Становление внешнеполитической службы Украины

Делегацiя УРСР взяла  найактивнiшу участь у роботi ООН  вже в першi роки її iснування. Представники України виступали за змiцнення миру i розвиток мiжнародного спiвробiтництва. Українська делегацiя внесла чимало пропозицiй до Статуту, iнших документiв  ООН, серед них такi, що стосувалися  текстiв власне Статуту, тимчасових правил (правило 73) процедури Генеральної  Асамблеї ООН, проекту резолюцiї  про створення Комiсiї з розслiдування  становища, що склалося в Iндонезiї (11 лютого 1946 р.), щодо бiженцiв i переселенцiв, перемiщених  осiб, представництва неурядових органiзацiй  в Економiчнiй i Соцiальнiй Радi ООН, роботи Дунайської конференцiї тощо.

Україна з 1945 р. є  членом Мiжнародного Суду, в 1946 р. стала  членом Всесвiтньої органiзацiї охорони  здоров'я, Всесвiтнього поштового союзу (1947 р.), Всесвiтньої метеорологiчної органiзацiї (1948 р.), Мiжнародної органiзацiї  працi (1954 р.), ЮНЕСКО (1954 р.), Європейської Економiчної Комiсiї (1956 р.), МАГАТЕ (1957 р.).

Тричi (у 1948-1949 рр., 1984-1985 рр. та 2000-2001 рр.) Українська РСР обиралася  непостiйним членом Ради Безпеки ООН, чотири рази ставала членом Економiчної i Соцiальної Ради ООН, неодноразово - членом Адмiнiстративної Ради МОП, Ради керуючих Програми ООН з навколишнього  середовища, Ради керуючих МАГАТЕ, Комiтету боротьби з апартеїдом i з здiйснення  невiд'ємних прав палестинського народу.

Українська РСР, посiвши  вiдповiдне мiсце в багатьох мiжнародних  органiзацiях, проводила активну, наполегливу  полiтику по захисту прав людини, роззброєнню, збереженню миру. Так, лише у 50-i роки нею  було зроблено 22 пропозицiї, у 1960-1961 рр. - 18 пропозицiй, а з 1962 до 1970 р. - 202 пропозицiї, до документiв, що були предметом обговорення  у мiжнародних органiзацiях та на конференцiях. Не менше пропозицiй  внесено у 1971-1990 рр. Заслуговують згадки, зокрема, проголошення за iнiцiативами  України Мiжнародного року медичних дослiджень, боротьба з неписьменнiстю  у свiтi, допомога у пiдготовцi кадрiв  для прискорення iндустрiалiзацiї  країн, що розвиваються.

Серед проблем, що вирiшувались ООН за участю України до здобуття нею незалежностi, були проблеми роззброєння, зокрема, заборона хiмiчної зброї, незастосування сили, немiлiтаризацiї космосу, лiквiдацiї  залишкiв колонiалiзму, заборони найманства. На 45-й сесiї ГА ООН (1990 р.) 126 країн  прийняли резолюцiю про мiжнародне спiвробiтництво з подолання наслiдкiв  Чорнобильської аварiї.

Протягом 1945-1990 рр. участь УРСР, як i БРСР, в мiжнародних органiзацiях, в першу чергу ООН, здiйснювалась пiд керiвництвом з Москви. В той  же час працiвники української  зовнiшньополiтичної служби, будучи невiд'ємною  частиною радянської дипломатiї, виховувались, зокрема, i на кращих традицiях свiтової  дипломатiї. Пiдтвердженням високої  їх квалiфiкацiї є те, що представники України займали високi керiвнi посади в ООН та iнших мiжнародних органiзацiях. Так, наприклад, Д.З. Мануїльський обирався Головою Ради Безпеки ООН у 1948-1949 рр., П.О. Недбайло - першим вiце-президентом 21-ї сесiї Комiсiї ООН з прав людини в 1965 р., Г.П. Шевель - вiце-президентом  ГА ООН в 1970 р., В.Н.Мартиненко - вiце-президентом  Комiтету з соцiальних питань ЕКОСОР в 1977 р. та вiце-президентом 36-ї сесiї  ГА ООН в 1981 р., В.О.Кравець - головуючим в РБ ООН в 1984 р., Г.Й.Удовенко - головуючим в РБ ООН в 1985 р., Ю.М.Кочубей - заступником  Генерального директора ЮНЕСКО в 1987-1992 рр. Багато українських дипломатiв  працювало на рiзних посадах в  Секретарiатi ООН, робочих органах iнших мiжнародних органiзацiй.

Мiнiстерство закордонних  справ УРСР очолювали:

Олександр КОРНIЙЧУК Мiнiстр закордонних справ (лютий - липень 1944 року). Дмитро МАНУЇЛЬСЬКИЙ Мiнiстр закордонних справ (1944 - 1952 роки). Анатолiй БАРАНОВСЬКИЙ Мiнiстр закордонних справ (10 червня 1952 року - 17 червня 1953 року). Лука ПАЛАМАРЧУК Мiнiстр закордонних справ (11 травня 1954 року - 13 серпня 1965 року). Дмитро БIЛОКОЛОС Мiнiстр закордонних справ (16 березня 1966 року - 11 червня 1970 року). Георгiй ШЕВЕЛЬ Мiнiстр закордонних справ (10 серпня 1970 року - 18 листопада 1980 року). Володимир МАРТИНЕНКО Мiнiстр закордонних справ (18 листопада 1980 року - 28 грудня 1984 року). Володимир КРАВЕЦЬ Мiнiстр закордонних справ (29 грудня 1984 року - 27 липня 1990 року).

Новий етап у розвитку вiтчизняного зовнiшньополiтичного  вiдомства розпочався з 16 липня 1990 року, коли Верховна Рада УРСР прийняла Декларацiю  про державний суверенiтет України.

У Декларацiї зазначалося, що України "як суб'єкт мiжнародного права здiйснює безпосереднi зносини  з iншими державами, укладає з  ними договори, обмiнюється дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами, бере участь у дiяльностi мiжнародних  органiзацiй .".

Україна "виступає рiвноправним учасником мiжнародного спiлкування, активно сприяє змiцненню загального миру i мiжнародної безпеки, безпосередньо бере участь у загальноєвропейському  процесi та європейських структурах".

Пiсля прийняття iсторичного Акту про незалежнiсть України 24 серпня 1991 року перед вiтчизняним  Мiнiстерством закордонних справ  постали новi вiдповiдальнi завдання, якi вимагали нових професiйних пiдходiв, реформування структури МЗС, формування вiдповiдної законодавчої бази.

Як зазначається в "Основних напрямах зовнiшньої  полiтики України", ухвалених 2 липня 1993 року, з огляду на своє геополiтичне  становище, iсторичний досвiд, культурнi традицiї, багатi природнi ресурси, потужний економiчний, науково-технiчний та iнтелектуальний потенцiал, Україна може i повинна  стати впливовою свiтовою державою, здатною виконувати значну роль в  забезпеченнi полiтико-економiчної стабiльностi в Європi.

Неодмiнною умовою успiшної реалiзацiї Україною своїх можливостей  є її активне i повномасштабне входження  до свiтового спiвтовариства. Долаючи  кризовi явища в суспiльствi i торуючи  свiй шлях у свiт, Україна спирається на свої фундаментальнi загальнонацiональнi iнтереси, вiдповiдно до яких визначаються засади, напрями, прiоритети та функцiї  її зовнiшньої полiтики".

Реалiзуючи поставленнi завдання, за неповнi дев'ять рокiв  незалежностi Україна здобула статус авторитетного, передбачуваного, послiдовного i активного учасника мiжнародних  вiдносин.

На сьогоднi Україна - це непостiйний член Ради Безпеки ООН, учасник понад 100 мiжнародних органiзацiй, iнiцiатор неформального об'єднання  держав ГУУАМ, до якого, крiм нашої  держави, належать Грузiя. Узбекистан, Азербайджан, Молдова, один з iнiцiаторiв  Органiзацiї Чорноморського економiчного  спiвробiтництва, котрибутор безпеки  в Пiвденно-Схiднiй Європi, Приднiстров'ї, на Кавказi. Україна, визнана стратегiчним та особливим партнером ЄС та НАТО, бере активну участь в iнтеграцiйних процесах у Європi, на Балто-Чорноморському просторi.

Україна встановила дипломатичнi вiдносини з 166 державами  свiту, має розгалужену сiтку дипломатичних  та консульських установ (80 у 60 державах), уклала i виконує понад двi тисячi мiжнародно-правових документiв.

Зовнiшньополiтична  дiяльнiсть України  регулюється багатьма засадничими нацiональними  нормативно-правовими  документами, серед  яких насамперед:

§ Конституцiя України  вiд 28 червня 1996 року;

§ Основнi напрями  зовнiшньої полiтики України вiд 2 липня 1993 року;

§ Концепцiя (основи державної полiтики) нацiональної безпеки  України вiд 16 сiчня 1997 року;

§ Воєнна доктрина України  вiд 19 жовтня 1993 року;

§ Закон України "Про  мiжнароднi договори України" вiд 22 грудня 1993 року;

§ Закон України "Про  правонаступництво України" вiд 12 вересня 1991 року;

§ Закон України "Про  участь України в мiжнародних  миротворчих операцiях" вiд 23 квiтня 1999 року;

§ Указ Президента України "Про Положення про Мiнiстерство закордонних справ України" вiд 3 квiтня 1999 року;

§ Указ Президента N 841/96 "Про заходи щодо вдосконалення  координацiї дiяльностi органiв виконавчої влади у сферi зовнiшнiх зносин" вiд 18 вересня 1996 року;

§ Указ Президента України "Про Положення про дипломатичну службу в Українi" вiд 16 липня 1993 року;

§ Указ Президента України "Про Консульський Статут України" вiд 2 квiтня 1994 року;

§ Розпорядження  Президента України "Про Положення  про дипломатичне представництво України  за кордоном" вiд 22 жовтня 1992 року.

Згiдно зi статтею 106 Конституцiї України керiвництво  зовнiшньополiтичною дiяльнiстю держави  здiйснює Президент України, який представляє країну в мiжнародних  вiдносинах, веде переговори та укладає  мiжнароднi договори України, приймає  рiшення про визнання iноземних держав, призначає та звiльняє глав дипломатичних  представництв України в iнших державах i при мiжнародних органiзацiях, приймає  вiрчi грамоти дипломатичних представникiв iноземних держав.

Згiдно з Указом Президента України "Про Положення  про Мiнiстерство закордонних справ  України" вiд 3 квiтня 1999 року, центральним  органом виконавчої влади України, який забезпечує вiдповiдно до наданих  йому повноважень проведення зовнiшньої  полiтики держави i координацiю дiяльностi у сферi зовнiшнiх зносин, є Мiнiстерство закордонних справ України.

Згiдно з Указом, основними завданнями МЗС України  є: "участь у забезпеченнi нацiональних iнтересiв i безпеки України шляхом пiдтримання мирного i взаємовигiдного  спiвробiтництва з членами мiжнародного спiвтовариства, сприяння забезпеченню стабiльностi мiжнародного становища  України, пiднесенню її мiжнародного авторитету, поширенню у свiтi образу України  як надiйного i передбачуваного партнера; створення сприятливих зовнiшнiх  умов для змiцнення незалежностi, державного суверенiтету, економiчної самостiйностi та збереження територiальної цiлiсностi України; забезпечення вiдповiдно до наданих повноважень цiлiсностi та узгодженостi зовнiшньополiтичного  курсу України; захист прав та iнтересiв  громадян i юридичних осiб України  за кордоном; сприяння розвитковi зв'язкiв iз зарубiжними українськими громадами  та надання цим громадам пiдтримки i захисту вiдповiдно до норм мiжнародного права та чинного законодавства  України".

Пiсля прийняття  Декларацiї про державний суверенiтет i за роки незалежностi Мiнiстерство закордонних  справ України очолювали:

Анатолiй  Зленко Мiнiстр закордонних справ України (27 липня 1990 року - 25 серпня 1994 року) Геннадiй Удовенко Мiнiстр закордонних справ України (25 серпня 1994 року -17 квiтня 1998 року) Борис Тарасюк Мiнiстр закордонних справ України (17 квiтня 1998 року - 29 вересня 2000 року)

З 2 жовтня 2000 року Мiнiстерство закордонних справ України очолює Анатолій Зеленко

На сьогоднi дiяльнiсть  Мiнiстерства закордонних справ України  значно розширена i реформована, Про  це, зокрема, свiдчить той факт, що нинi загальна кiлькiсть працiвникiв  системи МЗС становить понад 1800 осiб, що у 18 разiв бiльше, нiж у 1990 роцi.

Важлива увага в  МЗС надається пiдготовцi нових  поколiнь українських дипломатiв. Прикметним є те, що у Центральному апаратi МЗС  України працює близько 60% працiвникiв  вiком до 30 рокiв, у закордонних  установах - до 40%. Значною мiрою розширене  регiональне представництво серед  працюючих в МЗС.

Серед ключових вищих  учбових закладiв для дипломатичної  служби вагому роль вiдiграють Дипломатична Академiя при МЗС України, Iнститут  мiжнародних вiдносин Київського Нацiонального  унiверситету iм. Т.Шевченка, Львiвський Нацiональний унiверситет iм. I.Франка, Нацiональна  юридична академiя iм. Ярослава Мудрого, Iнститут сходознавства i мiжнародних  вiдносин "Харкiвський колегiум".

Iсторiя новiтнього  українського зовнiшньополiтичного  вiдомства - це невiд'ємна частина  доленосних державотворчих процесiв,  що вiдбувалися в Українi впродовж  ХХ столiття. 

Попри складнiсть  та неоднозначнiсть подiй, якi пережила вiтчизняна дипломатична служба за пройдене столiття, нинi ця iсторична спадщина стоїть в основi сучасної активної i послiдовної зовнiшньої полiтики України та дiяльностi українських дипломатiв, чий патрiотизм i професiоналiзм дозволив їм обрати за гасло слова: "Честь i Вiтчизна