Світовий досвід підтримки малого підприємництва: механізми і джерела

Світовий досвід підтримки малого підприємництва: механізми і джерела

Аналіз світового досвіду свідчить, що виконання малим підприємством своєї суттєвої економічної та соціальної ролі можливе лише за умов виваженої державної політики всебічної підтримки цього сектору економіки.

Сприяння та підтримка малого підприємництва є самостійною складовою державної економічної політики в багатьох країнах. Тому існують спеціальні державні (урядові) органи управління (координації) та підтримки малого бізнесу. Наприклад: у Канаді — Міністерство у справах малого бізнесу; в Японії — Національна адміністрація малого бізнесу; в Росії — Державний комітет Російської Федерації з підтримки та розвитку малого підприємництва (створений в червня 1996 року); у США — Адміністрація малого бізнесу; в Бельгії, Люксембурзі — Міністерство середнього класу; у ФРН, Франції, Італії — підрозділи (департаменти) міністерств економіки, промисловості або торгівлі тощо.

Поряд із центральними органами місцеві органи влади (штатів, земель, муніципалітетів) надають всебічну підтримку малим підприємствам.

Центральні органи влади виконують, як правило, загальні стратегічні та координаційні функції:

—розробка загальної концепції та принципів відносин держави і малого підприємництва;

—формування певних засад діяльності, що сприяють адаптації малого підприємництва до умов жорсткої конкурентної боротьби;

—розробка цільових програм підтримки малого підприємництва, які спрямовані на певний сектор економіки або відповідний регіон.

Для здійснення державної політики діє спеціальне законодавство, яке врегульовує комплекс питань підтримки малого підприємництва. Реалізується також система державних програм фінансового, технологічного, зовнішньоекономічного, консультаційного, кадрового сприяння малим підприємствам.

Слід зазначити, що важелі, які застосовуються в економічній політиці розвинених країн, є дійовими лише за умов ринкового середовища, яке наближається до досконалого. Тому застосування світового досвіду для перехідних суспільств, яким є українське, досить обмежене. Це стосується не лише досвіду підтримки малого підприємництва, а й взагалі всіх сфер та аспектів щодо регулювання ринкової економіки.

Крім того, слід враховувати особливості моделей ринкової економіки. У сучасній економічній літературі розрізняють кілька моделей розвиненого ринкового господарства. Зокрема, виділяють моделі: ліберальну (американську), неоліберальну (німецьку), європейсько-кейнсіанську, шведську (соціал-демократичну), японську.

Тому аналіз світового досвіду слід розглядати через певну модель господарського розвитку, яка є сукупністю елементів, що забезпечують функціонування економіки (технологічних, економічних, соціальних, політичних, психологічних, релігійних тощо) в їхньому взаємозв'язку та взаємодії. Критеріями класифікації виступають, як правило, питома вага державної власності, її якісний склад, напрямки і засоби здійснення державної політики, форми ринкових відносин тощо.

Так, ліберальна (американська) модель у чистому вигляді реалізується в США і виходить з ідеї максимізації свободи економічної діяльності. Вона передбачає участь держави в регулюванні за "залишковим принципом": втручання в аспекти, які не в змозі регулювати ринок; держава створює максимально сприятливі умови для функціонування приватного капіталу, зокрема малого підприємництва.

Неоліберальна (німецька) модель, яка здійснюється у ФРН, орієнтує державне регулювання на усунення перешкод для конкуренції, для чого підтримуються умови відтворення, зокрема стимулювання, малого підприємництва, політики зайнятості тощо. Гасло цієї моделі: "Ринок — для всіх", тому значна увага приділяється соціальній спрямованості дії ринку, існує розгалужена система соціальних виплат.

Європейсько-кейнсіанську модель інколи називають англійською, хоча сьогодні вона більш чітко виражена у Франції, Італії, Австрії. За цієї моделі значну роль відіграє державний сектор в економіці, який досягає значних розмірів. Головною метою кейнсіанської моделі є забезпечення максимально ефективного розподілу ресурсів із певним страхуванням від непередбаченого впливу взаємодії приватних економічних інтересів.

Соціал-демократична (шведська) модель практикується у скандинавських країнах, а також, частково, в Португалії, Іспанії, Греції. Головну увагу тут приділено соціальній сфері, політиці зайнятості та соціального забезпечення, регулюванню трудових відносин, жорсткій політиці доходів.

Модель ринкового господарства Японії має специфічні риси. Основним суб'єктом тут виступають корпорації та об'єднання їх у фінансово-промислові групи — "кейрецу". Специфічними особливостями японської моделі є політика вирівнювання доходів, особлива політика робочої сили, ефективне використання національного менталітету8.

Враховуючи особливості зазначених моделей ринкової економіки, розглянемо детальніше досвід державної підтримки малого підприємництва в Німеччині, США та Франції, тим паче, що досвід двох перших країн автор безпосередньо вивчав у 1994 та 1995 роках, а також досвід Росії.

Яскравим прикладом ефективного використання стимулюючої державної політики щодо малих та середніх підприємств ("міттель-штанда")* є післявоєнна Німеччина, яка досягла значних успіхів у соціально-економічному розвитку за короткий період завдяки тому, що основним фактором реалізації реформ була рушійна сила енергійного розвитку малого та середнього підприємництва ("Міттедьштанд" — "середній прошарок". Відповідно до прийнятої у ФРН методології обліку, до цієї категорії належать: 1) своєрідні одноосібні фірми — особи вільних професій (лікарі, інженери, аудитори, викладачі тощо); 2) малі підприємства а чисельністю зайнятих від 1 до 49 чоловік і щорічним оборотом до 1 млн марок; 3) середні підприємства — від 50 до 499 чоловік, від 1 до 100 млн марок.).

Федеральний уряд ФРН здійснює заходи з підтримки малого та середнього підприємництва. Вони спрямовані на забезпечення відповідних умов конкуренції для "міттельштанда". Головний важіль — Картельне право, яке законодавчо оформлене у 1957 році і неодноразово переглядалося відтоді з погляду зміцнення позицій малих і середніх підприємств. Держава регулює вихід на ринок, процес злиття фірм. У разі дискримінації малі фірми можуть звернутися до відповідних інстанцій на федеральному й земельному рівнях.

Головний принцип, який закладено в основу системи державної підтримки малого та середнього підприємництва у ФРН, — надання допомоги, що стимулює розвиток "самодопомоги". Загальна мета державної підтримки — підвищення ефективності та конкурентоспроможності цього сектору економіки. Нині на передній план вийшли проблеми стимулювання цих підприємств у нових землях ФРН.

Так, активно використовуються в нових землях ФРН податкові пільги, які мають три головні види:

—спеціальні норми амортизаційних відрахувань;

—створення резервів прибутку, який не оподатковується;

—інвестиційні надбавки, що надаються податковими відомствами. Спеціальні норми амортизаційних відрахувань поширювалися

на всі інвестиції у колишній НДР протягом 1990 р. і спрямовані на створення нових робочих місць, випуск технічно передової продукції, експортні поставки. Вкладені кошти списувалися за 3 роки, причому за перший рік амортизувалося 50 % вкладеного капіталу, за другий — 30 % і за третій — 20 %10.

Фінансова допомога малим та середнім підприємствам надається за такими напрямами:

—надання позик на розширення, реконструкцію, придбання і створення підприємств;

—фінансування участі в капіталі великих підприємств;

—довгострокове інвестування або збереження робочих місць;

—поручительство перед кредитними товариствами;

—інвестиційна допомога у проведенні енергозберігаючих заходів;

—стимулювання впровадження передової технології, підвищення кваліфікації кадрів, охорони навколишнього середовища;

—субсидіювання науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт;

—регулювання доходів підприємств, капітальних вкладень за допомогою реалізації спеціальних програм кредитування, а також прибутку — за допомогою встановлення диференційованих податкових ставок.

Фінансування малих і середніх компаній здійснюється трьома банками: "Кредитний банк відродження" (Франкфурт), "Дойче аус-глейхс-банк" (Бонн) та "Берлінер Індустрібанк" (Берлін). Федеральний уряд чітко обмежує сфери діяльності компаній, що мають право отримувати такі позики.

До таких сфер належать:

—освоєння малообстежених районів країни;

—захист навколишнього середовища;

—нове цивільне будівництво;

—виробництво й експлуатація електронно-обчислювальної техніки;

— професійне навчання й курси перекваліфікації персоналу.

Кошти передаються приватним банкам, що здійснюють цільове

фінансування малих фірм, отримавши дозвіл (право) на одержання цих позик. У ФРН обмежуються абсолютні розміри позик, що надаються малим фірмам. Для дрібних виробників їхня межа становить 600 тис. марок, у роздрібній торгівлі — 700 тис, оптовій і зовнішній торгівлі — 900 тис, у промисловості — 1 млн марок. При цьому держава гарантує кредитній установі повернення 80 % наданої позики. Отримання одного виду фінансової допомоги не виключає отримання інших.