Проблема безпеки в сучасному світі

1. Вступ.

Ми живемо в  світі, для якого характерні дуже швидкі зміни, до яких нам потрібно пристосовуватись. Ці зміни бувають  як позитивними, так і негативними. До останніх, зокрема, належать глобальні  проблеми, які потрібно вирішувати вже зараз, докладаючи зусилля всього людства. Тільки швидке реагування на сучасні виклики дасть змогу вижити цивілізації в тому розумінні, яке ми вкладаємо в це слово. Одним з найважливіших питань на сьогодні є проблема безпеки в світовій політиці. Людство завжди воювало, війни приносили як зміни і прогрес, так і розруху, смерть, голод. Проте після неймовірних конфліктів 20-го століття погляди на безпеку змінились. Безпека – досить широке поняття, тому я буду намагатись розглянути більшість його аспектів.

 

2. Проблема  світового тероризму.

Тероризм в  сучасному значенні – досить молода проблема. Перші терористичні акти мали місце наприкінці 19-го століття в Росії та Франції. Проте це був  так званий внутрішній тероризм. Після  війни терористичні акти стали загрозою для світу, тобто внутрішній тероризм переріс у міжнародний, особливо з появою ісламських фундаменталістів-радикалів.

Не можна  вважати боротьбу міжнародних миротворчих  сил проти тероризму ефективною наразі, тому що найпотужніші терористичні угрупування ХАМАС в Ізраїлі, Аль-Каїда в Іраку, Талібан в Афганістані ведуть активні бойові дії.

При Організації Об'єднаних  Націй з 1973 року діє спеціальний  комітет з тероризму, який працює, в основному, у трьох напрямках:

• вироблення та узгодження правових норм; підготовка міжнародних договорів і конвенцій;
• виявлення та вивчення причин, що породжують тероризм;
• розробка заходів боротьби з тероризмом.

Фактори, які впливатимуть на подальший розвиток тероризму у 21-му столітті:

1. Зброя стає все більш доступною. Ряд держав вже близько ста років створюють ядерну та бактеріальну зброю, яка поступово поширюється у світі. Те, що отримати її можна відносно легко, ні в кого не викликає сумнівів.

 

2. Сектантський фанатизм посилюється. Він проявляється як в ісламському фундаменталізмі, так і в діяльності невеликих терористичних груп, які борються за «ідеальний світ» терористичними методами.

 

3. На початку ХХ століття тероризм завжди був справою  груповою. В майбутньому терористами будуть окремі особи, або дуже невеликі групи однодумців. Їх важко виявити, необхідно чекати до тих пір, поки вони не здійснять велику помилку або не будуть розкриті випадково.

 

3. Збереження миру та недопущення війни в контексті сучасної світової політики.

У 20-тому столітті світ пережив дві світові війни, які за кількістю жертв серед мирного населення і військових, за завданими збитками і впливом на розвиток цивілізації в цілому не йдуть ні в яке порівняння з усіма попередніми конфліктами.

Після 2 світової війни світ швидко почав знову  розпадатись на два ворогуючі  табори, які могли розв’язати наступний глобальний конфлікт. Проте він ризикував стати останнім в історії людства. Рівень розвитку озброєнь (ядерна, термоядерна, воднева бомби, міжконтинентальні балістичні ракети, стратегічні бомбардувальники, хімічна та біологічна зброя) давав можливість знищити всю планету за декілька годин або зробити життя на ній неприйнятним. Наслідки ядерного бомбардування Хіросіми та Нагасакі в серпні 1945 року яскраво показало всю небезпеку використання такої зброї масового знищення. Тому людство шукало шляхи відвернення так званої «25-хвилинної війни» (саме стільки часу в середньому потрібно міжконтинентальній балістичній ракеті для перельоту з полігонів СРСР до Вашингтону чи Нью-Йорку і навпаки).

Тому постала  проблема ядерного роззброєння як однієї з найважливіших передумов збереження миру. Було підписано ряд договорів про скорочення наступальних стратегічних ракетних арсеналів та ракет малого і середнього радіусу дії:

 

• В 1963 році в Москві був підписаний договір про заборону випробувань ядерної зброї в трьох сферах: в атмосфері, в космічному просторі і під водою;
• Договір про нерозповсюдження ядерної зброї від 1 липня 1968 року

ДНЯЗ складається  з преамбули та одинадцяти статей. Хоча в ньому не згадується концепція  «основних принципів», проте Договір іноді інтерпретують як система трьох принципів, що мають прихований баланс:

 

1.Нерозповсюдження ядерної зброї

2.Роззброєння

3.Право на мирне використання ядерних технологій

 

Наразі учасниками Договору є майже всі незалежні держави  світу (189 країн). Не є учасниками Договору Ізраїль, Індія, Пакистан та Північна Корея (КНДР);

 

• Договір про ракетні сили малої та середньої дальності (англ. Intermediate Range Nuclear Forces) – це угода, укладена у 1987 році між СРСР (М.Горбачов) та США (Р.Рейган) у Вашингтоні. Він передбачав взаємне скорочення ракетних арсеналів та полігонів для ракет малого та середнього радіусу дії.
• Договір про скорочення і обмеження стратегічних наступальних озброєнь СРСР-США (СНО-1), (англ. Strategic Arms Reduction Treaty, START-1), був підписаний 31 липня 1991 р. в Москві в ході зустрічі на вищому рівні президентів СРСР і США Михайла Горбачова і Джорджа Буша і набув чинності 5 грудня 1994 р. Це перша подібна угода між СРСР і США. Мета договору - забезпечення паритету між стратегічними ядерними силами двох сторін на рівнях, які будуть приблизно на 30% нижче за рівні початкових розгорнених сил.

Договір встановлював рівні ліміти на кількість боєзарядів і засобів їх доставки, а також ліміти на вантажну вагу балістичних ракет.

Згідно з Угодою кожна  із сторін не може мати більш ніж:

А) 1600 засобів доставки ядерних боєзарядів /розгорнутих міжконтинентальних балістичних ракет (МБР), балістичних ракет (БР), підводних човнів і важких бомбардувальників/;

Б) 6000 боєголовок, з яких 4900 розгорнених на МБР або БР підводних човнів, 1540 розгорнених на 154 важких МБР для СРСР (США важких МБР не мають), 110 розгорнених на мобільних МБР.

• Після розпаду СРСР Договір СНО-1 застарів. 23 травня 1992 р. в Лісабоні Росія, Білорусь, Казахстан, Україна і США підписали так званий Лісабонський протокол до договору СНО-1, який набув чинності 5 грудня 1994 р. Протокол фіксує підключення Білорусі, Казахстану і України до договору по СНО і водночас вимагає приєднання їх до договору про нерозповсюдження ядерної зброї.
• Новий договір СНО-2 був підписаний 8 квітня 2010 року в Празі Президентами США і Росії Бараком Обамою та Дмитром Мєдвєдєвим. Договір укладений на паритетній основі. Нова угода зафіксує наступні граничні рівні для ядерних сил Росії і США: 1550 розгорнутих боєзарядів для кожної з сторін, що приблизно на третину нижче за граничний рівень для боєзарядів, передбачений в договорі 2002 р. про скорочення стратегічних наступальних потенціалів (ДСНП); 700 розгорнутих міжконтинентальних балістичних ракет (МБР), розгорнутих балістичних ракет підводних човнів (БРПЧ) і розгорнутих важких бомбардувальників, що більш ніж в два рази нижче відповідного рівня за СНО-1; 800 розгорнутих і нерозгорнутих пускових установок МБР, розгорнутих і нерозгорнутих пускових установок БРПЧ і розгорнутих і нерозгорнутих важких бомбардувальників.

Цей договір  засвідчує бажання лідерів провідних  ядерних країн «власним прикладом» показати необхідність роззброєння. Україна, яка у 1994 році підписала Будапештський  меморандум і відмовилась від 3 за потужністю ракетно-ядерного арсеналу в світі, зробила вагомий внесок у розвиток глобальної архітектури безпеки.

 

Також для контролю за ядерною безпекою у світі була створена спеціальна організація –  МАГАТЕ.

Статут Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ) ухвалили 26 жовтня 1956 року на міжнародній конференції, яку проводили в штаб-квартирі ООН. Агентство почало існувати у Відні з 29 липня 1957 року. 14 листопада 1957 року Генеральна Асамблея ухвалила угоду щодо відносин між МАГАТЕ і ООН.

Згідно з Статутом двома основними цілями діяльності МАГАТЕ є контроль за мирним використанням  атомної енергії і забезпечення того, що допомогу МАГАТЕ не буде використано  у військових цілях.

МАГАТЕ встановлює стандарти  ядерної безпеки і захисту довкілля, надає країнам-членам технічну допомогу, а також заохочує обмін науковою і технічною інформацією щодо ядерної енергії.

Однією з важливих функцій Агентства є забезпечення того, що ядерні матеріали і обладнання для атомних станцій не використовуватимуть для військових цілей. Система безпеки МАГАТЕ базується на суворому контролі за використанням ядерних матеріалів, які здійснюють на місцях інспектори МАГАТЕ.

 

4. Інформаційна безпека.

Зараз людство  переходить на якісно новий етап розвитку – до постіндустріального інформаційного суспільства. Найбільшу роль в ньому гратимуть інформація, авторське право, інтелектуальна чи творча власність. Засоби масової інформації перетворились на справжню «четверту владу». Якшо телевізійні чи друковані ЗМІ можуть піддаватись державному регулюванню, то Інтернет – всесвітня електронна мережа, не вдалось контролювати жодній державі світу. Саме про цей час сказано у вислові: «Хто володіє інформацією – той править світом». Я цілком погоджуюсь з цим твердженням, але хочу додати до нього одне слово – «достовірною». Тільки правдива інформація дозволяє людям реально орієнтуватись в навколишніх подіях та мати найбільшу вигоду для себе. Тому захист інформації є таким же, а може навіть і більш важливим завданням для сучасного людства, як боротьба з тероризмом чи скорочення ядерних арсеналів.

Інформаційна безпека — стан інформації, в якому забезпечується збереження визначених політикою безпеки властивостей інформації.

Інформаційна  безпека - стан захищеності життєво  важливих інтересів людини, суспільства  і держави, при якому запобігається  нанесення шкоди через: неповноту, невчасність та невірогідність інформації, що використовується; негативний інформаційний вплив; негативні наслідки застосування інформаційних технологій; несанкціоноване розповсюдження, використання і порушення цілісності, конфіденційності та доступності інформації.

Вирішення проблеми інформаційної безпеки має здійснюватися шляхом:

• створення повнофункціональної інформаційної інфраструктури держави та забезпечення захисту її критичних елементів;
• підвищення рівня координації діяльності державних органів щодо виявлення, оцінки і прогнозування загроз інформаційній безпеці, запобігання таким загрозам та забезпечення ліквідації їх наслідків, здійснення міжнародного співробітництва з цих питань;
• вдосконалення нормативно-правової бази щодо забезпечення інформаційної безпеки, зокрема захисту інформаційних ресурсів, протидії комп'ютерній злочинності, захисту персональних даних, а також правоохоронної діяльності в інформаційній сфері;
• розгортання та розвитку Національної системи конфіденційного зв'язку як сучасної захищеної транспортної основи, здатної інтегрувати територіально розподілені інформаційні системи, в яких обробляється конфіденційна інформація.

Основні принципи інформаційних відносин:

А) гарантованість права на інформацію;

Б) відкритість, доступність  інформації та свобода її обміну;

В) об’єктивність, вірогідність інформації;

Г) повнота і точність інформації;

Д) законність одержання, використання, поширення та зберігання інформації.

 

Звичайно, ці принципи не повністю можуть бути втілені на практиці, тому що існують такі поняття  як «державна таємниця» та «конфіденційна інформація». Тому ще одним основоположним принципом безпекової інформаційної політики повинен бути захист від розголошення таємниці та повага до приватності.

Наприклад, одним з  кроків до інформаційної безпеки  стало створення Всесвітньої організації інтелектуальної власності або ВОІВ (англ. World Intellectual Property Organization або WIPO, фр. Organisation mondiale de la propriété intellectuelle або OMPI).Вона є одним зі спеціалізованих агентств ООН, що було створена у 1967 році з метою заохотити творчу діяльність та забезпечити захист інтелектуальної власності в усьому світі.

На даний момент ВОІВ нараховує 184 члени та адмініструє 23 міжнародні угоди. Штаб-квартира цієї організації знаходиться у місті Женева, Швейцарія.

 

 

Висновок

Отже, питання  безпеки повинно бути вирішеним  на найвищому міжнародному рівні, проте  потрібно врахувати специфіку кожного  окремо взятого конфлікту. На мою  думку, безпеку у своїх країнах  повинні гарантувати національні  уряди, а на випадок міждержавного чи неконтрольованого громадянського конфлікту повинна втручатись міжнародна спільнота. Безпека є однією з умов виживання людства, тому всі зусилля, які будуть прикладені у цій сфері, не можна вважати марними.