Автор работы: Пользователь скрыл имя, 21 Марта 2013 в 13:37, контрольная работа
Головний об'єкт курсу - міжнародна економіка як невід'ємна складова людського суспільства в цілому. Об'єктами вивчення також виступають:
- крупні складові міжнародної економіки - регіональні об'єднання країн, міжнародні економічні організації, світовий ринок та ін.;
- міжнародні економічні процеси та явища - кризи, міграція, спекуляція на світових ринках та ін.
1. Еволюція міжнародної економіки як науки 3
2. Об'єкт та предмет курсу. Загальна характеристика міжнародних економічних відносин 4
3. Методи та функції міжнародної економіки як науки та навчального курсу 5
4. Еволюція наукових підходів дослідження феномену регіоналізму в міжнародних відносинах 7
Література 18
Оскільки організація регіонального простору тісно переплітається із проектами регіональної інтеграції, то слід також згадати й теорії регіональної інтеграції з-поміж спроб теоретичного осмислення регіоналізму. Джерелом економічної просторової інтеграції визначається потреба в обміні товарами й інвестиціями для забезпечення замкненого комплексу виробництва та споживання в межах певного регіону. Регіональна інтеграція спрямована на усунення економічних меж між економіками регіональних держав, тобто, усунення будь-яких перешкод на шляху вільного переміщення товарів, послуг і факторів виробництва, а також інформаційних потоків.
Перші параметри визначають фактичну інтеграцію, або інтеграцію негативну, коли відбувається зближення, але не злиття держав. У цьому вимірі регіональна інтеграція фактично виступає проявом регіоналізму, оскільки вона не змінює номінальну конфігурацію регіонального простору, а перетворює його функціональний простір. Останні дві групи параметрів визначають інтеграцію де-юре, поступове злиття економічних та політичних систем держав, або, за визначенням Я. Тінбергена, "позитивну інтеграцію". Негативна інтеграція означає реальну економічну інтеграцію, інструментами якої є торгівля та інвестиції. Вона передбачає усунення дискримінації у сфері економічних правил і здійснення співробітництва в межах двосторонніх угод. Позитивна інтеграція передбачає перехід до створення наднаціональних інститутів та запровадження спільних механізмів прийняття рішень. За своєю природою обидві форми регіональної інтеграції пов'язані з регіоналізмом.
Інтеграція розвитку розглядає регіональну інтеграцію як процес, спрямований на започаткування механізмів, здатних забезпечити ефективне та швидке зростання економіки, а також зміцнити соціальну сферу перш за все в регіонах третього світу. Метою регіоналізації в таких відсталих регіонах, коли учасниками регіоналізації є слаборозвинені держави, виступає структурна трансформація всієї системи взаємодій у регіоні, що є передумовою модернізації держав регіону, стимулювання зростання продуктивності праці, збільшення обсягів інвестицій тощо. Оскільки власні економічні та суспільні механізми в таких державах надзвичайно слабкі, то залишати розвиток ані всередині держави, ані в регіональному співробітництві виключно на механізми саморегуляції в умовах ринку неприпустимо, а для гарантії успішності планів розвитку необхідною умовою є створення наднаціональних інститутів уже на початковому етапі регіональної інтеграції, а не на останньому, після досягнення консолідації простору. Для цих держав такі механізми виконуватимуть функцію регуляторів у процесі розвитку, яку не зможуть виконати самі держави через свою слабкість.
Нарешті, саме поміж теоріями інтеграції з'явилася концепція відкритого регіоналізму, одна з основних у сучасних дослідженнях процесів регіональної організації. Концепція спирається на класичні теорії інтеграції та неокласичні економічні теорії. її сутність полягає в тому, що проекти регіоналізації мають бути керовані ринковими механізмами й бути екстравертними. У міжнародних регіональних комплексах рівень протекціонізму має бути мінімальним, а сам регіоналізм має узгоджуватися з потребами глобалізації та інтернаціоналізації світової економіки.
Відкритий регіоналізм передбачає скерування спільної політики суб'єктів регіоналізації на усунення перешкод на шляху вільної торгівлі в регіоні, що також не мають змінюватися у бік збільшення зовнішні тарифні бар'єри регіону із світовою економікою. Отже, регіоналізм узгоджується із мультилатералізмом. Регіоналізм є відкритим у тому сенсі, що має стати складовою процесів глобальної лібералізації. Для інститутів, що створюються у процесі регіоналізації, також є неприпустимою практика обмеження кола членів, тобто вступ до інститутів повинен бути відкритим для всіх бажаючих, а умови членства мають недискримінаційний характер. Фактично регіоналізм сам перетворюється на політику забезпечення багатосторонніми засобами на регіональному рівні просунення проекту глобалізації та включення у глобалізований світ усіх регіональних держав. Внаслідок цього для концепції відкритого регіоналізму характерне прагнення уникати створення міждержавних або наддержавних інститутів, а лише започаткування системи регіональних домовленостей, "правил гри", які також узгоджуються із завданнями глобалізації. Відкритий регіоналізм часто визначають ще і як "м'який регіоналізм", тобто регіоналізм, для якого нехарактерні жорсткі регіональні інституційні структури.
Нарешті, у ролі самостійного теоретичного напряму у дослідженні регіоналізму виділяють підхід із концептуальних позицій нового регіоналізму. Спираючись на методологію критичної теорії, новий регіоналізм як методологічний підхід прагне проаналізувати регіоналізм комплексно, одразу в площинах державних та недержавних взаємодій між міжнародними, субнаціональними та транснаціональними акторами. Водночас, на відміну від теорій інтеграції, новий регіоналізм аналізує і традиційні раціональні перспективи трансформації міжнародних відносин. Концепція нового регіоналізму є "важливим розвитком інтеграційної теорії,... яка позбавлена недоліків інших аналогічних теорій, пов'язаних з недостатнім вивченням ролі силових взаємодій між державами та нездатністю пояснити структурні перетворення міжнародних відносин. ...Концепція нового регіоналізму досліджує сучасні форми транснаціонального співробітництва та транскордонних зв'язків за допомогою порівняльних, історичних і мультдисциплінарних підходів".
Складна картина наукових розвідок міжнародного регіоналізму та еволюція підходів до його дослідження свідчать про складність самого явища, про його комплексний та багатовимірний характер. Фактично, регіоналізм не тільки є предметом міждисциплінарних досліджень, але й у політичному процесі виступає як поліфункціональне загальносистемне явище. Регіоналізм проявляється фактично в усіх площинах функціонування системи міжнародних відносин, внаслідок чого сам відчуває на собі вплив усіх провідних тенденцій трансформації цієї системи. Зв'язок та взаємний вплив регіоналізму й інших тенденцій у системі призводять до видозмінення регіоналізму, його модернізації та адаптації до нового стану системи. Більшість тенденцій, що безпосередньо здійснюють вплив на регіоналізм і, у свою чергу, відчувають на собі вплив регіоналізму, стосуються принципів і шляхів організації світового простору чи його фрагментів.
Отже, регіоналізм став сприйматися як загальна тенденція світового розвитку, яка охоплює різні феномени суспільного життя та може проявлятися в різних організаційних формах. Регіоналізм проявляється як специфічний феномен в усіх суспільних процесах як усередині держави, так і в міжнародних відносинах. Співвідношення між цими двома планами не можна визначити однозначно. З одного боку, міжнародний регіоналізм за своєю природою є похідним від регіоналізму, який спостерігається у внутрішніх процесах у державі; зберігається й певна подібність чинників організації регіонального простору у внутрішньому в державі регіоналізму та у регіоналізмі міжнародному. Більше того, за рахунок залучення різних субнаціональних акторів до проектів регіоналізації, що мають транснаціональний характер, внутрішні процеси регіоналізації безпосередньо пов'язані з міжнародним регіоналізмом.
З іншого боку, у міжнародних відносинах регіоналізм виступає в дещо відмінному від внутрішнього плану середовищі, яке накладає певні обмеження на його прояви, але водночас й обмежує поширення деяких характерних для регіоналізму всередині держави процесів. У міжнародному регіоналізмі значно більшою мірою збережено перевагу держави у формуванні та реалізації проектів регіоналізації, що пов'язано із природою міжнародних відносин. Також міжнародний регіоналізм завдяки нижчому рівню імперативності не так часто набуває конфронтаційного характеру, як це трапляється всередині держави. Як наслідок, проекти міжнародної регіоналізації переважно виступають як конструктивні; навіть деструктивні прояви регіоналізму в міжнародних відносинах розгортаються на тлі високого рівня контролю за процесами з боку регіональних акторів, що забезпечує високий степінь передбачуваності процесів міжнародної регіоналізації як за наслідками для міжнародної системи, так і за наслідками для кожної окремої держави, що бере участь у регіоналізації.
На нашу думку, є цілком слушним виокремлення й усього міжнародного регіоналізму як окремої, самостійної наукової концепції, зв'язок у якій залежить не тільки від характеру організації регіонального простору, але й від самого факту актуалізації тенденції регіонотворення в просторі міжнародних відносин, що самі є специфічною суспільною системою. Поширення процесів регіональної організації та зростання ролі регіонів у міжнародних відносинах призвели до значної активізації досліджень проблем регіоналізму й дослідниками міжнародних відносин. Різні наукові школи, що вивчають міжнародні відносини, по-різному трактують феномен регіоналізму. З позицій політичного реалізму міжнародна система традиційно сприймається як споконвічно анархічна, у якій визначальну роль відіграють егоїстичні інтереси держав. Внаслідок цього регіоналізм може бути наслідком необхідності зміцнення чиїхось геополітичних позицій ("імперська" форма регіоналізації), спроб збалансувати вплив конкуруючої держави (регіональний баланс сил) або створення системи колективних відносин для захисту загальних економічних інтересів (гегемоністична стабільність).