Наслідки нелегальної міграції для України та світу

 

Національна академія внутрішніх справ

 

 

 

Реферат на тему:

«Наслідки нелегальної міграції для України  та світу»

 

 

 

 

 

                                                                                                                      Виконала:

                                                                                                                      курсант 408 н/г

                                                                                                                      рядовий міліції

                                                                                                                      Онуфрієва О.Л.

 

 

 

2012

Зміст

 

      Вступ

1. Наслідки української трудової міграції
2. Нелегальна імміграція України

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

У пошуках кращої долі люди різного  віку, включаючи й молодь, покидають  домівки, сім'ї, батьків, сподіваючись, що за кордоном вони вирішать свої матеріальні  проблеми. Але часто такі мандри повертаються розчаруванням, психічними травмами. Як наслідок, руйнуються сім'ї, діти, покинуті на дідусів і бабусь, часто погано вчаться, потрапляють  у погані компанії, випивають, або  вживають наркотики.

Здебільшого заробітчани слабо уявляють собі, які насправді умови праці їх чекають: люди зазвичай працюють нелегально, без жодних соціальних гарантій, належних побутових умов, отримують занижену платню. Нерідко вони, особливо жінки, потрапляють у рабство, стають жертвами пограбувань або ж учасниками злочинних груп. Це далеко не повний перелік загроз, яким піддають себе заробітчани.

Найстрашніші наслідки нелегальної  міграції - торгівля людьми через вербування, перевезення, продаж, експлуатацію з  метою вигоди.

Сьогодні діють консультаційні центри мігрантів, які надають інформацію про те, як захиститися від шахрайства з боку посередників у працевлаштуванні за кордоном і уникнути пастки, подбавши про свої права і безпеку, дізнатися про відкриття візи та багато інших важливих питань. Також діє безкоштовна Всеукраїнська "гаряча" лінія центру консультації мігрантів.

 

 

 

 

 

 

 

1. Наслідки української трудової міграції

Привертаю вашу увагу до такої тривожної  статистики: вражає участь українців у глобальних світових міграційних процесах – українські трудові мігранти становлять до 10 % від загальної чисельності (близько 80 млн.) мігрантів у світі.  Згідно з даними, оприлюдненими в ООН, число українських трудових мігрантів, які постійно перебувають за межами країни, становить вісім мільйонів осіб, а в сезонний пік їхня чисельність збільшується. За офіційними даними  українських компетентних органів, за останні 20 років з України виїхало шість із половиною мільйонів людей, частина яких перейшла в статус емігрантів. Понад шість із половиною мільйонів українців навчаються та працюють за межами Батьківщини, а Україна стала п’ятою державою в світі за кількістю тих, хто шукає кращого життя за кордоном (більше виїхало тільки з Мексики, Індії, Росії та Китаю). Різні методики підрахунків наводять різну чисельність новітньої української міграційної хвилі, та наближене до реальності загальне число нових мігрантів і старих емігрантів чи їхніх нащадків дає право стверджувати: частка українських трудових мігрантів та емігрантів, відносно до загальної чисельності українців (понад 60 млн.), найвища у світі. Нині до 45 % етнічних українців живе за межами України в статусі закордонних українців (близько 20 млн.) та громадян України (близько 8 млн.). Отже, українське етнічне єство роздвоєне на материкову й закордонну частини. Спорожнілу соціальну нішу на материку заповнюють іммігранти з ще менш розвинутих країн, які деформують соціокультурне середовище України. Цей показник особливо тривожний на тлі депопуляції українського народу – низької народжуваності й високої смертності. А фінансовий показник заробітчанства, яким прагматики намагаються виправдати це негативне соціальне явище, знецінюється на тлі неокупних моральних втрат: зруйновані сім’ї й покинуті напризволяще діти, відрив від рідних, від землі, культури, народу.

Четверта міграційно-емміграційна хвиля українців – це не тільки велика соціальна проблема: соціальна проблематика тут лише тло, на якому розгортається новітня демографічна, культурна, духовна трагедія української нації. Коли в ХХ столітті українці були нацією депортованих (колективізація, голодомори, репресії), то на початку ХХІ вже стали нацією мігрантів. Катастрофічні масштаби міграції засвідчують, що проти українців і далі ведеться міжнародна геноцидна політика з метою цілковитого заволодіння природними й людськими ресурсами найбагатшої центральноєвропейської країни.   

Найстрашніше, що міграція руйнує соціокультурне середовище будь-якої країни: втративши власну культуру, мігрант не творить і чужої. Мігрант подібний до блукаючого атома: він залишає своє середовище, свій етнічний світ і віддає життєву енергію чужому середовищу. Нібито шукаючи можливості реалізувати себе, людина спалює свою енергію в чужому світі намарно. Бо тільки в процесі питомого етнічного життя спалахи творчої енергії людини утворюють безперервний світловий потік національного культурного саморозвитку й його духовно-інтелектуального результату – ноосфери. За суттю своєю мігрант – споживач: він споживає ресурс чужого світу, а чужий світ споживає ресурс його особистої сили. Тому мігрант вимушений постійно шукати для споживання нові ресурси. Але в споживацтві людина не знаходить щастя, радості. Споживач-мігрант непричетний до творення національного культурного простору, суспільного ладу й гаразду. Тому першопричина міграції – світоглядна, яка породжує й соціально-економічні причини: люди віддають перевагу споживацтву перед творчою працею, потребам організму бути перед прагненням душі жити, гублять свої традиційні світоглядні орієнтири, втрачають зв’язок із світом питомої культури й суспільним середовищем. Покидаючи свою країну, мігранти звільняють соціальну нішу для чужинців і тим самим стають агентами розповсюдження глобальної міграції. Всі ці руйнівні для народів і їхніх культур чинники заангажовані експерти намагаються подати як наслідки глобальної міграції, яка неминуче змінює обличчя світу.

Українці в переважній більшості виїздять з України не з легкодумної спонуки пошуку кращого життя на чужині, а через неможливість реалізувати себе на Батьківщині й через життєву потребу забезпечити гідне життя своїм родинам. Передусім через руйнування національного господарства відбулась депрофесіоналізація в українському суспільстві, й люди кинулися в пошуках будь-якої роботи, аби вижити. Так українці опинилися в закордонних наймах, де виконують в основному непрофесійну роботу. Але своїм совісним, відповідальним ставленням до роботи українці вражають своїх господарів. Навіть будучи позбавленими виконувати свою природжену працю вдома, в рідному середовищі, вони роблять честь Україні й на чужині. Українці – чи не єдині люди на світі, яких не треба заставляти працювати, вони самі просять собі роботи.

За останні 20 років Україна набула статусу країни-донора. Україна інвестує живий людський капітал в економіку  майже всіх розвинутих країн світу  на шкоду собі. Масова трудова еміграція українців та відповідна за чисельністю імміграція чужинців становлять серйозну загрозу для національної безпеки Української держави. Тому весь комплекс міграційних проблем повинен стати предметом пильної уваги усіх рівнів державної влади.

Коли українські фахівці змушені  виконувати будь-яку роботу в закордонних  наймах, то в Україні їхню нішу займають низькопрофесійні найманці з країн третього світу, де ціна праці ще нижча. Українське чиновництво дуже не любить говорити про реальну чисельність українських мігрантів за кордоном та мігрантів-чужинців в Україні. Але доводиться оперувати мільйонами.

Маючи майже половину своїх громадян та вихідців з України за кордоном, держава до сьогоднішнього дня не розробила науково й геополітично обґрунтованої стратегії співпраці  з українцями за кордоном. Убезпечення  українського соціуму від подальшої  деструкції, необхідність залучення  людських ресурсів до будівництва Української  держави потребує розробки й послідовної  реалізації Національної стратегії  співпраці України з українцями за кордоном. Корпус стратегічних документів, законодавчих та державних актів  обов’язково має розглядати українських трудових мігрантів як специфічну складову частину українців за кордоном, робота з якою потребує відповідних підходів і методології.  

Українські громадяни, які вимушено опинилися за межами Батьківщини, сподіваються, що Українська держава нарешті візьметься системно розв’язувати життєві проблеми всього українського люду в Україні  й за її межами – аби українці не покидали на чужинців своєї материзни, а самі не шукали долі на чужині. Як земля наша повинна стати основним стратегічним ресурсом усього суспільства  й держави, так і турбота про  наших людей повинна стати  головним національним стратегічним пріоритетом  в Українській державі. Нині енергія  творчої праці 8 мільйонів потенційного середнього класу марнується на чужині, а Україна втрачає своє чергове  покоління. А сьогоднішні українські мігранти – це завтрашні емігранти, назавжди втрачена частка дорогоцінного людського ресурсу України. Але у зв’язку з цивілізаційною кризою в країнах Заходу з наступного року почнеться повернення українських мігрантів додому.

 

 

 

 

 

2. Нелегальна імміграція України

Надзвичайним феноменом періоду  глобалізації стає масштабна нелегальна міграція, активізація діяльності інтернаціональних  організованих кримінальних угрупувань, які забезпечують існування потужних каналів нелегальної міграції, контрабанду  людей.

Стихійність, масовість, не контрольованість процесів нелегальної міграції, зростання масштабів торгівлі людьми виявили фактичну неготовність та нездатність міжнародної спільноти ефективно протистояти цьому явищу та його найбільш негативним наслідкам. Досвід останніх років свідчить, що в існуючих масштабах це явище здатне стати потужним чинником дестабілізації внутрішньої ситуації, суттєвою загрозою національній безпеці багатьох країн і в тому числі України.

На сьогодні в силу специфіки свого географічного  розташування, геополітичного та геоекономічного становища Україна одночасно виступає як країна постачальник власних нелегальних емігрантів, країна транзиту нелегалів та об’єкт нелегальної імміграції іноземців, поширення контрабанди людей, торгівлі людьми. Через територію України проходить один з основних маршрутів незаконного переправлення людей у країни Західної та Центральної Європи з Азії через Росію, Молдову, Білорусь і далі через Україну, Польщу та Словаччину, та досить специфічний канал переправляння нелегалів із Африки, переважно через Росію й Україну до країн Східної та Західної Європи.

Характер  та основні форми нелегальної  міграції, з одного боку, та відсутність  ефективної системи державного управління та обліку міграційних процесів, з  іншого, фактично не дають змоги  достовірно оцінити кількісні  параметри  та масштаби нелегальної імміграції та транзиту нелегалів в Україні. Так, щорічний транзит нелегалів  через Україну лише приблизно  оцінюється в 500-600 тис. осіб. Хоча навіть приблизні підрахунки та експертні оцінки свідчать про те, що масштаби нелегальної міграції в Україні становлять пряму загрозу національній безпеці країни, створюють додаткове навантаження на державний бюджет, сприяють зростанню криміналізації, утворенню зон локалізації та контролю окремих національних злочинних груп, знижують асиміляційний потенціал корінного населення, сприяють загостренню соціальної та етнонаціональної напруги, тінізації економіки.

Серед зовнішніх  чинників, які визначають потребу  та мотивацію України здійснити  кардинальні перетворення у сфері  міграційної політики є необхідність виконувати свої  міжнародні зобов’язання по запобіганню нелегальній міграції, по виконанню угоди про реадмісію  з ЄС, формувати імідж держави, яка здатна контролювати власну територію  та забезпечувати власні національні  інтереси в міграційній сфері.

Відповідно  до звіту Генерального секретаря  ООН, Україна посідає четверте місце  у світі за кількістю іноземних  іммігрантів. Масштаби нелегальної  імміграції на порядок вищі, ніж  легальної.

Так, за експертними оцінками кількість  нелегалів в Україні зараз  нараховує сотні тисяч, враховуючи ще й тих, у кого прострочена віза. Більшість потенційних нелегалів  сьогодні в’їжджають в Україну легально – у приватних, туристичних справах, на навчання, транзитом, що ускладнює  процедуру обліку іноземних громадян, які незаконно перебувають на території країни по закінченню терміну  візи.

Недооцінка  масштабів та наслідків нелегальної  міграції, відсутність ефективних механізмів запобігання нелегальній міграції, зволікання з реформуванням структури  державного управління міграційними процесами  наносить шкоду міжнародному іміджу країни, призводить до прямих економічних  втрат та буде мати для України  незворотні демографічні та соціальні  наслідки в майбутньому. Виходячи з  вище сказаного, перед Україною сьогодні стоїть нагальне стратегічне завдання – створення сучасної та ефективної національної системи управління міграцією з метою забезпечення контрольованості даного явища з боку держави.

Серед основних чинників, які роблять Україну  привабливою для нелегалів:

-                   транзитне та близьке до країн  ЄС географічне положення, розвиненість  транспортної інфраструктури, існування  каналів контрабанди людей   через морські порти, залізницею, через неконтрольовані ділянки  кордону, слабка облаштованість  кордонів (у 2007 р. 64 % нелегалів затримувалися  за незаконне перетинання державного  кордону в Закарпатській області  – на кордоні зі Словаччиною,  у той час, як основна кількість  нелегалів (до 90 %) потрапляла в  Україну з території Російської  Федерації);

-                   недосконале законодавство та  недостатність адміністративних  засобів контролю перебування  іноземних громадян на території  країни, яке створює сприятливі  умови для юридичного забезпечення  легальних каналів в’їзду потенційних  нелегальних іммігрантів в Україну  ( потенційні нелегали як правило  в’їжджають в Україну на законних  підставах, з туристичними або  іншими візами, а після цього  самі або ж за допомогою  організованих мереж чи посередників  намагаються потрапити до країн  Західної Європи, чи залишитися  в Україні);

-                   неузгодженість дій різних відомств  та служб, міжвідомче розпорошення  фінансування, що знижує рівень  контролю за міграційною ситуацією  (на сьогодні міграційними проблемами  в Україні займаються декілька  відомств, зокрема, окремі підрозділи  у складі МВС, Державний комітет  України у справах національностей  та релігій, Міністерство юстиції,  Міністерство праці та соціальної  політики, Міністерство закордонних  справ та Державна прикордонна  служба);