Світова валютна система

 

 

 

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни: «Міжнародна економіка»

 

на тему: «Світова валютна система»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2012

ЗМІСТ

 

ВСТУП 3

1. ПОНЯТТЯ СВІТОВОЇ ВАЛЮТНОЇ СИСТЕМИ ТА ЇЇ ОСНОВНІ ЕЛЕМЕНТИ 4

2. ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ СВІТОВОЇ ВАЛЮТНОЇ СИСТЕМИ 5

3. ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ВАЛЮТНОЇ СИСТЕМИ 12

ВИСНОВКИ 15

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 16

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Міжнародні валютні  відносини – сукупність валютно-грошових і розрахунково-кредитних зв’язків у світогосподарській  сфері, які виникають  у процесі взаємного обміну  результатами  діяльності національних   господарств.

Найважливішим елементом  міжнародних валютних відносин виступає:

Валютна система  – Форма організації міжнародних грошових відносин; сукупність правил та механізмів, що забезпечують співвідношення між валютами.

Національна валютна  система – це форма організації валютних відносин країни, за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютні кошти держави.

Міжнародна (регіональна) валютна система – це договірно-правова форма організації валютних відносин між групою країн. Прикладом такої системи є створена.

Валютна система  країн ЄС – це специфічна організаційно-економічна форма відносин країн ЄЕС у валютній сфері, спрямована на стимулювання інтеграційних процесів, зменшення амплітуди коливання курсів національних валют та їх взаємну ув’язку.

Світова валютна система – це форма організації міжнародних валютних (грошових) відносин, що історично склалася і закріплена міждержавною домовленістю. Це сукупність способів, інструментів, міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється взаємний платіжно–розрахунковий оборот у рамках світового господарства

 

 

 

 

 

1. ПОНЯТТЯ СВІТОВОЇ ВАЛЮТНОЇ СИСТЕМИ ТА ЇЇ ОСНОВНІ ЕЛЕМЕНТИ.

Світова валютна система (СВС) - це валютно - фінансовий механізм зовнішньоекономічних зв'язків і форма організації міжнародних валютних відносин, закріплена міждержавними угодами. Світова валютна система — це спільно розроблена державами та закріплена міжнародними угодами форма реалізації валютних відносин.

СВС базується  на функції світових грошей. Вони служать світовим платіжним коштом, світовим купівельним коштом і матеріальним втіленням суспільного багатства.

У ролі світових грошей у різні періоди часу виступали:

1) золото;

2) найбільш сильна  і стійка валюта окремих країн. У 19 столітті і до 1-ї світової війни - це англійський фунт стерлінгів. Після 2-ї світової війни - долар США.

3) використовуються  спеціальні права запозичення (з 70 -х років) шляхом порівняння середньозваженого курсу однієї валюти до визначеного набору інших валют. З 1січня 1981р. по 1996 р. валютний кошик включав 5 валют:

40% - долар США;

21% - марка ФРН; 

17% - японська  йєна;

11% - англійський фунт стерлінгів;

11% - французький  франк.

4) ЕКЮ - грошова  одиниця країн Європейського союзу.

Складовими світової валютної системи є:

    •  форми міжнародних засобів платежу (золото, національні валюти, міжнародні валютні одиниці — СДР, ЕКЮ, євро);

    •  уніфікований режим валютних паритетів та курсів;

    •  мови взаємної конвертованості  валют;

    •  уніфікація правил міжнародних  розрахунків;

    •  режим валютних ринків та ринків золота;

    •  міжнародні валютно-фінансові організації;

    •  міжнародне регулювання валютних обмежень.

 

2. ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ СВІТОВОЇ ВАЛЮТНОЇ СИСТЕМИ

Як результат  еволюції світового господарства та інтернаціоналізації господарських зв'язків на базі національних валютних систем формуються механізми міждержавного регулювання валютних відносин — світова та міжнародні (регіональні) валютні системи.

Світова валютна система у своєму розвитку пройшла етапи, які обумовлені ступенем розвитку світового ринку, міжнародними зв'язками, типами національних грошових систем.

Перша світова валютна система - система, заснована на золотому стандарті.

Вона сформувалася стихійно наприкінці XIX—на початку XX ст. як сукупність національних валютних систем. Не існувало ніяких міжнародних  норм, що регулювали валютні відносини, бо в цьому не було потреби. Платіжний  оборот обслуговувався переважно золотом. Основу валютних курсів у цей період становив валютний золотий паритет. Обмін національної валюти на іноземну не обмежувався, існував вільний вивіз та ввіз золота з країни в країну, що сприяло стабільності валютних курсів. Відхилення валютних курсів від валютних паритетів обмежувалося вартістю витрат на пересилання золота. Ця система відповідала умовам швидкого розвитку продуктивних сил та встановленню панування капіталістичних виробничих відносин в епоху вільної конкуренції.

Перехід капіталізму  до монополістичної стадії призвів  до того, що золотомонетний стандарт вступив у суперечність з новими економічними умовами. Він став протидіяти концентрації та централізації капіталу, інтересам монополій та держави, бо гальмував регулювання економіки за їх інтересами.

Друга світова валютна система - механізм золотодевізного стандарту, який прийшов на зміну золотомонетному стандарту після Першої світової війни, що було Юридично оформлено рішенням Генуезької конференції (1922 р.)

У період світової економічної кризи 1929—1933 рр. з крахом золотодевізного стандарту єдина світова валютна система перестала існувати. Вона розпалася на валютні блоки, які використовувалися як знаряддя валютної війни. Першим у 1931 р. з'явився стерлінговий блок після скасування золотого стандарту у Великобританії. До його складу увійшли країни Британської імперії та інші держави.

У 1933р. після скасування у США золотого стандарту було створено доларовий блок, до складу якого увійшли США, Канада, а також країни Латинської Америки. Франція, Бельгія, Нідерланди, Швейцарія, а потім Італія та Польща створили у 1933 р. золотий блок. Ці країни зберегли у роки світової економічної кризи золотий стандарт. Його було скасовано лише у 1936 р.

Належність країни до того чи іншого валютного блоку  визначалася підтриманням твердого курсу національної валюти до основної валюти, необхідністю зберігання золотовалютних резервів у банках країни, що очолює блок, здійсненням через ці банки всіх міжнародних розрахунків. За час та після Другої світової війни на базі валютних блоків було створено валютні зони. На відміну від валютних блоків країни, що входили до валютних зон, були пов'язані з країною-гегемоном єдиним валютно-фінансовим режимом та однаковою системою валютних обмежень.

Наприкінці Другої світової війни поряд із загальним комплексом проблем післявоєнного устрою виникла необхідність створення нової світової валютної системи. За це насамперед виступали США, які були заінтересовані у розширенні свого впливу на світовому ринку.

У ході тривалих переговорів США, що нагромадили за роки війни великі золоті запаси, відмовилися прийняти план Кейнса і з допомогою політичного та економічного тиску затвердили всі найважливіші положення плану Уайта.

Третя світова, або Бреттон-вудська, валютна система - основні принципи валютно-фінансового устрою, що були узгоджені на міжнародній валютно-фінансовій конференції країн антигітлерівської коаліції у липні 1944 р. у м. Бреттон-Вудсі (США).

На міжнародній  валютно-фінансовій конференції країн  антигітлерівської коаліції, що відбулася  у липні 1944 р. у м. Бреттон-Вудсі (США), були узгоджені основні принципи валютно-фінансового устрою, відомого як третя світова, або Бреттон-вудська, валютна система. Ця угода почала діяти з грудня 1945 р. після підписання її 35 країнами. Радянський Союз разом з іншими країнами антигітлерівської коаліції брав участь у конференції, але, керуючись політичними мотивами, відмовився ратифікувати умови угоди.

Передумови Бреттон-вудської системи були сформовані в 30-х роках  унаслідок розпаду механізму  міжнародних розрахунків, заснованого  на золотодевізному стандарті. Основою  Бреттон-вудської системи стала  система золотовалютного стандарту, яка згодом трансформувалася у систему золотодоларового стандарту.

Основні характерні риси Бреттон-вудської валютної системи:

    •  поряд із золотом як світові резервні та розрахункові валюти використовуються дві національні валюти — долар США та (у значно меншому обсязі) англійський фунт стерлінгів;

    •  підтримання США розміну паперового долара на золото за офіційною ціною: 35 дол. США за одну тройську унцію (31,103 г) золота, але тільки для центральних банків та урядових установ інших країн;

    •  створення Міжнародного валютного  фонду (МВФ), що надає його членам  кредитну допомогу для здійснення  валютної інтервенції, і Банку  реконструкції та розвитку (МБРР, або Світового банку);

    •  офіційні курси валют установлювалися  через визначення їхнього золотого  вмісту (масштабу цін) і відповідно  до цього твердо фіксувалися  відносно долара США. Вони могли  відхилятися не більш як на 1% в обидві сторони без погодження з МВФ. Девальвації понад 10% відбувалися лише за згодою МВФ. Щоб забезпечити відповідність меж коливанням курсів валют, центральні банки були зобов'язані здійснювати валютну інтервенцію в доларах;

    •  міждержавне регулювання валютних відносин здійснювалося головним чином через посередництво МВФ. Він забезпечував підтримання країнами-учасницями офіційних валютних паритетів та курсів. Для зміни паритету або введення валютних обмежень була потрібна згода МВФ;

    •  через обмін по централізованих  каналах золота на валюту (у  разі надмірного зменшення запасів  останньої) або, навпаки, валюти  на золото державні органи  мали можливість здійснювати  розрахунки з іншими країнами за платіжними балансами; у разі необхідності країни через механізм МВФ та іншими шляхами могли надавати одна одній кредити в іноземній валюті для фінансування дефіциту платіжного балансу.

У результаті Бреттон-вудської угоди США дістали можливість фінансувати свої величезні закордонні витрати за рахунок нагромадження  короткострокової доларової заборгованості відносно інших країн, тобто здійснювати їх валютно-фінансову експлуатацію.

Бреттон-вудська  система протягом 50—60-х років  сприяла розвиткові міжнародних  економічних зв'язків. Водночас вона містила глибокі внутрішні суперечності. Розмін паперового долара на золото за офіційною ціною можливий лише в  умовах стабільності його купівельної  спроможності. Зазначена умова є  також необхідною для підтримання сталості курсових співвідношень. Проте забезпечити це в умовах паперово-грошового обігу виявилося неможливим.

З кінця 60-х років вибухнула криза Бреттон-вудської валютної системи, що привела до її розпаду. У нових умовах «доларовий стандарт» перестав відповідати існуючому співвідношенню сил, яке характеризувалося значним зростанням питомої ваги у світовій економіці країн «спільного ринку» та Японії. Крім того, великий дефіцит платіжного балансу США, нагромаджені доларові запаси в іноземних центральних банках, зменшення золотого запасу — все це свідчило про те, що Бреттонвудська система ставала дедалі обтяжливішою і для США.

До 1970р. короткостроковий зовнішній борг США у 6 разів перевищив  золотий запас. Коли б власники доларових  зобов'язань пред'явили їх одночасно для обміну, США були б змушені оголосити себе банкрутом. Утворилася подвійна ціна на золото: офіційна — 35 дол. за унцію та ринкова, що в кілька разів перевищувала офіційну.

Однією з підпор Бреттон-вудської системи, що руйнувалася, стала ідея Дж. Кейнса про створення «регульованої валюти». США були заінтересовані саме у такій валюті, щоб обмежити роль золота у міжнародній валютній системі, зберігаючи за доларом роль головної резервної валюти. Саме такою валютою стала СДР.

СДР (скорочено  від Special Drawing Rights) — спеціальні права  запозичення у Міжнародному валютному  фонді — штучно створені міжнародні резервні засоби для регулювання  сальдо платіжних балансів, поповнення офіційних резервів та розрахунків з МВФ.

Випуск СДР  розпочався з 1 січня 1970р. Технічно випуск СДР забезпечувався у вигляді спеціального запису на рахунках країн—членів МВФ.

З 1 січня 1999 р. до складу стандартного «кошика» входять чотири валюти з питомою вагою: долар США — 39%, євро — 32% (замість німецької марки — з 21% та французького франка із 11 %), єна — 18% та фунт стерлінгів — 11%.

Протягом 1971—1973 рр. розвалювалася Бреттон-вудська  система. Початок цьому поклала  заява тодішнього президента США  Р. Ніксона 15 серпня 1971 р. про припинення розміну долара на золото та вжиття «надзвичайних заходів» щодо врятування валюти. Це означало фактичний крах Бреттон-вудської системи.

Четверта світова, або Ямайська, валютна система - система, що набула чинності 1 квітня 1978р. З її ратифікацією було внесено зміни у статут МВФ. Основою її створення стала угода, що була досягнута на нараді країн—учасниць МВФ у м. Кінгстоні на Ямайці в січні 1976р.

Угода, що була досягнута  на нараді країн—учасниць МВФ у  м. Кінгстоні на Ямайці в січні 1976р., стала основою створення четвертої  світової, або Ямайської, валютної системи. Ця система набула чинності 1 квітня 1978 р. З її ратифікацією було внесено зміни у статут МВФ. Формування Ямайської валютної системи, яка юридичне закріплювала демонетизацію золота, розпочалося з кризою Бреттон-вудської валютної системи. Сучасна світова валютна система має характер паперово-валютної (девізної) системи.