Соціологія міжнародних відноси

Основна дилема полягає у виробленні компромісу між простотою опису, що є однією з передумов розуміння природи міжнародних відносин, і необхідністю врахування численних поведінкових (тобто, типу вхід – вихід) характеристик складної системи. Вирішення цієї дилеми шляхом застосування класичного системного підходу полягає у визначенні ієрархії системи. Таким чином, модель складної системи формується на основі сукупності моделей, кожна з яких описує поведінку системи з точки зору різних рівнів абстрагування.

У цьому випадку за ієрархію суб’єкти міжнародних відносин (держави) можна визначити як локальні, глокальні, субглокальні та глобальні. Такий підхід можна синхронізувати з підходом І. Луарда, який поділяв держави на мікро-держави, малі, середні, великі держави та наддержави. Проте застосування класифікації держав саме від локального до глобального дає можливість визначити, з одного боку, позиціювання вектора розвитку (внутрішній – зовнішній), виявити потенційний та фактичний рівень взаємодії з оточенням (локальний – глокальний, глобальний), ступінь взаємодії держави з оточенням (глокальний – глобальний).

Поряд з цим, застосування поняття глокальності та її ступеня (на практиці це визначають як “індекс глобалізації” держави) дозволяє за певними критеріями визначити потенціал держави у взаємодії в певних галузях. У зв’язку з цим простежується необхідність удосконалення статичного уявлення ієрархії за допомогою динамічної складової.

В цілому згадана класифікації держав та їх ієрархія породжені двома головними факторами, які ми вже відзначали: обмеженість ресурсів та внутрішні обставини для розвитку. Перше розуміємо як увесь комплекс ресурсів, необхідних для життєдіяльності суспільства і держави, а друге – це внутрішньополітичні умови розвитку держави, національний економічний розвиток, ситуація в суспільстві в цілому.

Що ж стосується засобів досягнення національних інтересів окремою державою, то вони базуються не тільки на усвідомленні головних внутрішніх потреб, але й на історичному досвіді, традиції тощо. У цьому зв’язку яскравими прикладами таких традиційних форм досягнення національних інтересів є дипломатія та військова сила.

В умовах глобалізації традиційні засоби міждержавної взаємодії у світлі їхнього застосування (стосовно військової сили – стримування, залякування, попередження) набувають складної багатовимірності. Протягом ХХ століття перегони озброєнь стали одним з найголовніших факторів, які визначали природу взаємодії між державами. (Приклади: неконтрольована мілітаризація Німеччини була однією з передумов обох Світових війн; розвиток та нагромадження стратегічних ядерних озброєнь наддержавами (США та СРСР) визначали характер та умови суперництва; продаж зброї державам-сателітам в умовах біполярності для ведення “локальних війн” призводив до радикального збільшення кількості збройних конфліктів між локальними суб’єктами).

Що стосується дипломатії, то цей практичний засіб взаємодії між державами в процесі історичного розвитку трансформувався на локальному, сублокальному, субглобальному та глобальному рівнях. В результаті, поряд з іншими, виник інститут багатосторонньої дипломатії, в межах якого вироблено нові методи дипломатичної взаємодії між державами.

Поряд з такими засобами важливу роль відігравав, та й тепер відіграє, інститут товарно-грошових відносин, який набув складних організаційних форм. У результаті приватні транснаціональні компанії в ХХ столітті стали активними чинниками міжнародних стосунків.

Усе це лише деякі риси зовнішніх змін природи міжнародних відносин. Логіка ж та закономірності їх розвитку лежать в глибинній сутності суспільно-політичних та політичних відносин в цілому. Це й світоглядні та ціннісні орієнтири політиків і народів (релігії, ідеології тощо), це і природні та географічні умови розвитку окремих суспільств.

Враховуючи зазначене, у дослідженні природи сучасної глобальної системи міжнародних відносин необхідно враховувати аспекти, які лежать у просторово-структурному вимірі системи (елементи системи, структура) та функціональному вимірі (середовище міжнародних відносин, стійкість їх системи та характер зв’язків між її елементами).

Поряд з іншими, одним з функціональних вимірів міжнародної системи є владні відносини. Це явище проявляється у досягненні державою своїх інтересів шляхом впливу на іншу державу дипломатичними, економічними, військовими та іншими засобами. Можливості для такого тиску лежать у площині різного рівня розвитку держав, їх політичного та військового потенціалу і взаємозалежності в економічній площині.

У цьому контексті дослідники міжнародних відносин виділяють такі типи владного контролю у міжнародному житті, як імперський, біполярний та баланс сил. Перший і другий – глобальний рівень контролю, останній – особлива форма глобального контролю, за якого важливу роль відіграють так звані “глокальні” держави, тобто держави, які впливають на середовище, але не на систему в цілому.

Поява владного контролю в міжнародних відносинах свідчить, що в історичному розвитку відносини між державами набули такого рівня інтенсивності, коли поведінка окремих суб’єктів втрачає самостійний характер і перебуває під впливом інших.

Враховуючи зазначене, узагальнення інформації про нинішній стан міжнародних відносин (політичні, військово-політичні та економічні відносини) і вироблення цілісного уявлення про їх природу потребує аналізу динаміки, принципів та закономірностей такої взаємодії у комплексі. Отже, виникає необхідність з’ясувати логіку динамічного розвитку системи міжнародних відносин в цілому.

Ця система в процесі історичного розвитку набувала рис складної динамічної системи. Принципово важливим тут є визначення системи міжнародних відносин як складної динамічної системи – як об’єкта або процесу, для якого однозначно визначено поняття стану, за допомогою якого описуються зміни початкового стану в часі. Одним з елементів аналізу природи такої складної динамічної системи (системи міжнародних відносин) є врахування головних аспектів процесу ускладнення політичної системи та політичного простору в цілому.

Література:

1. Современные международные отношения: Учебник / Д. В. Алгульян, Е. П. Бажанов, В. Г. Барановский и др.; Под ред. А. В. Торкунова. - М.: РОССПЭН, 1999. - 583 с.

2. Мировая политика и международные отношения в 1990-е годы: взгляды американских и французких исследователей/ Под ред. М.М. Лебедевой и П.А. Цыганкова. – М.:Московский общественный научный фонд, 2001. – С. 15.

3. Парсонс Т. Система координат действия и общая теория систем действия: культура, личность и место социальных систем//Американская социологическая мысль. – М., 1996. – С. 462 – 478.

4. Цыганков П. А. Международные отношения: Учеб. пособие / Ин-т “Открытое о-во”. - М.: Новая шк., 1996. - С. 133 – 317 с.

5. Месарович М., Мако Д., Тахакара И. Теория иерархических многоуровневых систем. - М.: Мир, 1973. – (342 с.) - С. 56.

6. Коппель О. А., Пархомчук О. С. Міжнародні системи. Світова політика. – К.: ФАДА, ЛТД, 2001. – (224 с.) - С. 9.

7. Цыганков П. А. Международные отношения: Учеб. пособие / Ин-т “Открытое о-во”. - М.: Новая шк., 1996. - (317 с.) - С. 139.