Державне регулювання в Бразилії

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

 

 

 

Індивідуальна робота на тему:

«Державне регулювання в Бразилії»

 

 

Виконала:

студентка 4 курсу,

КЕФ, спец. 6508/1,

4 група

Савчук  Г.В

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2012

Вступ

Бразилія - ​​це найбільша держава Латинської Америки, Федеративна Республіка з президентською системою правління, розділена на 26 штатів і Федеральний округ.

Відзначимо, що Бразилія є однією з ключових країн світу і відповідно до класифікації ООН відноситься до групи «нових індустріальних країн» і входить в десятку провідних країн світу. На частку Бразилії припадає близько 40% економічного потенціалу Південної Америки. «Обсяг її ВВП у поточних цінах на 1/3 менше ВВП продукту КНР, але вдвічі перевищує індійський». Бразилія це одна з найбільш багатих природними ресурсами країн світу. Тут видобувається понад 50 видів мінеральної сировини і особливо рудного. Країна посідає одне з провідних помста за площею оброблюваних земель. Так само володіє великими запасами водних, гідроенергетичних і лісових ресурсів. Всі ці чинники створюють хороші передумови для економічного розвитку. Бразилія входить в «першу п'ятірку» країн світу за чисельністю населення, яке щорічно зростає на 3 млн. чоловік. Відзначимо, що населення перевищує 160 млн. чоловік, складаючи 2,6% населення планети. Це теж сприяє економічного розвитку, однак, в той же час може призвести до таких негативних явищ як проблема зайнятості, «помилкова урбанізація».

  За обсягом ВВП, дана країна  займає перше місце не тільки у всій Латинській Америці, але і серед всіх країн, що розвиваються, а за розміром промислового виробництва входить в десятку найбільших країн світу.

З усіх перерахованих вище переваг Бразилії можна зробити висновок що, незважаючи на те, що за багатьма соціально-економічними ознаками Бразилія відноситься до країнам, тим ні менш вона займає серед них особливе місце.

 

Тарифне (цінове) регулювання

Бразилія  входить в порівняно невелику групу держав - гігантів, які грають особливу роль в сучасному світі. Ця країна сприймається вже не тільки як одна з найбільших країн світу з багатющим природним потенціалом, але і як реальний претендент на перетворення в один з епіцентрів розвитку XXI століття.

Економічна, а так само регіональна політика регулярно здійснюються в даній країні. Проведені в їх рамках заходів безпосередньо спрямовуються на досягнення стабільності та економічного зростання. Відзначимо, що в сучасному світі значні темпи економічного зростання зазвичай забезпечуються підвищенням норми заощаджень і капіталовкладень. А впродовж 80 - 90 - х. років економічний розвиток в значній мірі забезпечувалося за рахунок дефіцитного фінансування. Тобто хоч і за рахунок стимулювання інфляції і гноблення приватних інвестицій, країна могла за допомогою державних позик збільшити державні інвестиції в економіку, таким чином, сприяти розвитку економіки.

Тривалий  час стратегічним напрямом Бразилії було впровадження імпортозамінної індустрії з опорою на внутрішні можливості; це було характерною ознакою більшості латиноамериканських держав. Така політика сприяла нарощуванню виробництва в галузях важкої промисловості. До 80-х років минулого століття активно здійснювався протекціонізм, сильне державне втручання в регулювання економічних процесів. Модель «етатизму» давала добрі наслідки в 50–60-х роках, коли пересічні темпи зростання ВВП становили 5–6%. Енергетична криза 70-х років боляче вдарила по економіці Бразилії, яка не має значних покладів нафти й газу. В країні різко зросла інфляція, розпочалася втеча іноземного капіталу, збільшувалася величина державного боргу.

У 80-х  роках уряд Бразилії перейшов до неоліберальної моделі розвитку. В основі цієї моделі лежить орієнтація на зовнішні чинники й зовнішньоорієнтовану економіку. Наголос в економічній політиці почав зміщуватися від державних важелів управління до стимулювання приватної ініціативи. Значну роль у новій політиці стали відігравати іноземні капітали – кредити й прямі інвестиції.

Наприкінці 80-х років було здійснено широку приватизацію в нафтовій та електроенергетичній промисловості, фінансовій сфері. Були приватизовані важливі об’єкти інфраструктури: телекомунікаційний і телефонний зв’язок, електро- і газопостачання, виробництво електроенергії. При цьому 40% прибутків від приватизації надійшло від продажу власності іноземним компаніям. Вживаються заходи для збільшення національних накопичень: підвищується надійність банківської системи, розвивається фондовий ринок. Для регулювання фінансового ринку уряд використовує податкову політику. Було встановлено 7% податку на іноземні інвестиції в короткострокові облігації і 5% – на інвестиції в приватизаційні фонди.

Проблема  інфляції в Бразилії залишалася актуальною в останні десятиліття. Здійснювався ряд заходів по виходу з інфляційної  кризи, але в основному всі  залишалися безуспішними до 1994 року. У червні 1994 року в період президентства Ітамара Франку, уряд Бразилії розпочало програму економічної стабілізації. «Дана програма носила назву - « План - реал »». Суть даної програми полягала в тому, що нова валюта реал, прирівняна за вартістю до 1 долара США, була випущена спочатку тільки в безготівковій формі. В готівковому обігу залишалися тільки старі «крузейро - реали», курс яких по відношенню до долара і реалу щодня падав. І поступово «крузейро - папірці» перетворилися як би в «представників» реала, який в банківських розрахунках витіснив знецінилася попередню валюту. У результаті проведення «плану реала» в життя інфляція різко впала, і уряд успішно провело деномінацію. В даний час планова ставка інфляції за даними Національного Банку Бразилії становить 4,5%. За статистичними даними був виявлений ріст інфляції в 2008 році до 5,5%. У даній ситуації Національний Банк здійснив монетарну політику для її безпосереднього зниження. Ця політика полягає у встановленні високого банківського відсотка (в цілях призупинення росту інфляції), в припиненні росту заробітної плати, в недопущенні зростання інфляції більш ніж на 3 - 5% на рік.

 

 

Вирішення соціальних проблем є одним із актуальних завдань бразильського  уряду. З позитивних аспектів можна відзначити підвищення рівня мінімальної зарплати до 240 реалів. Відзначимо що середня зарплата по країні сягає 800 реалів. «Прожитковий мінімум становить від 190 - 220 реалів в залежності від регіону». Негативним же фактом є те, що уряду не завжди вдається стримати зростання безробіття в країні. Її показник на даний момент складає 7,4%. Відзначимо, що серед зайнятого населення 58% припадає на чоловіче і 42% на жіноче населення. Основним пріоритетом діяльності уряду Бразилії є боротьба з бідністю і голодом. Утворений Секретаріат з продовольчої безпеки та боротьби з голодом. Почалася реалізація програми «Немає голоду». Ця програма включає в себе 41 акцію, одна з яких - надання щомісячних грошових допомог в розмірі 50 реалів нужденним сім'ям, причому ця сума повинна бути витрачена виключно на придбання продовольства.

Одним з негативних факторів, що впливають  на низькі темпи зростання економіки, є низький обсяг кредитування банківської системи Бразилії. Перерахуємо  основних отримувачів кредитних коштів (у млрд. реалів): промисловість - 118; фізичні особи - 84; торгівля - 40; сільське господарство - 33; житлове будівництво - 24; державний сектор - 11. «Основними заходами щодо збільшення обсягів кредитування повинні стати посиленням конкуренції в банківському секторі внаслідок приватизації окремих державних банків, насамперед належать урядам штатів, і здійснення програми допомоги приватним банкам Proer».

Проблемою банківського сектора залишаються  високі процентні ставки, причиною чому є достатньо висока ставка Selic. Важливо підмітити, що саме високі процентні ставки ведуть до зростання прибутку банківської системи. Серед окремих банків за класифікацією чистого прибутку виділяють: «Ітау» - 2,4 млрд. реалів, «Брадеско» - 2 млрд. реалів, «Унібанко» - 1,1 млрд. реалів. Банківська система Бразилії є досить концентрованої: на 10 найбільших банків припадає: 76% активів, 75% депозитів, 72% кредитів. Девальвація реала, з якою зіткнулася Бразилія під час кризу, призвела до зростання рентабельності іноземних банків. І вона стала однією з причин збільшення темпів зростання інфляції. В результаті Центральний Банк з метою запобігання інфляційних процесів збільшив облікову процентну ставку. Однак, проведена бразильським урядом запекла кредитно - грошова політика виявилася не досить ефективною. Таким чином, інфляція склала 12,53% замість планували 6%.

Відзначимо, що до початку 90гг. роль держави в  даній країні залишалася домінуючою, але з прийняттям нової конституції  в 1988 році його втручання в економіку  країни було обмежено. І в 1990 році бразильське уряд приступив до реалізації Національної програми приватизації. Таким чином, за останні роки було приватизовано 100 державних федеральних компаній. У результаті доходи від приватизації перевищили 80 млрд. дол після приватизації роль держави звелася до регулюючої та контролюючої.

 

Серйозно гальмує економічний розвиток Бразилії, така соціальна проблема як бідність і нерівність у розподілі доходів. Це безпосередньо проявляється в диференціації дохід різних груп населення. «У Бразилії близько 10% населення, які мають мінімальні доходи використовують лише 0,5% національного доходу, а 10% найбагатших людей мають 47%». Загалом 26% населення живуть нижче межі бідності. Держава долає бідність шляхом перерозподілу доходів через систему прогресивного оподаткування і встановлення дотацій. Держава стимулює щоб фірми виплачували соціальні податки, встановлює для великих перспективних компаній і організацій такі податки, з урахуванням розміру яких частина передавалася б на соціальне забезпечення бідних верств населення.

Бразилія  має високі темпи урбанізації. Швидке зростання міського населення за рахунок вихідців із сільських районів загострює проблему зайнятості та інші соціальні проблеми. Результатом цього є те, що такі найбільші міста Бразилії як Ріо-де-Жанейро і Сан-Паулу виділяються найвищою злочинністю у світі, а злидні тільки підживлює це явище. Тому щоб уникнути цих проблем держава розвиває сільські місцевості, щоб не було необхідно залишати їх, у других забезпечує робочі місця, як у місті, так і за його межами з доступним для нормального життя заробітком.

Говорячи  про робочу силу, треба сказати, що вона в Бразилії визначається слабким ступенем організованості, високою часткою некваліфікованих працівників, зростаючим пропозицією і високим рівнем безробіття. Тут зайнятість характеризується високою плинністю працівників, що знижує продуктивність. Основна маса робочої сили все ще не вирізняється високою загальноосвітньої підготовкою і, отже, продуктивністю праці. Цікаво відзначити, що продуктивність бразильського робочого майже в 5 разів нижче американського. По цій проблемі хочеться сказати, що якщо держава буде приділяти велику увагу освіті, то від ряду проблем такого роду вона буде частково врятована. Але на сучасному етапі за показниками витрат на освіту Бразилія відстає від ряду латиноамериканських країн. Низькі витрати на освіту призвели до того, що 16% населення залишається неписьменним, тільки 5,5% мають середню і вищу освіту.

 

На  даний момент, економічне зростання Бразилії в основному обмежується на орієнтації використання природних ресурсів та дешевої робочої сили, тоді коли одним з найважливіших факторів що визначають постіндустріальний розвиток є високорозвинена індустріальна сфера. А під нею можна мати на увазі гідну освіту, сферу охорони здоров'я та інші аспекти розвиненої країни. Важливим аспектом так само є вкладення і інвестування в людський капітал і не зв'язування темпи зростання лише з природної ув'язкою.

рівності можливостей, робочу податкову політику, робить доступним кредит, збільшує споживчий імпорт і витрати на продовольчу допомогу пенсіонерам, дітям і біднякам.

Економіка Бразилії не стоїть на місці, а продовжує робити, хоч і не глобальні, але необхідно мінімальні кроки з метою розвитку і процвітання країни.