Загальні положення про охорону праці жінок

     Зміст

Вступ  

Розділ  І. Загальні положення  про охорону праці  жінок. 

1.1. Правове  закріплення умов праці жінок  у трудовому законодавстві України  на міжнародному рівні.

1.2. Обмеження  застосування жіночої праці.

1.3. Встановлення  гарантій, компенсацій і пільг для жінок, які працюють.

1.4. Правове  регулювання оплати праці жінок.

1.5. Відповідальність  за порушення законодавства у  цій сфері. 

Висновки  

Список  використаних джерел  

 

Вступ

Світ  одвіку тримається жіночою

любов’ю та мудрістю, за те все,

що  жінки дарують, вони по праву

заслуговують  найвищої шани та вдячності. 

В. Литвин   

       Справді, ми коли-небудь замислюємося над тим, чому жінки у всьому свиті наполегливо  та самовіддано виборюють своє право  бути рівними з чоловіками в своїх  правах, хіба вони гірші за чоловіків?

       Звичайно  ні. Але якщо звернутися до історії  то, жінці за смішних умов завжди доводилось утверджуватися: у суспільстві, на роботі, в сім’ї тощо. І незважаючи на всі життєві труднощі та негаразди, жінка завжди залишається прекрасною.     

       Жінка, кохання, вірність, мир – не випадково ставимо ці та інші заповітні слова. Вони з особливою силою і повнотою уособлюють одвічне покликання жіноцтва: дарувати життя і бути берегинями найбільших його цінностей. Немає такої сфери в суспільстві  та державі, такої грані людського існування, де б не виявилася сукупність жіночих рис і якостей, не поєднувалися жіночий професіоналізм, досвід, сумлінність з чарівністю, ніжністю, милосердям. Це глибоке чисте джерело, потужна опора життєвої сили, духовності та моральності українського народу.

       Жінки – це така категорія населення, яка  потребує особливого захисту і підтримки  з боку держави. Перш за все –  це є охорона праці жінок, заробітна  плата, адже це є той мінімум, яким повинна бути забезпечена кожна  особа жіночої статі. Тому одним із головних обов’язків держави є забезпечення належних умов праці для таких верств населення, як жінки. Адже на сьогоднішній день дуже важко жінкам поєднувати працю з материнством, роботою по дому. Хоча і законодавчо закріплені основні аспекти охорони праці жінок (особливий порядок надання відпусток, гарантії при прийнятті на роботу, обмеження праці жінок у нічний час, перелік робіт на яких забороняється праця жінок та інші), але в дійсності, вони не реалізовуються. Жінки, не маючи коштів забезпечити себе, своїх дітей.

       Якщо  матір-одиночка, то вона змушена погоджуватися  на будь-яку роботу, незважаючи на умови  праці.

       Так болісно перечитувати замітки-сповіді  із газет людей, які скуштували на власній спині. Що таке добровільне  рабство – заробітки за кордоном. І виникає питання, ому їх пишуть жінки? І чому жінки добровільно запродують себе в рабство, щоб допомогти вижити родині? Та й чи загинула б родина без отих америк, іспаній, італій, грецій?...

       Зрештою, вона все одно гине, бо кожен член родини звикає жити сам собою, відчужуючись, і коли бар’єр бідності подолано, до погаслого багаття сходяться зовсім чужі люди.

       Тому  досліджувана тема, на мою думку  є надзвичайно болючою не тільки для нашої держави, а й для  інших держав. Я вважаю, що потрібно в першу чергу піклуватись про жінку, як продовжувача роду.

       Ще  однією категорією, яка потребує захисту  є молодь. Молодь повинна бути в  полі зору суспільства: діти споглядають  із захватом, а старше покоління  – з надією і почуттям гордості. Адже саме молодим творити майбутнє і жити в ньому – «Бережи честь змолоду – кажуть в народі».

       Молодість – найкраща пора в житті людини, втілення свіжості, пориву, світла, сили, великих надій. Молодість – це мідний міст не великій дорозі, яка  називається спадковістю поколінь. Тому держава повинна сприяти тому, щоб кожна молода особа мала доступ до працевлаштування в нашій державі, а також житловому кредитуванню, що в наш час є найболючішим.

       Охорона праці жінок і неповнолітніх  є важливим рушієм розвитку не тільки економіки держави, а й гарантією демократичної держави. Тому тема є актуальною у всі часи і епохи, для кожного народу і її потрібно досліджувати, розвивати, щоб охорона праці в нашій державі була на вищому рівні, а працювати, народжувати було вигідно і кожна жінка, неповнолітня особа не була дискримінована в нашому суспільстві.

       Головною  метою дослідження матеріалу  по темі і написання курсової роботи є співставлення умов, щодо охорони  праці, які надає держава жінкам і неповнолітнім із тими умовами  в яких працюють наші жінки, неповнолітні. Чи реалізуються норми законів взагалі.

       Об’єктом  дослідження даної теми, на мою  думку, є ті суспільні відносини, що виникають при додержанні правил охорони праці, відносини держави  із жінками – працівниками, молоддю  при наданні їм спеціальних пільг, умов праці та інше.

       І щоб ми не спів ставляли такі поняття  «так добре бути молодою – так  складно бути молодою». Щоб не виникало думок про працевлаштування за кордоном, а було бажання працювати на рідній землі, на благо і розквіт своєї  держави.

 

        1. Правове закріплення умов праці жінок у трудовому законодавстві України на міжнародному рівні

       Людство ніколи не жило в світі, який був  би байдужим до статі, і боротьба за соціальну рівність полягала в тому, щоб можливості людини якомога менше  визначалися статтю. Був період, коли здавалося, що цього можна досягнути на законодавчому рівні, закріпивши за жінками і чоловіками рівні права на освіту, участь у політичному житті, на рівну оплату за рівну працю і таке інше. Але незважаючи на це, нерівність все ж таки проявляється до цих пір.

       Протягом  багатовікової історії українського народу жінки відчували себе нерівноправними  порівняно із чоловіками. Вони були практично обмежені у використанні більшості прав та свобод зокрема, громадянських, політичних, соціально-економічних та культурних, хоча й робилися спроби впровадити ідею рівності в законодавчу базу України Руська Правда, Литовські статути та інші правові акти нашої держави.

       А про поняття зайнятість і охорону  праці жінок не могло бути і  мови.

       Якщо  проаналізувати правове становище жінок за часів Київської Русі, то можна простежити, що в цей історичний період жінка в українській сім’ї користувалася деякою автономією і самостійністю. Правове становище жінок обумовлювалося великою роллю їх праці у сім’ї.

       За  часів козаччини постійна відсутність голови сім’ї та дорослих синів сприяла посиленню ролі жінок вдома. Відповідно і зростали і права жінки у сім’ї та сільській громаді. Однак в цей період становище жінок все ж таки було залежним від чоловіка: батька або мужа. Жінки0селянки були відсторонені від права володіння землею, що становило їх в повну залежність від чоловіків.

       По  суті, вони були звичайною робочою  силою, що застосовувалася на чужій  землі. В рідному домі – на землі  батька, в заміжжі – на землі  чоловіка. В радянській державі на конституційному рівні отримали рівні з чоловіками права та свободи. Конституція Української Радянської Соціалістичної Республіки 1973 р. стала першим в історії вітчизняного конституціоналізму документом, який юридично закріпив принцип рівності жінок і чоловіків. Так, у статті 121 розділу Х «Основні права і обов’язки громадян» її проголошувалося: «Жінці в УРСР надаються рівні права з чоловіками в усіх галузях господарського, державного, культурного, громадського, політичного життя. Можливість здійснення цих прав забезпечується наданням жінці рівного з чоловіком права на працю, оплату праці, відпочинок, соціальне страхування і освіту, державною охороною інтересів матері й дитини, наданням жінці при вагітності відпусток з збереженням, утриманням, широкою сіткою родильних будинків, дитячих ясел і садків»¹.

       Чинне законодавство України де-юре  гарантує жінкам та чоловікам рівні  прав. згідно з статтею 24 Конституції  України рівність прав жінки і  чоловіка забезпечується: наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок; встановленням пенсійних пільг і таке інше.

       За  даними статистики на 2000 р. жінок удвічі більше, ніж чоловіків, зайнято малокваліфікованою працею, хоча за рівнем освіти вони попереду чоловіків. З позиції автора Л.Чубар – судді Конституційного Суду України нині в більшості галузей та виробництв відсутні обмеження та заборони для використання праці жінок. Вони працюють нарівні з чоловіками, для них встановлена рівна з чоловіками тривалість робочого дня, визначені однакові норми, розцінки, але жінки стають як правило, першими жертвами безробіття.

       Близько 50% серед безробітних – представниці жіночої статі².         

       Наведена  статистика засвідчує, що соціальна  нерівність по статі існує, що вона структурно відтворюється і що право, в його теперішньому вигляді, не може корегувати цей процес, гарантуючи жінкам та чоловікам рівні можливості³. 

       Принцип рівності прав чоловіків і жінок  закріплено не лише в Конституції, а  й в інших законодавчих актах: Кодексі про шлюб та сім’ю, Кримінальному  кодексі, Кримінально-процесуальному кодексі, Законі України про зайнятість населення та інші.

       Конституція України відзначає ідеологію  і політику держави щодо статусу  жінки, її можливостей впливати на економічні та політичні процеси, які відбуваються у суспільстві. В ній, як в Основному  Законі на законодавчому рівні закріплюються  рівність конституційних прав та свобод жінок і чоловіків, а також їх рівність перед законом. Зазначається також, що рівність прав жінки і чоловіка забезпечується: наданням рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї, спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров’я жінок, встановлення пенсійних пільг, створення умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток  та інших пільг жінкам і матерям.

       Конституція також проголошує, що всі люди «є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними» (ст. 21)⁴. 

       Щодо  ствердження рівності статей велике значення має ст. 23 Конституція, де наголошується, що «кожна людина має право на вільний  розвиток своєї особистості, якщо при  цьому не порушуються права і  свободи інших людей». Ліквідація дискримінації жінок, яка ще зустрічається у буденній практиці українського суспільства, саме і передбачає створення рівних умов для розвитку особистості, для самореалізації індивіда без огляду на його статеву належність. Історично склалося так, що жінки мають значно менше можливостей виявити власні здібності. Це становище зумовлено двома чинниками – подвійним навантаженням на роботі та вдома і впевненістю, яка панує в соціальному довкіллі поміж роботодавців й навіть серед членів їх власних сімей, що для жінки найважливішою є самореалізація лише у сфері материнства, сімейного життя, а все інше – професійне зростання, розвиток здібностей та творчих схильностей – має бути вторинним та підпорядкованим її соціальним ролям.

       Конституція України юридично проголошує рівність прав жінок та чоловіків на працю, на вибір професії, професійну підготовку та заробітну плату.

       Але криза в економіці, падіння рівня  життя у більшості частин населення  країни загострює проблему становища  жінки на ринку праці.

       Сучасне становище жінок на ринку праці характеризується їх дискримінацією у сфері зайнятості, за якої вони не мають вільного доступу до конкретних та високооплачуваних професій. Жінок перших звільняють і останніх приймають на роботу.

       Торгівля  жінками – складне явище з  багатьма факторами впливу на рішення жінок працювати за кордоном. Мабуть, найсильнішим з них є безвихідне економічне становище. У деяких випадках жінки, котрих рятують після порушення їхніх прав (включаючи фізичне і сексуальне насильство), добровільно повертаються до країн, куди їх продано. Часто вони це роблять тому, що не можуть знайти роботу у своїй країні або жінках надто складно повернутися до минулого життя. Мотиви виїзду жінок за кордон різні: бажання матеріально забезпечити сім’ю, здобути освіту тощо. Але за цією різноманітністю причини потрібно бачити головне – те, що торгівля жінками є наслідком як нерівноправності останніх, так і складні умови працевлаштування в своїй країні, низькі заробітні плати.