Критерії визначення основних елементів міжнародної економічної системи

План

Вступ

На початку третього тисячоліття  різко загострилися проблеми соціально-економічного розвитку. Головна суперечність світової економіки дедалі більше проявляється у скороченні й поступовому вичерпуванні традиційних ресурсів господарського зростання за істотного збльшення кількості населення планети. Так, на початок нашої ери у світі проживало 200-250 млн. чол.., а зараз налічується понад 5 млрд. Розв’язання вказаної суперечності спонукає до активного пошуку нової парадигми економічного розвитку, яка б передбачала, з одного боку, перехід до використання принципово нових джерел і видів ресурсів господарського розвитку, а з іншого – до певної регуляції співвідношення між кількістю населення та наявним обсягом споживчих благ для задоволення його потреб.

Нинішня ситуація характеризується глобальною трансформацією усіх країн світу  до нового якісного стану, нового типу цивілізації. Розв’язання цих нагальних завдань здійснюється на різних рівнях та у різноманітних сферах суспільства. Світові проблеми обговорюються, вивчаються й вирішуються певною мірою в Організіції Об’єднаних Націй та її підрозділах, регіональні питання – у межах сучасних інтергаційних об’єднань, економіка окремих країн – державними й іншими установами, науково-дослідними інституціями. За такого великого розмаїття неабиякого значення набувають наукове узагальнення, синетз існуючих теорій і крнцепцій та їх адаптація до потреб і реалій економіки України.

Оскільки об’єктивна необхідність вимагає поступового, але неухильного  включення економіки України  до системи міжнародного поділу праці, світових інтеграційеих процесів, треба  враховувати усі вихідні, визначальні умови, що складаються у світовій економічній системі, а отже, розуміти, що собою являє міжнародна економічна система. 
Субстанційні підвалини глобальної економічної системи. Становлення міжнародної економіки

Міжнародна економічна система  розвивалася поступово, еволюціонуючи від  простішої до все більш складної. Етапи становлення глобальної економічної спільності охоплюються такою схемою (табл. 1).

Аграрна цивілізація за своєю часовою  тривалістю становила найбільший період. Початок йому поклала неолітична (аграрна) революція (ІІІ – IV тисячоліття до н.е.), яка ознаменувала перехід від привласнювального до перетворювального господарства. Теоретичне віддзеркалення вона дістала у вченнях фізіократів та меркантилістів. Причому класичні риси аграрної економіки відобразились передусім у роботах фізіократів. Меркантилізм же, що розвивався і на Сході, і на Заході більш ніж два тисячоліття тому, був характерний для перехідної торговельної, грошової економіки.

Таблиця 1

Етапи становлення економічної  спільності

Індустріальна економіка втілилась  у класичних теоріях (А.Сміт, Д. Рікардо, Дж. Мілль та ін.) і в сучасних неокласичних концепціях.

Розгортання сучасного економічного знання можна представити за таким  логічним ланцюгом: загальноцивілізаційна субстанційна основа – економічні моделі різного ступеня зрілості – національно-державні економічні системи.

Як же формувалася міжнародна економіка?

Після глибоких криз 30-х років, охопивших  майже весь світ, і в результаті деформацій, викликаних Другою світовою війною, світове господарство виявилося разбалансованим. Країни розпочинали між собою торгівельні війни, нагромаджувались валютні обмеження. Крім того, багато службових інструментів міжнародного спілкування почали відриватися від грунту, на якому вони виросли та окріпли, та перетворюватись на самостійну економічну силу.  Перш за все це стосується фінансової, валютної і кредитної сфери,  яка еволюціонувала від звичайного інструмента обслуговування розрахунків по міжнародній торгівлі товарами в повністю відірваний від неї механізм  фінансових і валютних спекуляцій. З появою перших комп’ютерів, які виявилися здібними замінити не лише фізичну а й розумову працю людини (научно-технічна революція), фінансування в широкому розуміння, хоча й продовжувало грати свою обслуговуючу роль, перетворилося на самостійну сферу міжнародного спілкування. Його маштаби, які важко оцінити, можуть виявитися більшими, ніж маштаби світової торгівлі і міжнародного руху факторів виробництва.

На середину ХХ століття поступову стало зрозуміло, що світове господарство не в змозі стабільно функціонувати без яких-небудь загальних для всіх країн механізмів координації і керування. На мікрорівні фірми почали активніше створювати вертикальні схеми керування відтворюючими процесами, які включали їх підприємства в багатьох країнах світу, і поступово переросли в транс-національні корпорації (ТНК). На макрорівні буквально протягом десятиліття виникла ціла система міждержавних економічних і фінансових організацій мандатом спостерігати за світовим економічним розвитком, попереджувати о виникненні дисбалансу і в разі необхідності всебічно підтримувати країни. Серед них – Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Світова торгівельна організація. Організація Об’єднаних Націй, декілька об’єднань в Європі та багато інших.

Руйнація в 50-ті роки колоніальної системи, крах на рубежі 90-х років  соціалізма і перехід колишніх колоній  і соціалістичних країн до ринку  створили передумови для нового рівня  економічної відкритості у відношеннях між майже всіма країами світу.  Більшість з них в той чи іншій формі дотримуються в своїй економічній політиці принципів відкритої економіки, які передбачають не лише активну участь країни в світовому ринку і світовому господарстві, а й міждержавну координацію економічної поведінки і прийняття спільних адекватних заходів щодо її коректировки.

Все це дозволяє зробити висновок, що в другій половині ХХ століття ринкова  економіка перейшла в нову, більш  високу, ніж світове господарство, якість, свала міжнародною. Ознаками міжнародної економіки є:

1. розвинена сфера міжнородношго обміну товарами на базі міжнародної торгівлі;
2. розвинена сфера міжнародного руху факторів виробництва, передусім у формі увозу-вивозу капіталу, робочої сили і технологій;
3. міжнародні форми виробництва на підприємствах, разміщених в декількох країнах, насамперед в рамках транснаціональних корпорацій;
4. самостійна міжнародна фінансова сфера, не пов’язана з обслуговуванням ні міжнародного руху товарів, ні руху факторів виробництва;
5. система міжнаціональних і наднаціональних, міждержавних і недержавних механізмів міжнародного регулювання в цілях забезпечення збалансоавності та стабільності економічного розвитку;
6. економічна політика держав, яка виходить з принципів відкритої економіки.

Предметом теорії міжнародної економіки є закономірності формування попиту і пропозицій на товари та фактори виробництва, які знаходяться в міжнародному обігу, і випливаючі з цього висновки для економічної політики країн. В рамках цього предмету міжнародна економіка охоплює не лише перші три ознаки, які були характерні для світового ринку (1) і для світового господарства (2-3), а й три зовсім нові ознаки (4-6). Отже, якщо ознака 1 є характеристикою світового ринку, ознаки 1-3 в сукупності характеризують світове господарство, то ознаки 1-6 разом є характеристиками міжнародної економіки вцілому.

Міжнародна  економіка (international economics) – це частина теорії ринкової економіки, яка вивчає закономірності взаємодії господарюючих суб’єктів різної державної приналежності в області міжнародного обміну товарами, руху факторів виробництва і фінансування і формування економічної політики.

Головні елементи міжнародної економічної  системи

Світове господарство як система складається  з соціально-економічних підсистем, що підпорядковуються певним внутрішнім і зовнішнім закономірностям.

Окремі національно організовані господарства країн розвиненої ринкової економіки, країн ринкової економіки, що розвиваються, та держав перехідної від централізовано керованої до ринкової економіки у своїй суперечливій єдності становлять матеріальну основу, речовий зміст світового господарства і одночасно є його основними соціально-економічними підсистемами. Міжнародні економічні відносини пов'язують ці господарства у цілісну систему.

Отже, основними ешалонами світової економіки є:

• центри, або ядра;
• перехідні, транзитивні економіки;
• традиційні (переферійні) економічні системи.

Кожна з перелічених мегасистем, розвиваючись у загальноцивілізаційному  колі, характеризується власною траєкторією  руху, натрапляє на свою систему протиріч і обмежень.

1. Критерії визначення основних елементів міжнародної економічної системи

Основні соціально-економічні підсистеми сучасного світового господарства визначають за такими критеріями, як 1) рівень і характер розвитку продуктивних сил у взаємозв'язку їх з організаційно-економічними відносинами, тобто зі ступенем розвитку ринку всередині тієї чи іншої країни; 2) специфіка багатоукладності економіки; 3) особливості державного регулювання господарського життя (співвідношення позаекономічних та економічних форм і методів регулювання, роль держави в цьому процесі). Для того щоб віднести конкретну країну (або групу країн) до певної соціально-економічної підсистеми, потрібна наявність усіх трьох згаданих критеріїв.

Перший критерій — рівень і характер розвитку продуктивних сил у взаємозв'язку з організаційно-економічними відносинами — стосується структури виробництва, характеру чинників економічного зростання і, зрештою, ступеня задоволення різноманітних потреб людей. Він визначає можливості окремих країн у міждержавних економічних зв'язках, у міжнародній спеціалізації. Наприклад, відчутна різниця в рівнях розвитку продуктивних сил окремих країн зумовлює різні можливості їх щодо міжнародної спеціалізації, особливо в галузях обробної промисловості. Однак поділ праці між ними є однією з основ господарської взаємодії, встановлення виробничих зв'язків між підприємствами різних країн з метою виробництва певної кінцевої продукції.

Наприклад, у той час, коли країни розвиненої ринкової економіки запроваджують інформаційні технології в матеріальному та нематеріальному виробництві, створюють мережі банків даних, розширюють обмін інформацією тощо, решта країн відчуває дефіцит ресурсів розвитку, не підготовлена до вирішення проблем комплексної модернізації. Це, безумовно, утруднює стикування економічних структур різних країн.

Головним каналом міжнародних  зв'язків стають комп'ютерні системи. Так, у США лише 5 відсотків із щорічних 1,3 трлн одиниць документів зберігаються на папері. За такої ситуації Україна, наприклад, зі своєю паперовою архаїкою виявляється неспроможною нагромадити і використати необхідну інформацію. Інформаційно-комп'ютерна технологія є основою сучасних продуктивних сил. Внаслідок цього змінюються як характер виробничого процесу, так і галузева структура економіки.

У різних підсистемах провідна роль належить різним галузям, що зумовлює технічну диференціацію підсистем  і, як наслідок, їхню соціально-економічну диференціацію. Структурні зрушення і  міжгалузеве переливання робочої сили є самостійними факторами зростання ефективності виробництва, особливо в промисловості. У країнах з розвиненою ринковою економікою протягом останніх 10— 15 років чітко виявляється тенденція до скорочення зайнятості в традиційних галузях з високим рівнем трудоємності виробництва (харчова, текстильна, швейна тощо), а також в капіталоємних галузях (металургія). Однак паралельно зайнятість зростає в наукоємних галузях, які визначають сьогодні науково-технічний прогрес і темпи зростання ефективності виробництва (приладобудування, електротехніка тощо). Ця тенденція зумовлює відповідний підхід країн розвиненої ринкової економіки до міжнародної спеціалізації передусім у відносинах між собою.

У сфері організаційно-економічних  відносин мають місце як прямий взаємозв'язок між країнами різних підсистем у формі обміну товарами та послугами, виробничої кооперації тощо, так і непрямий взаємовплив — демонстраційний ефект господарювання. Своєрідні імпульси розвитку виходять, як правило, з країн розвиненої економіки. Між країнами різних підсистем залишається суттєвий розрив у головних показниках розвитку, започаткований диференціацією їхніх внутрішніх організаційно-економічних відносин. Цей розрив більш-менш точно віддзеркалюється в двох агрегатних показниках — валовому внутрішньому продукті на душу населення та особистому споживанні на душу населення.

Розглянемо другий критерій визначення соціально-економічних підсистем  — специфіку багатоукладності економіки.

Країнам розвиненої ринкової економіки властива технологічна і соціально-економічна багатоукладність. Проте в різноманітних формах високоорганізованого ринкового господарства на основі розвитку приватної та суспільної власності, індивідуальних свобод та правових інститутів функціонують досить налагоджені механізми саморозвитку; господарство високоінтегроване. У країнах ринкової економіки, що розвиваються, специфіка багатоукладності полягає у переважанні нетоварних форм господарювання і є характерною рисою виробничих відносин у цих країнах, причому частка нетоварних, традиційних форм господарювання в народному господарстві цих країн неоднакова. Досить суттєво відрізняється вона, наприклад, у країнах Центральної Африки та Південно-Східної Азії. Сучасні товарні форми також диференційовані за рівнем свого розвитку як усередині тієї чи іншої країни, так і в різних країнах (наприклад, дрібнотоварний уклад у Бразилії та в Буркіна-Фасо).