Вплив рекреаційної діяльності на екологічну ситуацію України

Рекреаційне природокористування  – процес, що поєднує в собі організацію  рекреаційної діяльності на основі використання природних ресурсів та умов, задоволення  рекреаційних потреб населення і  попередження негативних змін у довкіллі під впливом рекреаційної діяльності [15.с.233 ].

Незважаючи на значну увагу до проблем природокористування, все ж таки можна виділити певні  недоліки нинішнього етапу його розвитку :

• Тривалість і непослідовність формування законодавчо-нормативного підґрунтя для розвитку рекреаційного природокористування, що унеможливлює власне вирішення багатьох проблем, які мають негативні та часто незворотні наслідки;
• Недотримання принципу комплексності, превентивності, ситуативність використання рекреаційних ресурсів;
• Відсутність дієвої управлінської системи;
• Негнучкість і дисбаланс використовуваних важелів впливу;
• Відсутність інформаційної бази, ефективної системи моніторингу, контроль та відповідальність за екодиструкції.

Усе це відображає проблеми сучасного рекреаційного природокористування. Економічний механізм природокористування мав би стати складовою систем управління економікою загалом і забезпечувати реалізацію ринкових реформ, утвердження еколого-економічних підходів до управління сферою

9

природокористування , чого не відбулося. Проте, якщо в практиці природокористування загалом і рекреаційного зокрема суттєвих змін не відбувається, то в теорії триває пошук нових підходів до формування економічного механізму природокористування і охорони навколишнього середовища.

Напрямки цього пошуку визначила концепція сталого розвитку представлена та обговорена на Конференції ООН з питань охорони навколишнього середовища і розвитку ( Ріо – де – Жанейро, 1992 р.). Українські науковці розпочали активне вивчення цієї концепції та розробку механізмів її реалізації. Цим проблемам присвячені праці Б. Буркинського, З. Герасимчук, М. Голубця, Г. Гуцуляка, Б. Данилишина, Я. Мельника, Л. Руденка, М. Чумаченка, В. Шевчука, Л. Шостак та ін.

М. Нудельман вважав, що об’єктом рекреаційного природокористування є територіально – рекреаційні комплекси, оскільки проблема рекреаційного природокористування поширюється не лише на об’єкти природи, які можуть використовуватися з метою рекреації, а охоплює широке коло об’єктів антропогенного походження , що впливають на ефективність освоєння, використання, поновлення й охорони рекреаційних ресурсів.

Існують екологічні цілі рекреаційного природокористування, які включають :

1. попередження деградації природних рекреаційних комплексів та їх компонентів під впливом антропогенної діяльності;
2. збереження нормального функціонування екосистем рекреаційного комплексу. Підтримання нормального гідрологічного режиму, оптимальної лісистості, сприятливого існування курортних, заповідних територій із зонами господарського освоєння та регуляції антропогенних навантажень можуть гарантувати нормальне відновлення природних ресурсів рекреації;
3. збереження максимальної різноманітності екосистем. Це одна з важливих умов стійкості біотопів в межах природних рекреаційних комплексів.

 

10

Вказані цілі носять яскраво виражений природоохоронний характер. Можна

виділити 4 групи впливів  на природні рекреаційні комплекси, кожна з яких має різне походження і вимагає різних заходів для  нейтралізації їх негативних наслідків.

Найсуттєвіше впливають  на оточуюче середовище виробничі системи, пов’язані з вилученням з природного комплексу крупної маси речовини; освоєнням біологічних ресурсів, а також пов’язаних з виділенням значних мас речовин. Відрита розробка корисних копалин у глибоких кар’єрах призводить до порушення рослинного покриву, грунтів, гідрологічного режиму підземних вод. Розробка родовищ корисних копалин в більшості випадків приводить до зниження рекреаційного потенціалу території, яка втрачає свою привабливість, не говорячи про якісний стан природних компонентів [див. додаток А].

В свою чергу, рекреаційний потенціал – сукупність природних, культурно-історичних і соціально-економічних  передумов організації рекреаційної діяльності на певній території.

Щоб оптимізувати процес гірськопромислового рекреаційного використання таких територій, необхідно освоювати родовища корисних копалин, розробка яких завдає найменшої шкоди рекреаційному потенціалу; розробку родовищ вести із застосуванням най прогресивнішої переробки сировини; проводити рекультивацію всіх вироблених площ з метою відновлення їх природного, в тому числі природно-рекреаційного потенціалу.

Серйозну небезпеку  для рекреаційного потенціалу територій  становить забруднення вод. Головними  джерелами забруднення рік є  промислові підприємства, комунальне господарство, тваринницькі ферми. Ця проблема повинна вирішуватись шляхом вдосконалення технологічних способів очистки води, впровадження у виробництво маловодних і безводних технологій. Поліфункціональне значення лісів обумовлює необхідність наукового обґрунтованого, диференційованого підходу до лісокористування. Підсилення

природоохоронних функцій  лісів залежить від їх господарського використання.

11

Стихійні процеси і  явища завдають великих збитків  народному господарству, приводять  до деградації особливо цінних природних ландшафтів, ускладнюючи їх використання для рекреації.

На природні рекреаційні  комплекси сильно діють технологічні процеси рекреаційної діяльності : вилучення мінеральних вод, забруднення  морських вод, атмосфери. Основні напрями  охорони рекреаційних ресурсів – створення раціональної технологічної схеми їх споживання, контроль за нормами витрат, поповнення запасів за рахунок додаткової розвідки ресурсів, прийняття раціональних планувальних рішень і функціональне зонування рекреаційних територій.

Впливи, пов’язані із забезпеченням побутових потреб обслуговуючого персоналу. Ведення рекреаційного господарства є досить трудомістким. В ньому задіяний значний контингент обслуговуючого персоналу, що створює додаткове навантаження на природні рекреаційні комплекси. Основні напрямки охорони від таких впливів – законодавчо-нормативні  і планувальні [забруднення тер. див у додатку А].

Крім того, на природу  діють і самі рекреанти особливо неорганізовані відпочивальники. Для  зменшення такого впливу слід перш за все створювати розгалужену мережу кемпінгів і обладнаних стоянок.

Підсумовуючи, можна сказати, що проблема рекреаційного природокористування  є досить актуальною, адже багато вчених досліджували дану проблему у своїх  працях. Основними чинниками, які визначають ефективність рекреаційного природокористування є :

• потужність рекреаційного потоку по відношенню до рекреаційного потенціалу територій;
• розподіл рекреаційного потоку як по сезонам року, так і по території вцілому;
• ступінь організованості рекреантів;

 

12

 

• рівень культури і екологічної свідомості рекреантів;
• поєднання рекреаційних занять і характер їх впливу на рекреаційне середовище;

       Рекреаційне  природокористування виконує ряд  дуже важливих функцій, серед  яких : попередження деградації природних рекреаційних комплексів та їх компонентів під впливом антропогенної діяльності; збереження нормально функціонування екосистем рекреаційного комплексу та ін.

Основними напрямами  природоохоронної діяльності в процесі  рекреаційного використання ресурсів є раціональні планувальні вирішення, облаштування місць відпочинку, проведення  роз’яснювальної та виховної роботи, формування екологічного світогляду населення. При цьому важливо приділяти увагу охороні не лише власне рекреаційних територій, але й навколишніх місцевостей. Рекреація і екологічно шкідливе середовище несумісні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 13

Розділ 2. Вплив  рекреаційної діяльності на екологічну ситуацію України

2.1. Аналіз рекреаційної  діяльності в регіонах України  та їх наслідків

За останні кілька десятків років у світі поступово зростає значення рекреації. Це пов'язано в першу чергу із значним ростом доходів населення економічно розвинутих країн, зростанням загальноосвітнього рівня людей, розвитком транспортного сполучення. Люди залишають свої домівки з наміром відвідати нові місця, збагатити себе знайомством з пам'ятками історії, культури і мистецтва. Крім того, індустріальний розвиток цивілізації, забруднення екологічних систем навколо великих промислових районів, збільшення психологічного навантаження на людину через прискорення темпу життя, змушує все більшу кількість людей шукати відпочинок та оздоровлення в поки що екологічно благополучних регіонах світу. Володіючи величезним природнім потенціалом, Україна усвідомлює необхідність розвитку рекреаційно-туристичної інфраструктури. Відвідавши нашу Україну, туристи мають можливість не тільки відпочити і відтворити функціональні можливості свого організму, але й ознайомитись з її історією та культурою.

Рекреаційна діяльність - система заходів, пов’язаних із використанням вільного часу для оздоровчої та культурно-пізнавальної діяльності людей на спеціалізованих територіях, розташованих поза межами їх постійного проживання [11, c,52].

Рекреаційна діяльність на території  України розвивається досить інтенсивно, це зумовлено, в першу чергу, наявністю різноманітних ресурсів, як природних, так і антропогенних.

Сприятливий клімат на всій території  України дозволяє широко використовувати  кліматотерапію як один із методів  лікування і профілактики багатьох хвороб. Клімат широко і з успіхом використовують на будь-якому курорті як основний лікувальний чи оздоровчий чинник. Найсприятливіші умови протягом усього року мають Південний берег Криму, Закарпатська, Кримські і

14

Карпатські гори. Особливим  лікувально-оздоровчим природним лікувальним ресурсом є унікальний мікроклімат печер та шахт (Слов’янські та Солотвинські соляні шахти).

В Україні наявні також  значні запаси гідромінеральних ресурсів. На 70 курортах відкрито 442 санаторно-курортні установи, які в лікувально - оздоровчому процесі використовують природні лікувальні ресурси, зокрема мінеральні води та лікувальні грязі. Але цими лікувальними закладами поки що освоєно лише 8% експлуатаційних запасів мінеральних вод. Для санаторно-курортного лікування, фасування та розливу у пляшки використовуються запаси понад 200 родовищ мінеральних вод і 25 родовищ лікувальних грязей. На території України поширені мінеральні води практично всіх бальнеологічних типів: вуглекислі (Полянська, Голубінське родовище), радонові (Хмельницьке), сульфідні (Синякське, Великолюбенське), залізисті (Слов’янське, Кемчінське), миш’яковисті (Шаянське), йодні, йодобромні (Бердянське), кремнієві (Березівське, Рай-Оленівське), води з підвищеним вмістом органічних речовин (Трускавецьке, Збручанське), води без специфічних компонентів та властивостей (Миргородське, Євпаторійське, Одеське, Куяльницьке) та лікувальні грязі всіх генетичних типів: мулові сульфідні (Сакське, Куяльницьке, озера Соляне, Ріпне), торфові (Сеременківське, Великолюбенське), сопкові (Булганацьке родовище) та сапропелеві. Грязелікування застосовується на 19 курортах України, зокрема на таких відомих як Куяльник, Саки, Євпаторія, Бердянськ, Кирилівка, Слов’янськ, Миргород та ін., а також у міських грязелікарнях, фізіотерапевтичних відділеннях, деяких санаторіях, в лікарнях [див. додаток Б]. У рекреаційних потребах населення провідне місце належить відпочинку на природі. Тому важливим ресурсом є лісова рослинність. Лісолікувальні ресурси в Україні поділені досить нерівномірно. Більше за все лісових масивів у Південно-Західному районі, де формування рекреаційних територій спирається

15

саме на цей фактор. У Закарпатській, Київській, Житомирській, Черкаській областях ліси виконують функції водорегулювання, водоохоро-ни, ґрунтозахисту. Кліматичні ресурси сприяють розвитку рекреаційної діяльності. Береги, моря, річки, водосховища, озера, Українські Карпати та Кримські гори, лісові масиви - для цих ландшафтів характерне сполучення чистого повітря, наповненого киснем, та високої вологості. Гірські долини, захищені хребтами, характеризуються сприятливим мікрокліматом для розвитку кліматичних курортів (Яремча, Ворохта, Космач та ін.). Україні притаманний помірно континентальний клімат і тільки на півдні Кримського півострова - середземноморський.  Рекреаційні ресурси пляжів грають важливу роль у роботі курортів на березі морів, річок, озер. У Кримській, Одеській, Донецькій, Миколаївській областях є штучні та природні лікувальні пляжі. Пізнавальні ресурси є характерним фактором, що визначає мотиви відвідування України іноземними туристами. Вони відвідують історико-архітектурні пам'ятки Києва, Чернігова, Львова, Одеси та інших міст. Отже, у нас є всі види ресурсів, що дозволяє всебічно розвивати рекреаційний комплекс. Завдяки різноманітним ресурсам рекреаційний комплекс України є багатофункціональним. Його діяльність дає можливість оздоровити великі маси населення і в той же час зробити значний внесок до національного доходу.

Прискорений розвиток рекреаційно-туристичної сфери в регіонах України останнім часом має, поряд з позитивними, і негативні наслідки, зокрема відбувається перевантаження інфраструктури, руйнується природне середовище, зникають рідкісні види рослин, змінюються ареали проживання деяких тварин, погіршується якість повітря, води, санітарний стан територій. До негативних чинників функціонування рекреаційно-туристичної сфери, які впливають на стан природного середовища належать: надмірна концентрація рекреаційної та туристичної інфраструктури (санаторно-курортних закладів,

 

16

готелів, туристичних  баз, ресторанів, барів, паркінгів, автозаправочних  станцій, пунктів технічного обслуговування тощо) в найпривабливіших рекреаційних зонах та туристичних центрах; розвиток таких видів рекреації і туризму, як короткотривалі зустрічі та ігри на природі, без облаштування необхідної супутньої інфраструктури (результат – засмічення приміських зон, найбільш інтенсивне у вихідні дні); нераціональне використання природних лікувальних ресурсів (гострою, зокрема, залишається проблема збереження пляжних територій, джерел мінеральних вод і родовищ цілющих грязей, проведення берегоукріплювальних і протизсувних робіт), відсутність дієвого державного контролю за їх експлуатацією, в тому числі комерційними структурами; викиди в атмосферу забруднюючих речовин та скиди у водойми стічних вод з низьким рівнем очищення виробничо-господарськими підприємствами, розташованими, передусім у зоні курортів та туристичних центрів; негативний вплив транспорту автомобільного, річкового і морського (найбільш небезпечний прояв – забруднення ґрунту і води нафтопродуктами та сміттям); нераціональність та недотримання санітарних і медичних норм експлуатації курортно-рекреаційних територій; сезонна перенасиченість, тобто курортних і туристичних населених пунктів, що найяскравіше проявляється в перевищенні їх інфраструктурних можливостей; великий потік неорганізованих рекреантів та туристів на фоні недостатньо розвинутої готельної мережі та масової пропозиції на тіньовому ринку послуг розміщення житлового фонду, здебільшого позбавленого мінімальних санітарно-гігієнічних зручностей тощо.