Природнi нацiональнi парки Украiни

Площа парку 261316 га або 13% відсотків від  території області.

В границі  парку з півночі на південь  увійшли: частини Городоцького району, весь Черемовецький і Кам¢янець-Подільський райони. Західною границею парку буде р. Збруч, південною – р. Дністер.

На сході  – верхня і середні р. Смотрич, від смт. Смотрич на південь по адміністративної границі Кам’янець-Подільського району. Далі, від с. Соколинець з заходу на південь до р. Ушиця.

В парк увійде 13,3% земель держлісового фонду 13,1% лісів колгоспів і радгоспів, 46,7% заповідних територій області.

На території  парку встановлюється диференційований режим щодо його охорони, відтворення  та використання з функціональними  зонами:

- заповідна  зона призначена для охорони  та відтворення найбільш цінних  природних комплексів, режим якої  визначається відповідно до вимог,  встановлених для заповідників;

- зона  регульованої рекреації – в  її межах проводяться короткостроковий  відпочинок та оздоровлення населення,  огляд особливо мальовничих і  пам’ятних місць, у цій зоні  дозволяється влаштування та  тимчасове обладнання туристських  маршрутів і екологічних стежок;

- зона  стаціонарної рекреації – призначена  для розміщення готелів, мотелів,  кемпінгів і т.д.;

- господарська  зона – у її межах проводиться  господарська діяльність, спрямована  на виконання покладених на  парк завдань, а також земель  інших землевласників та землекористувачів,  включених до складу парку,  на яких господарська діяльність  здійснюється з дотриманням природоохоронного  законодавства.

Унікальна природа Подільського краю. Пасмо  невисоких гір – товтр з північного заходу на південний схід 90-кілометровим валом захищає великий регіон Хмельниччини від холодних північно-західних вітрів. Подільські товтри називають в народі Медоборами за густі ліси-діброви, квітучі галявини, напоєні медом трави на мальовничих схилах. Товтри – унікальна пам’ятка геологічного минулого, народжена в глибинах древнього Сарматського моря, подібно якій, по структурі ландшафтів немає у всій Європі. Саме вони визначені осьовою лінією національного парку.

Товтри – це своєрідний музей природи, резерват генофонду рослин і тварин.

На кам’янистих  схилах товтрового кряжу збереглися рідкісні реліктові види рослинного світу, яких більше не зустрінеш ніде на Поділлі. Тут зростає біля 1700 видів рослин, четверта частина з яких занесена до Червоної книги. Ось деякі з них: шиверекія подільська, аконіт Бессера, цибуля коса, молочай волинський, сон великий, бруслина карликова, булатка великоквіткова, ефедра двоколоса, любка дволиста, Венерині черевички, клокичка периста, сеслерія Гейфелева, скополія карніолійська та інші.

Значну  природно-наукову цінність на території  ПНП являють масиви широколистяних лісів, так званих дібров подільського типу представлених грабово-дубовими, грабово-дубово-буковими породами. Ліси товтрового кряжу це кладова рідкісних, погранично ареальних та реліктових видів деревних порід.

На території  парку цікавий видовий склад  тварин, відносна висока їх чисельність. З 310 видів наземних і водних хребетних  – 60 являються червонокнижними. Особливо цікава і різноманітна ентомофауна.

Природний національний парк “Синевір”

Розсташований у центральній частині Українських Карпат, у верхів’ї Тереблі та Ріки, в Міжгірському районі Закарпатської області. Створений з метою збереження малопорушених природних ландшафтів південно-західних частин Горган, рідкісних рослинних угруповань, раціонального використання багатих рекреаційних ресурсів, а також сприяння підтриманню екологічного балансу в регіоні. Найвидатнішим елементом ландшафту національного парку є озеро Синевір. Флора парку налічує близько 800 видів судинних рослин. У рослинному покриві спостерігається добре виражена висотна поясність. Чисті букові ліси поширені на висоті 450-700 м, вище переважають буково-ялицеві та ялицеві ялинники (700-1100м) і чисті ялинові ліси (1100-1500м.) Для високогір’я характерне криволісся сосни гірської, рідше вільхи зеленої та ялівцю сибірського. У верхній частині поясу ялиново-ялицево-букових лісів в урочищі Канчівській виявлено рідкісне для Карпат угруповання з переважанням у деревостану в’яза гірського і явора, в трав’янистому ярусі – лунарії оживаючої та аденостилесу. Біля с.Негровець розташоване найбільше верховне сфагнове болото, де зростають рідкісні види: лікоподієлла заплавна, росичка круглолиста, шейхцерія болотна, а також журавлина дрібноплодна, занесена до Червоної книги України. На гірських луках трапляються тирлич жовтий, занесений до Червоної книги України.

Багатий і різноманітний світ парку. Тут  водяться ведмідь, вовк, рись, лисиця, олень  європейський, козуля, білка, куниця лісова, куниця кам’яна, борсук, горностай, глухар тетерук, канюк, саламандра, , трапляються  пугач, тритон карпатський і тритон гірський, занесені до Червоної книги  України. У гірських річках водиться форель. Територію парку поділяють  на 4 функціональні зони: заповідну (7 тис. га), захисну (20,1 тис. га), рекреаційну (5 тис. га), та агрогосподарська (8,3 тис. га). На території парку є джерела мінеральних вод, цінні пам’ятки дерев’яної архітектури, інші культурні та історичні пам’ятки. На р. Озерянці збереглася гребля побудована в чередині ХІХ століття, на її базі створено музей лісосплаву.

На перспективу  до 2015 року заплановано створити 30 національних парків в Україні в радіусі  доступності від великих міських  населень 400 км. Серед них:

в Поліссі - 9 (Коростишівський, Ічнянський, Голосіївський, Мезинський, Деснянсько-Старогутський, Черемський, Рівненський, Південнополіський, Середньосеймський);

лісостеповій  зоні - 10 (Дністровський каньйон, Черкаський бор, Центральноподільський, Кременецькі гори, Савранський ліс, Холодний яр, Середньо-Придністровський, Трахтемирівський, Переяслав-Хмельницький, Чорноліський);

степовій  зоні – 7 (Сіверськодонецький, Дніпровсько-Бузький, Донбаський, Нижньодністровський, Приазовський, Моатида, Сиваський);

гірських  Карпатах – 2 (Сколівські Бескиди, “Гуцульщина”, Галицький);

Криму – 2 (Севастопольський, Чатир–Даг). 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Література:

1.Природно-заповідний фонд України загальнодержавного значення. Довідник. Київ. 1999. 240с.

2.Андриенко Т.Л.,Попович С.Ю.,Шеляг-Сосонко Ю.Р. Полесский государственный заповедник. Растительный мир. Київ: Наукова думка, 1986,208с.

3.Андрієнко Т.Л.,Якушина Л.А. Види занесені до “Червоної книги Украйнської РСР” у флорі заповідників республіки//Український ботанічний журнал, 1989, 46, N2,с. 77-80.

4.Барна М.М., Царик Л.П., Черняк В.М. Голицький ботаніко-ентомологічний заказник загальнодержавного значення. Тернопіль, Лілея. 1997. 62с

5. Стойко С.М., Трибун П. Національні парки та заповідники Гуцульщини, їх значення для збереження природної культурної та історичної спадщини\Історія Гуцульщини. Т.4. Львів, Логос. 1999. 93-122с.