Механізми регулювання міжнародного інноваційного процесу та міжнародної передачі технологій

Механізми регулювання міжнародного інноваційного процесу  та міжнародної передачі технологій   

       Види  міжнародного співробітництва в  галузі науки, техніки, технології та промисловості  різноманітні і охоплюють: міжнародні технічні і технологічні зв’язки; міжнародні наукові зв’язки; міжнародне сприяння виконанню окремих робіт і  створення технологічних процесів; забезпечення безпечного використання досягнень науково-технічного прогресу; міждержавне промислове співробітництво.

       Головними цілями державного регулювання трансферу технології є створення оптимальних умов для ефективної реалізації національного та іноземного науково-технічного потенціалу всередині країни і за кордоном, а також забезпечення надійного захисту національних ринків від захоплення іноземними конкурентами. Діючі у країнах системи державного регулювання технологічного обміну мають низку функцій:

• створення законодавчо-нормативної бази, яка забезпечує національним підприємствам умови для вільного обміну технологією усередині країни і на світовому ринку;
• охорона об´єктів інтелектуальної власності;
• запобігання безконтрольному вивезенню високих технологій в інші країни;
• контроль за дотриманням антимонопольного законодавства;
• контроль за ліцензійними договорами про закупівлю закордонних технологій;
• укладання міжурядових договорів і участь у міжнародних угодах, які стосуються взаємного обміну технологіями між країнами-учасницями, а також передачі технології в інші країни.

       Основні принципи державного регулювання економічних відносин в галузі інтелектуальної власності базуються на загальноприйнятих у світовій практиці підходах, суть яких зводиться до таких основних методів регулювання:

• вплив на систему ліцензування прав на об´єкти промислової власності (видача примусових ліцензій, надання прав на використання об´єктів промислової власності в режимі відкритої ліцензії тощо);
• економічні санкції за порушення прав патентовласників і авторів;
• надання податкових пільг на різні види інноваційної діяльності;
• цільове державне фінансування інноваційних програм і проектів.

       За  останні два століття держави напрацювали відповідні механізми регулювання міжкраїнного трансферу технології. Основними з них є:

• пряме державне регулювання вивезення і ввезення технології, яке здійснюється органами експортного контролю методами митного і прикордонного контролю;
• непряме регулювання передачі технології, яке здійснюється в більшості країн через державну систему реєстрації патентів і торгових знаків;
• система спеціальних дозволів уряду для одержання права експортувати той або інший технологічно місткий товар;
• кримінальна відповідальність за порушення законів, що регулюють міжнародну передачу технології.

       В усіх країнах основними засобами державного регулювання науково-технічної діяльності на зовнішньому і внутрішньому ринках є міжнародна договірна практика і національна законодавчо-нормативна база. Правову основу міжнародного науково-технологічного і промислового співробітництва складають: міжнародні договори і програми ООН в галузі науки і техніки, промислового співробітництва; регіональні програми в галузі використання науково-технологічних досягнень; програми, протоколи й угоди в галузі науки і техніки, промислового співробітництва, укладені між державами на основі обопільних умов; науково-виробничі об’єднання.

       Міжнародна  договірна практика реалізується через  різні міжнародні конвенції, угоди, економічні й регіональні союзи, міжурядові двосторонні і багатосторонні договори з питань інтелектуальної  власності й науково-технічного співробітництва. Серед міжнародних організацій, що працюють у сфері інтелектуальної власності, особливе місце займає Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) зі штаб-квартирою в Женеві. ВОІВ є однією з 16 спеціалізованих організацій, що входять у систему ООН, і виконує функції адміністративного управління багатосторонніми міжнародними договорами, які стосуються інтелектуальної власності.

       Перша група договорів запроваджує міжнародну охорону, тобто це договори, на основі яких здійснюється юридичний захист на міжнародному рівні. До цієї групи відносять, наприклад, договори з промислової власності: Паризька конвенція з охорони промислової власності, Мадридська угода про боротьбу з фальшивими або оманливими даними про походження товару і Лісабонська угода про охорону найменувань місць походження і їх міжнародної реєстрації.

       До  другої групи відносять договори, які сприяють міжнародній охороні. До цієї групи входять: Договір про  патентну кооперацію, який передбачає подачу міжнародних заявок на патенти, Мадридська угода про міжнародну реєстрацію товарних знаків, Договір  про реєстрацію товарних знаків, Будапештський  договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів для  цілей патентної процедури і  Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків.

       До  третьої групи входять договори, які встановлюють системи класифікації і процедури їх вдосконалення: Страсбурська угода про міжнародну патентну класифікацію, Ніццька угода про міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків, Віденська угода про створення міжнародної класифікації зображувальних елементів товарних знаків, Локарнська угода про створення міжнародної класифікації промислових зразків.

       Можна виділити три основних види діяльності ВОІВ. Це реєстраційна діяльність, сприяння міжнародному співробітництву в управлінні інтелектуальною власністю і матеріальна або програмна діяльність, тобто сприяння більш широкому прийняттю державами — членами світового співтовариства існуючих договорів, їх оновлення й укладання нових договорів.

       Основною  міжнародною угодою в цій галузі є Паризька конвенція з охорони промислової власності. Перша редакція цієї конвенції була підписана 11 державами в Парижі в 1883 р. Надалі Конвенція неодноразово переглядалася і доповнювалася. У країнах-учасницях Паризька конвенція діє в різних редакціях залежно від того, який із її текстів ратифікований країною. Учасники Конвенції утворюють так званий Міжнародний союз з охорони промислової власності (Паризький союз).

       Паризька конвенція ставить за мету надання пільгових умов для патентування винаходів, промислових зразків, реєстрації товарних знаків іноземними громадянами і не передбачає створення міжнародного патенту, міжнародного промислового зразка і міжнародного товарного знака. Ця конвенція базується на таких основних принципах.

       Принцип національного режиму передбачає надання  громадянам і підприємствам будь-якої країни-учасниці такої ж охорони  промислової власності, яка надається  або буде надаватися в майбутньому  громадянам і підприємствам цієї держави.

       Міжурядовою організацією, значення якої в міжнародній  системі охорони інтелектуальної  власності швидко зростає, є Світова  організація торгівлі (СОТ). У рамках СОТ діє багатостороння Угода про торгові аспекти інтелектуальної діяльності, яка встановлює стандарти з надання всім державам-учасницям однакового режиму захисту прав інтелектуальної власності, у тому числі передбачає і низку заходів для примусового виконання прав. 
Вагому роль у здійненні технічного розвитку і співробітництва з метою стимулювання процесу розвитку в країнах відіграють також організації та установи ООН. Серед них такі.

       ПРООН (Програма розвитку ООН) є центральним органом системи ООН у фінансуванні програм і проектів технічного співробітництва. її діяльність пов´язана також з передачею технологій. Під егідою ПРООН реалізуються проекти, що передбачають надання консультаційних послуг у сфері промисловості, стандартизації і метрології, промислові проекти і відповідна технічна документація, організуються спільні наукові дослідження, розробка нової й адаптація імпортної технології.

       ЮНКТАД (Конференція ООН з торгівлі і  розвитку) — головний орган, у якому  відбувається обговорення і переговори з питань міжнародного економічного співробітництва, розширення експортних і зміцнення технологічних можливостей.

       ЮНІДО (Конференція ООН з промислового розвитку) — центральний координуючий орган у галузі промислового розвитку. ЮНІДО сприяє зміцненню співробітництва між промислово розвинутими країнами і країнами, що розвиваються, з питань прискорення світового промислового розвитку, надаючи можливості і кошти для виконання контрактів, проведення консультацій і переговорів, заохочуючи залучення капіталовкладень, підтримуючи процес передачі технології країнам, що розвиваються. ЮНІДО розробила й успішно застосовує в усьому світі методологію передачі технологій і залучення інвестицій. Центри ЮНІДО працюють практично у всіх країнах світу. У них існують спеціальні, створені відповідно до єдиного класифікатора ООН бази даних по пакетах технологій, готових до передачі зареєстрованому клієнту. У такий пакет може входити: власне технологія, у вигляді ліцензії на виконання проекту, проведення експертизи, постачання устаткування, пропозиція про перепідготовку кадрів та ін. Можна передавати як пакет цілком, так і окремі його частини. За нестачі коштів для передачі технології ЮНІДО, крім пошуку клієнтів, бере на себе пошук компанії або фонду, які будуть фінансувати проект. Можуть бути використані можливості міжнародних фінансових організацій (МВФ, ЄБРР, МБРР).

       Найважливішими  виконавчими структурами в міжнародному механізмі передачі технології, які  забезпечують швидкий пошук партнерів, стали міжнародні регіональні Центри трансферу технологій і посередницькі  фірми маркетингу науково-технічного обміну. У Європі таким Центром є Європейська асоціація професіоналів у галузі трансферу технологій і сприяння інноваціям, створена за підтримкою ЄС у 1984 р. Основна її мета — сприяти розвитку професійних служб сприяння інновацій у Європі. До складу Асоціації входять університети, державні дослідницькі центри, інноваційні центри, фінансові установи й ін.

       Угода ТРІПС доповнює розроблені СОІВ угоди  щодо захисту прав інтелектуальної  власності. Передумовами прийняття  угоди ТРІПС є наявність значних  розходжень у стандартах, що регулюють  охорону і реалізацію прав інтелектуальної  власності, а також відсутність  багатосторонніх правил, які стосуються міжнародної торгівлі підробленими товарами. Важливою рисою Угоди є  те, що закладений конвенціями СОІВ стандартний захист одержав правовий статус.

       До  основних стандартів захисту прав інтелектуальної  власності згідно з Угодою ТРІПС  відносяться:

1. Патенти. Країни повинні видавати патенти на винаходи у всіх сферах технологій як для товарів, так і для процесів включаючи ті, котрі застосовуються для виробництва товарів. Крім того патенти повинні видаватися без дискримінації  щодо місця винаходу, і незалежно від того, товари імпортовані чи вироблені на внутрішньому ринку.
2. Товарні знаки. Угода ТРІПС вимагає від країн-членів не запроваджувати щодо використання товарних знаків спеціальних вимог, які могли б заподіяти шкоду їх здатності відрізняти товари чи послуги одного підприємства від товарів чи послуг інших підприємств. Угода закладає деякі положення, яких варто дотримуватись при скасування товарних знаків через їх невикористання.
3. Промислові зразки. Угода ТРІПС зобов’язує країни-члени забезпечувати охорону промислових зразків, які повинні бути новими чи оригінальними.
4. Охорона закритої інформації. В Угоді ТРІПС містяться положення, які вимагають, щоб закрита інформація – комерційна таємниця чи ноу-хау – користувались захистом. Мінімальний період охорони: патентів – 20 років з моменту подачі заяви на патент; товарних знаків – 7 років з моменту початкової реєстрації і кожного поновлення реєстрації; промислових зразків – щонайменше 10 років. Власники прав інтелектуальної власності втрачають своє право, якщо закінчується термін захисту. 

       Виконання Угоди і дотримання урядами положень, що містяться в ньому, контролює  Рада з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності.

       Отже, координація міжнародного інноваційного  процесу та міжнародної передачі технологій здійснюється, по-перше, організаціями  системи ООН:  ПРООН, ЮНЕСКО, ЮНІДО, ДЕСР, ФАО. По-друге, економічною і соціальною радою ООН – ЕКОСОР. А також міжнародними організації, які займаються проблемами захисту прав інтелектуальної власності: (ЄПО), Світова організація інтелектуальної власності (СОІВ) та Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Угода ТРІПС).