Комерціалізація прав на об'єкти інтелектуальної власності

 
 

1. Комерціалізація прав на об'єкти інтелектуальної власності 

    Основними способами комерціалізації об'єктів  права інтелектуальної власності є:

-використання об'єктів права інтелектуальної власності у власному

виробництві;

-  внесення  прав на об'єкти права інтелектуальної власності до

статутного  капіталу підприємства;

-передача (продаж) прав на об'єкти права інтелектуальної власності.

Для практичного  здійснення вказаних шляхів комерціалізації  необхідно також знати, як розрахувати вартість прав на об'єкт інтелектуальної власності та як поставити їх на бухгалтерський облік підприємства.

    Передача  прав на об'єкти інтелектуальної власності

Якщо правовласник не передбачає використовувати об'єкти інтелектуальної

власності у  власному виробництві чи розпочати  новий бізнес або створити

спільне підприємство, він може передати повністю або частково права

власності на об'єкт  інтелектуальної власності іншій  фізичній або

юридичній особі. Майнові права на об'єкт права  інтелектуальної власності є  сукупністю права володіти, користуватися і розпоряджатися цим об'єктом.

    Продаж  прав у повному обсязі здебільшого  проводиться через договір

купівлі-продажу  як договір обмінної угоди, за яким у результаті передачі

права власності  на об'єкт інтелектуальної власності (продажу охоронного

документа - патенту або свідоцтва) власник як сторона, яка продає,

втрачає всі  майнові права на нього. Тобто  якщо продано патент на

винахід, то він  перереєстровується на ім'я нового правовласника і до

останнього переходять всі майнові права на цей об'єкт. Але частіше передається лише право користування об'єктом інтелектуальної власності.

    Власник прав на будь-який об'єкт промислової  власності (ліцензіар) може

продати ліцензію (видати дозвіл на користування об'єктом  інтелектуальної

власності) будь-якій особі (піцензіату), якщо він не хоче або не в змозі

використовувати відповідний об'єкт. Продаючи ліцензію переслідують мету отримати прибуток, не втрачаючи капіталу на виробництво  та освоєння ринку. Продаж ліцензп - це шлях впровадження технологи на ринку  без продажу товарної продукції.

    Придбання або продаж ліцензії є діловою  угодою. Факт продажу або купівлі  ліцензії юридичне оформляється ліцензійним  договором, який відрізняється від  інших договорів купівлі-продажу  тим, що продається або купується  нематеріальний об'єкт. Ліцензіат отримує право на використання об'єкта інтелектуальної власності лише на обумовленій ліцензійним договором

території та на певний термін. У залежності від  обсягу прав, що передається, за діючим Цивільним кодексом України розрізняють: виключну, одиничну і невиключну ліцензії. Виключна ліцензія видається тільки одній особі і виключає можливість використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обумовлена цією ліцензією.

    Одинична  ліцензія також видається тільки одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання

об'єкта права  інтелектуальної власності у  сфері, що обмежена цією

ліцензією, але  не виключає можливості використання ліцензіаром цього

об'єкта у даній  сфері.

    Невикпючна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром

об'єкта права  інтелектуальної власності і  видачі ним іншим особам

ліцензії на використання цього об'єкту у даній  сфері. За ліцензійним договором  завжди передбачається виплата певної грошової

винагороди ліцензіару. У більшості випадків продаж ліцензії здійснюється

за розрахунковою  договірною ціною з орієнтиром на ціни внутрішнього та

зовнішнього ринків. Основними видами ліцензійних платежів є роялті,

паушальний та комбінований платежі.

    Роялті - вид платежів, який платить ліцензіат ліцензіару протягом усього

терміну дії  ліцензійного договору чи як відсоток від суми прибутку чи

суми обороту  від випуску продукції або  диференційованої ставки з одиниці

ліцензійної продукції.

    Паушальний  платіж - це виплата ліцензіарові визначеної зафіксованої в

договорі суми ще до початку масового випуску ліцензійної  продукції.

    Комбіновані платежі - найбільш поширені та передбачають виплату

ліцензіару ліцензіатом  первинного сталого платежу до початку  виробництва

та збуту ліцензійної продукції з подальшою виплатою залишку

розрахункової ціни ліцензії як роялті після того, як буде налагоджено

виробництво ліцензійної  продукції. Таким чином, ліцензіар  має можливість

отримувати відрахування від реального доходу ліцензіата протягом усього

терміну дії  ліцензійного договору. Патентовласник може отримати додатковий прибуток від  використання свого об'єкта інтелектуальної  власності за рахунок платежів за договором франшизи (в Україні -це договір комерційної концесії). Правовласник (franchiser) дозволяє іншій особі (franchisee) використовувати права на промислові зразки, фірмові найменування, торговельні марки, технології, комерційну таємницю тощо.

    Різниця договору франшизи від звичайного ліцензійного договору у тому,

що права передаються на пільговій, привілейованій основі. Так, користувач отримує вже готову технологію під відомою торговельною маркою. Тому йому не потрібно відвойовувати місце на ринку, а його ризики зводяться до мінімуму. Договір франшизи повинен містити умову про те, що якість товарів та послуг franchisee буде не нижчої якості товарів і послуг franchiser, а останній буде здійснювати контроль за використанням цієї угоди. Відносно новою формою комерціалізації прав на об'єкти інтелектуальної власності є лізинг. 'За договором лізингу передається різне технологічне обладнання, верстати, прилади тощо, які виконані на рівні винаходів і захищені патентами. Тобто разом з технологічним обладнанням і процессом передається право користуватися об'єктом інтелектуальної власності. Вибір такої форми комерціалізації, як лізинг дозволяє починаючим підприємцям відкривати і розширяти свій бізнес навіть при досить обмеженому стартовому капіталі, оперативно використовуючи у виробництві сучасні досягнення науково-технічного прогресу.

  2. Інтелектуальна власність як право на результат творчої власності людини. 

    Поняття інтелектуальної власності в умовах глобалізації забезпечення конкурентоспроможності продукції на світовому ринку неможливо без використання результатів інтелектуальної діяльності, об'єктів промислової власності. Ця проблема особливо загострюється у зв'язку із прагненням України інтегруватися в європейські структури.

    Серед предметів торгівлі найбільш розвинених країн частка інтелектуальної власності  має тенденцію до щорічного зростання, темпи якого значно вище темпів торгівлі іншою продукцією. Якщо темпи росту світового промислового виробництва не перевищують 2, 5-3%, то світова торгівля ліцензіями на право користування промисловою власністю й технологіями розвивається темпами, які досягають 12% у рік. В Україні цьому виду діяльності протягом 90-х років минулого століття не приділялося необхідної уваги, що привело до втрати позицій на зовнішньому й внутрішньому ринках, істотному зменшенню науково-технічного потенціалу, що зростає «відтоку мозків». В останні роки положення змінюється до кращого. Внесено істотні зміни в законодавство з питань інтелектуальної власності з метою наближення його до міжнародних вимог.

    Поняття інтелектуальної  власності. Під власністю звичайно розуміють право володіти, користуватися й розпоряджатися об'єктом власності. Розрізняють матеріальні й нематеріальні об'єкти власності. Матеріальні об'єкти, наприклад автомобілі, будинку - відчутні на дотик. Нематеріальні об'єкти, наприклад, такі як винахід, музичний добуток - невідчутні. Об'єкти інтелектуальної власності ставляться до нематеріальних, невідчутних об'єктів. Найбільш важливою характеристикою власності є те, що власник може використовувати неї на свій розсуд і ніхто не має права законним шляхом використовувати цю власність без його дозволу. Зрозуміло, власник може дозволити іншим користуватися його власністю, але на законних підставах. Використання ж власності без дозволу її власника є незаконним.

    Перш  ніж скористатися власністю, потрібно заволодіти нею. Незаконно заволодіти матеріальним об'єктом власності, наприклад, автомобілем, важче, ніж об'єктом інтелектуальної власності. До того ж матеріальний об'єкт можна легко розпізнати. Інша справа - об'єкт інтелектуальної власності. У багатьох випадках, щоб заволодіти ним, досить одержати про нього тільки інформацію (наприклад, про ідею винаходу в процесі бесіди). У цьому випадку важко, а часто й неможливо визначити, хто насправді є власником такого об'єкта. Із цією особливістю зв'язана підвищена складність охорони й захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності.

    Що  розуміють під терміном «інтелектуальна власність»? Інтелектуальна власність (ИС) у широкому розумінні означає закріплені законом права на результати інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній сферах.

    Інтелектуальна  діяльність - це творча діяльність, а  творчість - це цілеспрямована розумова робота людини, результатом якого  є щось якісне нове, що відрізняється  неповторністю, оригінальністю, унікальністю. Чим вище інтелектуальний потенціал індивідуума, тим цінніше результати його творчої діяльності - інтелектуальна власність.

Інтелектуальна  власність має двоїсту природу. З одного боку, творець (автор) об'єкта інтелектуальної власності має  виняткову можливість розпоряджатися цим результатом на свій розсуд, а також передавати це право іншим особам, тобто воно подібно до права власності на матеріальні об'єкти (майновому праву). З іншого боку, поруч із майновим правом існує деяке духовне право творця на результат своєї творчої роботи, так зване авторське право. Тобто, автор має одночасно сукупність особистих немайнових (моральних) прав, які не можуть відчужуватися від їхнього власника в чинність їхньої природи, і майнових прав. Інакше кажучи, якщо майнове (економічне право) на результат творчої роботи може бути віддільне від творця (переданим іншій особі в обмежене або необмежене користування), те моральне (немайнове) право автора невіддільно від творця й ніколи не може бути передано іншій особі. Таким чином, право інтелектуальної власності є сумою тріади майнових прав (права володіти, права користуватися, права розпоряджатися) та немайнових прав (право на авторство, право на недоторканість твору тощо) рис.1 
 
 

    Інтелектуальна  власність у широкому розумінні  означає закріплені законом права на результати інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній областях.

    Для людини характерні два види творчості - художня і технічна. Результатом  художньої творчості є літературні  і художні твори. Результатом  технічної творчості - винаходи, торговельні марки, комерційні таємниці тощо. Результати художньої творчості використовуються в гуманітарній сфері для збагачення внутрішнього світу людини, формування його світогляду. Результати ж технічної творчості застосовуються переважно у сфері виробництва товарів і надання послуг. Вони сприяють підвищенню технічного рівня суспільного виробництва, його ефективності, забезпечують конкурентоспроможність вироблених товарів і послуг.

    За  сформованою історичною традицією  результати технічної творчості називають об'єктами права промислової власності, або "промисловою власністю". Поняття "промислова власність" іноді помилково ототожнюється з матеріальними об'єктами промисловості - будинками, спорудами, устаткуванням. Однак це не так. Промислова власність - це вид інтелектуальної власності. Слово "промислова" у цьому словосполученні закріпилося, очевидно, у результаті того, що вона застосовується, головним чином, у промисловості, що є сектором економіки, зацікавленим в ній.

    Підкреслимо, що під інтелектуальною власністю розуміють не результат інтелектуальної діяльності людини як такий, а право на цей результат. На відміну від матеріальних об'єктів, тобто таких, що можна відчути на дотик, наприклад, книги, автомобіль, право не можна відчути на дотик. Отже, інтелектуальна власність є нематеріальним об'єктом.