Міжнародна економічна система

      розробка концепції транспортного коридору Балтійське море - Чорне море (Гданськ-Одеса).

В галузі машинобудування, ВПК і конверсії:

Протягом останніх років міністерствами, відомствами та організаціями системи ВПК здійснено кроки до налагодження тісного співробітництва з відповідною галуззю Польщі. Підписана 16 червня 1996р. у Варшаві Угода між Мінмашпромом України і Міністерством промисловості Польщі «Про співробітництво в галузі машинобудування» надала імпульсу в розвитку співробітництва у цій галузі. Проте необхідно наповнити її конкретним змістом щодо кооперації виробництва товарів народного споживання на конверсійних підприємствах ВПК України.

З підприємствами ВПК обговорюються питання щодо можливості співробітництва по виробництву:

      двигунів для локомотивів;

      гальмової апаратури;

      кінескопів для телевізорів;

      літаків та їх ремонту.

Певна перспектива у розвитку військово-технічного співробітництва з Республікою Польща зберігається у наступних сферах:

      надання Україною послуг з ремонту та обслуговування військової техніки радянського виробництва, яка перебуває на озброєнні збройних сил РП. Зокрема це стосується бойових кораблів і літаків;

      науково-дослідна робота по створенню нових зразків військової техніки та зброї;

      кооперації виробництва вертольотів, танків та іншої військової техніки і обладнання.

На підприємствах ВПК, де здійснюється конверсія, є сприятливі умови для кооперації виробництва побутової техніки, машин та обладнання для переробки сільськогосподарської продукції.

В галузі промисловості:

Здійснення зустрічних поставок української залізної руди в обмін на польське коксівне вугілля та доопрацювання питань співробітництва у спільному виході на ринки третіх країн.

Під час офіційного візиту Президента Польщі в Україну А.Кваснєвського 20.05.97р. було підписано Протокол намірів про співробітництво українських та польських підприємств у галузі металургії між Мінпромом України, ДУ «Укрметал» та польською фірмою СА «ІМПЕКСМЕТАЛ».

В галузі сільського господарства:

Співробітництво в агропромисловому комплексі доцільно розвивати у наступних сферах:

      створення СП по вирощуванню сільськогосподарської продукції (цукрового буряка, соняшника тощо) з використанням польських технологій;

      організація в Україні спільного виробництва машин і обладнання для механізації технологічних процесів в овочівництві, тваринництві тощо;

      здійснення підготовки кадрів, створення і забезпечення функціонування нових організацій державного інтервенціонізму в агропромисловому комплексі, діючих в ринкових умовах (регулювання аграрного ринку, приватизація державних сільськогосподарських підприємств, модернізація і реструктуризація сільського господарства, кредитування).

В галузі фармацевтичної промисловості.

Важливим для обох країн є співробітництво в галузі фармацевтичної промисловості.

Інвестиції, зокрема, могли б бути залучені для реалізації наступних конкретних проектів:

      виробництва вітамінів і мультивітамінів на основі концентрованих соків, фруктів, овочів з додатком вітамінів, мікроелементів, сорбентів в об'єднанні «Вітаміни» у м. Умань Черкаської області (80 млн.дол.США);

      виробництво на підприємствах бактеріальних препаратів, вакцин (70 млн.дол.США);

      виробництво серцево-судинних, знеболюючих засобів (17 млн.дол.США);

      виробництво нефузійних розчинів в AT «Галичфарм» у м.Львові (3 млн.дол.США).

У науково-технічній сфері:

Науково-технічне співробітництво між Україною та РП здійснюється в рамках Угоди між Урядом України та Урядом РП про співробітництво в сфері науки і технологій, укладеної в січні 1993 року.

В межах українсько-польської співпраці створено українсько-польську Комісію з питань співробітництва у сфері науки і технологій.

В Україні здійснюється збір пропозицій від українських наукових організацій щодо виконання науково-дослідних проектів за спільними пріоритетними напрямами науково-технічного розвитку.

У галузі забезпечення енергоносіями:

З точки зору політики економічної безпеки для України є важливим питання диверсифікації джерел отримання сировини, стратегічної для її економіки.

Є перспективи у здійсненні відповідних заходів щодо співробітництва з організаціями Польщі у таких напрямах:

      кооперація нафтопереробних підприємств по виробництву мастил та присадок до них;

      поставки паливно-мастильних матеріалів з польських НПЗ в західні райони України;

      обмін передовим досвідом в галузі нафтопереробки та торгівлі нафтопродуктами та створення СП.

Активізація співробітництва у цій галузі могла б внести значний вклад як у процес виходу України з енергетичної кризи, так і вирішення питання диверсифікації джерел енергозабезпечення.

Міжнародні організації, в т.ч. фінансові, з зацікавленістю спостерігають за першими кроками новоствореного об'єднання і готові надати допомогу в реалізації його проектів, особливо їх зацікавила програма «Чистий Буг», проект концепції та структури якої надіслано для розгляду в Європейську Комісію.

Як велика європейська держава Україна зацікавлена в участі у здійсненні взаємовигідних загальноєвропейських проектів. З цією метою необхідно налагоджувати нові нетрадиційні форми співробітництва. Однією з них є розбудова відносин «особливого партнерства» між Україною, Польщею та Німеччиною. Створення подібного «Трикутника» мало б стабілізуючий вплив на ситуацію на континенті. Розвиток особливого партнерства між трьома країнами відбувався б, очевидно, ще більш активно, якби Україна була визнана четвертим членом так званого «Веймарського трикутника» (Польща-Німеччина-Франція).

Участь і позиція України в Центральноєвропейській Ініціативі

Реалізуючи курс на входження до європейських структур і підключення до загальноєвропейського співробітництва, у 1992 році Україна розпочала роботу по розвитку зв'язків з ЦЄІ. Представники України підключились до співпраці в ряді робочих груп (з питань транспорту, інформації, статистики, міграції). Разом з іншими зацікавленими країнами, які не являються членами ЦЄІ (Білоруссю, Болгарією та Румунією), Україна взяла участь у зустрічі з міністрами закордонних справ держав ЦЄІ (листопад 1992 року, Грац, Австрія), а також в засіданні Контактного комітету, до якого входили національні координатори держав ЦЄІ (липень 1993 року).

15 червня 1993 року діючому Голові ЦЄЇ, міністру закордонних справ Угорщини Г.Єсенськи було передано офіційного листа МЗС, в якому від імені Уряду було заявлено про бажання України стати членом ЦЄІ.

6-7 жовтня 1995 року у Варшаві відбулося засідання глав урядів країн ЦЄІ. У засіданні взяли участь делегації десяти держав ЦЄЇ та п'яти асоційованих країн (наприкінці 1994 року до асоційованих країн було приєднано Албанію). Глава делегації України поінформував присутніх про позитивні зрушення в процесі інтеграції України до європейських регіональних структур, зокрема до Ради Європи, навів приклади динамізації торговельно-економічного співробітництва України з країнами-членами ЦЄІ. Результатом цілеспрямованих зусиль делегації України стало рішення глав урядів держав-членів ЦЄЇ уповноважити міністрів закордонних справ Ініціативи прийняти позитивне рішення щодо вступу до ЦЄІ України та інших асоційованих держав (Албанії, Болгарії, Білорусі, Румунії) на своїй черговій зустрічі у травні-червні 1996 року в Австрії.

31 травня - 1 червня 1996 р. у Відні відбулося чергове засідання міністрів закордонних справ держав-членів ЦЄІ, в якому взяла участь і делегація України. В ході цього засідання відбувся урочистий вступ України до складу ЦЄІ. В цілому, Центральноєвропейська Ініціатива в 1996 році значно розширила свої географічні кордони, що, безумовно, сприяло підвищенню її політичного та економічного авторитету в Європі.

На пропозицію МЗС Розпорядженням Президента України було створено і затверджено склад Міжвідомчої комісії з питань співробітництва України в рамках ЦЄІ. Координацію її роботи проводить МЗС України, Головою Комісії за посадою є заступник міністра закордонних справ України.

Протягом 1997 p. Україна, як повноправний член Ініціативи, продовжувала брати участь у погодженні та здійсненні програм та проектів ЦЄІ в усіх її робочих групах, що позитивно сприяло більш швидкій і ефективній реалізації національних інтересів України в багатосторонньому співробітництві держав регіону. Враховуючи особливу зацікавленість в розвитку транспортної інфраструктури, Україна також має намір підключитися до співпраці в рамках Мариборської угоди (Італія-Словенія-Угорщина), одним з основних завдань якої є реалізація проекту побудови транспортного коридору №5 Трієст – Любляна – Будапешт – Київ.

Міжвідомча комісія з питань співробітництва України в рамках ЦЄІ виступає за необхідність більш повного використання тих можливостей розвитку взаємовигідної економічної співпраці з державами Центральноєвропейського регіону, які надає членство України в ЦЄІ. Членами Комісії відзначається, що у співпраці ряду міністерств і відомств з цим об'єднанням досягнуто певного прогресу. В той же час, представниками міністерств та відомств було внесено на розгляд Комісії цілий ряд пропозицій щодо нових напрямків співпраці в рамках ЦЄІ. Згідно з рішенням Комісії, Комплексний план було оновлено та затверджено відповідним розпорядженням Кабінету Міністрів України (травень 1997 р.).

Україна також просуває в рамках ЦЄІ ініціативу щодо надання цьому об'єднанню статусу спостерігача при Генеральній асамблеї ООН. Метою цієї ініціативи є підвищення ролі ЦЄІ як ефективного механізму європейського співробітництва та об'єднання існуючих в рамках ООН та ЦЄІ можливостей з метою розв'язання актуальних проблем Центральноєвропейського регіону.

Отже, можна сказати, що Україна розглядає Центральноєвропейську Ініціативу (ЦЄІ) як важливий механізм інтеграції в європейський економічний і політичний простір, а також зміцнення стабільності в регіоні та добросусідських відносин між державами-членами об'єднання.

Вільні економічні зони

Важливим фактором стимулювання іноземного інвестування національної економіки є створення вільних економічних зон та запровадження спеціального режиму інвестиційної діяльності. Відомо, що на сьогодні світовий економічний простір нараховує понад тисячу вільних зон різних типів, в яких виробляється і через які проходить більше 15% світового товарообігу. В таких зонах встановлюється спеціальний митний податковий та інші режими економічної діяльності. Вільні економічні зони можуть бути опорною базою для становлення іноземних інвесторів.

У зарубіжній практиці “вільні економічні зони” є, як правило, невеликими територіальними анклавами з особливо сприятливим для діяльності іноземного капіталу, слабко пов’язаними з національним ринком і орієнтованими переважно на розвиток експорту.

Американські економісти М. Фразьє та Р. Рей розрізняють три основні стадії в еволюції вільних економічних зон: складські та транзитні зони; промислові вільні (експортно-виробничі) зони; комплексні зони вільного підприємництва (вільні порти, спеціальні економічні зони та зони обробки інформації). Такі зони з самого початку відрізнялись своєрідною комерційною “екстериторіальністю”: безмитним ввозом та вивозом (окрім товарів, призначених для споживання у тій самій країні), полегшеним користуванням різноманітними зручностями – для складування, пакування тощо.

Сучасна різноманітність вільних економічних зон виражається у багатстві термінів, якими ці зони позначаються. Вживана термінологія досить різноманітна: останнім часом використовується понад 20 термінів для позначення того, що відоме як експортні зони. Так, в літературі можна зустріти такі синоніми: митна зона, вільна митна зона, вільна митна експортно-орієнтована зона, експортна вільна зона, зовнішньоторговельна зона, вільна економічна зона, вільна виробнича зона, вільна торгова зона, промислова експортно-орієнтована зона, інвестиційна зона, зона спільних підприємств, макіладора, пільгова експортна зона, спеціальна економічна зона, безмитна торгова зона тощо. Це зумовлено тим, що будь-яка організаційна технологічна чи соціальна новація потребує появи нової номінації, а також тим, що кожна новація у міру свого розвитку та поширення набуває нових рис і невизначених відтінків.

Класичні моделі ВЕЗ, що використовуються за рубежем, задовольняють потреби цих країн лише частково. Вони концептуально потребують коригування та підпорядкування діяльності ВЕЗ рішенню не стільки зовнішньоекономічних, скільки загальногосподарських завдань цих країн.

Зберігаючи у доцільних межах експортну орієнтацію, ВЕЗ для країн із перехідною економікою водночас покликані:

      працювати на внутрішній ринок країни, сприяючи насиченню його передовою технологією та високоякісними товарами;

      служити для країни центром освоєння та поширення зарубіжного управлінського досвіду, полігоном для перевірки нових форм господарювання;

      функціонуючи в економіці країни не анклавно, а як її невід’ємна складова, передбачати сприятливий режим не тільки для іноземних інвесторів, але й для національних підприємств.

Вільні економічні зони можуть розташовуватися не тільки в прикордонних, але й глибинних районах країни, досягаючи значних територіальних розмірів.