину, нафтизину та ін.

Тривале повторне (навіть нерегулярне!) введення ліків, які змінюють психічні функції (стимулюючих, знеболювальних, пригнічуючих), може спричинити розвиток лікарської залежності. Особливо небезпечними є речовини, які викликають ейфорію (стан повного фізичного і психічного благополуччя): морфін, кокаїн, маріхуана, алкоголь, фенамін та ін. Лікарська залежність може бути психічною, коли після припинення прийому речовини хворий відчуває нестримний потяг до неї, порушення психічних функцій, і фізичною, коли розвиваються тяжкі порушення функцій внутрішніх органів і систем організму. Якщо людині, в якої виникла лікарська залежність до речовини, вчасно не ввести чергову дозу наркотику, в неї розвивається стан, який називається абстиненцією. Він проявляється психічними і фізичними розладами, іноді надзвичайно тяжкими, і є наслідком психічноїі фізичної залежності від препарату. Лікарська залежність часто супроводжується розвитком толерантності.

Синдром відміни - це комплекс змін, що можуть розвиватися після раптової відміни препаратів, які до того призначали хворому тривалий час. Клінічна картина синдрому відміни залежить від того, який препарат і з приводу якого захворювання отримував пацієнт. Наприклад, при застосуванні глюкокортикостероїдів проявами синдрому відміни можуть бути надниркова недостатність і загострення перебігу хвороби (ревматоїдного поліартриту, бронхіальної астми тощо). При застосуванні анаприліну синдром відміни характеризується розвитком гіпертензивної кризи, нападу стенокардії тощо. Одним із заходів попередження синдрому відміни є поступове зниження дози перед відміною препарату.

Пригнічення імунітету спостерігається при застосуванні імуно-депресантів, цитостатиків, глюкокортикостероїдів. У таких хворих будь-яка інфекція (бактеріальна, вірусна) може набувати генералі-зованого характеру.

Дисбактеріоз - це стан, який супроводжується порушенням природного складу мікрофлори шкіри і слизових оболонок. Він розвивається внаслідок застосування антибіотиків широкого спектра дії і досить часто супроводжується виникненням суперінфекції. Остання характеризується заселенням шкіри і слизових оболонок мікроорганізмами, що не чутливі до антибіотика, який застосовувався. Це бувають гриби роду кандида, синьогнійна паличка, ме-тицилінорезистентні штами стафілококів.

Хіміорезистентність мікроорганізмів є проявом загальнобіоло-гічної реакції пристосування живих істот до змінених умов існування. У результаті бактерії стають нечутливими до антибіотиків. Для відновлення впливу на них необхідно синтезувати нові антибактеріальні засоби.

 

Ще одним проявом  негативної дії ліків на організм є ментозна алергія.

Алергічні реакціїу відповідь  на призначення ліків можуть розвиватися у таких випадках: 1) через 7-12 днів після початку застосування препарату; 2) при повторному лікуванні препаратом алергічна реакція може виникати вже після першого його призначення; 3) іноді - після введення засобу перший раз, за умови, що хворий мав контакт із цією речовиною раніше (повітряний, харчовий, професійний).

Необхідно враховувати, що до речовин  з подібною хімічною будовою може розвиватись перехресна алергія. Тому, наприклад, при наявності в хворого алергії до новокаїну йому не можна призначати сульфаніламіди, дикаїн, анестезин. Якщо встановлено алергію до бензилпеніциліну, хворому протипоказані всі засоби пеніцилінового ряду і не виключається наявність у нього алергії до цефалоспоринів.

Клінічні прояви алергії можуть бути різноманітними: кропивниця, шкірні висипки, ангіоневротичний набряк Квінке, анафілактичний шок, бронхоспазм, сироваткова хвороба. Вона може проявлятися змінами крові: тромбоците-, гранулоцитопенією, апластичною анемією, гемолізом еритроцитів. Ураження печінки, нирок, серця також можуть бути алергічного походження. При медикаментозній алергії відсутня залежність між дозою речовини і тяжкістю алергічної реакції. Іноді мізерні кількості ліків, до яких сенсибілізований хворий, провокують розвиток анафілактичного шоку.

Якщо в людини була алергічна  реакція на якийсь препарат, його призначення даному хворому абсолютно протипоказане протягом усього життя.

Медикаментозною ідіосинкразією називається спотворена (ісііоз-інший) чутливість організму до лікарських речовин. В основі цієї негативної дії ліків лежать генетичні порушення.

Комбінована дія лікарських речовин

При поєднаному застосуванні ліків між ними можуть виникати такі типи взаємодії, як фармацевтична, фармакокінетична та фармакоди-намічна. До першої належать фізична взаємодія, наприклад, поглинання активованим вугіллям токсичних сполук, та хімічна взаємодія, наприклад, кислот і лугів. Про фармакокінетичну взаємодію ліків говорилось вище, коли розглядались процеси всмоктування, розподілу в організмі, метаболізму та виведення лікарських речовин. При поєднаному застосуванні ліків можуть спостерігатися зміни їх фармакологічних ефектів внаслідок впливу на специфічні рецептори. Такий тип взаємодії називається фармакодинамічним.

Залежно від спрямованості  змін, які виникають при комбінованому застосуванні лікарських речовин, типи їхньої взаємодії можуть проявлятися у вигляді синергізму, антагонізму та синергоан-тагонізму.

Синергізм - це варіант реакції організму на поєднане застосування ліків, при якому ефект перевищує дію кожного компонента. У випадку, коли при комбінованому застосуванні ліків фармакологічна дія дорівнює простій сумі ефектів кожного лікарського препарату, говорять про сумацію, або адитивну дію. Це, наприклад, спостерігається при поєднаному застосуванні засобів для наркозу, зокрема фторотану і закису азоту. Якщо загальний ефект перевищує суму ефектів, говорять про потенціювання дії. Наприклад, поєднане застосування нейролептиків, транквілізаторів або наркотичних анальгетиків із засобами для наркозу спричиняє підсилення дії останніх (потенційований наркоз). Прямий синергізм спостерігається, коли точки прикладання ліків спільні. Так, адреналін і норад-реналін впливають на адренорецептори, засоби для наркозу - на мембрани нервових клітин. З опосередкованим синергізмом ми стикаємося, коли ліки мають різні точки прикладання. Наприклад, сальбутамол, еуфілін та атропін проявляють бронхолітичну дію. Перший - шляхом впливу на (3,-адренорецептори бронхів, другий -на гладку мускулатуру бронхів, третій - на М-холінорецептори.

Явища синергізму використовуються для отримання бажаного фармакологічного ефекту при застосуванні менших доз ліків. Цим попереджується їх токсична дія. Цей принцип не розповсюджується на антибактеріальні препарати. У разі їх комбінування кожна лікарська речовина застосовується у повній дозі.

Антагонізм - варіант взаємодії  ліків, при якому спостерігається зменшення або навіть зникнення фармакологічного ефекту. Проявом фізичного антагонізму є адсорбція активованим вугіллям на своїй поверхні токсичних сполук. При взаємодії кислот і лугів, натрію хлориду з нітратом срібла, морфіну з калію перманганатом спостерігається хімічний антагонізм. Якщо ліки мають протилежно направлені фармакологічні ефекти, говорять про фізіологічний антагонізм. Прикладами останнього є дія М-холіноміметиків і М-холіноблокаторів, засобів для наркозу і аналептиків. Якщо ліки-антагоністи мають спільні точки прикладання, між ними спостерігається прямий антагонізм, наприклад, між адреноміметиками і адреноблокаторами. Окремим випадком прямого антагонізму є конкурентний антагонізм. Він спостерігається між сульфаніламідами і параамінобензойною кислотою, неодикумарином і вітаміном К. Якщо антагоністи застосовуються при гострих отруєннях як лікувальні агенти, вони називаються антидотами (протиотрутами'). Зокрема, ангидотами при отруєнні нітратом срібла є натрію хлорид для промивання шлунка (хімічний антагонізм) і унітіол для резорб-тивної дії (фізіологічний антагонізм). Іноді між ліками спостерігають опосередкований антагонізм. Наприклад, брадикардію, яка розвивається під впливом М-холіноміметиків, можна усунути адреноміметиками. При цьому перші впливають на М-холінорецептори, другі - на ^-адренорецептори. Антагонізм буває також двобічний і однобічний. Прикладами двобічного антагонізму є дія кислот і лугів, спирту етилового і кофеїну. При цьому обидві речо-вини здатні усувати дію одна одної. При однобічному антагонізмі один препарат усуває дію іншого, але не навпаки. Наприклад, атропін знімає дію ацеклідину, останній дію атропіну неусуває.

Синергоантагонізм — це явище, коли при поєднаному застосуванні ліків одні фармакологічні ефекти зникають, а інші посилюються. Наприклад, на фоні застосування а-адреноблокатора фенто-ламіну зникає стимулююча дія адреналіну на а-адренорецептори, але посилюється на Р-адренорецептори.

 

 

ДОЗЫ, ИХ ВИДЫ

   Между лекарством и ядом  нет принципиального отличия.

Любое лекарство в большой дозе может вызвать токсический

эффект и даже смерть и, наоборот ядовитые вещества в

определенных дозах оказывают  лечебное действие.

ДОЗА - количество лекарственного вещества, вводимого в организм.

Доза бывает: - разовая- количество ЛВ в граммах или ЕД,

                       получаемое больным за 1 прием

• суточная- « - за 1 сутки
• курсовая  - получаемая за курс лечения

Также доза бывает:

• лечебная (терапевтическая), вводимая с лечебной целью

  а) минимальная или пороговая-  минимальное количество

     лекарства, оказывающее  лечебное действие

  б) средняя терапевтическая  доза- среднее количество

  лекарства в гр или ЕД, оказывающее лечебное                      

      действие у большинства  больных в возрасте от18 до

     65 лет с массой  тела не более 70 кг

  в) высшая терапевтическая  доза- максимальное количест-

    во, которое можно ввести  больному за 1 раз (1 сутки)

• токсическая доза - количество лекарства в граммах или

     ЕД, оказывающая токсическое  действие (отравление)

• смертельная доза - доза вызывающая смерть у большинсст

   ва людей

   Диапазон между минимальной  терапевтической и токсической дозой называется

   ШИРОТОЙ ТЕРАПЕВТИЧЕСКОГО ДЕЙСТВИЯ

 

НЕГАТИВНОЕ ДЕЙСТВИЕ ЛЕКАРСТВ НА ОРГАНИЗМ

    Наряду с лечебным  действием лекарства оказывают  и побочное действие- нежелательное-  ухудшение здоровья человека. Их  можно разделить на 4 группы

1. Осложнения, связанные с абсолютной и относительной передозировкой

  препаратов (отравления)

  Абсолютная передозировка - превышение предельно допустимой дозы лекарства

  Относительная передозировка - слишком быстрое введение препарата (строфантин при быстром в/в введении вызывает остановку сердца) , или если лекарство вводятся в лечебной дозе, но накапливается в организме вследствии болезни печени или вследствии свойств самого лекарства(бромиды, сердечные гликозиды, витамин к-викасол)

2. Осложнения, связанные с токсическими свойствами ЛС при длительном применении ( гепатотоксичность, нефротоксичность, угнетение кроветворения, нейротоксичность, ульцерогенное действие, синдром отмены, мутагенное, тератогенное, эмбриотоксичное дейстие, угнетение иммунитета, канцерогенное действие.