Види страхування життя і їх місце в особовому страхуванні

    Якщо  договором страхування встановлено  відповідальність страховика при пошкодженні  організму страхувальником внаслідок  нещасного випадку, то виплата при  цьому становить частину страхової суми, яка залежить від ступеня втрати здоров’я. Відсоток утрати здоров’я визначається за спеціальною таблицею, яка розробляється страховою компанією. Для підтвердження факту нещасного випадку і визначення його наслідків страхувальник має подати до страхової компанії довідку лікувальної установи. Повна страхова сума виплачується за 100 % -вої втрати загальної працездатності від нещасного випадку.

    При дожитті до закінчення строку строку страхування або при втраті здоров’я одержувачем страхової суми є застрахована особа або за її дорученням, оформленим у нотаріальному порядку, інша особа.

    У випадках, коли застрахований помер  до одержання страхової суми за дожиттям, або у зв’язку із втратою здоров’я, страхова сума виплачується призначеній ним особі чи спадкоємцям, якщо вони не причетні до його смерті.

    Для одержання страхової суми страхувальник  має подати до страхової компанії заяву, страховий поліс та квитанцію  про сплату останнього внеску, якщо він був сплачений готівкою. Крім того, відповідно до конкретного страхового випадку необхідно подати й інші документи.

    У разі настання смерті страхувальника користонабувач або спадкоємець  має подати до страхової компанії копію свідоцтва про смерть страхувальника, посвідчення своєї особи або  свідоцтво про спадщину. Виплата страхової суми здійснюється на основі заяви страхувальника (користонабувача, спадкоємця) і страхового акта у строки, визначені згідно з укладеним договором страхування, готівкою, поштовим переказом, чеком на одержання суми в банку, перерахуванням у вклад на ім’я одержувача.  

ГЛАВА   ІІІ 

    Як  уже зазначалося, страхування життя  можебути поділене на страхування капіталів  і страхування рент. Відмінність  між цими двома групами страхування  життя полягає в тому, що при  страхуванні капіталів метою є створення нових капіталів, а при страхуванні рент ідеться про використання вже існуючих капіталів зверненням їх у ручні ренти.

    При страхуванні ернт (ануїтетів) страхова компанія пов’язує, як правило, виконання своїх обов’язків із дожиттям страхувальника (застрахованого) до певного віку або строку, визначеного в договорі страхування.

    Страхування ренти передбачає, що страхувальник  вносить до страхової компанії за один раз або розстроченими платежами  певну суму, яку вона використовує для цілей інвестування. Після визначеного в договорі страхування часу (віку) страхувальник одержує певні виплати сам (якщо живий) або їх одержує особа, на користь якої був укладений договір страхування (чи спадкоємці).

    Договір страхування ренти може бути укладений  як фізичною, так і юридичною особою. Фізичні особи можуть укласти договори страхування щодо себе або іншої особи. Основна  вимога до фізичних осіб - це їх дієздатність. Стан здоров’я не має значення, і медичне засвідчення при укладанні договору страхування не проводиться.

    Договори  страхування ренти відрізняються  від інших договорів страхування  тим, що страхова  сума представляє  собою ту суму, яку виплачуватиме  страховик страхувальнику (застрахованому) частками і періодично після настання певного часу (віку). Крім цього, страховик має виконувати свої обов’язки перед страхувальником (застрахованим) лише тоді, коли останній згідно з договором страхування сплатить всю суму внесків і не раніш як, наприклад, у разі змішаного страхування життя. При цьому обов’язок почати виплату певних  сум може бути пов’язаний із моментом закінчення виплати всіх обумовлених внесків. Але може бути встановлений і якийсь період між закінченням виплати внесків і початком виплати ренти.

    До  основних видів страхування рент відноситься пенсійне страхування, яке призначене для охорони матеріальних інтересів громадян, зокрема, для стабілізації рівня життя.

    Необхідно зазначити, що пенсійне забезпечення в  більшості країн здійснюється за рахунок державних пенсійних  систем (в межах соціального страхування), пенсійними фондами і страховими компаніями та іншими фінансовими організаціями.

    У багатьох країнах пенсійне забезпечення громадян здійснюється приватними фондами (наприклад, пенсійні фонди підприємств). Зацікавленість підприємств у розвитку приватного страхування пояснюється тим, що продумана пенсійна програма може сприяти зменшенню плинності найбільш кваліфікованих кадрів. Крім того, підприємство, яке робить внески на страхування пенсії своїх працівників, має пільги щодо сплати податків.

    Пенсійне  страхування передбачає, що страхова компанія здійснює застрахованій особі виплати, які пов’язуються з виходом на пенсію (страхування додаткової пенсії) або віком, установленим договором страхування. Відповідальність страхової компанії за договорами  страхування додаткової пенсії може бути розширена за домовленістю сторін. Так, додатково до умов договору страхування додаткової пенсії страхова компанія може взяти на себе відповідальність здійснити виплати в разі настання нещасного випадку або смерті страхувальника (застрахованого). Стархова компанія може надати страхувальникові можливість укласти договір страхування на користь іншої особи.

    Індивідуальні договори страхування додаткової пенсії укладаються з дієздатними  громадянами  з урахуванням віку, статі і  незалежно від стану здоров’я. Час початку виплати додаткової пенсії може бути як пов’язаний із настанням пенсійного віку, так і визначений за домовленістю сторін. Страхова сума обумовлюється при укладанні договору страхування. При її визначенні враховується розмір поточних виплат, що їх має здійснити страхова компанія. Крім цих основних виплат, у договорі страхування можуть бути передбачені й додаткові виплати, які являють собою наслідок участі страхувальника у прибутку страхової компанії. Страхувальникові надається право сплатити страхові платежі за один раз або періодичними внесками. Розмір страхових внесків залежить від страхової суми, від віку і статі страхувальника (застрахованої особи). 

ЗАКЛЮЧЕННЯ 

    Особисте  страхування - це форма захисту від  ризиків, які загрожують життю людини, його працездатності, здоров’ю. Життя чи смерть не можуть бути об’єктивно оцінені. Застрахований може лише спробувати запобігти тим матеріальним труднощам, котрі можуть з’явитися у випадку смерті чи інвалідності.

    Страхування відноситься до особи як до об’єкту, який наражається на ризик, знаходиться у зв’язку з життям, рівнем фізичної працездатності, станом здоров’я чи пенсійним забезпеченням. Як наслідок, застрахований повинен бути визначеною особою, і повинна бути персоеіфіцирована особа, що наражається на дію визначених ризиків.

    За  умов ризикового характеру функціонування будь-якого підприємства і не менш ризикового проживання кожної людини існує нагальна потреба попередження і відшкодування збитків, завданих стихійним лихом та нещасними випадками. Без її задоволення неможливо забезпечувати безперервність процесу виробництва матеріальних благ, підтримувати належний рівень життя людей. Відносини, що складаються в суспільстві з цього приводу, мають об’єктивний характер і в своїй сукупності формують зміст економічної категорії «страховий захист».

    Сутність  страхового захисту полягає в  нагромадженні й витрачанні грошових та інших ресурсів для здійснення заходів з попередження, подолання або зменшення негативного впливу ризиків і відшкодування пов’язаних з ними втрат.

    Також страхування забезпечує раціональне  формування й використання коштів, призначених для здійснення соціальних програм. Світовий досвід довів доцільність  нагромадження і використання коштів на соціальні програми страховим методом. Сформовані цим методом ресурси застосовуються як доповнення до державних ресурсів, спрямованих на фінансування освіти, охорони здоров’я, пенсійне забезпечення та деякі інші соціальні заходи.

    Створення завдяки страхуванню можливостей нагромадити кошти для виплати майбутніх пенсій, придбання житла, оплати витрат на навчання у вузі чи коледжі сприяє тому, щоб кожний громадянин реалізував свої можливості і задовольнив потреби. У такому разі зменшується навантаження на державний бюджет, а контроль за раціональним використанням коштів переноситься безпосередньо на споживача соціальних послуг і виплат. 
 
 
 
 
 

ВИКОРИСТАНА  ЛІТЕРАТУРА: 

1. К.В.Шелехов, В.Д.Бигдаш. Страхование. Киев, МАУП, 1998 г.
2. Янишен В. Система личного страхования в Украине. Предпринимательство, хозяйство и право. - 1997 г. - № 10.
3. С.С.Осадець . Страхування. Київ, КНЕУ, 1998 р.
4. Страховое дело. Ред. Рейтман Л.И. Москва, Рост, 1992 г.
5. Законодавство України по страхування. Київ, Юрінком, 1997р.
6. Заруба О.Д. Страхова справа. Київ, 1998 р.
7. Саркисов С.Э. Личное страхование. Москва, Финансы и статистика, 1996 г.
8. Закон України «Про страхування». Урядовий кур’єр. - 1996 р. - 18 квітня.
9. Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Страхова справа. Київ, 1997 р.