Міжнародний туризм і сфера послуг - Мальська М.П. | Elise

Популі́зм — (лат. populus — народ) — політична позиція або стиль риторики, який апелює до широких народних мас. За сенсом найближчий аналог українською — народник.

В Україні термін популізм найчастіше вживається, на означення політики загравання влади з народом для забезпечення популярності, що характеризується демагогічними гаслами, необґрунтованими обіцянками.

Наприклад, колишній Президент Віктор Ющенко таким чином оцінив економічну політику яку провадили українські уряди після проголошення незалежності України:

Загальна характеристика популізму

Які ж основні  ознаки популізму, його характерні риси?

По-перше, популізм як політичне явище виникає в  країнах, де маються визначені демократичні інститути - загальне виборче право, рівноправність громадян - і де маси як виборців виступають учасниками політичного  процесу. Тільки тоді спроби апеляції до настрою населення, спроби підбудуватися під масову свідомість можуть, власне, і стати засобом завоювання влади. У зв'язку з тоталітарною державністю об'єктивно "поле" для популізму до 1985 року було в нас звужено до мінімуму. І лише зі становленням демократичних паростків епохи "перебудови" популізм розцвів пишним кольором. Вибори народних депутатів СРСР, а потім і РСФСР уже проходили на популістській хвилі. Наприклад, широко відомо, що народні обранці СРСР наобіцяли виборцям у ході останньої передвиборної кампанії виконати їхні накази на суму більш 3 трлн. карбованців, що майже в 5 разів перевищувало тодішній річний національний доход СРСР. Це явище було притаманне і виборам народних депутатів Російської Федерації.

По-друге, з'являючись  на історичній арені разом з демократичними інститутами і нормами, популізм усе-таки розповсюджений у найбільшій мері серед шарів з низьким рівнем політичної і правової культури й в умовах ще не зміцнілих структур народовладдя. Нездатність мас відрізнити демагогію від реалістичних пропозицій, чорно-біле бачення світу, готовність обожити чергового кумира і ненавидіти конкурентів - усе це симптоми невисокої політичної культури, дуже активно використовуваної популістськими лідерами для мобілізації суспільної підтримки. Так, якщо в процесі виборів народних депутатів Російської Федерації в 1990 році було в моді критикувати "партократів" і "комуністів" (часом необгрунтовано й огульно), те на найближчих виборах, імовірніше всього, мода буде на критику "демороссів" і "демократів" (огульність і необгрунтованість теж не виключаються). При існуючій сьогодні політичній культурі може відбутися лише переклеювання ярликів.

По-третє, популізм особливо підсилюється під час криз, переломних періодів у розвитку суспільства, соціально-економічної і політичної нестабільності, коли більшість людей випробують погіршення умов життя і утрачають впевненість у завтрашньому дні. Крім того, кампанії по проведенню виборів, референдумів і інших політичних заходів теж супроводжуються активізацією популістів. Це - саме благодатне для них час, тому що саме в такі моменти переоцінки цінностей і жорсткості політичної боротьби народ найбільшою мірою дезорієнтований і підданий гіпнозу обіцянок.

По-четверте, популізм найчастіше обслуговує насамперед політичний радикалізм. "Набір засобів, необхідних для здійснення того чи іншого політичного  ідеалу,- відзначає А. Демидов,- може сформуватися тільки з плином часу. Політичний радикалізм заміняє цю реальну дистанцію між цілями і засобами твердим зв'язком: якщо поставлені мети, повинні бути і засобу, необхідно лише їхній знайти і застосувати" . Отут-те і приходить на допомогу популізм, що дозволяє "реальну дистанцію між цілями і засобами" замінити спрощеної, декларативної, демагогічної, Можна навіть виявити наступну закономірність: чим більш радикальний політик, тим у більшій мері він користається популістськими прийомами. Як приклад можна назвати як більшовиків (ліворадикалів у той час), так і нинішніх "ліворадикалів", що багато в чому взяли на озброєння необільшовицькі методи.

По-п'яте, популізм - це відхід від дійсно наявних проблем, від об'єктивно існуючих інтересів  і потреб людей. Яскравим прикладом  є пропогандоване нинішніми правими  радикалами гасло відновлення СРСР, що ігнорує реальні проблеми, якими чревата зараз подібна політика, і спирається на ностальгію по соціальній стабільності. У цьому змісті популізм нагадує своєрідний соціально-політичний наркотик, що веде маси від реальності, що не задовольняє їх, у світ незбутніх чекань і чуда. Після чого, зрозуміло, настає протверезіння, "ламання". От чому популізм дуже жорстко зв'язаний з розчаруванням мас. Він виникає на "грунті" розчарування, розчаруванням же закінчується. Політика - сфера залучення народу в життєдіяльність суспільства і задоволення народних інтересів. Якщо вона це робить популистски, тобто головним чином за допомогою гасел, декларацій, закликів, що обіцяють багато усього і відірваних від соціальних реалій, то хід її буде неодруженим, інтереси більшості залишаться невираженими і незадоволеними. А виходить, і сама політика виявиться в "розбитого корита".

По-шосте, популізм орієнтується в основному на повсякденну  свідомість, тому що в його методах "переважають ірраціоналізм, поверховість при поясненні причин соціальних терть, економічних лих народу" 4... Дуже часто популісти "грають улюблену карту" обивателя - спрагу справедливості, привілеїв, волі, пошук універсальних і простих засобів для рішення практично всіх задач і т.д. Популізм добре поширюється в умовах невизначеності, незнання, при відсутності налагодженої і доступної системи інформування громадян.

По-сьоме, популізм - різновид демагогії. Типові для демагогії  засобу - помилкові клятви у вірності народу, висування безвідповідальних  програм і обіцянок і одночасно наклеп на ті, хто на ділі діє в ім'я справжніх інтересів суспільства - уживаються повною мірою й у популістській практиці. "Віддавна демагогами називають тих, хто, домагаючись власних цілей, спекулює на почуттях і прагненнях мас, уводить їх в оману. Ця значеннєва роздвоєність слова - результат реальних історичних процесів, що вплинули і на мову. Вона відбиває саму суть демагогії - її корисливе лукавство. Неправда у вигляді правди - такої з'являється демагогія перед усіма народами за всіх часів" 5.

Популізм - родинне  явище демагогії. Обоє Вони виявляють  собою не те, що проголошують, видають  себе за щось інше.

Разом з тим  популізм не зводиться лише до демагогії, так само як остання не тотожна  популізму. Демагогія має більш  широку сферу застосування, вона зустрічається й у політику, і в науці, і в мистецтві, і в побуті; популізм же в основному зв'язаний з політикою. Популізм - це створення популярності за допомогою соціальної демагогії, це залучення мас на свою сторону демагогічними засобами і методами.

По-восьме, популізм на відміну від популярності оцінюється з позиції моральності як негативне  явище. "Популізм,- справедливо пише В. Согрин,- навіть в інтелектуальному виконанні - це не добро, а зло" 6, що не наближає, а відстрочує щире народовладдя. Разом з тим не можна забувати того, що популістські гасла висувалися і політичними діячами, щиро зацікавленими в поліпшенні життя народу (наприклад, деякі більшовицькі лідери, Ф. Рузвельт і ін.). Популістські гасла і прийоми використовувалися в політичних кампаніях Б. Єльцина. У таких випадках популізм можна розглядати за аналогією з "святою" неправдою, що, як відомо, у визначених умовах (що не безперечно) може зіграти і позитивну роль. 
 

Аморальність  популізму полягає  в тім, що він маніпулює довірою людей, деформує його. В історії людства необхідність об'єднання зусиль, у тому числі й у здійсненні конкретного політичного курсу, завжди викликала потреба у взаємних зобов'язаннях (політиків, правителів, з одного боку, і народу — з іншої) і, отже, у їхній взаємній довірі