Класичні теорії міжнародної торгівлі

    Варіант 13.

      1. Класичні теорії міжнародної торгівлі.

      Ці  теорії виникли як заперечення меркантилістичного погляду на теорію міжнародної торгівлі. Економісти класичної школи вважали, що на міжнародну торгівлю потрібно дивитися інакше, ніж на внутрішню, оскільки міжнародній торгівлі властива менша мобільність факторів виробництва, ніж внутрішній.

      Стисло  зупинимося на основних положеннях теорії економістів-класиків.

      В "Oxford Paperback Encyclopedia" міститься така інформація про Д. Х'юма (David Hume). Жив протягом 1711-1776 pp. Шотландський філософ, економіст та історик. Його філософія відкидала можливість точності знань (possibility of certainty in knowledge). Він погоджувався з англійським ученим Дж. Локком у тому, що вроджена ідея відсутня, а існує лише серія суб'єктивних сенсацій, і що всі дані свідомості запозичені з досвіду. У працях філософів-емпіриків XX ст. можна зустріти думки Д. Х'юма. У сфері економіки вчений був опонентом меркантилістів, його вважають попередником А. Сміта. Д. Х'юм відомий як автор "Трактату про природу людини" (1739-1740 pp., A Treatise of Human Nature) та "Історії Англії" (1754-1762 pp., History of England) у п'яти томах. Учений довів, що резерви банківських металів країни визначаються обсягом її економіки та її потребою у грошах як засобах платежу. Основні положення теорії Д. Х'юма такі:

      - уряду не слід постійно втручатися у сферу міжнародної торгівлі;

      - якщо уряд країни хоче, щоб її економіка зростала, він мусить зменшити бар'єри на шляху товарів з інших країн.

      В "Oxford Paperback Encyclopedia"  наводиться така інформація про А. Сміта (Adam Smith, 1723-1790). Шотландський економіст і філософ, якого вважають засновником сучасного економіксу. Його праці позначили остаточний розрив економічної науки з меркантилізмом і сприяли поширенню принципу невтручання держави в економіку (laissez-faire). А. Сміт подав у відставку з викладацької роботи, щоб написати «Дослідження про природу і причини багатства нації» (1776 p.), розробив теорії праці (labour), розподілу (distribution), заробітної плати (wages), цін (prices) та грошей (money) і обстоював свободу торгівлі й мінімальне втручання держави у справи економіки (minimal state interference in economic matters).

      Також А. Сміт дотримувався думки, що оскільки капітал і праця лише епізодично перетинають кордони, то на міжнародному рівні не відбувається вирівнювання зарплати та прибутку. Внаслідок цього міжнародна торгівля зумовлена затратами виробництва. Нижчі затрати виробництва товару у певній країні порівняно із затратами виробництва цього самого товару в іншій країні є абсолютними перевагами першої країни. А. Сміт вважав, що країнам доцільно спеціалізуватися на виробництві товарів, щодо яких вони мають абсолютні переваги, та обмінюватися ними у міжнародній торгівлі. 

      Д. Рікардо (David Ricardo, 1772-1823). Англійський економіст, який разом з А. Смітом заснував англійський класичний економікс. Протягом з нижчими затратами виробництва має вищу погодинну заробітну плату і вищі ціни на аналогічні товари.

      Розподіл  грошового металу, що відбувається між країнами, балансу є їх експорт та імпорт, а також встановлює у країнах такі відносно однакові ціни, що стимулюють виробництво товарів з порівняльними перевагами. Д. Рікардо дійшов висновку, що відносні рівні ціни у країнах визначаються різними затратами на придбання золота. Якщо в країнах, які не мають родовищ золота, вища ефективність праці в експортних галузях, а затрати на перевезення золота зменшуються, то в цих країнах нижчі витрати на придбання золота, а також ціни порівняно з країнами, що експортують золото в зливках.

      Для теорії міжнародної торгівлі це положення  має неабияке значення. Відставання певної країни за рівнем продуктивності праці не обов'язково перешкоджає її участі в міжнародній торгівлі, бо завжди можна відшукати обмінне співвідношення, яке дасть змогу такій країні експортувати товари, щодо яких її порівняльне відставання найменше, та імпортувати продукцію, де відставання найбільше.

      "Oxford Paperback Encyclopedia"  про Дж. С. Мілля (John Stuart Mill, 1806-1873) інформує так. Шотландський філософ і економіст, здобув визнання як філософ, захищаючи емпіризм у праці "Система логіки" (1843 p., System of Logic). Учений відомий також завдяки своїм працям з політики та етики, особливо «Про свободу» (1859 p., On Liberty), де аргументував важливість особистості (importance of individuality), і працею «Практичність» (1861 p., Utilitarianism), в якій розвинув учення Є. Бентама про взаємозв'язок практичності та права. В інших працях Дж. С. Мілль обстоював представницьку демократію (representative democracy), критикував дискримінаційне ставлення суспільства до заміжніх жінок і стверджував, що кінець економічного зростання є бажаним і неминучим.

      Дж. С. Мілль у 1844 р. опублікував працю «Про закони обміну між країнами», в якій виклав закон міжнародної вартості. Сучасний економіст із США Дж. Чипмен вважає, що цей закон є одним з найбільших досягнень людського інтелекту, і для свого часу він виявився занадто великим відкриттям, щоб його могли збагнути. 

      У працях Р. Торренса і Д. Рікардо теорія порівняльних переваг зафіксувала лише принципи міжнародного поділу праці. Дж. С. Мілль сформулював ідею «конкурентної рівноваги», що допомогла теоретично обґрунтувати положення теорій обох учених і розкривала механізм міжнародного поділу праці. У праці Дж. С. Мілля не використовувалася математика. Сучасні економетристи зазначають, що хід роздумів і аргументація ученого настільки логічні, що лише спираючись на нинішній математичний апарат, можна належним чином оцінити внесок Дж. С. Мілля в економічну науку. Сформульовані Дж. С. Міллем закони міжнародної конкуренції стосуються двох основних положень:

      - міжнародна виробнича спеціалізація врівноважує вигоди, що отримують від такої спеціалізації;

      - умови повної або часткової спеціалізації визначаються нерівністю у доходах, що одержують від виробництва товарів. Можливості повної виробничої спеціалізації залежать як від еластичності заміни у споживанні, властивої виготовленим товарам, так і від тенденції до відносного вирівнювання абсолютних вигод країн, що беруть участь у міжнародній торгівлі.

      2. Міжнародна економічна інтеграція, її зміст, еволюція та форми.

      Економічна  інтеграція - це комплексний процес добровільної взаємодії, зближення і переплетіння національних економік суверенних країн. Інакше кажучи, така інтеграція є широким міждержавним об’єднанням, яке функціонує згідно зі спеціальними угодами і має певну організаційну структуру. У рамках такого об’єднання на території країн-учасниць розгортаються визначені види господарської діяльності на особливих пільгових умовах порівняно з іншими країнами.

      Розвиток  міжнародних інтеграційних процесів відбувається як на мікро-, так і  макрорівні.

      На  мікрорівні цей процес здійснюється на основі поглиблення приватнокапіталістичних  міждержавних інтеграційних тенденцій. Такі тенденції знаходять своє відображення у динамічному розвитку міжнаціональних виробничих комплексів - транснаціональних корпорацій (ТНК). Цей процес відбувається завдяки взаємодії і взаємопереплетінню капіталів окремих великих підприємств (корпорацій) через створення своїх філій за кордоном на основі системи різних економічних угод між партнерами. На цьому рівні розрізняють горизонтальну та вертикальну інтеграцію. Горизонтальна інтеграція супроводжується злиттям фірм, які виробляють такі самі або однорідні товари з метою отримання додаткового прибутку від їх реалізації, перш за все в країні базування філії. Вертикальна інтеграція передбачає об’єднання фірм, які функціонують у різних виробничих циклах (наприклад, приєднання заводу-виробника сировини до компанії, яка веде кінцеве виробництво). ТНК нині стали основними носіями часткового та одиничного поділу праці. В результаті у міжнародній торгівлі зросла частка внутрішньофірмового обміну. Так, у США у 90-х роках ця частка становила близько 40 %, а у країнах Західної Європи - майже третину всього обсягу зовнішньоторговельних угод.

      За  даними ЮНКТАД (Конференція ООН з торгівлі і розвитку, яка займається сукупністю питань сприяння розвитку міжнародної торгівлі на рівноправній і взаємовигідній основі), у 90-х роках у світі діяло 39 тис. ТНК та 270 тис. їх філій із загальною сумою активів 2,7 трлн дол. Щорічний обсяг продажу, який вони здійснюють, перевищує 6 трлн дол. Понад третина наймогутніших ТНК припадає на частку США. Як зазначають експерти ЮНКТАД, за останні роки стрімкими темпами відбуваються злиття компаній, особливо в Західній Європі. Це характерно насамперед для таких секторів економіки, як промисловість, фармацевтика та фінансові послуги.

      Транснаціональні  відтворювальні структури багато в  чому сприяли і сприяють створенню міждержавної економічної інтеграції, тобто формуванню її на макрорівні. Для такої форми інтеграції характерна тісна взаємодія національних економік не лише за географічною ознакою (спільність кордонів), а й на основі глибоких відтворювальних зв’язків на міжнародному рівні.

      Цілі  та переваги економічної інтеграції

      По-перше, це використання країнами-учасницями переваг масштабності, що полягають  у збільшенні розмірів ринку, скороченні витрат і т. п. По-друге, формування сприятливого зовнішньополітичного середовища, оскільки мета більшості інтеграційних об’єднань - зміцнення співробітництва і взаємопорозуміння між державами-учасницями в політичній, військовій, соціальній, культурній та інших сферах суспільного життя. По-третє, інтеграційне економічне співробітництво відкриває національним виробникам широкий доступ до різного роду ресурсів: матеріальних, трудових, фінансових і новітніх технологій у масштабах усього інтеграційного об’єднання, що уможливлює значне збільшення випуску продукції з розрахунком на місткіший ринок. По-четверте, інтеграційна взаємодія країн у регіональних межах створює привілейовані умови для фірм і країн, що входять до даного угруповання, захищаючи їх певною мірою від конкуренції з боку третіх суб’єктів господарювання. По-п’яте, економічне зближення країн дає змогу їм спільно вирішувати гострі соціальні проблеми щодо стабілізації ситуації на ринку праці та різних форм соціального забезпечення населення. 

      Уже кілька десятиріч у всьому світі  має місце стійка тенденція до регіональної міждержавної інтеграції. У середині 90-х років, за даними ГАТТ/СОТ, сформувалось понад 30 міжнаціональних інтеграційних угруповань різного типу. Вони істотно різняться як за змістом і характером відносин, що виникають між країнами-учасницями, так і за результатами (наслідками) діяльності.

      Великий досвід і потенціал регіональної міжнародної економічної інтеграції має Західна Європа. Це пояснюється  як політичними та соціально-економічними особливостями розвитку даного регіону  у період після Другої світової війни, так і сучасними тенденціями розвитку світової економіки, коли сформувалися три світові економічні центри (Західна Європа, Північна Америка з домінуючою роллю США і Південно-Східна Азія з пріоритетом Японії).

      Історично відправним моментом економічної інтеграції в Європі стало утворення в 1951 р. Європейського об’єднання вугілля і сталі. У 1958 р. шість західноєвропейських держав (Франція, ФРН, Італія, Бельгія, Нідерланди та Люксембург) створили відповідно до Римського договору 1957 р. Європейське економічне співтовариство (ЄЕС). З часом це товариство стало першою найбільш розвинутою формою міжнародної інтеграції, перетворилось на могутнє економічне угруповання. За чисельністю населення воно переважає США майже в 1,5 рази і має рівноцінний економічний потенціал. Із розширенням складу ЄЕС відбувалося і поглиблення інтеграційних процесів з переходом від переважно торговельного співробітництва до тісної співпраці в інших сферах господарювання. У 90-х роках це інтеграційне об’єднання стало називатись Європейським Союзом (ЄС).

      Нині  членами ЄС є 15 країн. Окрім попередньої шістки, це - Австрія, Великобританія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Португалія, Фінляндія, Швеція. Згідно з підписаним між ними Договором (1992 р.) у цих країнах скасовуються національні кордони на шляхах переміщення громадян (у т. ч. й робочої сили), капіталів, товарів, послуг. З цією метою уніфікуються: громадянський паспорт, система комунікації і транспорту, валюта, податки, система стандартів і митна система. Так, лише внаслідок ліквідації великої кількості митних бар’єрів країни ЄС змогли зекономити, за експертними оцінками, від 15 до 17 млрд дол. Про тісний економічний взаємозв’язок цих країн свідчить і той факт, що на внутрішньоінтеграційну торгівлю припадає близько 60 % загального зовнішньоторговельного обороту ЄС.

      Для управління ЄС створено міжнародні представницькі, виконавчі та судові органи, які  наділено значним обсягом наддержавних повноважень для прийняття рішень від імені даного союзу в цілому.

      Європейський  Союз перебуває у досить суперечливих відносинах з іншими двома основними  центрами світового господарства - США та Японією. Інтеграція допомагає західноєвропейському капіталу на рівних протистояти своїм основним конкурентам. У свою чергу, країни, що не входять до ЄС, намагаються нейтралізувати переваги цього інтеграційного об’єднання. Вони посилюють свою роль в інших, ширших за складом міжнародних економічних угрупованнях. До них належать, зокрема, (до середини 90-х років) Генеральна угода з тарифів та торгівлі (ГАТТ) (У 1994 р. було підписано угоду про створення Світової організації торгівлі (СОТ), яка розпочала свою діяльність у 1995 р., прийшовши на зміну ГАТТ. Нова організація керується у своїх діях Меморандумом про правила врегулювання спірних питань і рішеннями щодо організації міжнародної торговельної політики. Прийняті свого часу під патронажем ГАТТ угоди та домовленості перейшли у «спадщину» СОТ. Нині СОТ включає понад 100 держав-членів), яка була розроблена та узгоджена у Женеві у 1947 р.; Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), яку створено в 1961 р. Ця організація погоджує політику своїх учасників і виконує деякі регулюючі функції щодо міжнародного руху капіталу та надає допомогу країнам, що розвиваються.

      Одночасно відбувалося посилення інтеграційних  зв’язків у Північній Америці. В 1990 р. по суті було вирішено питання  приєднання Мексики до зони торгівлі, утвореної раніше США і Канадою  в рамках Північноамериканської  угоди про вільну торгівлю. Це одне з найбільших і найбагатших об’єднань міжнаціональних ринків. Інтеграційні процеси в цьому регіоні досить глибокі. Так, на початку 90-х років у США реалізовувалося близько 4/5 канадського експорту. Для США канадський ринок також є одним з найбільших порівняно з іншими зарубіжними ринками. Життєво важливе значення мають господарські зв’язки зі США і для Мексики. В її експорті частка США становить понад 2/3. Майже стільки мексиканського імпорту, в свою чергу, надходить зі США.