Экстримальный туризм

В Україні дайвінг починає розвиватися. Велику надію покладають на Чорноморське узбережжя. Берега цікаві для занурення новачків і професіоналів. Багатопланові рельєфи і ландшафти морського дна, наслідки тектонічних розломів і виверження вулканів, велика кількість яшми, онікса, агата, предметів побуту, які відносяться до різних істричних епох, ефектні розломи затонулих літаків, суден, вік яких налічує від декілька десятків до декілька тисяч років. Все це знаходиться на глубинах і порівняно доступних місцях морського дна. Цікавий і різноманітний підводними об’єктами район Південно-Східного Криму - від мису Лукулл до мису Сарич. Вся ця акваторія представляє собою зовнішній рейд Севастополя і Балаклави. На історію цих країв вплинули події, які відбувалися навколо античного міста Херсонес і ближніх колоній, століття протистояння генуезців, середньовічного княжества Феодоро, хазар, готів, татар. Далі завойовування цих земель Російською імперією, заснування флоту, оборона Севастополя. Дно Чорного моря надійно зберегло предмети і об’єкти які можуть „розповісти” багато цікавого про всі основні етапи історичного розвитку цієї місцевості. [2]

Серфінг один із самих давніх видів спорту на нашій планеті. Мистецтво їзди по хвилях, саме по собі, неймовірний взаємозв'язок із природою і атлетизм. Крім того серфінг один з не багатьох видів спорту або видів мистецтва, що створив свою власну культуру. Кататися на дошці, використовуючи енергію океану почали в Західній Полінезії близько 4 тисяч років тому. Першими серферами були Полінезійці, що почали об'їжджати хвилі Тихого океану на дерев'яних дошках десь між 15 століттям до нашої ери і 4 століттям нашої ери. Під час першого контакту європейської культури з полінезійською на острові Таїті в 1777 році - відомий капітан Джеймс Кук описав у своїх замітках як місцевий житель, розважаючись, ловив хвилі на своєму каноє. Як і більшість інших речей, серфінг спочатку був простим і потім поступово розвиваючись став більш складним. Приблизна послідовність початку Гавайського серфінгу буде виглядає так:

1. Серфінг на  каноє дав основу простому бодісерфінгу.

2. Потім з’явилися рудиментарні форми серфінгу, в основному дитячі розваги із маленькими бодібордами поширеними в Тихому Океані. Цей тип примітивного серфінгу названий "бодібординг" або " бугібординг", можливо нараховує кілька тисяч років.

3. З бодібординга, у Східній Полінезії, з'явився дорослий спорт із великими дошками.

4. Після цього, на Гавайських островах, серфінг досяг піку свого розвитку. У районі Сенегалу і Гани африканська молодь і рибалки постійно займалися бодісерфингом, бодібордингом, а також ловили хвилі стоячи на дошках близько 6 футів у довжину. Ці навички народів Атлантичного узбережжя не мають ніякого історичного зв'язку із Тихим океаном. Про серфінг племен східного узбережжя стало відомо за довго до того, як серфінг почав розповсюджуватися по світі з Гавайських островів. На березі Перу, серфери сконструювали подібні дошки з папірусного очерету. Ці папірусні "дошки" за формою дуже сильно були схожі на сучасні, хоча археологічні знахідки доводять, що з'явилися вони в далекому минулому. І все-таки серфінг у сучасному розумінні, має полінезійські корні й у першу чергу гавайські. Перші полінезійські поселенці на Гаваях уже мали зачатки умінь бодібординга, так що після кількох сотень років катання по гавайських хвилях з'явився унікальний різновид цього спорту. Сьогодні серфінг є одним з найпопулярніших видів водного екстремального туризму у світі. В Україні серфінг майже не розвинений, тому що наша країна не має виходу на океанські води, оскільки саме в океані найпотужніші хвилі. [2]

Віндсерфінг це овальна дошка з углепластика із шорсткуватою поверхнею для стійкості із плавниками-стабілізаторами на нижній площині, і невеликим вітрилом, що кріпиться до дошки. Власне віндсерфінг з’явився від серфінгу. При гарному потужному вітрі можна розвивати швидкість більш 10-12 метрів за секунду. Ну а рекорд на сьогоднішній день - більше 70 кілометрів за годину. Віндсерфінг також популярний серед любителів водного екстриму, не лише у тихоокеанських країнах а і в Україні. [2]

Каякінг - дуже популярний за межами України, але починає набирати все більшу популярність і в нашій країні. Цей спорт одинаків, хоча і позбавлений командного духу, зате дає можливість кинути виклик стихії і залишитися з нею один на один. У сучасному каякінгу розвиваються три основних напрямки - гребний слалом, родео і сплав.

Слаломний каякінг - це вміння маневрувати на каяку, відчуваючи човен і воду. Родео, на відміну  від слалому - це не тільки віртуозна техніка, але ще й елемент гри. Фрістайл на каяку - це виконання різних трюків на човні за рахунок особливостей рельєфу річки. І, нарешті, сплав. На каяку можна відправитися у водний похід по річці будь-якої складності, чи здійснювати ігрові сплави на невеликому відрізку гірської річки, вибираючи окремі перешкоди у вигляді бочок, валів і водоспадів. Щоб почувати себе впевнено під час сплавів, необхідно володіти базовою технікою слалому і родео. До складу екіпірування каякера входять: човен, шолом, рятувальний жилет, своєрідна спідниця (перешкоджає попаданню води в човен), прогумовані тапочки і весло. [2]

Вейкбординг - являє собою комбінацію водяних лиж, сноуборда, скейта і серфінгу. Катер буксирує рейдера, який знаходиться на короткій та широкій дошці. Рухаючись на швидкості 30-40 кілометрів з додатковим баластом на борті, катер залишає за собою хвилю, що рейдер використовує як трамплін. У стрибку можна виконати безліч різноманітних трюків. Особливо динамічно вейкбординг став розвиватися на початку 90-х років. Він зробив революцію у водному спорті так само, як у свій час сноуборд у гірських лижах. Із захоплення невеликої групи ентузіастів він перетворився в популярний спорт зі своєю філософією і культурою. Безліч трюків прийшло у вейкбординг із родинни "досочних" видів спорту - сноубординга, скейтбординга. І це дає вейкбордисту можливість прогресувати цілий рік. Все що потрібно - просто поміняти дошку.Та через свою ціну, цей вид розвинений дуже слабко Вейкбординг в Україні з'явився наприкінці 90-х років і тільки-но почав розвиватися. [2]

Водні лижі - один з найвідоміших видів активного  відпочинку. Це гідна заміна гірським і біговим зимовим лижам. Водні лижі вперше з'явилися в 1922 році, коли американець, житель штату Мінесота, Ральф Самуельсон, експериментуючи зі звичайними зимовими лижами, вирішив спробувати їх на воді. Дві широкі соснові дошки він оснастив застіжками для ніг. Після чого, винахідник успішно випробував лижі на водах озера в Лейк Сіті. Потім цей вид спорту постійно прогресував. Сьогодні він настільки став видовищним і популярним, що в 1998 році Олімпійський комітет Греції рекомендував запровадити водні лижі в програму Олімпіади 2004 в Афінах. Правда, остаточного рішення МОК по цьому питанню ще не прийняв. В кожній країні пропонують цей вид туризму. Який дійсно захоплює. Адже для занять водними лижами потрібні чотири речі: водні лижі, рятувальний жилет, рукавички і гідрокостюм. І все, можна бігти по воді на зустріч вітрові і хвилям. Водні лижі в даний час активно практикуються на Чорноморському узбережжі, нажаль там катають досить таки короткий проміжок часу, за який доведеться заплатити не малі гроші. Тому в Україні дійсно насолодитися катанням на водних лижах звичайному туристові важко, оскільки цей вид тільки но почав розвиватися. [2]

Рафтинг - це захоплюючий спуск по гірській річці на каноє або спеціальних плотах. В останні роки він викликає такий величезний інтерес з боку аматорів екстремального відпочинку, що більшість придатних для цього туризму гірських рік були освоєні професіоналами, і тепер пропонуються різноманітні рафтинг-тури практично в будь-яку точку світу. Це знахідка для людей, бажаючих перевірити себе в екстремальних умовах, дізнатися про швидкість своєї реакції, здатність швидко прийняти єдине вірне рішення, ризикувати. Це означає всі види екстриму на річках, водоспадах і порогах. По іншому вода в них називається „білою”, від утворення піни. В силу певного ризику, водний туризм вважався придатним тільки для професіоналів, але після появи рафтингу таке уявлення швидко змінилося. Справа в тім, що в цьому виді з’явився рафт - тип судна, яке використовується для спускання та плавання по річкам різного типу. Рафт з англійської мови перекладається, як пліт. Це великиї надувний човен, класичного виду, він помістить в собі від 4 до 20 чоловік.

Найкращий рельєв для рафтингу - це гори, особливо в період танення  снігів. Рафт-тури в основному бувають такими: поїздки на день чи півдня, і багатоденні подорожі. Під час останніх туристи потрапляють у віддалені куточки гір, з недоторканою природою, розбивають табір у міру проходження ріки і досліджують дикі околиці навколо стоянок. [Додаток 3]

В Україні популярний цей вид туризму, оскільки місць для рафтингу вистачає. Вже три роки діє рафтклуб, де кожний може навчитися техніки сплавів, а згодом випробувати її на практиці, одержати спеціальну літературу, вказівки і взагалі просто познайомитися з новими друзями, які поділяють твоє захоплення. [2]

                     2.2 Наземні види екстремального туризму

На поверхні землі людина відчуває себе більш впевненіше ніж  в повітрі чи воді, тому найбільше  всіляких екстремальних видів саме наземних. Вони можуть бути різними: від Американських гірок в „Дісней Ленді” чи звичайного туристичного походу в ліс до дослідження підземелля. А останнім часом популярності набувають поїздки на місця катастроф. Про деякі, націкавіші види йдеться нижче.

Спелеологія. Цей вид можна віднести як до туризму так і до розділів науки геологій. Та головне печери - це останні білі плями на карті світу, остання можливість пройти там, де не тільки не ступала нога людини, але і куди не падав погляд її очей і фотокамер. На поверхні землі таких місць майже зовсім не залишилось. Дослідження печер займалися Ерик Рижий, Колумб, Магеллан, Кук, Беринг, Лазарєв, Скотт та інші. Звичайно, серйозною науковою спелеологією займаються не всі. Новачки беруть участь в навчально-тренувальних експедиціях. Є команди, що їздять тільки в розважальні чи "спортивні" поїздки. Щоб займатися спелеологією, треба мати серйозну підготовку, причому не тільки фізичну, технічну, а також і психологічну. Адже печера - зовсім інший світ, де людина позбавлена звичних орієнтирів: неба над головою, лінії горизонту. Його можна порівняти хіба що із підводним або космічним простором. Печери бувають різні: маленький і сухі, куди може добратися і новачок; важкі, де до дна треба пробиватися неодну добу через глибокі колодязі, холодну воду, вузькі шкурники. У будь-якому випадку, надзвичайна краса печер заворожує. Озера, вигадливі вигини, незвичайне світло. Якщо пощастить, можна знайти печерні. [Додаток 4]

Спелеологія також дуже популярна серед українських туристів. Печери Кримських гір, дають змогу любителям, насолодитися їхньою красою і відчути себе справжнім спелеологом, перевірити свою фізичну і психологічну витривалість. [3]

Спелестологія це захоплююча суміш туризму і науки, що вивчає порожнини штучного походження. У самому широкому значенні слово спелестологія - це наука про штучні підземні спорудження. Спелестологія тісно зв'язана із спелеологією, тільки спелестологів не цікавлять печери, а проникнення в які-небудь підземні міські структури, недоступні або нецікаві для інших. Головна особливість для того, щоб підземелля зацікавило спелестологів: щоб його не використовували ні в яких цілях в даний час і представляло певний історичний інтерес. До таких відносяться занедбані каменоломні шахти, водоводи, колодязі, підземні ходи, підземні храми і монастирі і так далі. Як і спелеологія, спелестологія також стає все більш популярною серед українців. Найпопулярнішим місцем спелестологів є одеські підземелля. [4]

Кінний туризм це вид відпочинку який підходить для кожного. Свист вітра, краса первозданної природи, єдинство з вірною і сильною твариною, гармонія в душі, все це може подарувати кінний туризм. Це один із найдавніши видів, оскільки багато років назад користувалися саме кіньми, але в більшості, як засіб пересування. В наш час це вже майже як „екзотика”. Кінний туризм підійте кожному незалежно від статі, віку, навиків. При першому поході кожний має пройти спеціальні курси верхової їзди та догляду за тваринами. Кінний туризм поширений в кожній країні. Оскільки спокійно можна подорожувати по різним цікавим містам, насолоджуватися природою та розмовами з друзями. Для „перчинки” туристичні фірми пропонують кінні тури по горам, які тяжко подолати, через бурхливі ріки та інші не тронуті рукою людини, місця землі. [Додаток 5] Сьогодні в Україні нараховується безліч іподромів де кожний бажаючий може відчути себе справжнім вершником. [5]

Сафарі-тур. Це одна з не багатьох можливостей подивитися країну зсередини, відвідати самі важкодоступні і незаселені місця. Можна перетинати живописні каньйони, що уражають уяву пустелі і савани, спостерігати за екзотичними тваринними і надзвичайними птахами, і водночас відчувати швидкість і міць джипу. Сафарі поділяють на такі:

1. Короткострокове сафарі  за кермом - розповсюджений вид  екскурсії, тривалістю від 1 до  2 днів. На піщаних сафарі використовують не тільки джипи, але і квадроцикли, і верблюди. Такі екскурсії можуть проводитися практично в будь-якій країні світу, починаючи від Туреччини і закінчуючи Аляскою, і дозволяє подивитися природу і ландшафти.

2. Короткострокове пасажирське - подорож у відкритих джипах з водієм. У джипі може бути від 1 до 6 чоловік. Такі сафарі поширені в Африці і Непалі у національних парках, коли гід, він же водій, показує екзотичних тварин і птахів. У національних парках тварин безліч, в одному тільки Крюгер Паренню в ПАР, популяція слонів - від 8500 до 10500 осіб, а вже про левів і леопардів, яскравих пташок, і говорити не потрібно. Звичайно, такі сафарі проводяться 2 рази в день, з ранку, і ввечері, причому кілька днів підряд, оскільки все в один день побачити неможливо.

3. Довгострокове - найбільш  екстремальний вид сафарі. Це  досить рідкісні програми, тому  як їх не легко організувати, але по задоволенню і враженням,  вони набагато перевищують звичайні  програми. За кермом закритого  або відкритого джипу можна подолати до 3000 кілометрів у тиждень. Звичайно це кілька джипів, оснащених радіозв'язком, у яких їдуть по дві людини, іноді три, щоб мінятися місцями за кермом. Траси можуть бути різної складності, включаючи пустелі і савани, для бажаючих може бути організована робота з лебідкою. Маршрут прокладається заздалегідь, але за бажанням може бути змінений. Групи формуються за місяць до початку сафарі, і повинні бути не менше 6 чоловік. Обов'язкова машина в супроводі з гідом і кухарем, якщо туристи не зупиняються в готелі чи лоджії. Цей вид сафарі пропонується в основному в Африканських країнах. Найбільш якісні програми, організовуються компаніями, уповноваженими якими-небудь брендами машин, наприклад, Ленд Ровер, або Тойота.

4. Мисливське сафарі - це справжнє полювання на антилоп, слона, лева, леопарда, крокодилів і так далі і здійснюється тільки за спеціальною ліцензією і тільки там, де це дозволено. Для деяких країн, наприклад, для Танзанії - полювання - є величезною частиною бюджету країни, і це задоволення, вважається звичайним. Та в багатьох випадках, полювання на звірів забороняється законами певних країн.

Окремі види сафарі - це мото-сафарі (на спеціальних мотоциклах) і дайв – сафарі (спеціальні автомобілі), які  нічим не відрізняються від інших крім засобу пересування.

Для перших двох видів сафарі обмежень не існує. А от на довгострокове  сафарі бажано мати гарне здоров'я і, при бажанні керувати джипом права водія. Із мисливськими сафарі все трохи складніше. При вивозі особистої рушниці за кордон, необхідно буде отримати на це дозвіл і надати мисливську ліцензію, якщо ж рушниці немає, то можна взяти в оренду разом з патронами.

Короткострокові сафарі, можливі, практично, у будь-яких країнах. Дуже поширені в курортних країнах, таких  як Греція, Туреччина, Острови (Мальдиви, Сейшели). Дуже гарні короткострокові сафарі в Мексиці, в Еквадорі й Алясці. Піщані сафарі в Алжирі, Тунісі і Марокко цікаві і незвичайні. Такі сафарі бувають і довгостроковими, на 5 і більше днів. Безперечними лідерами в сегменті довгострокових сафарі виступають африканські країни - ПАР, Ботсвана, Зімбабве, Танзанія, Кенія. [6]