Сутність та класифікація політик Європейського Союзу

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Київський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат з предмета Європейська інтеграція на тему: «Сутність та класифікація політик Європейського Союзу»

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                             Виконала:

                                                                                                                           Студентка 4 курсу

                                                                                                             

                                                                                                                      

                                                                                                         

 

                                                                                                                Перевірила:

                                                                                                                    Ніконюк К.О.

 

 

 

 

 

Київ  – 2012

Зміст

Вступ

1. Особливості соціальної політики в ЄС
2. Особливості регіональної політики в ЄС
3. Особливості екологічної політики в ЄС
4. Особливості економічної політики в ЄС

Висновок

Список  використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Європейський  Союз  (The European Union)  - інтеграційне об’єднання 27-ми країн на основі спільних людських і демократичних цінностей, яке має на меті досягнення стабільності, миру та процвітання. ЄС є унікальним міжнародним утворенням, адже його держави-члени заснували спільні інституції та делегували їм певну частку свого суверенітету для того, щоб можна було демократично, на загальноєвропейському рівні ухвалювати рішення з конкретних питань, які становлять загальний інтерес. Членами Євросоюзу на сьогодні є: Австрія, Бельгія, Болгарія, Велика Британія, Греція, Данія, Естонія, Ірландія, Іспанія, Італія, Кіпр, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехія, Швеція. Країнами-кандидатами наразі визнані Македонія, Туреччина й Хорватія.

Організаційна структура ЄС побудована за принципом  розподілу законодавчої, виконавчої та судової функцій. До основних органів  ЄС належать:

 •  Європейська комісія;

 •  Європейський парламент;

 •  Рада міністрів ЄС;

 •  Європейська Рада;

 •  Інші інституції ЄС:

- Суд  європейських співтовариств;

- Суд  аудиторів;

- Європейський  омбудсман;

- Статистичний  офіс Європейських співтовариств  (Євростат);

- Економіко-соціальний  комітет (EcoSos);

- Комітет  регіонів;

- Європейський  інвестиційний банк;

 - Європейський центральний банк тощо.

Соціальна політика

Соціальна політика Європейського Союзу має  на меті сприяння зайнятості, поліпшення життя та праці трудівників країн-членів. Вона спрямована на забезпечення соціального захисту населення, встановлення партнерських відносин між управлінцями й працівниками, боротьбу з безпідставними звільненнями робітників.

Серед цілей  соціальної політики одне з чільних  місць посідає поліпшення умов праці, захист здоров’я та безпека працівників. Ставиться завдання забезпечити рівність чоловіків і жінок щодо можливостей на ринку праці та ставлення до них на роботі. Передбачається захист робітників по закінченні строку дії їхнього контракту.

Європейська комісія координує співпрацю  держав-членів у таких напрямах:

• зайнятість;

• трудове законодавство та умови праці;

• соціальний захист;

• запобігання  нещасним випадкам під час роботи та професійним хворобам;

• гігієна  праці;

• права  на асоціації та колективні договори між управлінцями та працівниками.

• заходи щодо цих напрямків Комісія узгоджує з економічним і соціальним комітетом (ЕКОСОК).

Для сприяння ефективному вирішенню соціальних проблем утворено Європейський соціальний фонд — ЄСФ (European Social Fund — ESF). Фонд фінансує заходи щодо працевлаштування робітників, підвищення їхнього професійного рівня, полегшення їхньої адаптації до змін у системах виробництва. Фондом управляє Комісія.

ЄСФ був  заснований у 1960 р. Його мета — підвищення рівня кваліфікації та навичок трудових ресурсів як засобів попередження втрат  робочих місць внаслідок структурних  змін в економіці. Спочатку його кошти  використовувалися для фінансування заходів, пов’язаних з переселенням мігрантів та їх адаптацією на новому місці. Починаючи з 80-х років, найбільша частка фінансових коштів витрачається на допомогу молоді в її пошуках роботи та отриманні кваліфікації.

Європейський  соціальний фонд є основним фінансовим інструментом, за допомогою якого ЄС реалізує політику розвитку зайнятості. Розроблено Європейську стратегію зайнятості (ЄСЗ). На реалізацію ЄСЗ на 2001—2006 рр. було профінансовано 40 млрд. євро; понад 60% цих коштів спрямовано на забезпечення умов відтворення робочої сили.

Кожна країна—член  ЄС розробляє щорічний національний план дій у сфері зайнятості. Європейська  комісія та Європейська рада спільно  перевіряють плани кожної країни і представляють на розгляд Ради ЄС загальний звіт про зайнятість у Європейському Союзі.

Основною  метою Європейської стратегії зайнятості є розроблення нових механізмів реалізації державної політики щодо зменшення безробіття та створення нових робочих місць. Стратегія виокремлює чотири основних напрями діяльності у сфері зайнятості:

• забезпечення процесу відтворення робочої сили;

• розвиток підприємництва;

• адаптація  трудових ресурсів до нових умов, пов’язаних з процесами глобалізації, швидкими технологічними змінами у виробничому процесі;

• забезпечення рівних умов зайнятості (в тому числі забезпечення рівності жінок з чоловіками).

Складовою частиною соціальної політики ЄС є  розвиток якості освіти. ЄС націлює  держави-члени на тісну співпрацю в цьому напрямі. Поширюється реформування системи вищої освіти в рамках Болонського процесу. Особливого значення надається розвиткові молодіжних обмінів між країнами. Доцільним вважається розвиток заочного навчання.

Важливим  елементом соціальної політики є професійна підготовка. Вона розцінюється як ефективний засіб адаптації до змін у виробництві, а також як засіб полегшення інтеграції у ринок праці. Стимулюється співпраця між освітніми та професійними установами і фірмами.

Однією  з важливих соціальних цілей є  розквіт культур держав-членів. Політика ЄС полягає в тому, щоб, поважаючи  національну та регіональну різноманітність, в той же час віддавати пріоритет спільній культурній спадщині. Основними напрямами політики в галузі культури є: поширення знань про культуру та історію європейських народів; забезпечення та охорона культурного надбання європейського значення; некомерційні культурні обміни; розвиток художньої та літературної творчості.

Соціальна політика включає заходи щодо охорони  здоров’я. Дії ЄС спрямовані на поліпшення системи громадської охорони здоров’я. Спеціальна увага приділяється боротьбі з вживанням наркотиків.

Значним соціальним і політичним надбанням стало впровадження єдиного європейського громадянства; житель кожної країни-члена є водночас і громадянином ЄС. Це ще більше полегшує адаптацію мігрантів усередині ЄС, сприяє мобільності робочої сили.

У цілому соціальна політика ЄС виявилася  ефективною. Проте не всі проблеми ще вирішено. Хоча рівень соціальної забезпеченості в усіх країнах-членах зріс, розбіжності  між окремими країнами все ще відчутні. Так за даними статистичної служби ЄС «Євростат», у середньому в 27 країнах Європейського Союзу виділяється по 6350 євро на душу населення на рік на соціальний захист населення. Так, у Люксембурзі, країні з найвищою соціальною захищеністю, витрати на душу населення становлять майже 13,5 тис. євро за рік, тоді як у Болгарії й Румунії — всього по 1200 євро. Щоб досягти більш гармонійного розвитку держав у межах ЄС, Рада утворила спеціальний Фонд згуртування, який фінансує реалізацію деяких соціальних проектів, зокрема у сфері охорони навколишнього середовища.

 

Регіональна політика в ЄС

Економічні  успіхи ЄС у перші роки створення  цього об'єднання сприяли формуванню хибної думки про те, що поглиблення  інтеграції однозначно зменшує міжрегіональні диспропорції та підвищує рівень конкурентоспроможності кожного регіону. Проте з приєднанням  Великої Британії до ЄС, а пізніше - Греції, Іспанії та Португалії, стало  очевидним, що інтеграція не забезпечує остаточного розв'язання регіональних проблем. Тому активна регіональна  політика ЄС спрямовувалася на послаблення  соціально-економічних диспропорцій між регіонами, зниження рівня відсталості  регіонів з несприятливими умовами  розвитку. Серед основних інструментів регіональної політики значну увагу  приділяли інтеграції прикордонних регіонів через двостороннє міжнародне співробітництво та створенню єврорегіонів, які забезпечували транскордонне співробітництво.

На цьому  етапі євроінтеграції зовнішнє та міжрегіональне (транскордонне) співробітництво здійснювалося  за підтримки спеціальних програм  ЄС.

Внаслідок об'єднання Німеччини, розпаду СРСР, війни в Югославії відбулося  приєднання до ЄС нових постсоціалістичних і пострадянських країн, що суттєво  поглибило регіональні диспропорції. Так, у 2004 році обсяг регіонального  ВВП на одного мешканця Люксембурга  складав 253 % від середнього значення по ЄС-27 і у вісім разів перевищував  регіон Sud-Vest Oltenia (Румунія), де цей показник дорівнював лише 28,9 %. Це зумовило необхідність нових підходів до розробки і реалізації регіональної політики в Європі.

Європейська комісія розробила новий документ із питань сусідства, який передбачав удосконалення механізму залучення  регіонів до міжнародної співпраці. Упродовж 2004-2006 pp. відбулося запровадження  Програм сусідства, які охоплювали зовнішні кордони розширеного Союзу. Основні зміни з регулювання  міжрегіонального співробітництва  згідно з Програмами сусідства стосувалися: узгодження фінансування спільних проектів у країнах-учасницях ЄС та сусідніх країнах; запровадження єдиного  процесу планування, відбору та реалізації проектів; гармонізації процедур моніторингу, звітності та оцінки ефективності реалізації проектів.

Реалізація  політики з підтримки економічного зростання в регіонах протягом 2007-2013 років передбачає три напрями: конвергенція регіонів, регіональна конкурентоспроможність і працевлаштування, Європейське  територіальне співробітництво. У  сучасних умовах зростає актуальність Європейської територіальної співпраці, яка фінансується Європейським фондом регіонального розвитку (ЄФРР) для  підтримки програм транскордонного, наднаціонального і міжрегіонального співробітництва. На здійснення завдань у межах цього напряму впродовж 2007-2013 років передбачено використати 8,7 млрд. євро або 2,5 % загального бюджету політики співтовариства.

Слід  зазначити, що поряд із зазначеними  програмами на період 2007-2013 років реалізація Європейської територіальної співпраці  передбачає інструменти регіонального  розвитку для країн-кандидатів і  потенційних кандидатів на вступ  до ЄС та третіх країн. Перший з них - "Інструмент допомоги для країн-кандидатів на вступ в ЄС", спрямований  на підтримку адміністративних, суспільних і економічних реформ, розвиток регіональної і транскордонної співпраці країн. Другий - "Європейський інструмент сусідства  і партнерства", призначений для  підтримки співпраці та економічної  інтеграції між ЄС та країнами-партнерами, серед яких Азербайджан, Вірменія, Білорусія, Молдова, Росія, Україна.

Характерною рисою нової політики ЄС щодо міжрегіональної  співпраці є участь у міжнародному співробітництві не лише суб'єктів  транскордонних регіонів, тобто активізація  співпраці між суб'єктами територій  різних країн, які не мають спільної ділянки кордону з ЄС.

Найновішою  ініціативою, що свідчить про підтримку  Європейською комісією міжрегіональної  співпраці, є Програма "Регіони  для економічних змін", метою  якої є обмін досвідом між регіонами. Для успішної реалізації проектів міжрегіональної співпраці важливим є передача відповідних повноважень від центральних органів влади місцевим органам самоврядування, які мають можливість надавати не лише організаційну, але й фінансову підтримку учасникам проекту.

Можна виокремити такі основні характеристики державної  політики у сфері міжрегіональної  співпраці країн ЄС на сучасному  етапі європейської інтеграції. Перш за все - це ґрунтовне інституційне забезпечення міжрегіональної співпраці та його постійне вдосконалення, про що свідчить заміна програми INTERREG III новими програмами Європейської територіальної співпраці, які передбачають фінансову підтримку міжрегіонального співробітництва в межах кордонів ЄС та з регіонами сусідніх країн, що не мають перспективи членства в ЄС.

Суттєву увагу приділяють активізації саме внутрішньої міжрегіональної співпраці  регіонів країн ЄС, яка має поступово  замінити конкуренцію між регіонами, тобто обмін досвідом і здобутками у підвищенні рівня соціально-економічного розвитку між регіонами розглядається  як основа підвищення рівня їх інтегральної конкурентоспроможності.

Важливу роль у реалізації регіональної політики ЄС на сучасному етапі відіграють органи місцевого самоврядування, які  впроваджують програми регіонального  розвитку, беруть участь у розробці й реалізації механізмів координації  регіональних програм, створюють локальні партнерства. Розробка нових регіональних програм ЄС та необхідність їх координації  створюють передумови для розвитку міжрегіональної співпраці на засадах  партнерства регіонів.