Проблеми та перспективи розвитку системи соціального страхування в Україні

Христенко Д.Ю.

студентка 4 курсу

фізико-математичного  факультету

Полтавського  державного

педагогічного факультету

імені В.Г.Короленка

Проблеми  та перспективи розвитку системи соціального  страхування в  Україні

     Часто, коли мова заходить про соціальне  страхування, люди запитують: соціальне страхування – це страхові поліси, чи якісь інші договори? Відповідь є такою: ні, це не поліси і не договори. Соціальне страхування є джерелом матеріального забезпечення громадян у разі безробіття, захворювання, нещасного випадку, а також у старості. Його можна собі уявити як соціальну систему, що ставить за мету створення загальнонаціональної організації взаємодопомоги обов‘язкового характеру, яка зможе діяти з найвищою ефективністю лише у тому випадку, якщо вона буде всеосяжною як з точки зору охоплення нею населення, так і з точки зору покриття ризиків. Кінцева мета полягає в реалізації плану, який захищав би всю сукупність населення від всієї сукупності факторів нестабільності. Тобто всеосяжність та універсальність є одним із способів символічного стирання класових відмінностей у сфері соціального простору [3, с.150].

     Соціальне страхування — гарантована державою система заходів щодо забезпечення громадян у старості, на випадок захворювання, втрати працездатності, щодо підтримки материнства та дитинства, а також з охорони здоров'я членів суспільства в умовах безплатної медицини.

     У соціально-політичному аспекті соціальне  страхування є способом реалізації конституційного права громадян на матеріальне забезпечення у старості, у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності або ж за браком такої від народження, при втраті годувальника, при безробітті [3, с.253] . Соціальне страхування є невід’ємною частиною державної політики в соціальній сфері, у якій людина існує як індивідуум і особистість. Обґрунтована система соціального страхування – одна з передумов забезпечення соціальної справедливості в суспільстві, створення і підтримки політичної стабільності.

     Організація чинної системи соціального страхування  в Україні регламентується "Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі — Основи) від 14 січня 1998 р., які відповідно до Конституції України визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян в Україні.

   Системою  соціального захисту охоплено:

• близько 14,5 млн. громадян похилого віку (із них 2 млн. інвалідів);
• 115 тис. дітей-інвалідів;
• З млн. тих, що постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС;
• З млн. службовців різних категорій (значною мірою і члени їхніх сімей) поповнюють армію тих, хто користується пільгами. Це працівники правоохоронних, митних, податкових органів, санепідеміологічних служб, депутати різних рівнів, військовослужбовці тощо.

     У нашій державі діють близько 200 законів та нормативних актів, що визначають пільги громадянам. Самих  пільг нараховується 40 видів (безплатний проїзд у громадському транспорті, безплатне санаторне лікування, безплатні ліки, 50- і 100%-ві пільги на оплату житлово-комунальних послуг і т. ін.). Але в той же час співвідношення середнього розміру пенсії та середнього розміру заробітної плати в Україні досить низьке. Воно становить близько 35%. Пенсії встановлюються у розмірах, значно нижчих, ніж визначений державою прожитковий мінімум. Надмірно зростають витрати на утримання служб, комісій та центрів соціального обслуговування [1, с.403] .

     Отже, система соціального захисту  в Україні потребує докорінної реформи. Необхідність захисту соціально-економічних прав громадян України вимагає, щоб соціальна політика держави стала органічною складовою економічних реформ і здійснювалась з урахуванням світового досвіду. Україна ще не приєдналась до Міжнародної організації праці і, отже, не використовує конвенцію з питань соціального захисту населення, якою керуються країни ОЕСР [4]. Організація соціального страхування в цих країнах базується на державних та недержавних програмах, що мають спільну мету — здійснення найповнішого захисту громадян. Досвід країн, що пережили досить важкий економічний стан, аналогічний тому, в якому сьогодні опинилася Україна, свідчить про те, що суспільство може вирішити цілу низку економічних, соціальних та політичних проблем за допомогою особистого страхування [2, с.187]. Тому особливої уваги при проведенні реформи системи соціального забезпечення набуває особове страхування. В свою чергу, особове страхування “має специфіку, яка полягає у тому, що страхуються майнові інтереси, пов’язані із життям, здоров’ям, працездатністю та додатковою пенсією страхувальника або застрахованої особи” [1, c.252]. До підгалузей особового страхування відносяться страхування життя, страхування від нещасних випадків та медичне страхування.

     Оцінюючи  систему соціального захисту, яка нині діє в Україні, слід зазначити, що, по-перше, запровадження додаткових спеціальних зборів до Пенсійного фонду, як-то оподаткування операцій з купівлі і продажу валюти, ювелірних виробів із золота, платини та коштовного каміння і т. ін., несуттєво вплинуло та й не може вплинути на рівень пенсійного забезпечення. 37% нарахувань на фонд оплати праці — надмірно важкий тягар для підприємств, установ та організацій. Разом з тим ці засоби не можуть вирішити проблеми соціального захисту вже непрацездатних громадян за рахунок працюючих. Непомірно велика частка тіньової економіки зводить нанівець спроби вирішити проблеми належного пенсійного забезпечення за рахунок найбільш законослухняних, але низькооплачуваних категорій громадян. Дефіцит бюджетних коштів унеможливлює вирішення цієї проблеми найближчим часом. Назріває потреба реформування як системи соціального страхування в цілому, так і пенсійної системи зокрема.

     Реформування  системи  соціального   страхування   передбачає   поряд   з вдосконаленням   системи   соціальних    виплат    розвиток    добровільного страхування, що  дасть  змогу  мобілізувати  грошові  заощадження  громадян, використати їх в  національній  економіці  та  забезпечити  належний  рівень соціального захисту населення України [4]. Зростання попиту  на   страхові   послуги,   активна   державна   підтримка страхування, розвиток інфраструктури ринку страхування сприятиме підвищенню інвестиційного потенціалу страхового ринку за  рахунок збільшення  розміру страхових резервів . Тому потрібно вдосконалити та доповнити існуючу законодавчу базу, яка визначатиме організаційні та функціональні засади страхування в системі соціального забезпечення України.  
 
 
 
 
 
 
 

Література:

1. В.Д.Базилевич.  Страховий ринок України.  –  К.: Знання, 1998. – 444 с.

2. О.Д.Заруба. Страхова справа. – Київ: 1998. – 355 с.

3.  Т.М.Артюх.  Страхування. – Київ: 1998. – 378 с.

4. Страховий  ринок України у 1995, 1996, 1997, 1998, 1999 і 2000 р.р. Інформація Укрстрахнагляду  і Мінфіну України, публікована  в газеті “Україна-Бізнес”.