Спелеотуризм Мира

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 16 Февраля 2011 в 02:11, курсовая работа

Описание

ПЕЧЕРИ ЯК ОБ’ЄКТ ДОСЛІДЖЕННЯ СПЕЛЕОЛОГІЇ ТА ІНШИХ НАУК
Поняття про печери. Класифікація печер за генезисом.
СПЕЛЕОТУРИЗМ ЯК ВИД ТУРИСТСЬКО-РЕКРЕАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.
2.1. Поняття про туристсько-рекреаційну діяльність, її види.
2.2. Специфіка спелеотуризму як виду.

Работа состоит из  1 файл

КУРСОВА.doc

— 113.00 Кб (Скачать документ)

   Турист -  особа, яка здійснює подорож по своїй  або до іншої країни з не забороненою законом країни метою перебування на термін від 24 годин до одного року без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності та із зобов’язанням залишити країну або місце перебування в зазначений термін.         

Туристська  діяльність є могутнім засобом оздоровлення і фізичного розвитку населення. При сучасній екологічній забрудненості  великих міст і селищ, високому рівні шуму та інших травмуючих чинників, а також значному часі перебування людей у закритих приміщеннях суботній і недільний туристський похід є важливим засобом оздоровлення і профілактики різних захворювань.  

2.2. Специфіка спелеотуризму як виду.

   Спелеологічний туризм (далі – спелеотуризм),  як вид спортивного туризму, розвивається в світі протягом багатьох десятиліть і у своєму розвитку тісно пов'язаний з карстологією та спелеологією, пошуком та дослідженням печер. Саме завдяки розвитку спелеотуризму, пошуку нових та дослідженню вже відкритих печер в багатьох країнах світу на сьогодні проведено туристсько-спортивну класифікацію та в певній мірі досліджено значну частину відомих печер. Серед особливостей спелеотуризму слід виділити складність маршрутів, що обумовлена різноманіттям рельєфу  печер (колодязі, завали, вузькі щілини, підземні ріки тощо), високу відносну вологість повітря занизької температури, відсутність природного освітлення, високий рівень автономності в процесі експедиції (за наявності глибоких підземних наметових стоянок). Все це вимагає від спелеотуриста ретельної підготовки до подорожі, а також сили, витривалості, спритності, вправності у використанні засобів життєзабезпечення під землею та засобів страховки, стійких навичок у подоланні відповідних природних перешкод. Печери різних регіонів мають свої привабливі риси для спелеотуристів   та   певні   можливості   для   оволодіння технікою і  тактикою спелеологічних походів.   Пошук і дослідження печер триває і нині. Проте, нажаль,  печери знаходять не лише ті, хто їх шукає, але й ті, що зовсім не очікують на таку знахідку. Як відомо, частина найвідоміших печер світу була знайдена випадково – непрофесійними спелеологами чи вченими, а пастухами, дітьми тощо.  

Спелеотуризм  один з небезпечних видів туризму. Проте на це не зважають справжні екстремали та фанати своєї справи. Вони знову і знову готуються до підкорень глибин нашої планети.    Оскільки саме в наш час спелеотуризм набув неабиякого розвитку в якості особливої форми екотуризму, то в  усьому світі розвивають діяльність спелеогуртки, що розповсюджують інформацію щодо активного використання вільного часу саме в такій активно-екстремальній формі. 
 

В останні  роки спостерігається значне підвищення інтересу до печер. Різке збільшення потоку відвідувачів, яких приваблює краса підземного світу печер та особливо їхні вторинні мінерали, що є унікальними за своєю красою та походженням. Процес популяризації спелеотуризму зупинити майже неможливо та й, мабуть, недоцільно, тому що в кінцевому рахунку головна цінність печер області — цих природних музеїв, і полягає в тому, щоб дарувати людям естетичну насолоду й можливість втамувати споконвічне бажання людини до незвіданого та прекрасного.

Розділ 3.

НАЙБІЛЬШ  ВІДОМІ ПЕЧЕРИ СВІТУ ТА ЇХ ВИКОРИСТАННЯ

   Деякі з печер світу активно  використовуються як туристсько-рекреаційний ресурс, інші – охороняються законом і закриті для відвідування, проте мають безперечно важливе значення для науки.

   Основна задача урядів країн,  що володіють унікальними  печерами світу – зберегти багатство, не втратити  той скарб, що вони мають на даному етапі. Кожна з нижченаведених печер – унікальна та неповторна, несе цінність не лише в спелеології, а й у археології, історії, гідрології, геології та багатьох інших науках, що мають безпосереднє відношення до них. 

3.1. Печери Північної Америки.

   Континент  може похвалитися відносно небагатьма печерами – печерою Великої Кістки та Лечугіллою. І перша, і друга знаходяться під опікою уряду США. 

   Печера Великої Кістки  розташована в штаті Теннессі. Вона належить до Національного реєстру історичних місць, завдяки знайденим в ній гігантським кісткам лінивця в одній із зал у 1811 році. Значно пізніше, в 1971 році було знайдено кістки ягуара. Також знайдено багато людських залишків, що наштовхує на думки про використання людьми печери, не лише як притулку від негоди, а й постійного місця проживання. Наразі печера користується популярністю серед туристів.

   Печера Лечугілла  розташована в Карлсбадському Національному парку печер Нью-Мексико. Серед всіх відомих печер посідає 5 місце за довжиною (193 км) та перше за глибиною у межах континентальної частини Сполучених Штатів Америки (489 м). Печера цікава своїми геологічними формуваннями та недоторканістю. Саме тому доступ до печер обмежений науковими співробітниками, які проводять спостереження за різного характеру процесами в її межах. З 1986 року науковці відкрили 190 км нових проходів і на цьому зупинятися не збираються. 

3.2. Печери Південної Америки.

 Єдина  печера Пд. Америки, відома світовому загалу – Сима Пумакоча.  Розташована печера недалеко від поселення Лароус, в центральній частині Перу. Складається печера з трьох сполучених між собою шахт, глибина яких 282, 120 та 113 метрів відповідно. Печера має гідрологічне багатство – в ній протікають річка та маленькі потічки. Це наштовхує науковців на думку, що шахти мають значно більшу глибину. Серйозні дослідження печери почалися лише на початку 21 століття, хоча печера була давно відома місцевому населенню. Сима Пумакоча претендує на звання найглибшої печери Південноамериканського континенту. Звання єдиної вона вже має. 

3.3.Печери Європи.

Майже кожна країна може представити печеру, що оберігається на належному рівні, в якій проводяться освітні заходи, які використовуються як туристичні атракції тощо. Чехія  відома в спелеологічному світі Катержинськими  печерами. Вони знаходяться в районі Бланена. Печери унікальні тим, що зала «Головний собор» -  надзвичайно великий амфітеатр, де щорічно проводяться різноманітні музичні концерти. Розміри зали приблизно дорівнюють розмірам 40-поверхового будинку, тому досить легко уявити наскільки велична зала.  Неподалік розташовані «родзинки» печери – сталактитові фігури «Відьма» та «Бамбуковий ліс». Останній є досить таки цікавим, адже утворений сотнею тоненьких сталактитів. У археологів своя любов до печери через багаті залишки кісток печерних ведмедів, що були знайдені  в одній з шахт.

   Іспанія пропонує відвідати  Кантабрійські печери, що розташовані на Кантабрійському узбережжі. Ці печери занесені ЮНЕСКО до списку надбань людства завдяки надзвичайним та добре збереженим малюнкам на стінах печер, на яких люди та тварини зображені досить реалістично і це при тому, що художники малювали це 15 тис. років тому. Всього в комплекс входять 14 печер: Екаин-Берри, Ель-Кастильйо, Орнос-де-ла-Пенья, Чуфин, Ла-Пасьега, Ель-Пендо та ін. Поруч з печерами  побудували музей , в якому з надзвичайною точністю відтворюються малюнки з печер. Музей та комплекс печер приваблюють туристів та науковців з усього світу.

   Ще одна перлина Іспанії -  Нерха – низка печер, що розташовані неподалік іспанського міста Нерха в Андалусії. Простягаються майже на 5 км. Печери є головною туристичною атракцією. Проводяться не лише екскурсії залами та галереями, а й музичні концерти, адже одна з палат печери формує природний амфітеатр з чудовою акустикою. Відкриті печери були 1959 року. На подив спелеологів, археологів та всієї наукової спільноти, в печері збереглося безліч решток тварин, предметів побуду давніх людей та людські захоронення. Печера використовувалася як укриття для всього поселення. Причому тут проводилися ритуали жертвопринесення та безпосереднє захоронення людей в дальніх печерах. Всі епізоди життя люди зображували на стінах, тому зараз ми можемо  довідатися про деталі полювання та життя поселення.

   Франція відома печерами Ласко. Цей  печерний комплекс відомий всьому світу своїми наскельними малюнками. Цим «картинам» за словами вчених близько 16 тис. років. Вони насамперед передають реалістичний устрій життя поселення, тварин, що проживали в цій місцевості, час, коли наносилися малюнки. Відкрита печера була 1940 року чотирма хлопчаками, що випадково опинилися в місцевості, де знаходиться печера. Відкритий доступ до печери став можливим лише після Другої Світової війни, в 1945 році. Але вже 1963 року печера знову була закрита, але з метою збереження малюнків, адже руйнівна сила вуглекислого газу завдала непоправної шкоди зображенням. Зараз відкриті декілька зал печери, серед яких Велика зала Биків, Боковий прохід, Шахти  мерця,  Палати гравюр та ін.  1979 року печера була занесена до  Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. 

3.4. Печери Азії.

 Азія дивує нас рекордами печер Воронячої та Бату.  Печера Вороняча знаходиться в масиві Арабіка на Гагрському хребті в Абхазії. Це – найглибша печера світу, її глибина 2190 (+/- 9 м) . Безліч команд спелеологів досліджували печеру: грузинські, польсько-російські, американські експедиції. Проте українська група дослідників у 2004 році встановила рекорд – вперше в світі люди досягли глибини печери більш ніж 2 км. Вже у вересні 2007 року спелеолог Геннадій Самохін дослідив печеру та встановив новий, рекорд її глибини – 2190 м.

   Печери  Бату вапнякові, , в яких розташовані підземні храми. Розташовані в районі Гомбак, 13 км від Куалу-Лумпур, в Малайзії. Назва походить від Сунган Бату або «ріка Бату», що протікає біля гори, в якій розташована печера.  За непідтвердженими джерелами, цим печерам близько 400 млн. років. До 1860 року печери використовувалися місцевими мисливцями, як місця сховку. В тому ж році китайські поселенці почали використовувати гуано, що знайшли в печері,  для покращення родючості своїх земель. За офіційними даними, печери були відкриті американським вченим Уільямом Горнедеєм в 1878 році. За неофіційними джерелами, печери вперше побачив та заснував храм індійський торговець Табусамі Піллаї в 1800 році. Як би там не було, але вже з 1920 року почалося активне вивчення печер та розбудова місцевості довкола. Печери цікаві тим, що використовуються як храми та музеї індійських богів.  

3.5. Печери Африки.

   Африканський континент багатий  на печери. Найбільш відомі з переліку печер - печери Соф Омар та Лаас Гаал.  Перші активно використовуються і зараз, оскільки є релігійним центром та є священним місцем і не лише для традиційних місцевих релігій, а й для Ісламу. Розташовані печери в Ефіопії, в області Бале. Відповідно до мусульманської традиції печери було названо на честь святого, що жив у цій місцевості. Починаючи з 1897 року і до нашого часу в Ефіопію прибувають різного роду наукові експедиції – одні – щоб дослідити спелеологічне багатство, інші – археологічну спадщину. Остання експедиція була в 1972 році і учасниками її були представники різних наукових та навіть скаутських організацій США.  Тоді вони провели повне дослідження печер та опублікували науковий звіт «Соф Омар та печери Ефіопії». Тоді ж була підтверджена довжина ходів печери – 15, 1 км та досліджені всі 42 входи до печери. На жаль, лише 4 дозволяють безпечно потрапити до печери.

   Комплекс печер Лаас Гаал  розташований  в Сомалі. Печери розташовані  в сільській місцевості та  донедавна використовувалися пастухами як притулок під час негоди. Лише не так давно там були знайдені наскельні малюнки, що й привернули увагу вчених з усього світу. Нині ділянка охороняється місцевим населенням та Міністерством  туризму Сомалі.  Протягом 2002 року французька команда науковців та спелеологів досліджувала печери та стан малюнків. Яке ж було здивування вчених, коли вони прийшли до висновку, що саме ці малюнки найкраще збереглися з усіх відомих в Африці! І це не дивлячись на кліматичні умови та постійні війни в Сомалі.  Зараз вхід до печери закрито та розробляється закон із захисту та збереження печер на рівні національного надбання. 

3.6.  Печери Австралії та країн Океанії.

   Австралія та країни Океанії також можуть представити широкому загалу відомі печери Ваітомо  та Дженолан.

   Ваітомо відома не сталактитовим багатством, а певним видом світлячків, які проживають лише тут, на островах Нової Зеландії.  Комплекс печер включає печери Руакурі та Аранут. Розташовані вони в південній частині Ваікато на пн. Острові Нової Зеландії.

   Комплекс печер Дженолан в Блакитних горах, Новому Пд. Уельсі (175 км від Сіднея). Печери відомі завдяки вапнякам, що, між іншим, найстаріші з усіх представлених на нашій планеті. Сталактитові формування нагадують морозиво – чисто білі, карамельні, кремові та інші. Вони мають екстраординарну красу. Головні частини печери легкодоступні та освітлені. Місцеві племена здавна називали ці печери «темні місця». Наразі 7 печер з усього комплексу відкриті для постійного відвідування:

Палата  Собору – частина печери Лукаса. Відома своєю надзвичайною акустикою. Більша частина печери  доступна лише для спелеологів, які мають спорядження. Але є й такі куточки печери, які можна відвідати звичайним туристам без спорядження та екіпірування.

Печера  Лукас  відкрита у 1861 році. Користується найбільшою популярністю серед відвідувачів. Названа на честь політичного діяча, що 1860 року запропонував надати печері особливого статусу для подальшого вивчення та збереження.

Річкова печера була відкрита 1903 року. Це найбільша печера з усього комплексу і має певні родзинки. Наприклад, лише в ній знаходиться пдземна річка Стікс. До 1923 року її перепливали за допомогою човна і ним же перевозили туристів. Згодом було збудовано міст, щоб полегшити екскурсійний тур.

Информация о работе Спелеотуризм Мира