Организация научных исследований

Об'єктивною тенденцією світового розвитку в  умовах сьогодення є те, що наука  стала провідним фактором прогресу Вирішення економічних та соціальних проблем будь-якої держави, її стратегічний розвиток вимагають, перш за все, наукового  обґрунтування. Тому основною ланкою суспільного розвитку в XXI столітті стає інтелектуальний працівник.

2. Под актуальностью темы исследования по-

нимается  степень его важности в данный мо-

мент  в конкретной социокультурной ситуации

Проблема в научном исследовании – это

вопрос  или ряд вопросов,  требующих своего

разрешения  и охватывающих область будущих

исследований,  вопрос,  не решенный или не в

полной  мере решенный наукой.

После формулировки проблемы отмечает-

ся,  что данная проблема позволила сформули-

ровать  тему исследования и тема указывается.

Некоторые ученые-методологи рекомен-

дуют  после проблемы и темы формулировать

цель  исследования,  а некоторые –  объект и

предмет исследования.  Начнем с объекта  ис-

следования.

Объект – это процесс или явление, порож-

дающее  проблемную ситуацию и избранное

для изучения.  Объект и предмет исследования

соотносятся как общее и частное. Другими  сло-

вами,  объект –  это поле научных поисков,  а

предмет –  точка в этом поле,  или  же объект – 

это то, где мы ищем, а предмет – что мы ищем.

Один  и тот же объект исследования может

иметь несколько предметов.  Но исследователь

должен  выбирать для поисковой деятельности

только  один предмет исследования. 

Цель  исследования. Цель исследования. Отметим еще раз, что

цель  исследования некоторые ученые рекомен-

дуют  расположить после проблемы исследова-

ния, т.е. перед объектом и предметом, а  некото-

рые –  после объекта и предмета. Здесь  выбор за

научным руководителем. Цель исследования – 

это тот  научный результат,  который должен

быть  получен в итоге всего исследования. 

После определения объекта, предмета и  це-

ли исследования выдвигается его гипотеза.

Формулируя  гипотезу,  исследователь должен

   строить предположение о том, каким образом,

при каких  условиях проблема исследования и

поставленная цель будут успешно реализованы.

Гипотеза  обязательно выдвигается в иссле-

дованиях,  предполагающих педагогический эксперимент,  направленный на подтверждение

гипотезы.

Сформулированные  цель и гипотеза иссле-

дования определяют задачи исследования, т.е.

задачи  вытекают не только из цели, но и гипо-

тезы. Формулировку задач исследования реко-

мендуется начинать словами: выявить, опреде-

лить,  разработать,  обосновать,  эксперимен-

тально  проверить и т.д.

Как правило,  выдвигается не менее трех

исследовательских задач:

1) выявление  сущностных признаков и крите-

риев  изучаемого явления или процесса;

2) обоснование  способов решения проблемы;

3) формулирование  ведущих условий обес-

печения эффективного решения проблемы.

3. Науковий метод (або Ме́тоди науко́вого дослі́дження) — сукупність методів встановлення параметрів, структури, інших характеристик досліджуваних об'єктів.Метод включає в себе способи дослідження феноменів, систематизацію, коригування нових і отриманих раніше знань. Умовиводи та висновки робляться за допомогою правилі принципів міркування на основі емпіричних (спостережуваних і вимірюваних) даних про об'єкт ^[1]. Базою для отримання даних є спостереження та експерименти. Для пояснення спостережуваних фактів висуваються гіпотези і будуються теорії, на підставі яких формулюються висновки та припущення. Отримані прогнози перевіряються експериментом або збором нових фактів ^[2].Важливою стороною наукового методу, його невід'ємною частиною для будь-якої науки, є вимога об'єктивності, що виключає суб'єктивне тлумачення результатів. Не повинні прийматися на віру будь-які твердження, навіть якщо вони виходять від авторитетних учених. Для забезпечення незалежної перевірки проводиться документування спостережень, забезпечується доступність для інших вчених всіх вихідних даних, методик і результатів досліджень. Це дозволяє не тільки отримати додаткове підтвердження шляхом відтворення експериментів, але й критично оцінити ступінь адекватності (валідності) експериментів і результатів по відношенню до перевіреній теорії.

Наукове пізнання як відносно самостійна, цілеспрямована пізнавальна діяльність — складний багатокомпонентний процес, що охоплює: 1) пізнавальну діяльність спеціально підготовлених груп людей, які досягли певного рівня знань, навичок, розуміння, виробили відповідні світоглядні та методологічні установки щодо своєї професійної діяльності; 2) об'єкти пізнання, які можуть не збігатися безпосередньо з об'єктами виробничої діяльності, а також практики в цілому; 3) предмета пізнання, який детермінується об'єктом пізнання й проявляється в певних логічних формах. Разом з тим наукове пізнання охоплює не тільки методи та засоби пізнання, а й уже сформовані логічні форми пізнання й мовні засоби. Проте концепції, теорії, наукові гіпотези тощо — це не тільки результат, ай форми наукового пізнання, спрямовані на досягнення істинного (достовірного), систематизованого знання, здатного пояснити явища, передбачити їхні можливі зміни і бути застосованим практично. Таким чином, наукове пізнання вирішує чітко окреслені завдання, що визначаються цілями пізнання і, в свою чергу, детермінуються практичними потребами суспільства й потребами розвитку самої науки.

Безпосередній зв'язок пізнання з практичною діяльністю лежить в основі стихійно-емпіричного  пізнання.

Це пізнання виникає разом із виникненням  суспільства і здійснюється всіма  людьми в процесі всієї діяльності, а також у повсякденному житті. Воно називається стихійним тому, що не передбачає постановки якихось пізнавальних завдань, які йшли б далі від потреб повсякденної практики. Це пізнання, разом з тим, носить емпіричний характер, оскільки воно не йде далі від окремих тверджень про різні властивості і відношення предметів повсякденного досвіду.Характерною рисою стихійно-емпіричного пізнання є те, що воно, як правило, не спирається на які-небудь гносеологічні і взагалі теоретичні концепції. Це головним чином досвідне пізнання. Воно спирається на повторення мільйони і мільйони разів багатьма поколіннями людей одних і тих самих операцій з речами та їх властивостями, дозволяє відібрати такі прийоми і способи практичної діяльності, що обов'язково враховують об'єктивні сторони цих речей та їх властивостей, а тому є досить ефективними для отримання потрібних практичних результатів. Особливості стихійно-емпіричного пізнання полягають також у тому, що воно не пов'язане з певним об'єктом пізнання. Таким чином, наукове пізнання істотно відрізняється від стихійно-емпіричного пізнання. Однак, незважаючи на цю відмінність, між ними завжди існує діалектичний зв'язок і взаємодія. Тому наукове пізнання не можна відривати або протиставляти стихійно-емпіричному пізнанню, і навпаки.

4. Під методом Класифікуючи методи за ступенем їх загальності, як правило, виділяють такі групи методів:

всезагальні методи (діалектика і метафізика);

загальні методи;

спеціальні методи, які застосовуються в окремих  науках (скажімо, лише в біології).

Розрізняють також  ті наукові методи, до яких вдаються на емпіричному рівні пізнання, і  методи теоретичного осмислення дійсності.

Методи емпіричного  рівня пізнання (вимірювання, порівняння, спостереження, експеримент) дають  можливість накопичити емпіричні дані, факти, аналіз яких дає можливість продукувати понятійне знання.

Спостереження — це упорядкована, систематизована, цілеспрямована система сприйнять  досліджуваних явищ, його властивостей, зв'язків, відношень, яка дає вихідний емпіричний матеріал для пізнання, його властивостей, зв'язків, відношень, відповідні факти. Будь-що стає науковим фактом за умови, що

воно зафіксоване  тим чи іншим прийнятим уданій науці способом — у вигляді  протокольного чи магнітофонного запису, фотографії тощо. Спостереження широко застосовуються в багатьох природничих та суспільних науках. У сучасній науці в процесі спостереження дедалі частіше використовують різноманітні прилади, які ніби доповнюють органи чуття людини, розширюють можливості сприймання, — мікроскоп, телескоп та ін. На відміну від спостережень, які мають місце у повсякденному житті, наукове спостереження завжди пов'язане з вирішенням відповідного теоретичного завдання, перевіркою певної гіпотези тощо.

Експеримент, перебуваючи  в тісному зв'язку із спостереженням, відрізняється від останнього тим, що експериментатор активно втручається в перебіг досліджуваних явищ та подій. Він вдається до експерименту тоді, коли для розв'язання проблеми доводиться вдаватися до певної форми взаємодії з досліджуваним предметом, до створення штучного середовища з метою одержання відповідних емпіричних даних. Свідомо і планомірно підбираючи умови, в яких відбувається досліджуване явище чи протікає процес, регулюючи, багатократно повторюючи його, вчений виявляє в ньому істотне і абстрагується від неістотного.

Експеримент використовують не лише для одержання емпіричних даних. Іноді до нього вдаються і  тоді, коли виникає потреба підтвердити  або спростувати певні наслідки, що випливають з існуючої теорії.

Експеримент дає  загалом багатшу і глибшу інформацію про досліджувані явища порівняно із спостереженням. Правда, при цьому виникає можливість привнесення суб'єктивного начала в пізнавальний процес, перекрученого відображення дійсності.

Крім названих, до методів емпіричного рівня відносять ще порівняння, вимірювання, метод спроб і помилок та ін.

Порівняння —  метод емпіричного рівня наукового  пізнання, з допомогою якого робиться висновок про подібність чи відмінність  об'єктів пізнання. Цей метод дає  можливість виявити кількісні й якісні характеристики предметів, класифікувати, упорядкувати і оцінити їх.

Вимірювання —  метод емпіричного рівня пізнання, здопо-могоюякого визначається відношення однієї, вимірюваної величини, до іншої, що приймається за постійну стосовно вимірюваної. Метод вимірювання включає в себе такі основні моменти: вибір одиниці вимірювання і одержання набору відповідних мір, установлення правил порівняння вимірюваної величини з мірою і правил складання мір, опис процедури вимірювання.