Досвід зарубіжних країн у боротьбі з корупцією

 

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ  ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ

ДЕРЖАВНОГО  УПРАВЛІННЯ

Кафедра економічної теорії та фінансів

РЕФЕРАТ

з дисципліни «Корпоративна  соціальна відповідальність»

на тему: «Досвід зарубіжних країн у боротьбі з корупцією»

Виконала:

студентка 4 курсу

УД-1-09 групи

Пальоха А.О.

 

ВСТУП

 

У рефераті висвітлено таке негативне явище суспільного буття, як корупція, що останнім часом визнається в Україні чинником, який загрожує національній безпеці держави. Приводяться результати останніх досліджень міжнародних інституцій Transparency International (Трансперенсі Інтернешнл), який досить нещодавно оприлюднив доповідь про стан корупції у світі.

Індексу сприйняття корупції про стан корупції в Україні, подається досвід в питаннях боротьби з корупцією в інших країнах світу.

В червні 2009 року Верховною  Радою України прийнято пакет  антикорупційних законів, які докорінно  змінюють підходи до діяльності правоохоронних органів, органів виконавчої влади  та місцевого самоврядування у сфері  запобігання та протидії корупції.

       До названого пакету антикорупційного законодавства увійшли:

       1.Закон  України від 11 червня 2009 року «Про засади запобігання та протидії корупції» № 1506-VI.

       2. Закон  України від 11 червня 2009 року «Про  відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень» № 1507-VI.

       3. Закон  України від 11 червня 2009 року «Про  внесення змін до деяких законодавчих  актів України щодо відповідальності  за корупційні правопорушення» № 1508-VI.

        Прийняті  закони підписані Президентом України, опубліковані в офіційних виданнях, тобто набирають чинності та вводяться в дію  у  2010 році. 

 

СТАН КОРУПЦІЇ В УКРАЇНІ. ОЦІНКА МІЖНАРОДНИХ ІНСТИТУЦІЙ

 

            Провідний всесвітній громадський рух з протидії корупції – Transparency International (Трансперенсі Інтернешнл) нещодавно оприлюднив доповідь про стан корупції у світі [11].

        Нове  законодавство України у сфері  запобігання та протидії корупції  докорінно змінює усю систему  організації роботи органів державної  влади та місцевого самоврядування  щодо проведення ними антикорупційних  заходів, суттєво розширює перелік  суб’єктів, які підпадають під  його дію, підвищує їх відповідальність  за скоєння корупційних діянь  та інших правопорушень, пов’язаних  з корупцією, посилює їх персональну  відповідальність за авторитет  влади.

       Названі чинники вимагають не просто досконалого знання кожним державним службовцем та посадовою особою місцевого самоврядування, працівником правоохоронних органів нового антикорупційного законодавства, а й глибокого усвідомлення його ключових положень як гарантії ефективної боротьби з корупцією, недопущення порушення прав людини, виключення фактів необґрунтованих звинувачень в корупції, захисту особистої честі і гідності та права перебування на державній службі (у випадках, коли звинувачення у корупції є необґрунтованими).

Індекс сприйняття корупції (ІСК) 2011 показав, що корупція залишається дуже серйозною проблемою для України. Щорічне глобальне дослідження Transparency International засвідчило, що Україна разом з країнами Східної, Південно-Східної Європи та Центральної Азії сприймається її населенням як висококорумпована держава. Всі ці країни отримали оцінку поширеності корупції нижче за 5 балів з 10 можливих (за шкалою, в якій 0 означає тотальну корумпованість держави, 10 – практичну відсутність корупції). Позиція України у своєрідному рейтингу корумпованості країн світу у 2011 році (відповідає 152 місцю з 183 охоплених дослідженням країн) з оцінкою в 2.3 бали та загальні темпи розповсюдження корупції свідчать про критичну ситуацію із поширеністю корупції в державі та  необхідність здійснення рішучих кроків для порятунку країни та виходу з корупційної прірви [10].

         Позиція України у міжнародному корупційному рейтингу з оцінкою в 2.3 бали та загальні темпи розповсюдження корупції в державі засвідчують стрімке наближення України до країн з авторитарними режимами або ж з невизначеним статусом, наприклад, таких як Сомалі. За поширеністю корупції від цієї країни нас відділяє лише 1.1 бал. А протягом останніх 3-х років Україна з року в рік стабільно втрачає по 0.2 бали. За умови збереження цієї негативної тенденції, за якихось п’ять років ми можемо мати сомалійський сценарій.

          Відстежуючи вже впродовж останніх 15 років рівень сприйняття корупції в Україні, Transparency International занепокоєне негативною тенденцією загрозливо стабільного зростання поширеності корупції у владному секторі України. Зокрема, якщо в 2006 році Україна, маючи оцінку у 2.8 бали, посідала 99-104 місце серед 163 країн світу, у яких здійснювалося дослідження, то у 2009-му з результатом у 2.2 бали Україна вже опинилася на 146-153 місці серед 180 країн. Така сама оцінка розповсюдженості корупції у державному секторі була зафіксована в Україні у революційному 2004 році, коли українськими та міжнародними експертами заявлялося про тотальну корумпованість української публічної влади всіх рівнів. Разом з тим слід відмітити, що традиційно високий рівень адміністративної та політичної корупції в Україні тримається на фоні фактичного схвалення корупції населенням держави. Сучасні українці сприймають корупцію як частину своєї культури, складову національного менталітету[10,11].

        Оприлюднюючи  результати індексу сприйняття  корупції, один з представників  Контактної групи в Україні  Transparency International зазначив, що наслідки  таких тенденцій нескладно передбачити. Серед них політична нестабільність, можливість економічних потрясінь та конфліктних ситуацій. В такій ситуації суттєво зростає соціальне напруження, що може призвести до агресивних реакцій у суспільстві та в країні загалом. Про це свідчать не тільки перебіг української передвиборчої кампанії 2004 року, а й кризові ситуації в державах, що мають низькі бали за Індексом сприйняття корупції. Це, зокрема, Сомалі з 1.1 балами, Афганістан з 1.3 балами та Судан й Ірак з однаково низькими 1,5 балами. Результати багатьох незалежних досліджень, включно з даними Transparency International, засвідчують, що країни, які сприймаються як найбільш корумповані, є тими самими країнами, що найбільше страждають від довготривалих конфліктів, спрямованих на знищення державної інфраструктури.             Українське суспільство вже сьогодні відчуває болючі симптоми проявів корупції. Це величезні масштаби розкрадання державних коштів, зростання рівня безробіття, фактична неспроможність держави протидіяти небезпечним хворобам, що з рештою призводить до поступового вимирання української нації. Владний сектор, головним завданням якого є забезпечення виживання та стабільності, внаслідок власної корумпованості втрачає спроможність виконувати основні свої функції. Представник Контактної групи в Україні Transparency International наголосив, що  «Чисельні порушення в Україні прав людини, гучні злочини посадовців усіх рівнів, загальна безкарність та безвідповідальність української влади є наслідком високої корумпованості України зразка 2009 року». Сьогодні слід пам’ятати, що зниження оцінки Індексу сприйняття корупції лише на один пункт (за 10-бальною шкалою), призводить до відтоку з країни капіталу, рівного 0,5 відсотка валового внутрішнього продукту держави, а також до загального зниження доходів громадян щонайменше на 4 відсотки. Для України ці цифри означають втрату щороку щонайменше 20 мільярдів гривень [11].

          Міжнародні експерти вважають, що, якщо такий темп падіння міжнародних рейтингів України збережеться й надалі, державі не уникнути тотальної бідності населення та нової хвилі масштабних кризових явищ. Така ситуація ставить Україну перед вибором – або готуватися до нової революції, або без зволікань впроваджувати революційні антикорупційні кроки.

            Оцінюючи темпи розповсюдження  корупції в Україні та можливі  їх наслідки, міжнародні фахівці  у цій галузі пропонують українській  владі виконати 5 першочергових кроків, здатних вивести країну з корупційної  прірви. Зокрема:

• забезпечити незалежність української судової системи;
• посилити спроможність владних інституцій до реальної протидії корупції через прийняття та виконання Національної антикорупційної стратегії;
• враховувати на стадії розробки антикорупційних ініціатив наявний позитивний та негативний досвід інших країн світу, у тому числі країн пострадянського простору;
• залучати організації громадянського суспільства до формування серед українців нетерпимого ставлення до корупції;
• запровадити реально діючий механізм громадської експертизи діяльності органів публічної влади та інші форми незалежного громадського контролю[7, 8].

 

 

ДОСВІД ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН У БОРОТЬБІ З КОРУПЦІЄЮ

 

Сьогодні, оцінюючи рівень корупції у світі, можна казати про умови  градації всіх країн на дві великі категорії – ті, що з успіхом  долають цю проблему, та ті, для яких корупція становить неподолані труднощі.

Достатньо чистими у відношенні до корупції країни, які входять  в першу двадцятку по рейтингу корумпованості, що сформували на державному рівні антикорупційну стратегію, є  Фінляндія, Данія, Нова Зеландія, Ісландія, Сінгапур, Швеція, Канада, Нідерланди, Люксембург, Норвегія, Австралія, Швейцарія, Великобританія, Гонконг, Австрія, Ізраїль, США, Чилі, Ірландія, Германія, Японія.

Деякі особливості організації  антикорупційної діяльності у зазначених країнах зводяться до наступного. Корупція визнається урядами цих країн як серйозна проблема національній безпеці. При цьому корупція розглядається як зовнішня так і внутрішня загроза. Тому зусилля з обмеження корупції в цих країнах масштабні і, як правило, інституціолізовані.

Наприклад, система боротьби з корупцією у Нідерландах  включає наступні ключові процедурні і інституційні заходи:

• система моніторингу можливих точок виникнення корупційних дій у державних і громадських організаціях, та суворого контролю за діяльністю осіб, що знаходяться в цих точках. Система підбору осіб на посади, які мають ризик з точки зору корупції;
• система покарань за корупційні діяння, при цьому основною мірою є заборона роботи в державних організаціях і втрата всіх соціальних пільг, які надає державна служба;
• система заохочень позитивних дій посадових осіб, що направлені на те, щоб чиновнику було вигідно у матеріальному плані вести себе чесно і ефективно.

Створена система державної  безпеки по боротьбі з корупцією  типу спеціальної поліції, що наділена значними повноваженнями з виявлення випадків корупції.

В Ізраїлі антикорупційна атмосфера забезпечується поряд  з аналогічними заходами, що застосовуються в Нідерландах, системою «певного дублювання моніторингу» за можливими корупційними діяннями. Він здійснюється урядовими  організаціями і спеціальними підрозділами поліції, відомством Державного контролера, незалежного від міністерств і державних відомств, а також громадськими організаціями типу «Відомства за чистоту уряду». Ці організації досліджують можливі корупційні точки, а у випадках їх виявлення інформують слідчі органи. Причому отримана інформація повинна в обов’язковому порядку доводитись до громадськості.

В Ізраїлі, в силу значних  соціальних пільг для чиновників і безжального їх покарання при виявленні корупції, низова корупція практично відсутня. Доведених до судів корупційних злочинів не більш 5%, тим не менш, репутація людини, замішаної у корупційному скандалі, вкрай негативна. Аналогічна ситуація в Ірландії. Справа в тому, що в цих країнах держава побудована в результаті багатовікової боротьби. Тому державний чиновник, що скоїв корупційні діяння, розглядається з точки зору моралі як ворог держави.

В цілому це становище характерно також для Канади. Кримінальний кодекс Канади прирівнює хабарництво до порушення конституції та акту державної  зради. До кримінального покарання  притягуються особи, що отримали хабара, так і ті, що його дали. Норми конституційного права Канади спрямовані як проти залежності парламенту від бізнесу, так і проти використання депутатами службового становища з корисною метою.

Існує доволі розповсюджена  думка, що корупцію можна перемогти  за допомогою сильної держави, диктатури, репресії. Однак китайський досвід, де показові розстріли чиновників-крадіїв  давно стали «звичайною справою», підтверджує зворотнє. Репресивні заходи, які здаються ефективними, навряд чи дадуть бажаного результату – хабарників, якщо й стане менше, то не набагато, а сума хабара автоматично злітає до небес як плата за підвищений ризик. В усякому випадку у Китаї справи обстоять саме так – усіх не перестріляєш. Крім того, репресивні заходи можуть призвести до різкого посилення однієї з «корпорацій чиновництва» – правоохоронних органів, які отримують монопольне право вирішувати, кого страчувати, а кого милувати.

У Південно-Африканській республіці рівень корупції сьогодні нижчий, ніж у Греції або Чехії. Домоглися цього за допомогою прийняття нових законів (зокрема, уряд зобов’язав звітувати перед парламентом), обов’язкової подачі чиновниками і депутатами майнової декларації, і взагалі, максимальною прозорістю державної системи. Наприклад, в ЮАР регулярно проводяться публічні засідання державного комітету по контролю за витрачанням державних коштів.