Порівняльний аналіз підгалузей особистого страхування

 

 Страхування від  нещасних випадків — це ризиковане  страхування, яке, на відміну  від накопичувального довгострокового  страхування життя, передбачає  виплату страхової суми лише  в разі настання страхового випадку (у повному розмірі або певної її частини). Виплата страхової суми або повернення сплачених внесків по закінченні терміну дії договору страхування не передбачається.

 

 Досвід страхування від нещасних  випадків свідчить, що воно може здійснюватись у різних формах, але при цьому зберігається єдиний соціально-економічний зміст.

 

 Розглядаючи страхування від  нещасних випадків, слід мати  на увазі, що Закон України  «Про страхування» чітко визначає  види та поняття добровільного  і обов’язкового страхування.

 

 За видами страхування від  нещасних випадків поділяється  так:

індивідуальне — у  даному разі страхувальником є фізична  особа, яка укладає договір стосовно самої себе або іншої фізичної особи, а сплата страхових платежів здійснюється за рахунок застрахованих;

колективне — коли страхувальником є юридична особа (підприємство або організація), яка укладає договір страхування на користь своїх працівників, і сплата страхових платежів здійснюється за рахунок організацій, з якими застраховані перебувають у трудових або інших передбачених законом відносинах.

 

Удосконалення індивідуального та колективного страхування відбувається насамперед за рахунок розширення обсягів страхової відповідальності, контингенту страхувальників і застрахованих, підвищення рівня страхового забезпечення, платоспроможності страховиків, спрощення порядку та механізму виплат.

 

 Відповідно до Закону  України «Про страхування» страхування  від нещасних випадків може  мати обов’язкову або добровільну  форму.

 

 Обов’язкові види  страхування запроваджуються законами  України. З метою захисту інтересів  не лише окремих страхувальників, а й усього суспільства в цілому та його складових зокрема здійснюється обов’язкове страхування в порядку та за умовами, що їх затверджує Кабінет Міністрів України.

 

 Добровільне страхування  здійснюється на підставі договору  між страхувальником і страховиком. Умови та порядок проведення страхування визначаються правилами, які встановлюються страховиком самостійно, але з урахуванням чинного законодавства.

 

Законодавчими актами визначається перелік об’єктів обов’язкового  особистого страхування від нещасних випадків, обсяги страхової відповідальності, норми страхового забезпечення, порядок сплати страхових платежів, права та обов’язки учасників страхування, а також коло страхових організацій, яким доручається здійснення обов’язкового страхування.

 

Обов’язкове особисте страхування  залежно від джерела сплати страхових  платежів поділяється на обов’язкове  державне й обов’язкове.

 

Необхідність проведення обов’язкового державного особистого страхування працівників правоохоронних органів, військовослужбовців та працівників інших відомств була зумовлена потребою їх соціального захисту, оскільки вони самі стоять на захисті інтересів держави і їх діяльність постійно пов’язана з високим ступенем ризику. Страхувальниками, а відповідно і платниками страхових платежів, виступали відповідні міністерства і відомства.

 

Обов’язковому особистому страхуванню медичних і фармацевтичних працівників на випадок інфікування  вірусом імунодефіциту людини при  виконанні ними службових обов’язків, а також настання інвалідності або смерті від СНІД підлягають працівники, які подають медичну допомогу населенню, проводять лабораторні та наукові дослідження з проблем вірусу імунодефіциту людини і виробляють вірусні препарати.

 

 Особливість обов’язкового  особистого страхування працівників відомчої та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд) полягає в тому, що воно здійснюється з метою захисту їхнього життя та здоров’я під час виконання ними своїх обов’язків.

 

 Державне обов’язкове  страхування спортсменів вищої категорії поширюється лише на спортсменів збірних команд України і проводиться на випадок загибелі чи смерті застрахованого під час підготовки або участі в змаганнях, а також утрати застрахованим працездатності внаслідок поранення, контузії, травми або каліцтва, хвороби, інвалідності, що трапилися під час підготовки або участі в змаганнях. З урахуванням цього визначається й особливий порядок формування страхових платежів.

 

Обов’язкове державне страхування  інших категорій здійснюється на випадок загибелі або смерті застрахованого під час виконання службових обов’язків, втрати застрахованим працездатності в результаті поранення, контузії, травми або каліцтва, захворювання чи інвалідності, що сталися під час виконання службових обов’язків. Розмір страхової суми залежить від грошового утримання за останньою посадою та ступеня втрати працездатності. Інші умови є аналогічними.

 

 До особливої категорії  обов’язкового страхування відноситься  обов’язкове особисте страхування  від нещасних випадків на транспорті. Це пов’язано з тим, що транспорт є джерелом підвищеної небезпеки щодо осіб, які експлуатують транспортні засоби, та пасажирів, які ним користуються. Саме тому, за чинними в Україні умовами, обов’язковому страхуванню від нещасних випадків підлягають:

пасажири залізничного, морського, внутрішнього водного, автомобільного і електротранспорту (крім внутрішнього міського) під час поїздки або перебування на вокзалі, в порту, на станції, пристані;

працівники транспортних підприємств незалежно від форм власності та видів діяльності, які безпосередньо зайняті на транспортних перевезеннях (далі — водії), а саме:

водії автомобільного, електротранспорту, машиністи і помічники машиністів поїздів (електровозів, тепловозів, дизель-поїздів);

машиністи поїздів метрополітену, провідники пасажирських вагонів, начальники (бригадири) поїздів;

поїздові електромонтери;

кондуктори;

працівники вагонів-ресторанів, водії дрезин та інших одиниць  рухомого складу;

механіки (начальники) рефрижераторних  секцій (поїздів);

працівники бригад медичної допомоги.

 

 Особисте страхування  на повітряному транспорті здійснюється  за рахунок власників або експлуатантів  повітряних суден. Обов’язково  підлягають страхуванню члени  екіпажу та авіаційний персонал  під час перебування на борту  повітряного судна, а також пасажири повітряного транспорту. Розмір страхової суми на повітряному транспорті становить 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Інші умови аналогічні страхуванню на решті видів транспорту.

 

 

 

 

 

 

4. Медичне страхування

 

Медичне страхування передбачає страхування на випадок втрати здоров’я з будь-якої причини. Воно забезпечує більшу доступність, якісність і повноту щодо задоволення різноманітних потреб населення в наданні медичних послуг, є ефективнішим порівняно з державним фінансуванням системи охорони здоров’я.

 

 Медичне страхування  пов’язане із компенсацією витрат  громадян, які обумовлені одержанням  медичної допомоги, а також інших  витрат, спрямованих на підтримку  здоров’я.

 

 Соціальна та економічна  ефективність медичного страхування залежить від того, наскільки глибоко і всебічно пророблено концепцію розвитку страхової медицини в країні.

 

Об’єктом медичного  страхування є життя і здоров’я громадян. Мета його проведення полягає  в забезпеченні громадянам у разі виникнення страхового випадку можливості одержання медичної допомоги за рахунок накопичених коштів і фінансування профілактичних заходів.

 

 Медичне страхування  може проводитися в обов’язковій  і добровільній формах. Вибір  форми медичного страхування  в кожній країні залежить від конкретних економічних і культурно-історичних умов, від особливостей демографічних і соціальних показників, рівня захворюваності та інших факторів, які характеризують загальний стан здоров’я і рівень медичного обслуговування.

 Обов’язкова форма  медичного страхування використовується, як правило, у тих країнах, де переважне значення має суспільна охорона здоров’я, а добровільна — там, де поширені приватні страхові програми.

 

 Медичне страхування,  яке провадиться в обов’язковій  формі, набуває рис соціального страхування, оскільки порядок його проведення визначається державним законодавством. Обов’язкова форма страхування координується державними структурами. Страхові платежі, сплачувані громадянами та юридичними особами, мають форму податку. Обов’язкове медичне страхування перебуває під жорстким контролем держави і характеризується безприбутковістю. Ця форма організації страхового фонду дає змогу планувати медичну допомогу завдяки тому, що надходження коштів до страхового фонду характеризується стабільністю.

 

Для обов’язкового медичного страхування характерне те, що сплата страхувальниками внесків здійснюється у встановлених розмірах і у встановлений час, а рівень страхового забезпечення однаковий для всіх застрахованих.

 

Суб’єктами обов’язкового  медичного страхування є страховики, страхувальники, застраховані, медичні установи.

 

Система обов’язкового  медичного страхування зобов’язує страхувальників укладати відповідні договори із страховиками, згідно з  якими застраховані мають право  на одержання медичних послуг, перелік і обсяг яких установлюється програмами обов’язкового медичного страхування, у медичних установах, включених до системи обов’язкового медичного страхування. При укладенні договору страховик видає страхувальникові страховий договір, а застрахованому — страховий поліс, який має силу договору. У договорі обов’язкового медичного страхування визначається, що страхова організація бере на себе зобов’язання з оплати медичних та інших послуг, що їх буде надано застрахованому згідно з програмою обов’язкового медичного страхування. У свою чергу, страхувальник зобов’язується сплачувати внески страховій організації. У договорі обумовлюються розмір, строки і порядок внесення страхових внесків, строк дії договору, відповідальність сторін у разі невиконання умов договору, а також порядок вирішення спорів. Страховий поліс обов’язкового медичного страхування підтверджує право громадянина на одержання медичної допомоги за програмою обов’язкового медичного страхування.

 

Добровільне медичне  страхування є доповненням до обов’язкового. У рамках добровільного медичного страхування передбачається оплата медичних послуг понад програму обов’язкового медичного страхування. Добровільне медичне страхування має на меті забезпечити страхувальникові (застрахованому) гарантії повної або часткової компенсації страховиком додаткових витрат, пов’язаних із зверненням до медичної установи за послугою, яка надається згідно з програмою добровільного медичного страхування.

 

 Добровільна форма  медичного страхування передбачає  застосування видів страхування, в яких відповідальність страховика виникає за фактом захворювання або лікування. Виплату за цими видами страхова організація здійснює у вигляді фіксованої страхової суми або добових. Добровільною формою охоплені й ті види страхування, згідно з якими відповідальність страхової організації настає в разі звернення страхувальника (застрахованого) до медичної установи за одержанням медичної допомоги або послуг відповідно до умов договору страхування. Виплата має вигляд компенсації вартості необхідного лікування.

 

Об’єктом добровільного  медичного страхування є майнові  інтереси страхувальника або застрахованого, які пов’язані з витратами  на одержання медичної допомоги. Добровільне  медичне страхування базується  на залученні вільних коштів підприємств, організацій і населення до сфери охорони здоров’я.

 

Суб’єктами добровільного  медичного страхування є страховики, страхувальники, застраховані та медичні  установи.

 

Добровільне медичне  страхування провадиться в межах  створених страховою медичною компанією  правил і може бути індивідуальним або колективним. Для колективної форми страхування характерним є те, що страхові внески сплачуються за рахунок коштів юридичних осіб. При індивідуальній формі джерелом сплати внесків є доходи окремих громадян.

 

 За строками укладення договору добровільне медичне страхування може бути коротко- або довгостроковим, а іноді й довічним.

 

 У медичному страхуванні  страховим випадком є звернення  застрахованої особи під час  дії відповідного договору до  медичної установи (з передбачених у договорі страхування) у разі гострого захворювання, загострення хронічного захворювання, травми або інших нещасних випадків з метою дістати консультативну, профілактичну або іншу допомогу, яка потребує надання медичних послуг у межах їх переліку, передбаченого договором страхування.

 

 Добровільна форма  медичного страхування передбачає  надання страхувальникові (застрахованому) ширшого права вибору лікарів-спеціалістів, а також установ для отримання  необхідної допомоги; поліпшене  утримання у стаціонарі, лікувально-відновлювальній установі; збільшений за строками післялікарняний патронаж та догляд на дому і т. ін.

 

 

ВИСНОВОК

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1.     Александров  А. А. Страхование. — М.: Приор, 1998. — 186 с.