Звiт з технологічної практики в Туристично-інформаційному центрі

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ  І ТУРИЗМУ

 

 

 

 

ЗВІТ 

з технологічної  практики

в Туристично-інформаційному центрі

 

 

                                                                              Виконала:

                                                                                 студентка групи МГГТ-08

Марчишин А.М.

                                                                                Перевірив:

                                                          Гошко М.О.

 

 

 

 

ЛЬВІВ 2011

КАРТА МАРШРУТУ ТУРУ

Львів – Червоноград- Броди- Золочів-Перемишляни- Свірж - Львів

ДОВЖИНА МАРШРУТУ – 287 км

 

А – Львів

В – Червоноград

С – Броди

D – Золочів

Е – Перемишляни

F – Свірж

G– Львів

Тур “Забутими місцями Львівщини ”

за маршрутом: Львів – Червоноград- Броди- Золочів-Перемишляни- Свірж - Львів

Вид: культурно-пізнавальний

Тривальсть: 2 дні (1 ніч )

Кількість туристів у групі: 20

Шлях: 287 км

Вартість туру на одну особу: 380 грн

 

 

Детальна програма:

ДЕНЬ 1

 10.00  Збір групи туристів на Автовокзалі. Виїзд зі Львова до Червонограду.

11.30  Червоноград. Відвідання Святоюрського монастиря оо. Василіян.

12.30   Відвідання і оглядова екскурсія Палацу Потоцьких 

13.30   Виїзд із Червонограду

15.00   Приїзд в   м.Броди . Обід у кафе-барі "Шалена Шкварка".

16.30   Екскурсія  Бродівським замоком та Бродівським  історико-краєзнавчим музєм

18.00  Відвідання  Великої бродівської синагоги

18.40 Виїзд з м.Броди

19.20 Прибуття до Золочева. Поселення в мотелі «Закуток»

20.00  Вечеря в ресторані мотелю «Закуток»

 

ДЕНЬ 2

 9.00  Сніданок у готелі.

10.30  Візит  у Золочівський замок

12.00 Відвідання Вознесенського костелу

13.00 Збір групи. Виїзд з Золочева до Перемишлян

14.00 Придуття в Перемишляни. Єкскурсія до Костелу  святих апостолів Петра і Павла

15.00 Обід в кафе-барі  «Колиба»

16.15  Збір групи та виїзд до Свіржу.

16.40  Прибуття у Свірж. Екскурсія Свірзьким замоком

18.00 Збір групи та повернення до Львова

19.00 Прибуття на Львівський Автовокзал

 

 

 

Розрахунок вартості туру на одну особу

 

Вартість туру можна обрахувати за формулою:

W = C + ПДВ + Н / Ч + Р,

де W – вартість туру для одного туриста (в національній валюті, грн.)

С – собівартість (Т + Г + Р + Е; Т – транспорт, Г – готель, Р – ресторан,

Е – екскурсії)

Т = 287 х 4,5 =  1291,5 (грн)

Г = (60 х 20) = 1200 (грн)

Р = (150 х 20) = 3000 (грн)

Е = (5 х 20) х 5 = 500 (грн)  

С = 1291,5+1200+3000+500= 5991,5  (грн)                

ПДВ – податок на додану вартість (20%)

ПДВ= 5991,5 х 20%=1198,3 (грн)

5991,5 х 1,2 = 7189,8 (ціна з ПДВ)        

Н – прибуток туроператора

Н = 7189,8 х 0,15 = 1078,47 (грн)

7189,8 + 1078,47 = 8268,27 (ціна + прибуток туроператора)

Ч – чисельність туристів в групі (20 чоловік)

Р – кількість осіб, що супроводжують групу за даним маршрутом (2 чол)

20 + 2 = 22

Отже, W = (5991,5 +1198,3 + 1078,47) / 22 = 380 (грн)

 

 

 

ЧЕРВОНОГРАД

Червоногра́д (до 3 листопада 1751 — Кристинопіль) — місто обласного підпорядкування у Львівській області. Розміщене в Надбужанській котловині над р. Західним Бугом в північній частині Львівської обл. Заснований 1692 року великим короним гетьманом Щенсним Казимиром Потоцьким,похований 15.05.1702 в Кристинополі,в костелі Бернардинів,який сам фондував в 1695 ,він перевіз сюди з Риму мощі св. Клеменса.Він назвав місто на честь своєї дружини Кристини Любомирської.

 

Святоюрський монастир оо. Василіян.

Святоюрський монастир оо.Василіян — заснований белзьким воєводою Салезієм Потоцьким 1763 для василіян, що мали провадити місцеву та сусідні парафії і народні місії в його володіннях. Велика церква у псевдокласичному стилі славилася чудотворною іконою Богоматері; цінна бібліотека зберігала до кінця ХІХ ст. старовинні пергаменові церк. кн. з сусіднього ще княжого монастирка у Городищі Василіянському над Бугом (Городиський Апостол 12 ст., званий також Кристинопільським, Бучацьке Євангеліє 12 — 13 ст., Городиський пом'яник 1484 тощо). Перейшовши 1888 року під провід обновлених Василіян, монастир став осідком чернечих студій. Ліквідований у 1946 року польською владою, проте монахи продовжували підпільну діяльність. Монастир відновив свою легальну діяльність у 1990 році. Першим ігуменом після виходу з підпілля став о. Мар'ян Чорнега. У цьому монастирі діяв і творив о. Маркіян Когут, церковний письменник, творець численних акафістів, довголітній політв'язень. З 1993 до 1998 р. при монастирі діяв ліцей для хлопців. На даний час (2010 р.) настоятелем монастиря є о. Ігнатій Москалюк, ЧСВВ. У монастирі проживають 6 ченців. Священики монастиря обслуговують, крім місцевої парафії, також парафії в с. Бендюга і с. Межиріччя.

 

Палац Потоцьких  (Червоноградська філія Львівського музею історії релігії)

Червоноградська філія Львівського музею історії релігії від грудня 1989 р. розміщується в палаці Потоцьких, який є пам'яткою архітектури місцевого значення. Екскурсії проводяться у чотирьох виставкових залах. Один з них використовується під довготривалі виставки, теми яких є найактуальнішими. На даний час це виставка "Історія Кристинополя ХVІІ-ХІХ ст.". Інші зали використовуються під тимчасові виставки, у яких експонуються виставки з власних фондів та з фондів інших музеїв, творчих спілок, приватних колекцій, персональні виставки художників України і міжнародні виставки.  
Виставковий зал (у ХІХ ст. це був бальний зал), з огляду на чудову акустику, використовуються також для проведення концертів, на які запрошуються як знані артисти, так і місцеві музичні колективи.

 

За роки існування музею  зібрано понад 10 тисяч експонатів основного та науково-допоміжного фондів. Основу колекції музею складають твори українського сакрального мистецтва XVII-XIX ст. Гордістю колекції є ікони XV-XVІ ст. Працівники музею активно займаються виставковою, просвітницькою, науковою, а також дослідницькою роботою, пов’язаною з історією релігії та краю. При музеї з 1992 р. працює реставраційна майстерня, основними завданнями якої є консервація та реставрація пам’яток музейної збірки.

 

 

 

БРОДИ

Бро́ди — районний центр на північному сході Львівської області. Місто розташоване в межах Бродівської рівнини, через його південну частину протікає невелика річка Бовдурка (права притока Стиру). Броди лежать поблизу межі Галичини та Волині. До 1918 року в його околицях проходив державний кордон між Австро-Угорщиною та Росією. Таке специфічне розташування Бродів здавна робило місто своєрідною вільною економічною зоною, де бурхливо розвивалася міжнародна торгівля.

 

Бродівський замок

Брóдівський зáмок — пам'ятка державного значення XVII—XVIII ст. Територія, на якій знаходиться Бродівський замок, з давніх здавен приваблювала жителів тутешньої околиці, як місцевість, де можна було сховатися від ворогів, знайти притулок в скрутну хвилину. Після придбання Бродів у 1629 р. Станіславом Конєцпольським, тодішнім польним гетьманом, тут будується замок нового бастіонного типу (1630—1635 рр.). Його архітекторами були відомий французький інженер Гійом Леввасер де Боплан та італійський будівничий Андреа дель Аква. Замок собою п'ятикутник і складався з п'яти бастіонів та куртин (валів), в середині яких знаходились каземати. Замок оточував глибокий рів, що час від часу наповнювався водою. В'їзд в середину фортеці здійснювався греблею та через звідний міст. На дитинці до середини XVIII ст. знаходились дерев'яна каплиця та дерев'яний будинок, в якому жили власники міста та коменданти фортеці. У 1648 р. Замок витримав кількатижневу облогу козацьких військ Б.Хмельницького. Під час Берестецької битви твердиня також відігравала роль польської військової бази. Звідси для обстрілу козацького табору на р. Пляшівці транспортували гармати. Також тут тримали полонених козаків. Наприкінці 1660-х рр. було проведено ремонт фортеці, і в разі небезпеки тут знов могли переховуватись люди. Зокрема, так було під час турецьких походів 1672, 1676 рр. З 1682 р. Броди перейшли у власність родини Собєських. З 1704 р. Бродами володіла родина Потоцьких. Замок перетворився на одну з їхніх резиденцій. В середині XVIII ст. над брамою спорудили барокову вежу з годинником, а на дитинці — двохповерховий палац. До сьогоднішнього дня залишилось три з половиною куртини з казематами і два бастіони. На замковому дитинці зберігся двоповерховий палац XVIII ст. побудований Станіславом Потоцьким.В плані — видовжений прямокутник на 2 поверхи з двома ризалітами. Цегляний, стіни на повну висоту оздоблені пілястрами композитного ордеру. Центр головного фасаду довершує балкон. Внутрішнє розплануванння — анфілада.Інтер'єри не збережено. У післявоєнний період в замку розміщувалася військова частина, офіційно — це був завод з ремонту автонавантажувачів. В цей час твердиня зазнала значних руйнувань і перебудов. З середини 1990-х років військова частина покинула фортецю.Приміщення палацу передано в користування школі, там також знаходиться районний архів та виставкові зали Бродівського історико-краєзнавчого музею. Замкові каземати залишаються в руїні і не використовуються, що приводить до значних руйнувань. В 2007 р. за ініціативи музею та районних органів влади розпочата робота з відновлення пам'ятки: проведена регіональна конференція «Бродівський замок — пам'ятка європейського значення в системі фортифікацій на території Галичини й Волині», проводяться роботи з прибирання замкових казематів та створення експозиції.

Велика бродівська синагога

Перші згадки про дерев’яну  синагогу в Бродах відносяться до кінця XVI ст. Через часті пожежі заможна єврейська громада міста вирішила збудувати муровану синагогу. У 1742 році було розпочато будівництво. Наріжний камінь під "Велику" синагогу заклав Іцхак Горовіц, син Якова Горовіца з Болехова, а кошти на її спорудження дав Яков Іцкович, син Іцхака Круківера. Збудована синагога була майже квадратною в плані спорудою оборонного типу (отвори в її аттику були свого роду амбразурами). Головний молитовний зал був оточений нижчими прибудовами з півдня, заходу та півночі. У божниці зберігалися коштовні предмети богослужіння, які єврейська громада набувала століттями. З історією Великої Бродівської синагоги пов’язано чимало легенд та переказів (про засновника хасидизму Бааль Шем Това, єврейського чудотворця та рабина Шуліма та ін.). У травні 1859 року синагога стала жертвою великої пожежі, яка знищила більшу частину Бродів. На початку ХХ століття проводились ремонтні роботи, про що свідчить напис (датований 1903 р.) на північному боці західної прибудови споруди. Значних пошкоджень синагога зазнала в роки ІІ світової війни: були втрачені південна і північна прибудови. В середині 1960-х років проведено ремонт споруди і приміщення синагоги облаштували під склад. Через постійне протікання даху будівлю перестали використовувати, і вона стала пусткою, що привело до швидкої руйнації. У 1991 році місцева влада намагалася провести реставрацію споруди з метою пристосування її для картинної галереї. Однак, через складну економічну ситуацію, задум не був втілений. Тепер пам’ятка перебуває в аварійному стані й руйнується під впливом природних умов. На зображенні показано Велику Бродівську синагогу з південно-східної сторони. До південної сторони прилягає одноповерхова прибудова жіночого молитовного залу (до сьогодні не збережено).

 

 

 

 

 

ЗОЛОЧІВ

Зо́лочів (пол. Złoczów, рос. Золочев) — місто, районний центр Золочівського району Львівської області, розташоване за 64 км від Львова на автомагістралі Львів—Тернопіль—Умань. Територія міста становить 9 км²,  населення — 25 тис. мешканців. Час заснування Золочева і походження назви загубилися у віках. Перша письмова згадка про місто, знайдена у архівних документах останнім часом — 1423 рік.

Золочівський  замок

Золочівський замок — замок у місті Золочів, Львівська область, Україна. Музей-заповідник «Золочівський замок» — відділ Львівської галереї мистецтв, пам'ятка історії і культури національного значення. Замок  входить до туристичного маршруту «Золота підкова Львівщини». Впродовж віків замок — фортеця, королівська резиденція, панська садиба, тюрма, навчальний заклад. Замок було зведено на кошти Якуба Собєського (батько короля Речі Посполитої Яна III Собеського) у 1634 році як оборонну фортецю за проектом невідомого італійського архітектора на місці старого дерев'яного замку, який оточували потужні земляні вали, обкладені каменем, з бастіонами на кутах та pови з водою. У дворі замку є два палаци. Більший з них має назву Великого палацу, а навпроти виїзної вежі знаходиться Китайський палац. Цікавим також замок є тим що тут була перша система каналізації, яка збереглася до наших днів. Замок представляє неоголландський тип оборонних споруд і належить до пам'яток типу «palazzo in fortezzo», тобто поєднує функції оборони і житла. Оборонні споруди Золочівського замку — це вали, бастіони, надбрамна вежа, міст і равелін. З часів заснування збереглися вали, бастіони, частково надбрамний корпус, а  равелін і міст — реконструкція. У замковому дворі збереглися донині лише Китайський палац, Великий житловий палац і значно перебудована у кінці XIX століття надбрамна вежа. Виїзна вежа, Китайський палац, Великий житловий палац творять ренесансний ансамбль.

Китайський  палац у Золочівському замку збудовано в кінці XVII століття. Палац має вигляд двоповерхової шпилястої ротонди з одноповерховими бічними прибудовами. Спочатку це була галерея-ротонда з вісьмома колонами зі сторони головного фасаду і балконом довкола. У XVIII столітті добудовують бічні прибудови і називають будівлю Китайським палацом. Рельєфи над дверима і вікнами другого поверху ротонди збережені.

У відреставрованому Китайському  палаці Золочівського замку 21 травня 2004 року відкрито Музей Східних культур. У центральній двоповерховій частині Китайського палацу — ротонді — облаштовано інтер'єр та «чайний зал». У п'яти експозиційних залах представлено близько 250 творів живопису, графіки, скульптури, предметів декоративно прикладного мистецтва, а також археологічних експонатів, які представляють мистецтво Єгипту, Шумеру, Китаю, Японії, Індії, Індонезії, Туреччини, Персії. Серед експонатів — мумія сокола, фрагменти єгипетських саркофагів, японська графіка другої половини XVIII століття, вироби з лаки, східні тканини XVII — XVIII століття, полотно львівського художника кінця XVII століття Івана Малиновського «Єрусалим». Навколо Китайського палацу закладено східний парк з альтанкою.

 

Вознесенський костел

Вознесе́нський косте́л — пам'ятка архітектури бароко в місті Золочеві. Костел побудовано у 1731—1763 роках з цегли і каменю. Тринавний, центральна нава вища за бічні. Головний фасад на п'ять вісей, має п'ять заглибин для розміщення скульптур. Фасад у три яруси, має горизонтальні карнизи і оздобу пілястрами. На першому ярусі пілястри іонійського, на  другому — коринфського ордерів. Напівциркульні заглибини оздоблені рослинними візерунками доби пізнього бароко. Центральний портал підкреслено невеличким балконом з кованою ґраткою. Фасад має лише одну вежу ліворуч. Реставрація проведена у 1878 році, коли вибудували вежу і встановили годинник. Дах костелу вкрили оцинкованим бляхою, в заглибини поставили п'ять скульптур, що збереглися. В 19 столітті виконані стінописи за вівтарем і на склепіннях головної нави. Вдруге реставрація відбулася у 1907 році. Костел визнано видатним зразком архітектури бароко на теренах Україн

 

ПЕРЕМИШЛЯНИ

Перемишля́ни – місто, районний центр у південно-східній частині Львівської області. Перемишляни - розташовані на річці Гнила Липа, за 45 км на північний схід від Львова на автошляху Львів-Івано-Франківськ. Перша письмова згадка про Перемишляни датується 1437 роком. Герб міста: солом'яний вулик - сапетка, а навколо нього кілька бджіл. Назва Перемишляни співзвучна з такими назвами, як Перемишль, Перемиль, які були відомі як давньоруські городи. В польських джерелах дається свій варіант походження назви Перемишляни – Przemyślany. Походить від поєднання «słava» і «promysl/przemysł», в перекладі щось типу «слава промислу». Цілком ймовірно, що поселення дійсно закладав хтось з литовсько-польських панів. Та й власне перша письмова згадка про Перемишляни знайдена саме в польських джерелах (до складу Польщі ці землі входять з 1375 року). В «Актах городських та земельних» за 1437 рік селище Перемишляни згадуються в зв’язку з розмежуванням земель між місцевими селами.