Економічні зв'язки україни з Туреччиною

     Міністерство  аграрної політики України

     Житомирський  агроекологічний університет 
 

     кафедра зовнішньоекономічної

                                        діяльності підприємств 
 
 

     Наукове дослідження

     з дисципліни міжнародні економічні відносини

     на  тему: « Економічні зв`язки України з Туреччиною» 
 
 
 
 
 

          Виконала :

          студентка III курсу III групи

спец. «Менеджмент ЗЕД»

   Петренко Ю.А.

       Перевірила:

   кандидат економічних наук

            Черниш О.В. 

Житомир – 2011 

     ЗМІСТ 

  Вступ

1.Розвиток економічної співпраці України і Туреччини в рамках Організації     Чорноморського економічного співробітництва

2. Основні параметри двосторонньої економічної співпраці між Україною і Туреччиною

3. Співпраця в інвестиційній сфері

4. Співпраця в сфері енергетики

5. Торгівельно-економічна співпраця на рівні регіонів

    Висновок

    Список  використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ

     Україна та Туреччина належать до одного геоекономічного  простору, що охоплює так званий Великий Чорноморський регіон  - регіон, який поступово інтегрується в глобальну економіку та є стратегічно важливим з точки зору свого географічного розташування та ресурсного потенціалу. В той же час, безсумнівно, існують вагомі перешкоди на шляху до економічного розвитку країн регіону, ефективного розвитку інтеграційних процесів в ньому – ситуація, яку турецькі дослідники влучно назвали «економічним благословенням versus геополітичне прокляття».¹

     Я розглянула сучасний стан торгівельно-економічного співробітництва між Україною і Туреччиною як спільний знаменник декількох факторів: співпраці цих країн в економічній сфері на широкому інституційному тлі, у багатосторонньому форматі – перш за все, Організації  Чорноморського економічного співробітництва (ОЧЕС) та двосторонньому форматі в наступних сферах, що, на наш погляд, є показовими для цієї співпраці: співпраця в інвестиційній сфері та сфері енергетики, науково-технічне співробітництво та торгівельно-економічна співпраця на рівні регіонів.

     Україна та Туреччина – два активних гравця одного геоекономічного простору Чорноморської системи міжнародних відносин. Економічні відносини між ними динамічно розвиваються, Турецька Республіка є перспективним партнером для України. Швидкий економічний розвиток країни робить її привабливою для співпраці.  
 
 
 
 
 

     1. Розвиток економічної співпраці України і Туреччини в рамках Організації Чорноморського економічного співробітництва

      Українсько-турецька співпраця розвивається як у двосторонньому, так і багатосторонньому форматах. Основним інструментом економічної взаємодії України і Туреччини в багатосторонньому форматі (так само як і для інших країн регіону) є Організація Чорноморського економічного співробітництва. Після завершення холодної війни та появи нових незалежних держав на посткомуністичному просторі Туреччина намагається скористатися новими геополітичними реаліями та стати керманичем інтеграційних процесів в Чорноморському регіоні. Саме з цією метою й була запроваджена ОЧЕС.

     На  сучасному етапі обидві країни об’єднує бажання найбільш ефективним чином скористатись перевагами економічної співпраці в рамках ОЧЕС, а також в деякій мірі змінити матрицю розвитку регіону – від регіону, що є об’єктом гри інших акторів в збалансовану систему міждержавної взаємодії, яка не обмежується вирішенням лише суто економічних питань сьогодення, але й намагається займатись також менеджментом й інших питань м’якої безпеки, у тому числі гуманітарного та політичного характеру.   За словами українського вченого Парахонського Б., ОЧЕС був шансом для Туреччини позбавитись статусу «європейського маргіналу» на противагу статусу «регіонального центру тяжіння».²

     Зараз найбільш важливими економічними партнерами України по ОЧЕС є Росія та Туреччина. Український експорт у Туреччину у 2005 р. становив 2426.00 млн. дол. США, імпорт - 565.00 млн. дол. США (для порівняння – експорт в Росію становив 7069.00 млн. дол.. США, імпорт -13615.00 млн. дол. США; експорт в Румунію (третього по обсягам торгівлі економічного партнера України в ОЧЕС складав 820.00 млн. дол. США, імпорт - 110.00 млн. дол. США). Для Туреччини таким партнерами є Росія, Румунія та Україна відповідно.

     У разі реалізації проектів ОЧЕС, можна  прогнозувати не тільки значну інтенсифікацію зокрема українсько-турецької співпраці  в економічній сфері, але й  зростання інвестиційної привабливості регіону, більш тісну економічну взаємодію всіх його країн. Безумовно, існує великий потенціал співпраці в рамках цього регіонального об’єднання. Отже, інтеграція в рамках ОЧЕС може слугувати підсилюючим елементом, несучим фундаментом двосторонньої співпраці; вона надає необхідний інституційний форум для обговорення проблем українсько-турецької кооперації.            
 

     2. Основні параметри двосторонньої економічної співпраці між Україною і Туреччиною

     Значна  доля договорів між Україною та Туреччиною присвячена регулюванню економічної взаємодії цих країн. За два десятиліття співпраці в цілому була сформована ґрунтовна нормативно-правова база цієї співпраці.

     Однією  з перших угод, що заклала підвалини  нормативно-правової бази співпраці  України і Туреччини в економічній сфері стала Угода, підписана 4 травня 1992 р. Урядом України і Урядом Турецької Республіки, про торговельно-економічне співробітництво (набула чинності 7 березня 1995 р.).

     Згідно  з цією угодою, сторони домовились розширювати торговельно-економічні відносини «на довгострокових, стабільних і збалансованих     засадах». Втіленням такої політики стало надання країнами одна одній режим найбільшого сприяння  у  відповідності до системи мита та митних зборів кожної країни, пов'язаних з імпортом та експортом, створення  українсько-турецької міжурядової економічної комісії для сприяння виконання домовленостей і для підготовки рекомендацій урядам  щодо подальшого розширення двосторонніх економічних і торговельних зв'язків.

     Важливим  звершенням на шляху до усунення бар’єрів у двосторонній торгівлі стало також підписання Угоди між Урядом України і Урядом Турецької Республіки про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доход і майно (ратифіковано 16 січня 1998 р.).

     Спільний  план дій між Кабінетом Міністрів  України та Урядом Турецької Республіки з розширеного співробітництва  від 2 квітня 2004 р. приділив окрему увагу  зміцненню економічного виміру двосторонніх відносин, удосконаленню транзитного  потенціалу обох країн та              співробітництву в галузі енергетики.  Цей план дій став практично дорожньою картою двосторонньої співпраці між Україною і Туреччиною, «рамковою» угодою, яка окреслила ключові сфери докладання зусиль.

     Що  стосується показників обсягів торгівлі між країнами, за даними Державного комітету статистики України, експорт товарів у Туреччину у січні-листопаді 2009 р. становив 1893515,3 тис.дол.США (що становить 42,7% показника відповідного періоду 2008 р.), а імпорт - 848391,0 тис.дол.США (46,4 %). Таким чином, Україна має сальдо торгового балансу з Туреччиною 1045124,2 тис.дол.США.³ Ці показники свідчать також про значний негативний вплив світової кризи на розвиток двосторонніх торгівельно-економічних відносин між країнами, яка призвела до зменшення об’ємів торгівлі практично вдвічі. Адже в результаті кризи та послідуючого введення Україною 13%-вої надбавки до діючих ставок ввізного мита на перелік товарів некритичного імпорту у лютому 2009 р. товарообіг між двома країнами (як і взагалі з іншими країнами) значно скоротився. Незважаючи на те, що це рішення було відмінене та залишалось у силі стосовно холодильників та легкових автомобілів, за даними посольства Туреччини в Україні, мало негативний ефект на двосторонню торгівлю.⁴ 

     Найбільшу питому вагу українського імпорту з Туреччини складають (по низхідній): транспортні засоби, трактори, велосипеди, мотоцикли; полімерні матеріали, пластмаси; ядерні реактори, котли, машини, апарати і механічні пристрої; плоди i горiхи; цитрусовi; вироби із заліза та сталі; електроприлади та деталі до них; мінеральні палива і мастила; килими та інші полотна; сіль, сірка, штукатурні матеріали, цемент; папір та картон; ексклюзивні тканини, мережива, гобелени, вишивка; мило та мийні засоби; одяг трикотажний та текстильний, аксесуари, тощо. Водночас експорт України в Туреччину включає в себе (також по низхідній): залізо та сталь; добрива; масла тваринного і рослинного походження; мінеральні палива і мастила; неорганічні хімічні речовини; органічні та неорганічні сполуки; деревина та вироби з деревини; деревне вугілля; зернові культури; алюміній та вироби з алюмінію; насіння і плоди олійних рослин, промислові рослини, солома, корм для тварин; залишки від харчової промисловості, продукти тваринного походження; руди, шлаки і зола; пластик та вироби з пластику; органічні хімічні речовини; сіль, сірка, штукатурні матеріали, цемент, тощо. Легко помітити, що український експорт носить здебільшого сировинний характер.

     Серед українських компаній, які здійснюють експорт своїх товарів до Туреччини, можна назвати “Індустріальний союз Донбасу”, Завод імені Ілліча, “Азовсталь”, “Запоріжсталь”, “Азовмаш”, “Криворіжсталь”, Сумське НВО ім. Фрунзе, “Мотор-Січ”, Одеський припортовий завод, концерн “Стирол” та інші.5 

     Важливо відмітити, що з метою нарощувати темпи співпраці, усвідомлюючи потенціал співпраці були створені дієві інститути спеціального призначення - як урядові, так і неурядові. Слід відмітити створену Міжурядову українсько-турецьку комісію з торговельно-економічного співробітництва. Активно діє і Українсько-турецька ділова рада. З 2004 р. працює Турецько-українська асоціація бізнесменів (навіть дві альтернативні інституції – TUID та UTIAD). Активно діє в Україні, як і в інших пострадянських країнах, Турецьке Агентство з співпраці та розвитку (ТІКА), яке, разом із задачами культурного та гуманітарного характеру, пріоритетною метою декларує допомогу країнам пострадянського простору в транзиті до ринкової економіки, шляхом фінансування окремих проектів, вкладу в підготовку спеціалістів тощо.⁶

     Актуальним  питанням двостороннього порядку денного  є питання створення зони вільної торгівлі між Україною та Турецькою Республікою, ініційоване згаданою Міжурядовою українсько-турецькою комісією з торговельно-економічного співробітництва. Була досягнута домовленість з турецькими партнерами, що дана угода має покривати такі питання як тарифні, нетарифні бар’єри та технічні бар’єри у торгівлі; інструменти захисту у торгівлі; санітарні та фітосанітарні заходи; послуги, інвестиції та рух капіталів; правила походження, державні закупівлі; права інтелектуальної власності; врегулювання суперечок; конкуренція, митниця і спрощення процедур торгівлі.⁷ За даними Міністерства економіки України, зараз проект Угоди опрацьовується центральними органами виконавчої влади та профільними асоціаціями виробників України.⁸

     На  думку українських товаровиробників, укладення угод про вільну торгівлю з Туреччиною може призвести до неконтрольованого  зростання демпінгового імпорту  з та через неї на територію  України. Тому з метою упередження небажаного реекспорту на територію України Міністерство економіки України має прийняти заходи для мінімізації можливих негативних наслідків створення зони вільної торгівлі з цією країною.⁹

     Серед основних проблем торгівлі між Україною і Туреччиною можна вважати той факт, що високотехнологічна продукція складає мізерну частку українського експорту у Туреччину (менше 1 %). Переважають товари з малою доданою вартістю. На жаль, приклади експорту наукоємних українських товарів – такі як постачання газокомпресорних станцій Сумським НВО ім. Фрунзе та компанією «Мотор Січ», вітроелектростанцій – Дніпропетровським «Південмашем», залізничних цистерн – Маріупольським «Азовмашем» - все ще поодинокі. Крім того, незначною є торгівля послугами.¹⁰  Видається, це найбільш ургентні проблеми двосторонньої співпраці.