Етика та культура суспільства

     Ідея  автентичності надзвичайно підносить  важливість контакту із собою, вводячи  принцип самобутності: кожен із наших  голосів має щось своє, має що сказати. Людина не тільки не повинна  пристосовувати своє життя до вимог  зовнішнього середовища, я й може навіть знайти поза своєю особистістю  взірець, за яким жити. Його можна знайти лише у глибині свого єства.

     Бути  чесним із собою – означає бути чесним зі своєю самобутністю, яку  лише сама людина може артикулювати й  відкрити. Ця ідея лежить в основі сучасного  ідеалу автентичності і мети здійснення себе або самореалізації, в якій він зазвичай втілюється. Ця ідея надає моральної сили культурі автентичності, зокрема й абсурдним та тривіалізованим її формам. Вона надає сенсу уявленню про те, що можна «робити свою справу», для того, щоб «відбутися».

     Досягнувши  розуміння самого себе, постає питання  досягнення розуміння іншої людини, що є теж неодмінною складовою етичної сфери.

     Фундаментальні  теоретичні підвалини взаємовідносин людей опрацьовуються сьогодні у сфері багатьох гуманітарних наук, передовсім, психології, педагогіки, соціології, естетики. І це не випадково, бо всезростаюча соціальна мобільність, динамізм життя розширюють спектр людських взаємин.¹³

           В сучасному суспільстві  ми часто стаємо свідками неповаги до оточуючих, брутальних випадів дій  нестримних хамів, розлючених високопосадовців, приниження слабких, жінок, чи дітей, потурання  елементарних людських прав з боку державних чиновників тощо. Людська  гідність не дозволяє миритись з такою  навалою ганьби, а тому єдиним засобом  опору стає самоповага. Адже з моральної  точки зору в людини можуть відібрати  лише те, із втратою чого вона вже  згідна заздалегідь. Морально стійка людина ніколи не погодиться на приниження власної  гідності, не дозволить себе ганьбити. Високий рівень самоповаги людини –  це той бар’єр, який не зможе здолати  нестримна брутальність і хамство.

           Спілкування, маючи  в своїй основі суб'єктний зв'язок, включає в себе не тільки обмін  діями, вчинками, думками, почуттями  з іншими людьми, але й звернення  людини до себе – до власної душі, спогадів, совісті. Під час таких  відносин людина не стільки прагне подолати відстань між собою та іншим, скільки ствердити себе.

           Відчуваючи чужі потреби як власні ми не повинні  втрачати відчуття і свідомість власного Я, адже мова йде про моральне розширення людського Я, а не про його розпад. Становлення особистості, її самовдосконалення одночасно являється і становленням іншого, до якого застосовується моральна оцінка. Саме тому, сокровенний світ людини ні в якому випадку не являється повністю ізольованим від інших людей, а суспільство в особі інших людей ніколи не являється індиферентним по відношенню до внутрішнього світу людського індивіда.¹⁴

     Доречно в даному контексті згадати відомого російського філософа Г. Батіщева, який ввівши в своїй концепції поняття «глибинного спілкування», виводить суб'єкта на вищий, онтологічний рівень буття, на якому досягається стан спів-буття, визнається потенційна буттійна спільність між собою та іншим. Це входження в суб'єктивний світ іншого передбачає наявність «третього», який постає як мірило, з яким співставляється правомірність спілкування, як гарант розуміння з боку іншого і як ідеал, на тлі якого долається егоїстична частина суб'єктивності. Таким чином, зазначає мислитель, «прослідковується наша спорідненість між собою в Універсумі, усвідомлення та сприйняття світу іншого суб'єкта як свого власного».¹⁵

     Отже, ці три поняття – відповідальність, автентичність та глибинне спілкування  – є необхідними складовими формування етичної сфери у культурному житті суспільства, і житті загалом.

     Зв'язок етики та культури суспільства проявляється на різних рівнях існування соціуму.

     З точки зору етики влади вдосконалення етичної сфери має унеможливити такі негативні явища, як владний деспотизм та узурпацію державної влади, яка може бути бюрократичною і політиканською, подолати тісне поєднання владних та бізнесових структур, зламавши тенденцію розквіту як економічного, так і політичного прагматизму. За таких умов зміниться моральне обличчя людини-можновладця, стануть неможливими корупція і хабарництво, буде подолано конфронтаційну політичну культуру там, де вона є.

     З огляду на етику опозиції її вдосконалення  сприятиме діяльності виключно конструктивної опозиції, унеможливить терористичні замахи, захоплення влади за допомогою  насильства (державні перевороти). При  її формуванні має бути сформована системна (лояльна) опозиція, яка виступатиме виключно у формі фракцій (зокрема парламентських), коаліцій та блоків партій, існування позасистемної чи т. з. дикої опозиції стане неприпустимим.

     На  початку ХХІ ст. наука, як ніколи раніше, глибоко втручається в  природу речей, в людську природу. Новітні комп’ютерні і біологічні технології стали основою творення людиною штучних біологічних  систем, штучного світу людської життєдіяльності. Водночас глобальні проблеми сучасності визначають проблематичність самого подальшого існування людського роду. Саме тому виникає необхідність вивчення проблеми наукової етики. Людина, що входить  в сучасну науку, дослідницький  процес в якій часто стосується настільки  складних речей, що пов’язаний з певним моральним вибором і моральною  відповідальністю, повинна знати, що таке етика науки.¹⁶  

ВИСНОВКИ 

     Таким чином, взаємозв’язок етики та культури суспільства проявляється на різних етапах та рівнях його розвитку. В сучасних мовах технократизації та обездуховлення суспільства питання формування нових понять етики у культурному житті суспільства набуває особливої гостроти.

     Дотримуючись  концепції А. Швейцера «глибокої  пошани до життя», ми згодні з його твердженням, що розвиток культури суспільства неможливий без паралельної еволюції етики. Культура суспільства повинна бути глибоко моральною та гуманістичною, для того, щоб суспільство могло  розвиватися і надалі, а не рухатися до загибелі.

     Новим стратегічним шляхом культурного розвитку суспільства може бути формування нових етичних концепцій та понять, які будуть співзвучні сучасним технократичним тенденціям. На цьому шляху можливе вирішення наболілих проблем і подолання кризових явищ. Формування культурно-етичної сфери суспільства передбачає зміну самої етичної сутності людини, перетворення етичних принципів на основний регулятор усіх важливих відносин між людьми, між людьми і людством, між людством і природою, всіма організмами біосфери. 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 

1. Апель К.-О. Апріорі спільноти комунікації  та основи етики. До проблеми раціонального  обґрунтування етики за доби науки / Карл-Отто Апель // Сучасна зарубіжна  філософія : течії і напрями. Хрестоматія. – К. : Ваклер, 1996. – С. 360-421.
2. Батищев Г.С. Особенности культуры глубинного общения / Батищев Генрих Степанович // Вопросы философии. – 1995. –  №3. – С. 109-129.
3. Йонас Г. Принцип відповідності у пошуках етики для техногенної цивілізації / Ганс Йонас. –  К. : Ґенеза, 2001. – 400 с.
4. Кисельов М.М. Біологічна етика в системі практичної філософії. / Микола  Миколайович Кисельов // Практична філософія. –  2003.  –  №1. –  С. 82-88.
5. Прибутько П. С., Дубчак Л. М. Етика / П. С. Прибутько, Л. М. Дубчак. – К. : видавець А. В. Поливода, 2006. – 177 с.
6. Тейлор Ч. Етика автентичності / Чарльз Тейлор / Пер. з англ. А. Васильченка. –  К. : Дух і літера, 2002. – 128 с.
7. Симкин Г. Н. Рождение этосферы / Геннадій Николаевич Симкин // Вопросы философии. –  1992. – №3. – С. 95-113.
8. Швейцер А. Культура и этика / Альберт Швейцер. –  М : Прогресс. – 1973. –  343 с.