Платіжний баланс

1. Нерівномірність економічного і політичного розвитку країн, міжнародна конкуренція.

2. Циклічні коливання економіки.

3. Зростання закордонних державних витрат, пов'язаних із мілітаризацією економіки і військовими витратами.

4. Посилення міжнародної фінансової взаємозалежності.

5. Зміни в міжнародній торгівлі.

6. Вплив валютно-фінансових факторів.

7. Негативний вплив інфляції.

8. Торговельно-політична дискримінація певних країн.

9. Надзвичайні обставини -неврожай, стихійні лиха, катастрофи [16, с.57].

Розглянувши множинність факторів, які впливають на платіжний баланс, напрошується висновок, що досягти щорічної збалансованості надходжень у країну чи її виплат іншим країнам - завдання надзвичайно складне. Тому навряд чи будь-яка держава світу ставить його для беззаперечного вирішення, оскільки не існує безпосередньої загрози порушення економічної стабільності при певному незбігу вхідних та висхідних потоків. Однак, як і в усьому, тут також має дотримуватись певна міра.

Так, довгострокове пасивне сальдо платіжного балансу призводить до того, що для покриття дефіциту іноземної валюти потрібно використовувати офіційні резерви, зменшуючи їхні обсяги. Ці резерви не безмежні. Тому країна, щоб виправити ситуацію, змушена йти на введення різних протекціоністських заходів для стримування імпорту і заохочування експорту. Наслідком дефіциту платіжного балансу може стати зміна курсової вартості національної валюти. Валютний курс, з одного боку, відображає стан платіжного балансу, а з другого - є одним із факторів, які суттєво впливають на стан платіжного балансу.

Що стосується довгострокового активного сальдо платіжного балансу, то тут можуть бути негативні наслідки. Якщо активне сальдо досягається за рахунок позитивного сальдо платіжного балансу, то це означає, що імпорт не перекриває експорту і фактичний рівень споживання стає меншим від потенційно можливого. Якщо сальдо формується під впливом значного перевищення припливу капіталу над його відпливом, то країна перетворюється на приймаючу сторону із всіма можливими негативними наслідками. Адже іноземні інвестиції -це свого роду допінг для національної економіки, оскільки з часом частина валового національного продукту, створеного в країні, у вигляді прибутку інвестора буде відпливати за кордон, що може негативно вплинути на темпи економічного зростання.

Крім того, довгочасне перевищення припливу валюти в країну над її відпливом може бути причиною інфляції, знецінення національної грошової одиниці і підвищення рівня цін на внутрішньому ринку.

Провідні країни вживають заходів щодо забезпечення стабільності ринкових курсів своїх валют через узгоджений міждержавний вплив на діяльність валютних ринків, посилення впливу офіційних органів на курси з метою обмеження рамок їх коливання. Для цього центральні банки проводять спільні валютні інтервенції.

6. Основні методи регулювання платіжного балансу

Причини державного регулювання платіжного балансу:

1)платіжним балансам притаманна неврівноваженість, яка проявляється при тривалому і великому дефіциті в одних країн і надзвичайно активному сальдо в інших.

2) після відміни золотого стандарту в 30-х роках ХХ століття стихійний механізм вирівнювання платіжного балансу шляхом цінового регулювання діє вкрай слабо.

3) в умовах інтернаціоналізації господарських зв’язків підвищилось значення платіжного балансу в системі державного регулювання економіки.

Матеріальною основою регулювання платіжного балансу служать:

1. Державна власність, у тому числі офіційні золотовалютні резерви;

2. Зростання частки (до 40-50%) національного доходу, що перерозподіляється через державний бюджет;

3. Безпосередня участь держави у міжнародних економічних відносинах як експортера капіталів, кредитора, гаранта, позичальника.

4. Регламентація зовнішньоекономічних операцій за допомогою нормативних актів і органів державного контролю.

При регулюванні платіжного балансу виникає проблема: які країни (що мають активне сальдо чи дефіцит) повинні вживати заходи по його вирівнюванню.

Країнами з дефіцитом платіжного балансу, як правило, застосовуються такі заходи з метою стимулювання експорту, стримування імпорту товарів, залучення іноземних капіталів та обмеження вивозу капіталу.

1. Дефляційна політика – політика, спрямована на скорочення внутрішнього попиту, включає обмеження бюджетних видатків переважно на громадські цілі, заморожування цін і заробітної плати.

Одним із основних її інструментів служать фінансові та грошово-кредитні заходи:

- зменшення бюджетного дефіциту;

- зміни облікової ставки центрального банку (дисконтна політика);

- кредитні обмеження;

- встановлення меж росту грошової маси.

2. Девальвація - зниження курсу національної валюти, спрямоване на стимулювання експорту і стримування імпорту товарів. Щоправда, роблячи дорожчим імпорт, девальвація може призвести до зростання витрат виробництва вітчизняних товарів, до підвищення цін в країні і втраті отриманих з її допомогою конкурентних переваг на зовнішніх ринках.

3. Валютні обмеження - блокування валютної виручки експортерів, ліцензування продажу іноземної валюти імпортером, сконцентрування валютних операцій в уповноважених банках, спрямовані на усунення дефіциту платіжного балансу шляхом обмеження експорту капіталу і стимулювання його припливу, стримування імпорту товарів.

4. Фінансова і грошово-кредитна політика.

Для зменшення дефіциту платіжного балансу використовуються: бюджетні субсидії експортерам; протекціоністське підвищення імпортного мита; відміна податків з процентів, що виплачуються іноземним власникам цінних паперів з метою припливу капіталу в країну; грошово-кредитна політика, особливо облікова політика і таргетування грошової маси (тобто встановлення цільових орієнтирів її щорічного росту).

5. Спеціальні заходи державної взаємодії на платіжний баланс в ході формування його основних статей:

- торгового балансу;

- "невидимих" операцій;

- руху капіталу.

Важливим об'єктом регулювання є торговий баланс. Стимулюючими факторами для експортерів у вивозі товарів та освоєнні зовнішніх ринків є цільові експортні кредити, страхування їх від економічних і політичних ризиків; введення пільгового режиму амортизації основного капіталу; інші фінансово-кредитні пільги в обмін на зобов'язання виконувати певну експортну програму. Практикуються нетарифні обмеження, а також угоди з контрагентами про добровільне обмеження їх експорту (наприклад: США з Японією, Іспанією, Мексикою, Бразилією у 80-х роках) [1, с.401].

З метою регулювання платежів і поступлень по «невидимих» операціях платіжного балансу застосовується:

- обмеження норми вивозу валюти туристами даної країни;

- безпосередня чи опосередкована участь країни у створенні туристичної інфраструктури з метою залучення (заохочення) іноземних туристів;

- сприяння будівництву морських суден за рахунок бюджетних коштів для зменшення видатків по статті «Транспорт»;

- розширення державних витрат на науково-дослідні роботи з метою збільшення надходжень від торгівлі патентами, ліцензіями, науково-технічними знаннями і т.д.;

- регулювання міграції робочої сили. Зокрема, обмеження в’їзду емігрантів для скорочення переказів іноземних робітників.

Всі оцінки торгівлі товарами базуються на митній статистиці, яка враховує вартість, декларовану на митниці імпортерами та експортерами. При експорті товар оцінюється за умовою (ФОБ): митна вартість є продажною ціною самого товару. Але при імпорті зареєстрована вартість включає, крім ціни самого товару, витрати по страхуванню і фрахту: це оцінки КАФ (CAF). Таким чином сальдо зовнішньої торгівлі, виведене безпосередньо із митної статистики - це сальдо ФОБ – КАФ, яке завищує вартість імпорту включаючи в нього частину послуг. Щоб виправити цей недолік, необхідно відокремити власне імпорт від сукупних витрат (фрахт і страхування), які фігурувати в балансі платежів під рубрикою «Послуги», що рівнозначно оцінці імпорту ФОБ. Ця корекція забезпечується за допомогою скидки з митної оцінки КАФ.

1. Змінюється територіальна. оцінка. У митній статистиці заморські департаменти і території прирівнюються до закордону у той час, як в платіжному балансі вони, як правило, входять в склад національної території.

2. Митна статистика включає серію операцій, які у платіжному балансі не повинні фігурувати в позиції «Товари»: операції без оплати (приблизно 40 млрд. по імпорту і по експорту) та операції з дуже обмеженими кількостями, а і гроші часом уявляються як поняття ідентичні, хоча Валюта також кінцева (завершальна) обробка маржі та різні помилки [2, с.365].

7. Рівновага платіжного балансу

Для того щоб перейти від аналізу платіжного балансу з позицій бухгалтерського обліку до його розгляду через призму економічної теорії, необхідно визначити природу операцій, які відображаються в ньому. Такий аналіз дає змогу поділити їх на дві великі групи. Першу групу становлять так звані «автономні» або «самостійні» операції, які здійснюються первинними економічними агентами під час виробничо-комерційної діяльності без урахування їхніх наслідків для платіжного балансу в цілому (категорії І - IV). Всі інші операції об'єднуються в другу групу і називаються компенсаційними (категорія V). Вони здійснюються як відповідь на автономні операції, оскільки внаслідок останніх у платіжному балансі з'являються певні «розриви», які необхідно заповнити. Іншими словами, метою компенсаційних операцій є вплив на платіжний баланс як такий. У платіжному балансі всі автономні операції записуються над умовною рискою, тоді як компенсаційні записи робляться під нею. У принципі така риска може бути проведена будь-де, залежно від того, який вид платіжного балансу аналізується.

Виходячи з цього рівність (1) можна переписати в такій формі:

Бпо + Брк + Стат. похибка = - Бор.

Таким чином, можна зробити висновок, що платіжний баланс (точніше - його сальдо) та баланс (сальдо) офіційних операцій рівні за величиною, Але протилежні за знаком. Отже, рівновага платіжного балансу має місце тоді, коли надходження та витрати збалансовані й офіційні резерви не змінюють своєї величини [14, с.160].

В економічній науці рівновага платіжного балансу розглядається в трьох аспектах, кожен з яких пов'язується з відповідним його різновидом. У довгостроковому плані платіжний баланс перебуває в рівновазі, якщо країна протягом значного часу здатна платити за імпортні товари та послуги за рахунок експортних надходжень (тобто сальдо поточного платіжного балансу дорівнює нулю). Отже, в довгостроковому плані країна не має потреби в іноземних кредитах та грантах для розрахунків із закордонними постачальниками товарів та послуг.

Від'ємне сальдо поточного балансу свідчить про те, що витрати країни перевищують надходження. Якщо ж це сальдо позитивне, то країна отримує від міжнародних операцій більше, ніж витрачає на світовому ринку. Загалом же наявність сальдо є показником нерівно-ваги балансу за поточними операціями. У реальному житті аналіз платіжного балансу практично не виходить за межі 3 - 5 років і, як правило, охоплює економічний цикл. У середньостроковому плані країна може мати негативне сальдо поточного балансу, якщо вона отримуватиме необхідні кошти для розрахунків за імпортні товари та послуги у формі кредитів та грантів. І навпаки, позитивне сальдо експорту – імпорту товарів та послуг означає, що дана країна може надавати кредити іншим суб'єктам світового господарства.

Середньострокова нерівновага вимірюється сальдо базового (основного) балансу. Цей баланс є фактично характеристикою довгострокової або структурної стабільності національного господарства В основі аналізу основного балансу лежить припущення про його нечутливість до факторів короткострокової дії (як, наприклад, коливання валютного курсу та відсоткових ставок) і реагування лише на довгострокові зміни в розподілі ресурсів за галузями виробництва та цін на них, продуктивності пращ, смаків та уподобань споживачів та інших економічних змінних немонетарного характеру. Дефіцит (надлишок) базового балансу є індикатором як довгострокової, так і середньострокової нерівноваги, оскільки зовнішні розрахунки не можуть нормально здійснюватися без відповідного коригування зв'язків країни зі світовим господарством. У короткостроковому плані рівновага платіжного балансу має місце тоді, коли державні грошово-кредитні інститути не користуються своїми золотовалютними резервами. Виходячи з цього можна зробити висновок, що показником нерівноваги в короткостроковому плані є сальдо операцій за статтею «офіційні резерви» (категорія V). Від'ємне сальдо свідчить про збільшення резервів з метою запобігання або обмеження подорожчання (зростання курсу) національної валюти, тоді як позитивне означає, що грошово-кредитні інститути користуються офіційними резервами, щоб запобігти або обмежити знецінення (падіння курсу) національної грошової одиниці.

У цілому можна назвати п'ять джерел нерівноваги платіжного балансу.

Це, по-перше, сезонна та випадкова нерівновага. Її основу становлять сезонні коливання у виробництві та споживанні, причому такі зміни не збігаються в часі й мають різний характер у кожному конкретному випадку. Сезонні відхилення не мають якихось вагомих наслідків довгострокового характеру, оскільки вони існують протягом короткого проміжку часу, а дефіцит в одному періоді компенсується надлишком в іншому. Випадкова нерівновага може викликатись якимись непередбаченими причинами неекономічного характеру. Так, повінь чи землетрус може змусиш вдатися до форсованого імпорту продовольчих товарів, тоді як несприятливі природні умови викликають скорочення експорту сільськогосподарської продукції. Очевидно, що такі та подібні їм події (страйки, ембарго тощо) є випадковими та мають, так би мовити, «одноразовий» вплив на платіжний баланс. Якщо ж економічні наслідки громадянських заворушень, революції та інших подій відчуваються протягом досить тривалого проміжку часу, тоді вони не підпадають під категорію випадковостей.

Другим різновидом є циклічна нерівновага. В її основі лежить циклічний характер економічної кон'юнктури. Так, на початку 30-х років великомасштабне падіння реальних доходів та виробництва на фоні массового безробіття, яке охопило практично всі індустріальні країни, призвело до нерівноваги у платіжних відносинах. Велика депресія негативно вплинула і на платіжні баланси країн сільськогосподарського профілю, оскільки викликала катастрофічне падіння цін на аграрну продукцію та зниження заробітної плати, погіршення умов торгівлі.