Гетьманські столиці

     Нині  в Суботові діє загальноосвітня  школа, будинок культури, лікарська  амбулаторія. 25 квітня 2007 року у Суботові завершилося будівництво підвідного газопроводу. У вересні 2011 р. впродовж двох тижнів у Суботові проходитиме Всеукраїнський симпозіум народного мистецтва. На симпозіум запрошені майстри з різних регіонів України: Дніпропетровщини, Запоріжжя, Київщини, Кіровоградщини, Одеси, Полтавщини та Чернігівщини, які працюють у різних видах народного мистецтва: народна картина, традиційні декоративні розписи на папері, кам’яна та дерев’яна скульптура, гончарство, різьблення по дереву та плетіння із соломи.

     На  сьогодні з 20 га заповідної території  досліджено тільки 10%. Тож історики та археологи сподіваються розкопати  ще як мінімум палац Тимура Хмельницького, одного з синів Богдана.

     На  невеличкому пагорбі, поруч з  колишнім замком, майже в незмінному стані до наших днів збереглася церква. Іллінську церкву або ж храм Святого  пророка Іллі почали будувати в 1653 році за наказом, проектом та на кошти Богдана  Хмельницького. Церква планувалась  як усипальниця гетьмана, але цьому  не судилося статися. Будівля поєднує  в собі елементи барокової та ренесансної  архітектури. Церква одночасно служила  і оборонною спорудою. У плані  вона майже квадратна, із шестигранним виступом вівтаря на сході.

     Складена  з каміння і цегли, однонавова, з гранчастою шестистінною апсидою. Накрита двосхилим дахом із заломом. Фасади пам'ятки вирішені лаконічно: їх кути закріплені пілястрами, в стінах - невеликі вікна в глибоких амбразурах і уступчасті ніші. Фасад увінчує  розкрепований карниз, фриз і під  фризовий валик. Західний фасад завершений двоярусним фігурним фронтоном виразного  малюнку з волютами, розчленований  карнизами і прикрашений сонечками  на постаментах. По центру фронтон розділений пілястром, в першому ярусі розміщені  декоративні ніші, у другому - ключевидні бійниці в амбразурах. Об'єм нави перекритий на півциркульним склепінням з розпалубками. Хори підтримуються  аркадою на двох опорних квадратних у перетині стовпах, і розкриваються  в наву другим ярусом аркади. Хід  на хори влаштований в товщі західної стіни.Товщина мурів доходить до 2 метрів. На горищі, у західному фронтоні, влаштовано 4 бійниці, що дозволяло  артилерії контролювати посад та в'їзд до Суботова. Нижче знаходяться  ще три бійниці - вже для рушничного вогню, а вікна розташовані таким  чином, щоб до них не міг дістатися  вершник, навіть стоячи на коні. За необхідності споруда могла вести бій самостійно, для чого дзвіницю зробили дерев'яною та нижчою за церкву. Сьогодні Іллінська  церква відбудовується: зведено зруйновану дзвіницю, у місцевих майстрів замовлено  іконостас.

     Коли  у 1657 Хмельницький помер, його поховали у Іллінській церкві праворуч від вівтаря. Археологічні дослідження 1970-их показали, що ані труни, ані тіла Хмельницького на місці поховання вже немає, а грунт був неодноразово перекопаний. Існують дві версії про зникнення тіла Хмельницького. Згідно Чернігівського літопису XVIII ст., тіло Хмельницького було викинуте з домовини у 1664 за наказом Чарнецького, обозного коронного польського війська. Існує також легенда, що до захвату поляками Чигирина у 1664 тіло Хмельницького було таємно перепоховано. Наприкінці XVIII ст. з церкви вивезено іконостас. Новий іконостас було встановлено у 1824 (не зберігся).

     У 1869 поруч із церквою збудована  дзвіниця і галерея, яка з'єднувала її з церквою. З приходом радянської влади, в церкві влаштували клуб, пізніше використовували як склад.

     Після ІІ світової війни в церкві відкрили музей Богдана Хмельницького.

     У 1954 за проектом архітектора І. Шмульсона в церкві встановлено символічний гранітний надгробок Б. Хмельницькому.У 1978 архітектором С. Кілессо була завершена реставрація, під час якої була розібрана галерея між церквою і дзвіницею, церква відновлена у первісних формах.

     З 1990 церква повернута релігійній громаді. У 1990-их іконостас було відновлено на основі фотографії 1888 (проект С. Кілессо, різьблення під керівництвом І. Фізера). У 1995 полив'яну черепицю на даху замінено на червону листову мідь.

     Поруч з церквою знаходяться три  кам'яні хрести, які зобразив Т. Г. Шевченко під час відвідування Суботова. Ймовірно, це могили священиків, які  правили службу в Іллінській церкві у XVIII ст. Неподалік розташувалося  замчище Б. Хмельницького – місце  його колишнього маєтку. Частина замчища  досліджена археологами. Знайдені кам’яні  підмурки вежі музеєфікуються. На замчищі  розташовані дві садиби кінця  ХІХ – початку ХХ століть, інтер’єр яких відтворює тогочасний побут  селянської родини, народні промисли й ремесла краю. Зокрема, одна кімната облаштована як майстерня гончаря.

     Неподалік від центру села, у глибокій долині над струмочком, що тече до Тясмину, стоять три криниці. Їх викопано за часів Богдана Хмельницького. За часів СРСР вони були символом дружби східнослов'янських народів —  українців, росіян та білорусів. Насправді  з цих криниць напували коней. Спершу їх було дві, але якось води в них не вистачило і Б.Хмельницький наказав викопати третю.

     Перед будинком сільської ради у 1954 році встановлено  пам'ятник Богдану Хмельницькому.

     У братській могилі, що знаходиться  на території села похоронено 43 радянських воїна, що загинули в Другій світовій війні в боях біля села. 
 

     1.3  Холодний Яр – історія козацького руху

     Холодний  Яр — реліктовий лісовий масив, який має історичне та природоохоронне  значення.

     Урочище має площу 6804 га і розташоване  на території двох адміністративних районів Черкаської області —  Чигиринського та Кам'янського та двох лісництв Державного підприємства «Кам'янське лісове господарство» — Креселецького  та Грушківського.З цим урочищем пов’язано багато знаменних подій  історії України: Національна революція XVII століття, повстання Коліївщина 1768 року, Холодноярська республіка 1918-1922 років, партизанський рух  років  Другої світової війни. Найбільш цінні  в історичному та природоохоронному  значенні ділянки Холодного Яру  площею 560 га оголошені пам’яткою  природи державного значення.

     На  честь цих подій в регіоні  встановлено пам’ятники і пам’ятні знаки.У Холодноярських лісах збереглися залишки кількох древніх городищ, оточених земляними валами, висота й ширина яких ще й тепер вражає, а також руїни підземних церков і печер. Найбільше городище Скіфське або Мотронинське (VI століття до н. е.) в центрі якого височіє пам'ятник архітектури — Троїцька церква Мотронинського монастиря. Скіфське городище внесено до переліку пам'яток культури, що мають міжнародне значення. Монастирвідіграв ключову роль у повстанні гайдамаків - Коліївщині, котре охопило значні території Правобережної України. У другій половині XIХ ст. села регіону стали центром селянських виступів, які увійшли в історію під назвою "Чигиринська змова". В роки громадянської війни початку XX століття на території Холодного Яру утворився центр боротьби за українську державність - Холодноярська республіка, а у роки Великої Вітчизняної війни тут вели боротьбу з фашистськими загарбниками партизанські загони.Хоча ще до цього, в 30-40-х роках XVIII століття в Холодному Яру існували Холодноярська Січ та широкий гайдамацький рух. Тут надихалися, творилися, готувалися й гартувалися гайдамаки. Відтак тут «гуляла» гайдамацька Коліївщина 1768 року на чолі із Максимом Залізняком та Іваном Гонтою.  Далі слава, щоправда, не зовсім хороша для більшовиків, пройшлася уже Холодним Яром, коли решту Лівобережної й Центральної України окупувала більшовицька Росія. Тут три роки відбивала всі ворожі напади Холодноярська Республіка, що охоплювала більше 20 сіл і в найкращі часи мала до 15 тисяч воїнів. Власне, проіснувала вона з 1919 до 1922 року. Отамани брати Чучупаки, Герасим Нестеренко-Орел, Трифон Гладченко, Михайло Мелашко, Сірко, Око, Чорний Ворон (Чор-ногузько), Мефодій Голик-Залізняк, Семен Вовк, Калюжний та інші вели в бій «чорних козаків» під чорним прапором «Воля України або смерть». Багато хто з них, врешті, набутий досвід передасть в 40-х роках національно-визвольній армії УПА. Звісно, все це ще з двадцять років тому практично ніхто з історії не вчив і не знав. По суті, першим широкому загалу розказав про ці події безпосередній учасник тої війни Юрій.

     За  кількістю унікальних археологічних, історичних, наукових об'єктів, а їх тут налічується понад 150 найменувань, Холодний Яр займає перше місце в  Україні. У лісовому масиві і на полях  навколо нього скрізь розкидані  кургани скіфської доби та пізніших епох. У Холодному Яру археологи  знайшли сліди всіх археологічних  культур, починаючи з трипільської землеробної культури, яка зародилася в лісостеповій зоні України за п'ять-чотири тисячі років до нової ери.

     Патріархом  холодноярських лісів - дуб-велетень на хуторі Буда. В народі його називають  за іменем одного з ватажків Коліївщини дубом Максима Залізняка. Вік  дерева обчислюють далеко за 1000 років. Продовження холодноярських лісів - це  заповідне урочище Атаманський парк із системою ставків, унікальним видовим складом флори та цілющим джерелом «Живун». Поряд із Атаманським парком знаходиться с. Головківка – один із осередків українського гончарства.

     За  легендою, в часи монголо-татарської навали в лісових хащах над  річкою Сріблянкою заховалася Меланка  Холодна з дітьми. З часом до неї приєдналися інші втікачі  і виникло поселення з назвою Холодне. Ніби відтоді й ліси навколо нього назвали Холодноярськими. Ймовірно, що назва «Холодний Яр» має кліматологічне походження. В глибоких лісистих улоговинах і балках влітку збирається холодне повітря і з них завжди тягне прохолодою. Тому місцеві жителі і назвали цю територію Холодним Яром.

     З 6804 га загальної площі урочища  — 6509 га (95,7 %) вкрито лісовою рослинністю. За породним складом тут переважають  дубові насадження — 81 % площі. Є насадження з переважаючою породою ясенем звичайним  та липові насадження з домішками  інших листяних порід — 10 %. Хвойні, переважно соснові насадження з  незначними домішками клена та ясена  займають 6 % площі. У складі насаджень  зустрічаються окремі екземпляри дерев  високого віку. Загалом на території  урочища зростає 46 видів деревних порід, 48 видів кущів. За віковою  структурою переважають середньовікові стиглі та перестійні насадження. З  них вкриті лісовою рослинністю,6509 га

     Рельєф  урочища горбистий з великою  кількістю глибоких балок з крутими  схилами. Днищами балок протікають понад 30 джерел та струмків. Кожне урочище, балка, поле, лісок, річечка і струмок  має свою назву. Найглибша і найдовша балка називається Холодним Яром, а від неї і вся територія  навкруги носить цю назву. Є тут яри  Кириківський, Святий, Чорний, Січовий, Гайдамацький, Циганський, Поташний, Гадючий, Червоний, Кривенків, Скарбний, Чернечий та інші. Загальна довжина балок-ярів та їх відгалужень орієнтовно становить 250 км.

     На  території урочища зростає близько 150 видів трав'янистих рослин, серед  яких зустрічаються рідкісні рослини, занесені до Червоної книги України, такі як: бруслина карликова, в'язіль  стрункий, підсніжник білосніжний, підсніжник складчастий, цибуля ведмежа, булатка  довголиста, гніздівка звичайна, коручка  морозниковидна. Серед їстівних грибів зустрічаються білі, маслюки, підберезники, грузді, сироїжки, опеньки та інші.

     У Холодноярських лісах є великі галявини, вкриті суцільною ковдрою барвінку хрещатого. Таких заростей немає  в жодному іншому лісовому масиві України. У Холодному Яру нараховується  понад 80 видів птахів. Є тут велика кількість лисиць, зайців, сарн, диких  кабанів та інших звірів.

     Значна  частина Холодного Яру — 561 га (8 % площі) — включена до складу об'єктів  природно-заповідного фонду, серед  яких, найбільший, що займає площу 553 га, — пам'ятка природи загальнодержавного значення «Холодний Яр», створена розпорядженням Ради Міністрів УРСР № 1085-р від 1 жовтня 1968 року.На території створено ряд об'єктів місцевого значення: «Зубівський», «Оля», «Білосніжний», «Грушківський», «Сквер учасників партизанського руху», «Тарасова криниця», «Дуб красень», «Тюльпан дібровний», «Монастирське  джерело», мета яких збереження рідкісних  рослин, занесених до Червоної книги  України, історичних та природних пам'яток.

     Густі ліси, горби і яри в околицях Холодного Яру здавна служили  для населення навколишніх сіл  місцем хорони від татар і поляків. У 30-х роках XVIII століття в Холодному Яру була організована Холодноярська Січ. Цей ліс на десятки років став головною базою гайдамаків. У тридцяті роки їх очолювали Верлан, Матвій Грива та Іван Жила, в 40-х роках Гнат Голий, Г. Похилий, Семен Неживий.

     В історію Холодний Яр ввійшов також  гайдамацькою Коліївщиною 1768 року на чолі із запорізьким козаком Максимом Залізняком і сотником Іваном Гонтою. Тут почалося найбільше повстання  проти польської шляхти, якому  Тарас Шевченко присвятив свою поему  «Гайдамаки» та вірш «Холодний Яр». Діяли тут й гайдамацькі загони під проводом Шелеста, Писаренка, Медвідя, Теслі, Письменного, Швачки, Журби, Бондаренка, Москаля, Середи, Чорного, Бороди, Рудя, Тарана, Невінчаного, Беркута. У 1918 році на Чигиринщині з центром у Холодному Яру діяли загони, які боролися проти денікінців (революційний комітет «Чигиринська республіка» під проводом Свирида Коцура), і повстанські загони прихильників УНР, що вели боротьбу проти радянської влади. Повстанські загони Холодного Яру оперували на відтинку Черкаси — Чигирин — Знам'янка — Дніпро, їхнім осередком був Мотронинськй монастир, а командував ними вчитель з села Мельники отаман Василь Чучупака. Серед повстанців Холодного Яру, які нараховували кілька тисяч, крім селян з навколишніх сіл, були і вояки з Кубані (отаман Федір Уваров), Київщини і Галичини.У 1920-22 роках у Холодному Яру діяли повстанські загони отаманів Завгороднього, Петренка, Хмари, Ламайярмо, Нагірного, Деркача та інших. Відстоюючи незалежну Україну, організувавши за козацьким принципом повстанські загони під керівництвом отаманів, холодноярці під гаслом «Воля України — або смерть» з 1918 по 1922 роки утримували незалежність самопроголошеної Холодноярської Республіки. Про боротьбу козаків Холодноярської республіки з більшовиками один із учасників подій Юрій Горліс-Горський написав книгу спогадів — документальний роман «Холодний Яр». Деякі з подій боротьби повстанців проти більшовицької навали на теренах Холодного Яру та в його околицях художньо описані також у романі Василя Шкляра "Чорний Ворон".