Аспекти корпоративної соціальної відповідальності

28

Зміст

ВСТУП

Розвиток українського бізнесу, інтеграція України у світове співтовариство ставлять перед українськими компаніями нові завдання, одним з яких є впровадження принципів соціальної відповідальності у господарську практику. У той час, як в країнах Західної Європи та у США соціально відповідальний підхід до здійснення підприємницької діяльності був запроваджений вже кілька десятиліть тому, українські підприємства почали приділяти увагу соціальній відповідальності бізнесу у тому вигляді, в якому її розуміють розвинені країни світу, відносно нещодавно.

Ідеї соціальної відповідальності бізнесу вже більше ніж півсторіччя – вона виникла у 50-і роки XX ст. та еволюціонувала у часі в міру того, як суспільство почало усвідомлювати негативний вплив господарської діяльності на стан навколишнього середовища. Пізніше проблематика соціальної відповідальності бізнесу розширилася і тепер включає окрім екологічного ще й соціальний, а в останні роки – етичний аспекти.

Відсутність єдиного підходу до тлумачення сутності соціальної відповідальності бізнесу (СВБ) та її складових є однією з найсуттєвіших проблем, яка перешкоджає ефективній імплементації принципів СВБ у бізнес-практику підприємств, причому ця проблема, як свідчать результати численних досліджень, стосується не лише України. Як керівники підприємств, так й інші зацікавлені особи (контрагенти, менеджери підприємства, персонал, урядові та неурядові організації, державні діячі тощо), не маючи чіткого уявлення про соціальну відповідальність, по-різному інтерпретують як складові СВБ, так і саму сутність такої діяльності.

Розкриття природи соціальної відповідальності бізнесу та еволюції підходів до її розуміння знайшло своє відображення у працях Лазаренко О., Колишко Р., Градюк Н. та ін. Якщо говорити про розробку даної проблематики вітчизняними науковцями, то слід визнати, що в Україні питанню соціальної відповідальності бізнесу почали приділяти увагу лише на початку XXI ст., причому ці дослідження мають переважно епізодичний характер, стосуються окремих проявів СВБ і не враховують особливостей економічного, політичного, соціального і культурного розвитку нашої держави.

1.      Сутність та зміст корпоративної соціальної відповідальності.

Поняття «корпоративна соціальна відповідальність» не має загально прийнятого універсального визначення. Як його синонім найчастіше за стосовуються терміни соціальна відповідальність бізнесу, корпоративне громадянство, інші. Розглянемо декілька визначень КСВ, які розроблені як в українському бізнес середовищі, так і глобальному.

Нобелевський лауреат М. Фридмен  в своїй статті «Соціальна відповідальність бізнесу полягає в підвищенні його прибутків» (1970) вважає, що справа бізнесу є тільки бізнес (the business of business is business).

У 1984 році П. Друкер, гуру сучасного менеджменту, сформулював «нове поняття» корпоративної соціальної відповідальності, висунувши ідею сумісництва прибутковості та відповідальності. Ідея полягає в тому, що бізнес зобов’язаний «конвертувати» соціальну відповідальність в нові можливості. Його образне висловлення «приборкати дракона» означає перетворювання соціальних проблем в економічні можливості та економічну вигоду, в виробничі потужності, компетентність персоналу, зміцнення конкурентоспроможних позицій.

У 1991 році А.Керолл розробив модель багатовимірної відповідальності бізнесу у вигляді піраміди. В основі піраміди лежить економічна відповідальність, яка є базовою функцією компанії: задовольняти потреби споживачів та приносити прибуток. Друга сходинка піраміди – правова відповідальність, що означає чемно виконувати закони та правові норми в умовах ринкової економіки. Наступною є етична відповідальність – це ділова практика, що відповідає існуючим в суспільстві нормам моралі. На вершині стоїть філантропічна відповідальність, або корпоративне громадянство, що означає відповідальну суспільну поведінку компанії у взаємовідносинах з іншими соціальними інститутами.

Єврокомісія визначила своє бачення корпоративної соціальної відповідальності як добровільне рішення компанії приймати участь в покращенні життя суспільства та захисту довкілля.

Комітет Асоціації російських менеджерів сформулював корпоративну соціальну відповідальність як філософію поведінки та концепцію побудови діловими колами, компаніями та окремими представниками бізнесу своєї діяльності, спрямованої на задоволення очікувань заінтересованих сторін з метою сталого розвитку.

Форум соціально відповідального бізнесу України дав таке визначення: соціальна відповідальність бізнесу – відповідальне ставлення будь-якої компанії до свого продукту або послуги, до споживачів, працівників, партнерів; активна соціальна позиція компанії, що полягає в гармонійному співіснуванні, взаємодії та постійному діалозі із суспільством, участі у вирішенні найгостріших соціальних проблем. [1]

Тобто, на сьогоднішній день не існує єдиного загальноприйнятого визначення та поняття щодо корпоративної соціальної відповідальності.

Цікаво, що кожна компанія трактує це поняття у відповідності до виду свого бізнесу та умов оточення. Цей факт свідчить, що корпоративна соціальна відповідальність не є набором голих абстракцій, а завжди прив’язана до специфіки конкретної компанії та конкретного суспільства. В сучасних трактовках корпоративна соціальна відповідальність вважається не як навантаження на бізнес, а як важливий інструмент підвищення його конкурентоспроможності та як можливість ефективно управляти нефінансовими активами: людським капіталом та репутацією.

Таким чином, можна узагальнити визначення корпоративної соціальної відповідальності як добровільний внесок  компанії в сталий розвиток суспільства, який пов’язаний напряму з її основною діяльністю та спрямований на задоволення очікувань заінтересованих сторін.

Існує широке різноманіття концепцій СВБ або підходів до СВБ, яке виникало по мірі того, як суспільство бачило нову роль бізнесу, а очікування суспільства на цей рахунок зростали. Більше того, критерії СВБ важко визначити (за винятком законодавчих обов’язків), тому що вони є умовними: те, що є для однієї діючої особи відповідальним, інші можуть сприймати по-іншому. Абсолютних стандартів СВБ немає, і вони можуть змінюватися з кожним поколінням, кожним етапом розвитку чи прогресу суспільства, культурними особливостями, специфікою історичного розвитку регіону/географії/країни. Концепції СВБ різняться також залежно від національних соціально-економічних пріоритетів – котрі самі знаходяться під впливом історичних і культурних факторів – та від різних типів соціальних дійових осіб, що вимагають дії за цими пріоритетами. Деякі з цих концепцій продемонстровані нижче.

Концепція економічної відповідальності. Спочатку СВБ розуміли як економічну відповідальність фірми за здійснення ділових операцій та підтримування рентабельності, в той час, коли знаменита “невидима рука” ринку автоматично перетворює особисті інтереси у спільні. Як переконаного прибічника цієї теорії часто згадували Мілтона Фрідмана (“Капіталізм і свобода”, 1962). Часто цитують його ідею про те, що “існує одна й тільки одна соціальна відповідальність ділового світу – використовувати свої ресурси та займатися діяльністю, спрямованою на збільшення прибутку, за умови, що він додержується правил гри, тобто бере участь у відкритій вільній конкуренції без обману та шахрайства”. Фрідману особливо не подобається термін “соціальна”, який для нього політично асоціюється з соціалізмом.

Є багато інших економістів, які до певної міри підтримують цю концепцію (М. Портер), хоча при ближчому розгляді можна побачити, що його думка не просто економічно-технічно зорієнтована, але й передбачає моральну відповідальність у формі чесності та етики.

Концепція базової бізнес-стратегії передбачає, що бізнес не може процвітати, якщо суспільство, в якому він ведеться, функціонує невдало. «Корпоративна відповідальність» стосується заходів, які здійснюють підприємства для підтримання та розширення цього симбіотичного взаємозв’язку. Звичайно, суспільства також можуть годувати цей взаємозв’язок, надаючи такі послуги, як правоохоронна діяльність, інвестування у багато суспільних благ, якими користується бізнес, та відповідне регулювання, і фінансуючи цю діяльність через якісно побудовану, дисципліновану систему державних фінансів. Якщо дії як секторів бізнесу, так і суспільств успішні, то «підгонка» цих двох суб’єктів один до одного допомагає заохочувати атмосферу взаємної довіри та передбачуваності, яка сприяє веденню бізнесу та підвищує економічний, соціальний та екологічний добробут.

Концепція обов’язків. Керролл (1979) стверджує, що про корпорації слід судити не лише за їхнім економічним успіхом, але й за неекономічними критеріями. Щоб виконувати належну корпоративну громадянську роль, корпорація повинна виконувати наступні обов’язки (Керролл, 2000, ст. 187):

Економічний: заробляти достатній прибуток на власний акціонерний капітал для задоволення акціонерів, надавати продукцію, що варта сплачених за неї грошей, для задоволення покупців, створювати нові робочі місця та нові матеріальні цінності для свого бізнесу, заохочувати інновації.

Правовий: дотримуватися закону.

Етичний: бути моральною, чесною, справедливою, поважати права людей, уникати шкоди чи соціально кривди, запобігати завданню шкоди іншими.

Філантропічний: вести корисну діяльність для суспільства.

Концепція „стейкхолдеров” (зацікавлених сторін). Багато суспільств приймають ідею про наявність у організацій корпоративної свідомості, яка передбачає постійне розуміння керівництвом відповідальності даної установи по відношенню до громадянського суспільства. Незалежно від типу підприємства чи організації, існують групи людей, які впливають на організацію або на яких впливає сама організація і котрих тому можна розглядати як таких, що покладають на організацію певну відповідальність. Ці групи осіб, яких загалом називають «зацікавленими сторонами», включають: працівників, покупців, акціонерів, постачальників, місцеву громаду, державу та суспільство в цілому. По суті, деякі з цих зацікавлених сторін матимуть більший вплив, ніж інші, й бізнес повинен мати розуміння рівня впливу, який може здійснювати кожна з цих груп зацікавлених осіб.

Концепція корпоративної підзвітності підкреслює, що компанії у певний спосіб несуть відповідальність за наслідки своїх дій. Сьогодні компанії повинні ставати більш підзвітними перед усім суспільством, крім того, що вони, як це зазвичай є, відповідають виключно перед своїми зацікавленими сторонами. Поки що основним засобом підзвітності є створення прозорості шляхом звітування про не фінансову діяльність та контакти з зацікавленими сторонами. Єдиний шлях забезпечити, щоб транснаціональні компанії не використовували відмінності в національному регулюванні, - передбачити підзвітність фірм за зобов’язуючими міжнародними стандартами поведінки з одноманітними санкціями.

Добровільна концепція. Одна з концепцій соціальної відповідальності передбачає зобов’язання фірми - понад те, якого вимагає закон або економіка - прагнути досягнення довгострокових цілей, які є корисними для суспільства (Буххольц, 1990; Роббінс і Десензо, 2001). Важливо, щоб організації були віддані справі виправдання очікувань і виконання моральних зобов’язань на рівні суспільства. Це означає, що правильна поведінка враховує благополуччя ширшого суспільства.

Концепція проактивності. СВБ з точки зору бізнесу є засобом реагування на виклики сталого розвитку. Компанії можуть це робити „реактивним” (підхід на основі реакції) або „проактивним” шляхом (стратегічний підхід), який систематично розширює можливості врядування задля сталого розвитку. При підході на основі реакції компанії сприймають зміни в розвитку та поведінки компанії як ризики, на котрі вони реагують більш-менш спеціальними заходами. Вони роблять це, оскільки бояться, що, якщо вони проігнорують ці проблеми, це може зашкодити їхній репутації, а в серйозних випадках – навіть позбавити їх ліцензії на діяльність або, як мінімум, перетворитися в упущену можливість (бізнесову). Процеси корпоративного навчання СВБ йдуть, хоча можна було б очікувати, що особливий спосіб реагування на конкретні проблеми через СВБ обмежує саму соціально відповідальну діяльність до так званого «технічного навчання» інструментів та заходів. [2]

2.              Моделі корпоративної соціальної відповідальності.

Нині вже можна вести мову про три найбільш популярні моделі соціальної відповідальності: американську, європейську й азійську (японську).

Американська модель КСВ.

В американській моделі навіть на сьогоднішньому етапі переважає філантропічний підхід, що передбачає розподіл частини прибутку компанії для інвестування її суспільно-корисних ініціатив. Подібного роду добродійна діяльність часто не пов’язується з основною діяльністю компанії і легко може бути скорочена залежно від економічної ситуації і політики компанії.

Прикладом втілення американської моделі соціально відповідальної поведінки компанії може бути соціальна політика ВАТ «СУАЛ-холдинг» (Росія). До 2004 р. компанія фактично займалася вкладеннями ресурсів в добродійні ініціативи місцевих громадських організацій і зацікавлених груп, хоча після 2004 р. практично всі філантропічні проекти компанії були значно скорочені.

Цієї ж моделі соціально відповідальної поведінки дотримується й група компаній «Об’єднані Машинобудівні Заводи» (Росія), надаючи пряму фінансову підтримку фондам, добродійним об’єднанням і дитячим установам відповідно до заявлених у соціальній політиці компанії цілей.

Не чужою є така практика й українським компаніям. Приклади таких компаній, як System Capital Management, Корпорація «Індустріальна спілка Донбасу», «Інтерпайп», пов’язані з реконструкцією національних історичних пам’ятників, фінансуванням гуманітарних проектів, проектів із будівництва і устаткування дитячих лікарень, підтримкою національної культури, що є відповідним підтвердженням дієвості і ефективності американської моделі КСВ.

У сучасних економічних умовах американська модель соціально відповідальної поведінки компаній використовується найширше. І цьому факту є принаймні два пояснення.

По-перше, вона досить легко втілюється в життя, результати її реалізації часто є публічно наочними. Важливим є і той факт, що з погляду інвестора, участь компанії в добродійній діяльності характеризує її як соціально стійку і, значить, за інших рівних умов, привабливішу для зовнішніх вкладень.

По-друге, саме ця модель у разі грамотного її втілення, знаходить найбільш жвавий відгук з боку населення, громадських організацій і персоналу, оскільки дозволяє цим групам сприймати компанію як таку, що піклується про потреби мешканців міста, району або регіону.

Основними повідомленнями, які компанія, що застосовує американську модель КСВ, може нести цільовим групам і використовувати у побудові зовнішніх комунікацій, є такі:

Екологічність роботи компанії. Це поняття зачіпає не тільки ставлення компанії до навколишнього середовища, а, в даному випадку, ступінь гармонійної інтеграції компанії в навколишнє співтовариство. Як будь-який член місцевого співтовариства, компанія, що вкладає зусилля і гроші в підтримку і розвиток своїх «сусідів по регіону», викликає симпатію і довіру, оскільки не тільки користується ресурсами співтовариства, а й інвестує в нього.

Стабільність і надійність. Компанія, що активно вкладає в добродійність, повинна мати достатньо прибутку для того, щоб не тільки забезпечити підтримку власної діяльності, а й для того, щоб витрачати частину цього прибутку на потреби інших.

Таким чином, обираючи американську модель соціально-відповідальної поведінки, компаніям необхідно забезпечити залучення місцевої влади, громадських організацій і населення в процес вибору об’єктів соціального інвестування, а також відстежувати результат від цих вкладень.               Отже, із дотриманням цих умов, можна говорити про забезпечення необхідного рівня прозорості і довіри до діяльності компанії з боку місцевої громади, що, у свою чергу, слугуватиме основою для об’єктивного висвітлення діяльності компанії у регіональних та національних ЗМІ.

Європейська модель КСВ

Відповідно до європейської моделі КСВ, соціально-відповідальна діяльність компанії пов’язана з досягненням її бізнес-цілей і є частиною стратегії створення додаткової інвестиційної привабливості компанії. Практично всі ініціативи, що фінансуються компанією в рамках такої моделі, мають безпосередньо стосуватися підвищення прибутку.

Поштовхом до розвитку соціальної відповідальності в Європі став закон, що зобов’язав пенсійні фонди інформувати громадськість про те, чи вкладають вони надходження від пенсійних внесків у діяльність соціально відповідальних компаній. Взагалі, сектор інвестицій в соціально відповідальний бізнес (socially responsible investments – SRI) у світі постійно зростає. Сьогодні активи тільки європейських SRI-фондів сягають $15 млрд.

Найбільш популярними об’єктами інвестицій у рамках цієї моделі є:

· розвиток персоналу компанії,

· внесок в розвиток муніципальних утворень, де розташовані виробничі потужності компаній,

· природоохоронна діяльність,

· розвиток науки, освіти і технологій,

· добродійні внески за участю працівників компанії,

· програми приведення діяльності компанії відповідно до світових галузевих стандартів.

Типовим прикладом реалізації такої моделі може бути рішення британської компанії FTSE (спільний проект газети The Financial Times і Лондонської фондової біржі London Stock Exchange Office) визначити додатковим критерієм включення до свого індексу (FTSE4Good) показника ефективності діяльності компаній щодо захисту навколишнього середовища, дотримання прав людини і взаємовідносин із працівниками і акціонерами.

FTSE співпрацює із Ethical Investment Research Services (EIRIS) і його мережею міжнародних партнерів для вивчення виконання компаніями вимог корпоративної соціальної відповідальності. Для отримання і перевірки достовірності інформації використовуються виключно відкриті джерела, такі як:

· Річні звіти;

· Огляд веб-сторінок компанії;

· Письмове анкетування;

· Телефонне анкетування.

Також EIRIS систематично поширює серед зацікавлених компаній інформаційний бюлетень з детальною інформацією, яка постійно оновлюється.

Таким чином, на відміну від американської моделі, базою європейської соціальної відповідальності є не корпоративний меркантилізм, а державний. Логіка тут прозора: держава зацікавлена в благополучному і стабільному суспільстві, а оскільки суспільство в більшості своїй – найманні робітники, то і соціальна відповідальність компаній набирає форми (під тиском урядів) відповідальності перед працівниками.

Серед російських компаній дотримуються європейської моделі соціально відповідальної поведінки група компаній «ЛУКОЙЛ», ЗАТ «Северсталь» і ВАТ «СУАЛ-холдинг» (остання в процесі впровадження соціа­льної відповідальності в свою діяльність змінила модель з американської на європейську). Так, у соціальному кодексі компанії «Лукойл» для забезпечення ефективності соціальних вкладень групи, використовується безперервний контроль над витратами, гнучке використання пайової участі компанії та її працівників у фінансуванні соціальних ініціатив, а також – залучення партнерів для спільного фінансування соціальних проектів компанії. Таким чином, кожна з ініціатив компанії у сфері навчання і соціального забезпечення персоналу, фінансування соціальних об’єктів, які зажадані працівниками, і аутсорсінгу соціальних послуг для персоналу, направлена на підвищення вартості її матеріальних і нематеріальних активів.

Раніше згаданий «СУАЛ-холдинг» використав свої вкладення в розвиток міст регіону, підвищення ефективності місцевого бізнесу, оскільки саме на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць розташовані виробничі потужності холдингу. До реалізації соціальних проектів холдингу залучені місцеві влади в рамках підписаних угод, що обумовлюють обов’язки кожної із сторін. [1]

Сьогодні європейська модель соціально відповідальної поведінки адаптується найбільш крупними промисловими компаніями, що досягли певного рівня стабільності бізнесу. Європейська модель має на увазі економічне обґрунтування соціальних ініціатив і їх інтеграцію в стратегію розвитку компанії. Тому, перед впровадженням цієї моделі, керівництву промислової компанії необхідно бути впевненим, що, крім визначення об’єктів вкладень і виділення відповідних коштів, вся діяльність компанії буде переглянута з точки зору її відповідності моделі корпоративної соціальної відповідальності. До того ж, мають бути розроблені та закріплені механізми контролю за ефективністю вкладених коштів.

Актуальність та дієвість європейської моделі КСВ сьогодні підтверджується результатами дослідження Асоціації менеджерів Росії (національна некомерційна громадська організація, діяльність якої спрямована на всебічний розвиток російського ділового співтовариства) за 2004 р., згідно з яким від компаній, що прагнуть бути соціально відповідальними, очікується соціально відповідальне ведення бізнесу в цілому, а не тільки добродійність.

Так, до соціально відповідальної політики компаній захист здоров’я і забезпечення працівників віднесли 76% респондентів; захист навколишнього середовища – 72%; непричетність до хабарництва і корупції – 53%. При цьому лише 40% респондентів включили до соціально відповідальної поведінки компанії підтримку добродійних організацій.

З погляду інвестора, європейська модель є привабливішою при оцінці соціально відповідальної поведінки компанії, оскільки може бути виміряною конкретними результатами, у тому числі й грошовими.

Азійська (японська) модель КСВ.

Соціальна відповідальність корпорації в Японії підтримується культурними традиціями країни. Азійська модель корпоративної відповідальності передбачає соціальну згуртованість на рівні компанії і ділову згуртованість на рівні індустріальної групи.

Для азійської моделі характерною є активна роль держави, яка впродовж тривалого часу брала участь у стратегічному плануванні бізнесу. Управління бізнесом, з японської точки зору, не може обмежуватися тільки організаційним розвитком і отриманням прибутку. Воно має базуватися на правильному сприйнятті буття, суспільства і навколишнього світу, усвідомленні своєї відповідальності перед суспільством і прагненні до прогресу цивілізації в цілому.

Ще у 1956 р. в документах групи «Донкай», зокрема, в Декларації «Відповідальності керівників бізнесу перед суспільством» корпорацію проголошено громадською організацією. На менеджерів покладався обов’язок стежити за підтримкою рівноваги між акціонерами і робочими, постачальниками і споживачами. Також декларувалося соціальне призначення і соціальна відповідальність організації в рамках всього суспільства.

Для зазначеної моделі характерним є сприйняття підприємства як «виробничої сім’ї». Працівник вважається членом такої сім’ї, а значить, його відповідальність і права, виходять далеко за рамки звичайних трудових обов’язків. У свою чергу, корпорація підтримує його на всьому життєвому шляху: допомагає в придбанні житла, виділяє фінансову допомогу при народженні дітей, а потім їх навчанні, виплачує щедру вихідну допомогу і корпоративні пенсії.

Особливості розуміння соціальної відповідальності у межах азійської моделі виявляються в специфічних інститутах «довічного найму», «принципі старшинства» при оплаті праці і просуванні по службі. Ці механізми не закріплені законодавчо, але практично є практично соціальним імперативом, що реалізовується в більшості крупних компаній. [1]

Таким чином, Сьогодні КСВ реалізується компаніями через відповідні соціальні проекти і програми, які за своїм змістом можна розділити на дві великі групи:

1. Програми, спрямовані в зовнішнє середовище підприємства, в яких безпосереднім адресатом не є персонал компанії.

2. Програми, спрямовані на розвиток внутрішнього середовища підприємства, соціальну підтримку власного персоналу, працівників.

Реалізуючи КСВ у зовнішньому середовищі, компанії, як правило, орієнтуються на наступні напрями:

• Екологічні програми.

• Освітні програми та підтримка наукових досліджень.

• Програми по взаємодії з органами місцевого самоврядування.

• Програми щодо підтримки культури і мистецтва.

• Філантропічні програми.

Крім програм, що надаються компаніями у зовнішньому середовищі для багатьох підприємств елементом КСВ є підтримка власного внутрішнього середовища - співробітників підприємства.

Серед найбільш поширених напрямів внутрішньої КСВ-активності можна виділити наступні:

1. Програми розвитку персоналу: навчальні курси і програми; комплексні соціальні пакети.

2. Програми з охорони здоров'я і впровадженню здоров'язберігаючих технологій: заходи щодо дотримання техніки безпеки; заходи щодо дотримання санітарно-гігієнічних умов праці; медичне обслуговування співробітників на підприємства.

3. Соціально-культурний сервіс: надання житла, або «дешевих» кредитів та субсидій на його придбання, створення і підтримка власних творчих і наукових колективів з числа працівників, створення мережі соціальних установ: дитячий сад, будинок культури, пансіонат тощо; формування програм відпочинку персоналу: фінансування путівок, проведення екскурсій і т.д. [3]

3.      Оцінка ефективності соціальних програм корпорацій.

Розвиток концепцій соціальної відповідальності викликав широку дискусію про те, якими мають бути соціальні зобов'язання бізнесу. Сучасна епоха характеризується революційними змінами, що відбуваються за всіма напрямами, що відображено в таблиці 1.

Корпоративні добродійні та соціальні програми не спрямовані на отримання додаткового прибутку, проте їх реалізація приводить до виникнення не тільки ефекту соціального, але бізнес-ефекту. З-поміж сфер діяльності компанії, в яких найбільш імовірне отримання бізнес-ефекту, виокремлюють фінанси, маркетинг і продажі, управління персоналом, ризиками. Найчастіше бізнес-ефект характеризується створенням стабільного бізнес-середовища, зниженням операційних меж, зміцненням довіри, створенням позитивного іміджу, збільшенням капіталізації, зростанням фінансових показників і продаж, підвищенням ефективності комплексу маркетингу і підвищенням продуктивності праці, розвитком інновацій, що сприяють розширенню ринку, і іншими отриманими вигодами.

Таблиця 1

Напрями змін у бізнес-сфері

Сучасні підходи щодо оцінки впливу корпоративної соціальної відповідальності подані в таблиці 2.

Таблиця 2

Підходи щодо оцінки впливу корпоративної соціальної відповідальності

Дж. Вайзер у процесі дослідження виявив і представив три основні показники оцінки бізнес-ефекту, пов'язаних з участю компанії в добродійних програмах: показник окупності інвестицій, спрямованих у добродійні програми, показник ефективності добродійної допомоги порівняно з ефективністю інших, недобродійних, засобів – реклама, стимулювання продажів і показник процесу реалізації добродійних програм [6].

Показник окупності відображає співвідношення між витратами на добродійність і тією часткою збільшення капіталу, яка виникла завдяки добродійній діяльності. Показник ефективності дозволяє зробити висновок про те, більш-менш ефективною є добродійна діяльність в порівнянні з іншими, не добродійними, засобами – рекламою, стимулюванням продажів і т. ін., але не призначений надавати конкретну кількісну вели чину. Показник процесу реалізації добродійних програм відображає наявність або відсутність зв'язку між добродійністю і показниками основної діяльності компанії, але не показує, ні на скільки добродійна діяльність є більш-менш ефективною порівнянно з іншими засобами, ні її кількісний вираз.

Далі розглянемо докладніше показники бізнес-ефекту, які використовуються в найбільш значущих для керівництва компанії сферах – у фінансовій політиці, комплексі маркетингу й управлінні репутацією компанії.

Фінансова політика. Бізнес-ефект характеризується збільшенням фінансових показників діяльності компанії внаслідок реалізації нею соціальних і добродійних програм. Ключовими індикаторами бізнес-ефекту в цьому випадку є: дохід з інвестицій (ROI – Return on Investment), дохід з активів (ROA – Return on Assets), дохід з продажів (ROS – Return on Sales), чистий прибуток і ін.

Дослідження в цій сфері ґрунтуються на порівнянні фінансових показників компаній, що активно здійснюють соціальні та добродійні програми, з фінансовими показниками компаній, менш залучених й соціальну і добродійну діяльність. Найбільш переконливі дані можна отримати в тому випадку, якщо характеристики основної детальності компаній, що формують вибірки, максимально співпадають.

Дослідження Waddock & Graves показало, що впродовж 10 років у компаній, що реалізують концепцію соціальної відповідальності, фінансові показники були вищі, ніж у соціально невідповідальних компаній, а саме: дохід на інвестований капітал – вище на 9,8%, дохід з активів – на 3,55%, дохід з продажів – на 2,79%, прибуток – на 63,5% [6].

Комплекс маркетингу. Вплив соціальних і добродійних програм на економічну ефективність маркетингу і продажів визначити досить просто. Індикаторами є дані про продажі; упізнавання продукції та бренда; інтерес до продукції; кількість і мотивація покупців, що зробили першу покупку; причини зміни марки товару; характеристики покупців і їх сегментація; ефективність інформаційних кампаній і PR; намір купувати продукцію і т. ін.

Репутація. Показником репутації є оцінка думки зацікавлених сторін про компанію і їх намір здійснювати економічні дії та ухвалювати рішення, пов'язані з компанією. Вплив зміцнення репутації на підвищення економічних показників компанії в основному виявляється через поведінку зацікавлених осіб, простіше кажучи – через клієнтів, що купують продукцію компанії, інвесторів, які вкладають капітал в акції компанії, партнерів, що довіряють компанії, співробітників, місцеве співтовариство тощо.

М. Бречт разом із П. Болтоном і Роеллом зробили спробу аналізу взаємного впливу агрегованих показників якості корпоративного управління, соціальної відповідальності та фінансової ефективності. Актуальні емпіричні дані дозволили їм сформулювати таку панель гіпотез, які підлягають оцінці.

Гіпотеза 1. Між рівнем соціальної відповідальності і якістю корпоративного управління наявний взаємозв'язок, який має нелінійний характер.

Гіпотеза 2. Рівень соціальної відповідальності (якість корпоративного управління) є модератором взаємозв'язку якості корпоративного управління (соціальної відповідальності) і фінансової ефективності компанії.

Гіпотеза 3. Спільний вплив соціальної відповідальності і якості корпоративного управління на фінансову ефективність компанії має характер динамічного Парето –ефективної рівноваги [6].

Іголенс і Гонд як операційний показник рівня соціальної відповідальності запропонували використовувати синтетичний рейтинг, складений на основі результатів «соціального аудиту» публічних корпорацій США, що регулярно проводиться компанією KLD Research & Analytics, Inc. (KLD) [3, с. 38]. KLD надає тільки бінарну оцінку сильних (strengths) і слабких (concerns) сторін компанії щодо ряду факторів соціальної відповідальності. Авторами було сформовано загальний рейтинг соціальної відповідальності як проста арифметична сума оцінок, наведених у базі даних SOCRATES® KLD.

Вченими було дібрано сім найбільш значущих і часто використовуваних у дослідженнях за корпоративною соціальною відповідальністю показників:

– корпоративне управління (corporate governance);

– суспільні відносини і добродійність (community);

– дотримання прав меншин (diversity);

– дотримання прав працівників (employee);

– політика у сфері охорони навколишнього середовища (environment);

– дотримання прав людини (human rights);

– якість продукції і відносини зі споживачами (product) [5].

М. Ненашев найважливішим інструментом управління соціальними программами організації вважає внутрішню і зовнішню оцінку ефективності соціальних програм, на основі якої керівництвом організації ухвалюється рішення або про підготовку нових соціальних програм за реалізованими напрямами разі успішної їх реалізації, або про визначення нових пріоритетів соціальних програм у разі їх неефективної реалізації.

Ефективність соціальних програм організації вчений пропонує оцінювати в трьох аспектах:

а) за сукупністю кількісних і якісних показників;

б) за співвідношенням витрат, результатів і довгострокової дії результатів соціальних програм;

в) за можливістю застосування способів досягнення ефективності діяльності організації в результаті реалізації корпоративних соціальних програм.

Діяльність соціально відповідального підприємства та взаємовідносини з різними групами зацікавлених сторін можна відобразити за допомогою певних критеріїв. У міжнародній практиці існують спеціальні етичні критерії: ефективність діяльності щодо захисту навколишнього середовища, якість взаємовідносин зі співробітниками й акціонерами та додержання прав людини.

Однак, зазначені критерії не в повній мірі охоплюють існуючі групи зацікавлених сторін. Виходячи з цього, з урахуванням існуючих міжнародних стандартів та вітчизняної практики, пропонується система часткових показників оцінки соціально відповідального бізнесу, яка відповідає особливостям зацікавлених сторін в функціонуванні підприємства (додаток А). Вибір показників обґрунтовується дослідженням міжнародних стандартів і звітності щодо соціальної відповідальності компаній, які адаптовано до специфіки вітчизняної машинобудівної галузі. Крім того враховані можливість збору емпіричних даних та національні стандарти бухгалтерського обліку.

Наступним кроком розробимо інтегральний показник соціально відповідального бізнесу, який ураховуватиме визначені групи критеріїв.

Визначення рівня соціальної відповідальності бізнесу на основі нормованого інтегрального показника дозволить підприємству отримати оцінку його соціальної відповідальності від низької до високої і розробити відповідні дії.

Інтегральні показники соціальної відповідальності підприємств розраховані за формулою:

              ,               (1)

де

;                        (2)

Іі – інтегральний показник соціальної відповідальності і-го підприємства;

Cіо – евклідова відстань між точками, що характеризують досліджувані підприємства, й еталонною точкою;

o C – середнє значення Cіо;

So – середнє квадратичне відхилення величини Cіо;

n – кількість часткових показників;

zik – значення k-го часткового показника (табл. 2) для i-го підприємства;

zok – еталонне значення k-го показника.

Чим вище рівень соціальної відповідальності підприємства, тим у більшій мірі воно задовольняє інтереси всіх груп зацікавлених сторін, що сприяє: створенню позитивного іміджу та поліпшенню репутації підприємства; збільшенню фінансових показників, оскільки від позитивного впливу на ринок споживачів збільшується попит на продукцію підприємства, отже, відбувається й збільшення прибутку; підвищенню інвестиційної привабливості підприємств, що сприяє залученню додаткового капіталу для розширення виробничо-господарської діяльності підприємства; розробці та впровадженню нових соціальних програм; залученню кваліфікованих працівників, використанню більш мотивованого персоналу.

Підприємства з низьким рівнем соціальної відповідальності не задовольняють інтересів зацікавлених сторін, оскільки вони спрямовані лише на одержання короткострокового прибутку.

Таким чином, важливою особливістю сучасної парадигми управління підприємством є визнання соціальної відповідальності з метою покращення іміджу підприємства, його ділової репутації, підвищення конкурентоспроможності в цілому. Набуття підприємством статусу „соціально відповідального” потребує впровадження у його звітність відповідних критеріїв оцінки, які стануть дійсним відображенням результатів додаткових соціальних зобов’язань підприємства. Є всі підстави очікувати, що реальна практична діяльність вітчизняних підприємств, побудована на принципах соціально відповідального бізнесу, буде набувати все більшого значення.

ВИСНОВКИ

1. Глобалізація світу та об’єднання Європи зробили сталий розвиток однією з головних цілей багатонаціональних компаній та урядів багатьох країн. СВБ не виникла раптом, вона повільно еволюціонувала в часі та стала частиною щоденного словника лише в останнє десятиріччя.

2. Існує багато концепцій СВБ або підходів до СВБ, які виникали по мірі того, як суспільство бачило нову роль бізнесу, а очікування суспільства з цього приводу зростали. Різні організації пропонують різні визначення, хоча в них є спільна основа: СВБ стосується того, як компанії керують комерційною діяльністю для створення загального позитивного впливу на суспільство.

3. Важливим інструментом впровадження СВБ в бізнес практиці є визначення компанією стимулів, які забезпечують реалізацію розроблених соціальних стратегій, це - покращення бізнес процесів, технологій, ділової та загально суспільної репутації компанії, підвищення мотивації та продуктивності працівників, поліпшення економічних показників компанії.

4. Для оцінки ефективності реалізації СВБ стратегії компанії необхідно визначити показники, по яких може здійснюватися моніторинг і контроль соціальної діяльності компанії. Соціальний аудит як формальний процес огляду соціальної політики компанії та її результатів допомагає відпрацювати механізми та документацію, які необхідні для подальшої роботи організації в напрямку СВБ.

Список використаних джерел

1.      Базова інформація з корпоративної соціальної відповідальності /Кол. автор.: Лазоренко О., Колишко Р., та ін. – К.: Видавництво «Енергія», 2008 – 96 с.

2.      Соціальна відповідальність бізнесу: розуміння та впровадження [Електродний ресурс]. - Режим доступу: http://brc.undp.org.ua/img/publications/ua_wdp_src_csr05.pdf

3.      Градюк Н.М. Сучасні моделі соціальної відповідальності підприємств [Електродний ресурс]. - Режим доступу: http://www.rusnauka.com/22_PNR_2011/Economics/10_90610.doc.htm

4.      Ивченко С.В. Оценка влияния корпоративных социальных и благотворительных программ на показатели основной деятельности компании: обзор зарубежного опыта // Благотворительность в России: исторические и социально-экономические исследования. – 2003. – № 2. – 57 с. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://www.urbaneconomics.ru/publications/?mat_id=83.

5.              Гизатуллин А.В. Корпоративное управление, социальная ответственность и финансовая эффективность компании / А.В. Гизатуллин // Российский журнал менеджмента. – 2007. – № 1 С. 35-66.

6.              Ненашев Н. Как оценивать эффективность корпоративных социальных программ / Н. Ненашев // Кадровик. Кадровый менеджмент. 2008. – № 10. – C. 23-35.

7. Соціальна відповідальність: принципи та рекомендації щодо звітності. Проект [Електронний ресурс]: Форум соціально відповідального бізнесу України. – 2006. – Режим доступу: http://www.pr-lіga.org.ua.

Додаток А

Часткові показники оцінки соціальної відповідальності бізнесу.