Автор работы: Пользователь скрыл имя, 25 Февраля 2012 в 17:22, лекция
Предмет курсу “міжнародна економіка”. Міжнародна економічна система: сутність та структура. Міжнародні економічні відносини. Міжнародна економічна діяльність. Сукупність національних економік. Класифікація країн за рівнем соціально-економічного розвитку. Інтернаціоналізація господарського життя. Міжнародний поділ праці: сутність, форми та фактори. Особливості сучасного етапу розвитку світового господарства. Основні форми міжнародних економічних відносин. Рівні МЕВ. Принципи МЕВ. Основні суб’єкти МЕВ. Середовище розвитку МЕВ.
Бреттон-Вудські інститути — Міжнародний валютний фонд (МВФ) та Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) забезпечують функціонування та розвиток сучасної світової валютної системи починаючи з 1944 р. Членами МВФ є 184 країни світу.
Найбільш важливим є принцип класифікації країн, їх груп за рівнем соціально-економічного розвитку. Плідним є підхід Б.Гаврилишина, коли типи соціально-економічних систем характеризуються через їх порівняння за рядом таких ознак: головний мотив діяльності основного економічного суб’єкта, характер власності, характер ринку, роль уряду в соціально-економічному житті, першопричина і головна мета функціонування соціально-економічної системи (див.: табл. 1).
Таблиця 1.1.
Основні ознаки | Типи систем | ||||
Вільне підприємниц-тво (капіталізм) | Узгоджене вільне підприємниц-тво | Адміністра-тивно-командна система | Розподільчий соціалізм | Ринковий соціалізм | |
1. Головний мотив і/або критерій діяльності | Максимізація прибутку | Максимізація приросту і прибутку | Максимізація виробництва | Прибуток | Життєздатність |
2. Характер власності | Приватний | Приватний | Державний | Приватний | Колективний |
3. Характер ринку | Вільний | Вільний | Керований | Вільний | Контрольо-ваний |
4. Роль уряду | Обмежена вище названими характерист-иками | Гармонізув-ати економічну діяльність | Прийняття рішень; планування, управління | Протистояти несправедли-востям при розподілі | Визначення цілей; координація; регулювання |
5. Першопри-чина і головна мета | Економічна: ефективне виробництво | Економічна і політична; поліпшення становища країни, задоволення індивідуальних потреб | Політична; створення матеріальної бази комунізму | Соціальна; ефективне виробництво; справедливий розподіл | Соціалістична; економічна демократія через самоуправління |
Використовується також поділ країн на таких три групи, як:
1. Промислово розвинені країни — 24 високорозвинені країни. Найпотужнішу групу серед цих країн складають країни так званої “Великої сімки”. Великобританія, Італія, Канада, Німеччина, США, Франція, Японія, які виробляють найбільші обсяги ВВП у всьому світі і зосереджують у своїх руках значну частину міжнародної торгівлі.
2. Країни з перехідною економікою — 28 країн Центральної та Східної Європи та колишнього Радянського Союзу, що здійснюють перехід від адміністративно-командної до ринкової економіки: Азербайджан, Білорусь, Боснія та Герцеговина, Болгарія, Вірменія, Грузія, Естонія, Казахстан, Молдова, Польща, Росія, Румунія, Узбекистан, Україна та інші. У цій групі є підгрупа, яка має суттєві досягнення у реформуванні національних господарств. До цієї підгрупи належать: Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина та Чехія.
3. Країни, що розвиваються — більше 150 країн Азії, Африки, Латинської Америки. Через їх велику кількість і особливості соціально-економічного розвитку національних економік ці країни здебільшого систематизують за регіонами з урахуванням їх географічного положення.
Характерною ознакою розвитку МЕВ є інтернаціоналізація господарського життя, тобто об’єктивний процес зближення національних економік, що проявляється у зростанні виробничої взаємозалежності економічних суб’єктів із різних країн, міжнародного товарообігу, руху капіталів і робочої сили. Інтернаціоналізація господарського життя таким чином передбачає зростання міжнародної мобільності готових виробів та факторів виробництва.
Інтернаціоналізація господарського життя проявляється в інтернаціоналізації виробництва та інтернаціоналізації капіталу. Інтернаціоналізація виробництва — формування інтернаціонального процесу виробництва (реалізація міжнародних програм створення складної техніки, наприклад, літаків). Інтернаціоналізація виробництва як процес проявляється у: а) зростанні виробничої взаємозалежності економічних суб’єктів із різних країн; б) використанні у виробничому процесі іноземних факторів виробництва; в) розширенні виробництва за національні кордони (будівництво нового заводу в зарубіжній країні)
Інтернаціоналізація капіталу — процес взаємопереплетіння та об’єднання капіталу із різних країн; використання іноземного капіталу для розвитку національних підприємств, національного господарства в цілому. Цей процес виявляється у експорті /імпорті позичкового і підприємницького капіталів.
Інтернаціоналізація капіталу сприяє зростанню світової економіки. Капітал перетинає кордони в пошуках сприятливих сфер свого використання. Приплив зарубіжних інвестицій для більшості країн-одержувачів капіталу допомагає вирішити проблему дефіциту виробничого капіталу, дефіциту необхідних для розвитку інвестицій.
Взаємний обмін капіталом між країнами укріплює економічні зв’язки між ними, сприяє поглибленню міжнародних спеціалізації і кооперації виробництва.
Інтернаціоналізація капіталу є передумовою процесу інтернаціоналізації виробництва і навпаки.
Основою інтернаціоналізації господарського життя є міжнародний поділ праці (МПП), як обмін між країнами факторами та результатами виробництва у певних кількісних і якісних співвідношеннях. МПП є безпосереднім продовженням суспільного поділу праці за родом діяльності та його просторової диференціації. Формами МПП є міжнародна спеціалізація та кооперація. Вирізняють предметну, подетальну і технологічну спеціалізацію окремих країн, груп країн або регіонів світу. Розвиток міжнародної спеціалізації обумовлює розвиток видів та форм міжнародної кооперації — міжгалузевої, внутрішньогалузевої, окремих підприємств. МПП за родом діяльності розвивається за двома напрямками: вертикальним та горизонтальним. Вертикальне — спостерігається, коли різні виробники формують однолінійний технологічний ланцюг та виконують ряд послідовних виробничих операцій. Горизонтальний поділ праці передбачає виготовлення окремими виробниками компонентів, які поєднуються у технологічно та технічно складному виробі. Горизонтальний та вертикальний міжнародний поділ праці на міжнародному рівні реалізується як загальний (між крупними групами галузей), частковий (відокремлення крупних груп галузей на менш агреговані галузі та підгалузі) і одиничний (внутрішньогалузевий поділ та всередині підприємства) (рис. 3).
Таким чином, МПП це взаємопов’язаний процес спеціалізації окремих країн (табл. 1), підприємств та їх об’єднань на виробництві окремих продуктів або їх частин з кооперуванням виробників задля спільного випуску кінцевої продукції.
Історично МПП виникає як система, основним структурним елементом якої були національні господарські комплекси. На початкових стадіях розвитку світогосподарські зв’язки зводились до відносин обігу, перш за все товарного, пізніше — міграції капіталу та робочої сили. Таким чином, міжнаціональні економічні відносини з’явились як похідні, вторинні відносно розвитку суспільного поділу праці всередині країн.
Виникнення та подальший розвиток МПП здійснюється під впливом цілої низки різноманітних факторів, які можливо систематизувати за такими ознаками:
Природно-географічні — відмінності у кліматичних умовах, економіко-географічному положенні, наділеності природними ресурсами;
Соціально-економічні — характеристики робочої сили, науково-технічний потенціал, виробничий апарат. Масштаби і серійність виробництва, темпи створення об’єктів виробничої і соціальної інфраструктури, особливості історичного розвитку, виробничих і зовнішньоекономічних традицій, соціально-економічний тип національного виробництва і зовнішньоекономічних зв’язків, політичні фактори країн;
Науково-технологічний прогрес — розширення та поглиблення науково-дослідних та конструкторських робіт, прискорення темпів морального зносу, збільшення оптимальних розмірів підприємств, технологічна диверсифікація.
Взаємодія різних факторів в умовах цивілізаційного розвитку визначає роль країни у МПП та її місце у світогосподарських зв’язках. Значення та роль окремих факторів на тому чи іншому етапі глобального розвитку може мати різноспрямований вплив або неоднакову силу цього впливу.
7
7
Таблиця 1.2
Сучасна міжнародна спеціалізація промислово розвинутих країн[*]
Основні галузі міжнародної спеціалізації | Країни за рейтингом у світовій торгівлі, 1994 р. | ||||||||||||||||
США | Німеччина | Японія | Франція | Великобританія | Італія | Канада | Гонконг | Нідер-ланди | Бельгія | Сінга-пур | Південна Корея | Тайвань | Іспанія | Швей-царія | Австра-лія | Швеція | |
Загальне машинобудування |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Верстатобудування та інжиніринг |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Автомобілебудування |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Суднобудування |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Авіація, космос, оборона |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Електротехніка |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Електроніка |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Виробництво ЕОМ |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Виробництво побутових приладів |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Телекомунікації |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Інформатика |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Енергоресурси |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Нафтогазова |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Нафтопереробна |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Хімічна |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Фармацевтична |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Гірничорудна. Видобуток золота |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Чорна металургія |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Кольорова металургія |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Будівництво та виробництво будівельних матеріалів |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Лісна та целюлозно-паперова |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Виробництво меблів |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Легка |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Харчова |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Послуги |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Банківська справа |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
7
Важливою категорією міжнародної економіки є світове господарство (СГ) — сукупність національних економік, які знаходяться в тісній взаємодії та взаємозалежності.
В своєму розвитку СГ пройшла довгий шлях. Можна виділити 4 основних етапи цього розвитку:
1. Великі географічні відкриття ХУ—ХУІ століть — промислова революція (кінець 18 — початок 19 ст.).
2. Промислова революція — кінець ХІХ—початок ХХ ст.
3. Кінець ХІХ—початок ХХ ст. — 60-ті роки ХХ ст.
4. 60-ті роки ХХ ст. — теперішній час.
До особливостей сучасного етапу розвитку світового господарства відносяться:
лібералізація зовнішньоекономічних зв’язків країн. Зняття бар’єрів на шляху переміщення капіталів, робочої сили, товарів між державами.
активно проявляється тенденція до уніфікації та стандартизації в різних галузях міжнародного соціально-економічного життя. Все ширше застосовуються єдині для усіх країн стандарти на технологію, екологію, діяльність фінансових організацій, бухгалтерську і статистичну звітність. Міжнародні економічні установи впроваджують єдині критерії макроекономічної політики, відбувається уніфікація вимог до податкової політики, до політики в галузі зайнятості та ін.;
розвиток процесу транснаціоналізації виробництва. Економічна діяльність все більше зосереджується в транснаціональних, багатонаціональних підприємствах, що багато в чому визначає напрямки міжнародного руху факторів виробництва, міжнародної торгівлі; впливає на економіку і політику окремих країн;
в системі управління світовою економікою поступово втрачається колишня роль ООН. Її функції переходять до урядів країн “великої сімки”. Крім того, управління світовим господарством починає концентруватися у тріаді: Світова організація торгівлі — Міжнародний валютний фонд — Світовий банк.
подальший розвиток процесу глобалізації господарського життя. На макроекономічному рівні глобалізація означає загальне прагнення країн до економічної активності поза своїми межами. Ознаками такого прагнення є лібералізація, перехід від замкнутих національних господарств до економіки відкритого типу. На мікроекономічному рівні під глобалізацією розуміється розширення діяльності підприємства за межі внутрішнього ринку, зокрема для використання переваг великомасштабного спеціалізованого виробництва.