Розвиток кінного туризму в ХХ-ХХІ ст

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

 

 

 

 

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:

«Розвиток кінного туризму  в ХХ-ХХІ ст.»

з дисципліни

«Спортивний туризм»

 

 

 

 

 

 

Підготувала студентка 1-Т  курсу

Дражник Анастасія Валеріївна

Перевірила 

к. пед.. н., доц. Міщенко Т. М.

 

 

 

 

ЧЕРКАСИ-2010

ПЛАН

1.Вступ……………………………………………………………………………3

2. Особливості кінного туризму

     2.1. Кінний туризм  як напрям…………………………………………………4

     2. 2. Категорії складності……………………………………………………...5

     2.3. Екіпірування туриста-кіннотника………………………………………..5

3. Верхова їзда……………………………………………………………………..6

     3.1. Особливості  верхової їзди

    3.2. Корисно для здоров'я

    3.3. Небезпечно для здоров'я

4. Особливості організації кінного походу. Правила техніки безпеки………7

ВИСНОВОК……………………………………………………………………..9

Джерела………………………………………………………………………….10

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

     Самостійним видом  використання коней є кінний  туризм. Він має різні форми  і набув широкого поширення  в багатьох країнах як активний  вид відпочинку і можливість  пізнання навколишнього середовища. Крім того, спілкування людини  з конем доставляє масу нових  емоцій, що позитивно впливає  на психофізичний стан. Особливо  цікавий цей вид туризму в  таких районах як лісотундра, тайга, лісостеп, гори і передгір'я.

      Кінний туризм—подорож на конях верхи або в екіпажах. Один з видів спортивного туризму, який полягає у проходженні на коні маршрутів, що містять специфічні для кінного туризму види перешкод (перевали, ліси, річки).  
     Головна особливість кінного туризму (верхового) полягає в можливості вести спорядження та продукти в перекидних сумках (алтайск. "арчемак") закріплених до сідла коня.

     Кінний туризм—одна  з галузей, що нині тільки  розвивається. Але є деякі зрушення  у якості догляду за кіньми  і помітна тенденція збільшення  зацікавленості до кінного спорту  і кінним прогулянкам. Якщо  раніше середньостатистичний житель  в Україні міг тільки мріяти  про прогулянки на конях чи  заняття кінним спортом, то  зараз це стало доступним задоволенням.

     Перший в  СРСР кінний верхової маршрут  був прокладений в 1971 році Алтайською  крайовою радою з туризму та  екскурсіях з туристської бази "Катунь". Тепер такі маршрути діють в різних краях і областях. Туристам пропонуються маршрути на будь-який смак: верхові, з пересуванням на колісних екіпажах, а взимку—на санях. Є маршрути, що проходять по лісостеповій і степовій зонах, в горах і тайзі, на високогір'я.

     На території  України також надаються послуги  з кінного туризму. Активно  розвивається на території   Полтавської, Запорізької областей, на території Автономної  Республіки  Крим.

2. Особливості кінного  туризму

2.1. Кінний туризм як  напрям

 

 

 

     Багато туристичних  організацій заключили договори  з конезаводами, іподромами, державними заводськими конюшнями на організацію з їх допомогою верхової їзди, навчання з верхової їзди, проведенні спеціальних екскурсій.

     Кінний туризм—новий вид активного відпочинку. Тому він потребує підтримки зі сторони держави і приватного сектору.

      Велика кількість  людей, чиї фізичні можливості  обмежені і не дозволяють їм  здійснювати подорожі поза проїжджими  дорогами, знаходить в кінному  туризмі рішення багатьох своїх  бажань. Кінні туристичні маршрути можуть бути одноденні  з поверненням на основну базу і протяжністю 30 -40 км. Існують і багатоденні маршрути із зупинками на проміжних базах, де учасникам доводиться піклуватися не тільки про себе, але і про коня. Багато маршрутів пов'язано з історичними визначними пам'ятками і проходять по пам'ятних місцях і заповідниках. Для кінного туризму найбільш підходять невибагливі, витривалі і сміливі коні місцевих порід, багато хто з яких має м'які і зручні для вершника рухи. В умовах гір особливо хороші коні карачаївок і кабардинців, які не поступаються іншим коням і на рівнинній місцевості.

     В даний час у  нас починає розвиватися популярний  в багатьох країнах і такий,  що не вимагає спеціальної  фізичної підготовки екіпажний  (упряжний) туризм. Він, як і кінний  туризм, дозволяє долати значні  відстані, а правильно складений  маршрут зможе познайомити мандрівних  з красивими і неповторними  куточками природи, побутом і  архітектурою старовинних міст  і сіл.

2. 2. Категорії складності

 

 

 

     У кінному  туризмі виділяються три категорії  складності походів. Перша категорія  - найпростіша, третє - найскладніша. Категорія складності походу визначається за "Методикою категорірованія верхових походів". За цією ж методикою категоріруется верхової маршрут з в'ючними кіньми. Категорія складності верхових маршрутів, в яких присутній упряжні (віз, сани, фаетон тощо) вважається за методикою автомотопоходів.

 
 
   
2.3. Екіпірування туриста-кіннотника

 

 
     Для подорожі з кінних маршрутами використовується в основному те ж спорядження, що і для піших походів. Але є й деякі особливості екіпіровки кінного туриста. Перш за все необхідні чоботи навіть для відносно коротких походів, інакше будуть потерті гомілки. Чоботи бажано мати офіцерського покрою або спеціально виготовлені для спортсменів-вершників. В крайньому випадку підійдуть і кирзові чоботи. Штани повинні бути спортивного крою з «широким кроком», так як доведеться високо піднімати ногу для посадки в сідло. Не годяться модні обтягуючі стегна джинси. У них важко осідлати коня, грубі шви швидко натруть ноги. Необхідно також мати спортивний костюм, кросівки або кеди, шерстяні і бавовняні шкарпетки, головний убір, легкий светр, легку куртку (вітровку або штормовка), накидку від дощу.

 

 

3. Верхова їзда

3.1. Особливості верхової  їзди

 

 
     Істотна особливість верхової  їзди - сидяче положення, завдяки якому при спокійній їзді кроком людина відчуває невелике навантаження. При їзді риссю навантаження помітно збільшується, а при їзді стройової риссю вершник протягом лише одного кілометра повинен підвестися на стременах кілька сотень разів; при їзді навчальної або Манежній риссю вершник відчуває майже - тисячі ритмічних поштовхів. Такий "струс" може виявитися дуже корисною.

 
    3.2. Корисно для здоров'я.

 

 
     Регулярна верхова їзда активізує обмін речовин, перешкоджає надмірному відкладення жиру, виробляє гарну поставу. Верхова їзда забезпечує активну навантаження на всю кістякову, мускулатуру і внутрішні органи вершника, в той же час не виключає можливості рухатися пішки, дозволяє дозувати фізичні навантаження, не приводячи до перевантажень.

 
3.3. Небезпечно для здоров'я

 
      Однак при деяких захворюваннях верхова їзда протипоказана. Лікарі забороняють її людям, що страждають злоякісної гіпертонією, декомпенсацією серцевої діяльності, після інсульту, при порушенні рівноваги, гострому тромбофлебіті, тромбозі вен, виразках гомілки. Не можна їздити на коні тим, у кого діагностовано захворювання нирок, сечового міхура, передміхурової залози, а також гінекологічні захворювання.

 

4. Особливості організації кінного походу. Правила техніки безпеки

 

 

 

 В  кінний  похід може йти група у складі 5-8 туристів  і  двох  інструкторів.  Один  інструктор  відповідає  за здоров'я і збереження коней, стежить за  виконанням рекомендованих інструкцій туристами. Він визначає дозволені навантаження на коней.

Другий  інструктор є наставником туристів  у  всьому,  що стосується пересування по маршруту. Зобов'язаний донести до них правила техніки  безпеки.  Він визначає графік руху групи,  відповідає  за безпеку  туристів і стежить за виконанням туристами рекомендованої інструкції  по техніці безпеки. Організовує стоянку  і  харчування.

Група  пересувається на маршруті верхи на конях. Речі, продукти  харчування,  табірне спорядження  везеться  в  похідному возі.  Верхові  під керівництвом інструктора  можуть  йти незалежно від воза.  На стоянці туристи допомагають інструкторам у догляді  за кіньми.  Під час стоянки можливе  додаткове катання верхи.

При організації кінних походів треба дотримуватись інструкції по техніці безпеки з кіньми, виконувати всі вказівки і команди інструктора.

Підходити  до коня слідує спереду, з лівого боку,  попередивши голосом.   Слід   остерігатися  коня  позаду,  навіть   якщо   він знаходиться в спокійному стані.

Необхідно оглянути прив'язь коней. Вуздечка, недоуздок, повинні бути справні  і міцні, підігнані до тварин.

При  надяганні  вуздечки  або  недоуздка  треба  дотримуватися обережності, стежити, щоб при застібанні пряжок вуздечки вудила не різали губи, а недоуздок не давив на лицьову частину голови коня.

Чистити  коня слід тільки після прив'язі її до конов'язі.  Під час чистки знаходитися необхідно збоку коня впівоберта до нього  і стежити  за його поведінкою, не застосовувати грубих прийомів,  що дратують тварину. Перед  їздою  на коні треба перевірити правильність  сідлання, підтяжку попруг, підгонку стремен під їздця на коні.

Їзда в сідлі допускається тільки у взутті, що вільно входить в  стремено.  Забороняється  вкладати ноги в  путлища.  Забороняється їзда у взутті з рифленою підошвою.

Спортивні   брюки  повинні  бути  легкими,   вільними   і   не ускладнювати  рухів.  Вузькі джинси мало  згодяться  для  верхової їзди.

Сплигуючи  з  коня необхідно кинути стремено. Не випускаючи  з рук  повода, плигнути на ліву сторону. Зняти повід з  шиї  коня  і відпустити попругу на 1 дірочку, потім заправити стремено.

При  їзді на коні потрібно бути уважним, не розпускати поводів і  бути  готовим  будь-якої хвилини застосувати необхідні  прийоми управління відповідно до ситуації, що склалася.

При  проводці коней один за одним, при посадці їздця на  коня, дотримувати дистанцію між ними не менше 5 метрів.

Об'їжджати   і   перетинати  дорогу  коню,   що   йде   поряд, допускається тільки після обгону його на два корпуси.

Прирусі на коні не треба кричати, розмахувати руками, зістрибувати на ходу.

Забороняється  підганяти  коня, що  рухається  поряд,  помахом руки, повода або хлиста.

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

      Століття техніки, в якому ми живемо, не винищило в людях тягу до коня, що дає можливість міським та і сільським жителям проявити свою завзятість, сміливість, відчути свою силу. Єдиний шлях стати хорошим наїзником, любителем кінного туризму йде через колосальне терпіння, самодисципліну, любов до тварини, його індивідуальності.

    Вчені кінний туризм відносять до спортивно – оздоровчого туризму і це твердження правильне, оскільки кінний туризм – це одночасно і спортивний туризм і оздоровчий. Кінний туризм зв'язаний з підвищеним травматизмом і деяким ризиком для здоров'я людини, тому: перед виїздом на маршрут повинен проводиться докладний інструктаж по техніці безпеки; у похід обов'язково береться аптечка першої медичної допомоги і повинен здійснюватися регулярний зв'язок з базою; похід повинен бути зареєстрований в місцевому відділенні МНС.

     Масовий оздоровчий та спортивний, в тому числі й кінний, туризм одержав широкий розвиток в Україні. Він, без сумніву, є важливим засобом виховання підростаючого покоління.

     Головними завданнями кінного туризму є приучення громадян до корисного і раціонального використання вільного часу, забезпечення оптимального використання і збереження туристських ресурсів, турбота про особисту безпеку туристів, захист їх прав, інтересів, майна.

      В розвитку національного туризму помітну роль відіграє кінний туризм. Він є формою активного відпочинку, пізнання і вивчення навколишнього світу. Систематичне заняття ним зміцнює здоров'я, сприяє фізичному змужнінню, розвиває спритність, витривалість. Навантаження в туристичних походах сприяють особистому розвитку суб'єкта, зокрема його морально-вольової сфери. Слід також зазначити, що даний спосіб відпочинку формує цілий комплекс естетичних цінностей, які є визначальними у природоохоронній діяльності молодого покоління .

    

ДЖЕРЕЛА

1. http://clubgarage.com.ua/kinnyj-turyzm.html
2. http://ru.wikipedia.org
3. http://poltavatour.ua