Електрозбереження

 

3.Природні та соціально-економічні  передумови становлення ТзОВ " ІТЕКО ".

 

Можна виділити такі елементи економічного механізму природокористування:

 

плата за користування природними ресурсами;

 

система економічного стимулювання природоохоронної діяльності;

 

плата за забруднення навколишнього  середовища;

 

створення ринку природних  ресурсів;

 

вдосконалення ціноутворення  з урахуванням екологічного фактору, особливо на продукцію природоексплуатуючих галузей;

 

екологічні фонди;

 

екологічні програми;

 

продаж прав на забруднення;

 

система "застава - повернення”;

 

екологічне страхування.

 

На основі економічних  оцінок має вводитися платність  природокористування.

 

Введення платного природокористування  має сприяти більш адекватному  врахуванню екологічного фактора в  економіці, раціональному використанню природних ресурсів. Певним чином  плата за природні ресурси є аналогом екологічного податку. Серед платежів за природні ресурси можна виділити плату:

 

за право користуватися  природними ресурсами;

 

за відновлення та охорону  природних ресурсів.

 

Плата за право користування природними ресурсами практично  призначена для їх власника (держава  чи приватний власник). Вона пов¢язана з вилученням абсолютної ренти. Платежі за охорону та відновлення - це компенсація витрат ресурсів в процесі виробництва.

 

Оплатне природокористування  визначає характер системи економічного стимулювання природоохороної діяльності, заходів із зниження забруднень навколишнього середовища. Ця система має сприяти формуванню екологічно збалансованої поведінки виробника та споживача. До системи економічного стимулювання можна віднести оподаткування, субсидування, пільгове кредитування природоохоронної діяльності, прискорену амортизацію фондів та інші заходи.

 

Більшість з цих напрямків  вже показала свою екологічну ефективність у багатьох країнах світу. Особливо широко застосовуються податки. У екологічних ( зелених) податків дві мети:

 

- зробити вартість продукції  більш адекватною щодо витрат (у тому числі на охорону  природи та покриття збитків  навколишнього середовища).

 

сприяти політиці, при якій збитки компенсує забруднювач, а  не суспільство в цілому ( реалізація принципу "забруднювач платить”).

 

.

 

В загальному випадку для  виробників податкові пільги повинні  встановлюватися із урахуванням  рівня проведення природоохоронних заходів, екологічності виду діяльності. При вживанні ефективних заходів  доцільне зменшення оподаткованого прибутку, наприклад, скорочення його на суму, яке підприємство реінвестувало  на охорону природи.

 

В деяких випадках податки  взагалі можуть не вимагатися. Наприклад, від податків звільнюються екологічні фонди. Таку політику доцільно проводити  і щодо прибутків, отриманих від  утилізації вторинних ресурсів та відходів, для внесків організацій, а також  грантів на охорону природи.

 

З позицій переходу економіки  до стійкого розвитку, система податків повинна передбачати підвищені  податки на природоекусплуатуючі галузі. Це знизить вигідність внесків на їх розвиток.

 

Важливим є і регіональний аспект. В місцевості з напруженою екологічною ситуацією система  оподаткування повинна бути більш  м'якою у порівнянні із екологічно чистими  регіонами.пільгові податки мають надаватися державним та приватним підприємствам, які виробляють екологічне обладнання, матеріали, а також тим, що пропонують екологічні послуги (будівництво та реконструкція природоохоронних об'єктів).

 

Підвищені податки має  сенс застосовувати при оціюванні екологічно небезпечної продукції (препаратів, що руйнують озоновий шар, етильованого бензину, пестицидів, енергомісткої техніки). Для того, щоб дати промисловості час на на перехід до виробництва альтернативної продукції, цей податок необхідно зробити прогресивним у часі.

 

За деякими оцінками частка податків, пов'язаних з природокористуванням має зрости на порядок та складати 30-50% прибуткової частини державного бюджету.

 

Прискорена амортизація  основних фондів добре випробована у світі як стимулятор приорітетних видів діяльності НТП. Підприємство, завищуючи амортизаційні відрахування, скорочує розмір оподаткованого прибутку. В результтаті цього його чистий прибуток зростає.

 

Важливим елементом в  системі економічного механізму  природокористування є платежі  за забруднення природного середовища. Вони компенсують еколого - економічні збитки, екстерналії, скоєні підприємствами. Хоча, очевидно, що зараз вони компенсують лише незначну їх частину.

 

В залежності від впливу на довкілля встановлені два види нормативної  плати:

 

-за гранично допустимі викиди в межах встановлених норм;

 

-за перевищення гранично допустимих нормативів. У цьому випадку платежі зростають в декілька разів.

 

Суттєвим моментом є й  механізм утворення джерел. Платежі  в межах нормативів забруднення  можна віднести до собівартості і  таким чином перенести їх сплату наспоживача. Сума за понаднормативний вплив на довкілля сплачується з прибутку підприємства. Це знижує його рентабельність.

 

Така система стимулює виробника до мінімізації забруднень. Інший момент - можливість зменшення  платежів за рахунок витрат на природоохоронні  роботи (будова очисних споруд, фільтрів, землеохоронні заходи).

 

Створення ринку природних  ресурсів актуальне в умовах їх дефіцитності та можливості отримання значних  коштів від їх продажу. Цивілізований  ринок ресурсів дасть можливість активно залучати капітал в природоексплуатаційну галузь. Створення бірж природних ресурсів, проведення аукціонів, де підприємці могли б закупати права на розробку та оренду за умов жорсткого екологічного контролю та комплексної екологічної експертизи могли б суттєво збільшити державні та регіональні прибуткки від природокористування.

 

Ринок природних ресурсів (перш за все, землі) повинен передбачати  і створення іпотечної системи. Власники ресурсів зможуть закладувати їх для отримання інвестицій у розвиток виробництва.

 

Концепція удосконалення  ціноутворення в економіці має  важливе значення для поліпшення природокористування. Є два аспекти  цієї проблеми:

 

досягненння НТП, запровадження маловідходних технологій натикаються на неефективність ресурсозбереженння через низьку вартість ресурсів. За таких умов розумне підвищення цін стимулювало б перехід на режим економної експлуатації;

 

-більш того, ціна повинна враховувати рівень екологічної безпеки продукції. Чиста екологічно продукція має бути дешевшою за ту, виробництво якої пов'язане з негативним впливом на довкілля, або ту, яка сама є небезпечною для природи та здоров'я людини.

 

Важливе значення для фінансової сторони охорони природи відіграють позабюджетні фонди. Основна мета їх формування - створення незалежної від державного бюджету централізованого джерела фінансування природооохоронних потреб. Серед їх основних задач:

 

-фінансування та кредитування програм та науково - технічних проектів, спрямованих на покращення стану довкілля та забезпечення екологічної безпеки населення;

 

-мобілізація фінансових ресурсів на природоохоронні заходи та програми,

 

-економічне стимулювання раціонального природокористування, запровадження чистих технологій;

 

-сприяння розвитку екологічного виховання та екологічної свідомості.

 

Джерела формування екологічних  фондів: в основному платежі підприємств  за викиди ⁄ скиди забруднюючих речовин та розміщення відходів, штрафні  платежі, кошти за відшкодування  заподіяних збитків, добровільні внески.

 

Для реалізації важливих екологічних  завдань велике значення має формуванння екопрограм - комплексних заходів. Цільові екологічні програми в нашій країні необхідні для вирішення наступних питань:

 

виконання міжнародних зобов'язань (охорона озонового шару, подоланння проблеми парникового ефекту, збереження біорізноманіття);

 

- охорона та раціональне  використання природних ресурсів;

 

охорона особливо цінних природних  об'єктів;

 

реабілітація зон екологічного лиха.

 

Великі перспективи має  розвиток ринкових механізмів продажу  прав на забруднення. Одна з важливих його складових - право на продаж різного  виду викидів та скидів. Спрощена схема  цього механізму така. Підприємство, що бажає розширити своє виробництво, має вибір: створити надійну систему  очищення у себе або викупити право  на додаткове забруднення у іншого підприємства. В результаті загальна сума забруднень не збільшується, а  сума витрат на охорону природи мінімізується.

 

Документом, що закріплює  права є екологічна ліцензія - вид  цінних паперів, що законно надає  дозвіл на викиди конкретної забруднюючої речовини протягом конкретного часу. Загальна кількість екологічних  ліцензій підприємства має відповідати  фактичному рівню сукупних викидів.

 

На одну й ту саму забрудюючу речовину ціна екологічної ліцензії може змінюватися в залежності від сезону, часу доби, ситуації в регіоні (нормальна, екстремальна).Використання екологічної ліцензії замість податків дасть можливість замінити державне регулювання ринковим.

 

Концепцію екологічної ліцензії з початку 1970-х років розробляє  та вдосконалює Агенство з охорони навколишнього середовища США. З 1979 року ліцензія стала реальним механізмом регулювання. Основні її складові: політика "хмари”, політика компенсацій, випуск банківських зобов'язань. Перша складова дає можливість органам оцінювати екологічний вплив фіврми в цілому. Всередині вона має право вільно розподіляти викиди між джерелами. Розрахунковий перерозподіл здійснюється по кожній з речовин окремо.

 

Політика компенсацій  визначає правила еконмічного росту в регіонах. Нова фірма, що бажає відкрити підприємство, повинна викупити право на емісію кожної із забруднюючих речовин у інших фірм даного регіону. При цьому продавці маєть скоротити викиди.

 

Банківські зобов'язання передбачають можливість накопичення  ліцензій на викиди. Якщо фірма знизила  свої викиди нижче рівня, передбаченого  стандартом, то на різницю вона отримує  аккредитив, який може покласти у спеціальний банк. Це полегшує потенційним покупцям ліцензззій пошук продавців.

 

Торгівля квотами на забруднення - найгнучкіший метод економічного регулювання стану довкілля. Він  сполучає економічні вимоги та прагнення  до економічного росту, ділової активності, запровадження досягнень НТП. Підприємство - джерело шкідливих викидів - має  різні мотиви для укладення економічної  угоди. Воно може проводити таку політику, щоб зменшити платежі за недозволені  викиди, щоб створити запас дозволів на викиди тощо.

 

В основу рішення підприємства - покупця екологічної ліцензії покладені  дві умови: екологічна допустимість, економічна можливість.

 

Екологічна допустимість описується рівнянням:

 

Σ aij ( xi(0) + xi ) + a0y (x0 (o) + x0) ‹ S

 

i

 

aij , a0j - внесок і-го, базового підприємства в забруднення j-ї контрольної точки (базове підприємство - те, що купляє ліцензію.).

 

хі(0) та х0(0) - кількість викидів, що забезпечені ліцензією на і-му та базовому підприємствах.

 

х0 та хі - кількість викидів не забезпечених ліцензією на і- му та базовому підприємствах;

 

s- допустимий показник  ГДК для окремої речовини або  групи речовин.

 

Але підприємство зацікавлене  в укладанні угоди, якщо вона економічно вигідна.

 

Σ di (xi ) › D(x0 )

 

i

 

де di (х0 ) - функція витрат підприємства і на зниження викидів у масі хі

 

D(х0 ) - ціна ліцензії.

 

D(х0 ) не враховує витрат  на проведення переговорів та  на обгрунтування доцільності угоди. Значення di(хі ) можуть встановлюватися експертами або можливими партнерами.

 

Найбільш старим та надійним економічним інструментом в охороні  довкілля є заставна система. Повернення порожніх пляшок, використаних елементів  живлення, пластикових контейнерів. Незважаючи на простоту даний механізм суттєво знижує надходження забруднень до навколишнього середовища (у тому числі і токсичних), зберігає значні кошти і ресурси завдяки утилізації.

 

Можливим економічним  механізмом запобігання або пом¢якшення наслідків екологічних катастроф є екологічне страхування - страхування відповідальності підприємства-джерела підвищеного ризику за завдання шкоди через аварію, технічний збій або стихійне лихо.

 

До екологічного страхування  належать:

 

страхування загальної громадянської  відповідальності перед третіми  особами, яке передбачає відшкодування  збитків майну юридичних осіб та громадян, а також шкоди здоров¢ю населення в результаті аварій та катастроф.

 

страхування відповідальності за завдання шкоди навколишньому  середовищу. Під цим розуміють  страхування власників потенційно небезпечних об¢єктів в зв¢язку з необхідністю відшкодування збитків третім особам. Цей вид страхування передбачає покриття витрат на ліквідацію наслідків забруднення та прямих майнових збитків постраждалих третіх осіб.

 

Екологічне страхування  може здійснюватися в добровільній та обов¢язковій формі. Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страховником та страхувальником. Умови і порядок визначаються Законом України про страхування від 7. 03. 1996.

 

Обов¢язковим є страхування підприємств, внесених до затвердженого законодавством переліку екологічно небезпечних об¢єктів. З цією метою створюється банк даних (екологічний архіваріус) про небезпечні для навколишнього середовища підприємства та виробництва.