Економічна безпека

 

ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

 

1. Сутність і місце соціальної безпеки в суспільному становищі країни

Економічна безпека —  це такий стан національної економіки, за якого забезпечуються захист національних інтересів, стійкість до внутрішніх і зовнішніх загроз, здатність  до розвитку та захищеність життєво  важливих інтересів людей, суспільства, держави. Під життєво важливими  інтересами в даному контексті розуміють  сукупність потреб, які забезпечують існування і прогресивний розвиток особистості, суспільства, держави. Економічна безпека є однією зі складових  національної безпеки, яка охоплює  також оборонну, екологічну безпеку  тощо. Основними завданнями економічної  безпеки є: забезпечення пропорційного  та безперервного економічного зростання, приборкання інфляції та безробіття, формування ефективної структури економіки  та розвинутого ринку цінних паперів, скорочення дефіциту бюджету та державного боргу, забезпечення соціального захисту  та підвищення якості життя населення, підтримка стійкості національної валюти тощо. Ці завдання визначають стратегію  економічної безпеки як формування та обґрунтування стратегічних пріоритетів, національних інтересів, засобів і  механізмів вирішення проблем.

Економічна незалежність означає насамперед можливість здійснення державного контролю над використанням  національних ресурсів, спроможність забезпечити національні конкурентні  переваги для рівноправної участі у  міжнародній торгівлі. Стійкість  і стабільність національної економіки  передбачає міцність і надійність усіх елементів економічної системи, захист усіх форм власності, стримування  дестабілізуючих чинників. Здатність  до саморозвитку і прогресу означає  спроможність самостійно реалізовувати  і захищати національні інтереси, створювати сприятливий інвестиційно-інноваційний клімат, розвивати інтелектуальний  потенціал. Економіка, яка постійно розвивається, здатна протистояти внутрішнім та зовнішнім загрозам. Надійність та ефективність економічних пропорцій, вертикальних та горизонтальних зв'язків дозволяє пом'якшити наслідки дестабілізуючих процесів. Об'єктами економічної безпеки є держава, суспільство, громадяни, підприємства, установи та організації, території, окремі складові економічної безпеки. Основним суб'єктом економічної безпеки виступає держава, яка здійснює свої функції в цій сфері через органи законодавчої, виконавчої та судової гілок влади.

У системі економічної  безпеки визначальну роль відіграють національні економічні інтереси, їх пріоритети. Для визначення національних економічних інтересів необхідним є: аналіз поточного стану економіки  та виявлення тенденцій розвитку; моделювання і прогнозування  соціально-економічного розвитку; корегування  заходів державного регулювання  з метою досягнення бажаних цілей. У зазначених діях особливо важливою є розробка системи економічних  показників, які б надавали кількісну  оцінку соціально-економічного розвитку країни, їх обов'язково треба відображати в діючій статистиці. До найпріоритетніших економічних інтересів належать: створення самодостатньої соціально орієнтованої економіки; збереження та розвиток інтелектуального та науково-технічного потенціалу; забезпечення економічно безпечних умов життєдіяльності суспільства; побудова рівноправних і взаємовигідних економічних відносин з іншими державами.

Загрозами економічній безпеці  країни є сукупність умов і чинників, які створюють небезпеку життєво  важливим інтересам особистості, суспільству, державі, ускладнюють або унеможливлюють реалізацію національних економічних  інтересів. Вирізняють внутрішні та зовнішні загрози економічній безпеці  країни.

Виходячи з пріоритетних національних інтересів і загроз економічній безпеці країни визначаються заходи державної політики економічної  безпеки, які охоплюють науково-технічну, економічну, соціальну сфери, а також  політику, воєнну, екологічну, інформативну сфери для забезпечення в цілому національної безпеки країни.

 

2. Інфляція, антиінфляційна політика та їхній вплив на соціально-економічну безпеку України

Інфляція (лат. inflatio — здуття) — це процес знецінення грошей внаслідок перевищення кількістю грошових знаків, які перебувають в oбiгy, суми цін товарів та послуг, що виявляється у їx зростанні. Також іншими словами можна сказати, що інфляція — це падіння купівельної спроможності грошей, підвищення грошової вартості життя. Інфляція — це приріст цін, викликаний надлишком грошей щодо товарів та послуг. Однак не всяке зростання цін є показником інфляції. Ціни можуть підвищуватися внаслідок поліпшення якості продукції чи погіршення умов видобутку паливно-сировинних pecypciв. Якщо, наприклад, ціни зросли внаслідок подорожчання сировини, електроенергії, що призвело до збільшення витрат виробництва, то знецінення грошей спричинено зростанням цін. Підвищення цін через надмірну грошову та кредитну eмiciю, порушення законів грошового oбігy є наслідком знецінення грошей. Другий випадок точніше відображає сутність поняття інфляції, що означає появу грошових знаків, не забезпечених товарною масою. Таким чином, інфляція — це знецінення грошей, що виявляється у зростанні цін. Глибшими причинами інфляції є загострення суперечностей економічної системи. Виділяють два показники інфляції:

1. Рівень інфляції — показує зміни цін в економіці. Він вимірюється за допомогою індексів цін, як різниця між:

   

де  - індекс цін аналізованого (поточного) періоду, за 100 % приймається індекс попереднього (базового)періоду.

2. Темп інфляції – показує,  як змінилася сама інфляція  за певний період:

                                        

де  - індекс цін аналізованого (поточного)періоду;

    - індекс цін попереднього (базового) періоду.

Протилежним до інфляції поняттям є дефляція, коли загальний рівень цін падає і купівельна спроможність грошей підвищується. Дефляція трапляється  вкрай рідко. Дезінфляція означає сповільнення темпів інфляції.

Економісти давно намагаються з'ясувати першопричини інфляції, щоб запропонувати ефективні методи боротьби з нею та її негативними соціально-економічними наслідками. Існує дві концепції щодо визначення першопричин інфляції: структурна i монетарна. Прихильники структурної концепції вбачають неминучість інфляції за умов диспропорції суспільного відтворення, дефіциту державного бюджету, переміщення попиту, що супроводжується зростанням цін на товари, до яких споживачі виявляють підвищений інтерес. А збiльшeння грошової маси лише дає змогу інфляції виявитися як зростаючий процес. Монетаристи вважають інфляцію чисто грошовим феноменом, вона зумовлена м'якою грошовою та бюджетною політикою держави (дефіцитне фінансування, надмірне розширення внутрішнього кредиту, помилкова грошова політика національного банку).

Основними формами стабілізації грошового обігу, що залежать від стану інфляційних процесів, є грошові реформи й антиінфляційна політика. Антиінфляційна політика — комплекс заходів державного регулювання економіки, спрямованих на боротьбу з інфляцією. Дотепер сформульовано два основних напрямки, спрямованих на зведення темпів інфляційних процесів до мінімального рівня: кейнсіанський та монетарний. Кейнсіанська антиінфляційна політика полягає у стабілізації сукупного попиту, але досвід довів, що цього замало для приборкання інфляції. Існують кілька напрямків монетарної антиінфляційної політики: політика шокової терапії (активна політика) — базується на різкому скороченні темпів зростання грошової маси, особливо прийнятна в умовах гіперінфляції, передбачає зменшення дефіциту бюджету за рахунок:

• скорочення витрат на соціальні програми;
• збільшення відсоткової ставки;
• зменшення податкових ставок;
• обмеження грошової маси тощо.

У результаті подорожчання кредиту підприємства банкрутують, а низька податкова ставка заохочує сильні підприемства. Таким чином інфляція призупиняється. Негативний наслідок цього методу полягае у зменшені добробуту населения. Політика градуювання або поступових змін (адаптивна політика) — метод монетарного напрямку, що проявляється у пристосуванні до умов інфляції, у пом'якшенні її негативних наслідків, полягає у поступовому зниженні темпів зростання грошової маси. Політика проводиться за рахунок:

• стабілізації інфляційних очікувань;
• поступового обмеження грошової пропозиції;
• індексації грошових доходів населення.

Ця політика дає позитивні результати за умови, що темп приросту грошової маси та рівня цін не перевишує 20 % на рік.

Також при інфляції здійснюють грошові реформи. Основними прийомами грошових реформ є: нуліфікація — оголошення про анулювання сильно знеціненої грошової одиницi і введеня нової валюти; ревальвація — процес збільшення вартості національної валютно-грошової одиниці порівняно з валютами інших країн; девальвація — процес офіційного зниження курсу національної валюти стосовно валют інших країн; деномінація — процес укрупнення національної грошової одиниці шляхом обміну за встановленим співвідношенням старих грошових знаків на нові. Отже, головним принципом боротьби з інфляцією є усунення джерел її походження. Оскільки об'єктивні причини виникнення інфляції існують, то повністю усунути її неможливо. Тому антиінфляційна політика полягає не в ліквідації інфляції, а у зниженні високих та утриманні стабільно низьких темпів передбачуваної інфляції.

 

 

 

3. Політико-правова складова  економічної безпеки підприємства

Економічна, організаційна  і політична системи суспільства  безпосередньо залежать від його господарської діяльності. Економічна безпека незалежно від суб'єктів  господарювання має багатоаспектне тлумачення. На будь-якому рівні  ієрархії виробничо-господарської  діяльності можуть виникати ситуації, які безпосередньо впливають  на стан виробництва, часто незалежно  від самого товаровиробника. Поняття економічної безпеки підприємства можна розглядати з декількох позицій. З позиції різних агентів ринку, що взаємодіють з підприємством (споживачів, суміжників, податкових, кредитних органів і т.д.) оцінка повинна дати відповідь на питання, наскільки надійно підприємство як партнер в економічних відносинах і чи доцільно продовжувати ці відносини. В цьому випадку можна визначити, що економічна безпека підприємства є комплексним віддзеркаленням ступеня надійності підприємства як партнера у виробничих, фінансових, комерційних і інших економічних відносинах за певний проміжок часу. З позиції самого підприємства оцінка економічної безпеки полягає у визначенні рівня захищеності його потенціалу (виробничо-технічного, фінансового, соціального і т.д.) і тенденцій його зміни. При цьому під економічною безпекою підприємства слід розуміти захищеність його потенціалу (виробничого, організаційно-технічного, фінансово-економічного, соціального) від негативної дії зовнішніх і внутрішніх чинників, прямих або непрямих економічних погроз, а також здібність суб'єкта до відтворення. Рівень економічної безпеки підприємства залежить від того, наскільки ефективно його керівництво і фахівці будуть здатні уникнути можливих погроз і ліквідовувати шкідливі наслідки окремих негативних складових зовнішнього і внутрішнього середовища. Структура функціональних складових економічної безпеки підприємства:

 

 

Рис. 3.1 – Функціональні складові економічної безпеки підприємства.

Основні функціональні складові поняття економічної безпеки підприємства такі:

1. фінансова складова – досягнення найбільш ефективного використання корпоративних ресурсів;
2. інтелектуальна й кадрова складові – розвиток інтелектуального потенціалу підприємства, ефективне управління персоналом;
3. техніко-технологічна складова – рівень застосування технологій, що відповідають сучасним світовим аналогам щодо оптимізації витрат ресурсів;
4. політико-правова складова – правове забезпечення діяльності підприємства і дотримання чинного законодавства;
5. інформаційна складова – інформаційно-аналітичне забезпечення усієї діяльності підприємства;
6. екологічна складова – мінімізація забруднення довкілля;
7. силова складова – забезпечення фізичної безпеки працівників (керівників) підприємства і збереження його майна.

Розробляючи стратегію розвитку того чи іншого суб'єкта господарювання, в першу чергу розробляють  і обґрунтовують прогноз ринкової ситуації на передбачуваний період. Від  багатоаспектних зовнішніх і  внутрішніх факторів, їх впливу, зокрема  характеристики і структури потреб ринку і прогнозних можливостей  їх вирішення, у виборі форм і шляхів їх вирішення великою мірою залежатиме економічна безпека різнорівневих  суб'єктів господарювання як підприємства, галузі, так і народного господарства в цілому. Рівень економічної безпеки підприємства також залежить від ефективності керівництва, гнучкого управління, вибору самої системи управління та кваліфікації спеціалістів.

Обґрунтування стратегії  забезпечення належної економічної  безпеки підприємства базується  на проведенні системного аналізу його виробничої діяльності за відповідний  період та плануванні системи заходів, які б у прогнозному періоді  гарантували стабільність роботи підприємства та перспективу його розвитку.

Виходячи з виробничої програми діяльності підприємства, напрямків  стратегічного його розвитку, важливості забезпечення споживача своєю продукцією, кожне підприємство розробляє власну довгострокову стратегію формування високого рівня економічної безпеки  підприємства. За основу такої програмної довгострокової стратегії беруться основні чинники, що формують належний рівень економічної безпеки підприємства. До них можуть включатися окремі чинники, які мають конкретне і безпосереднє значення тільки для певного господарюючого суб'єкта. Така довгострокова стратегія  економічної безпеки підприємства має включати певні додаткові  параметри, які гарантують як внутрішню, так і зовнішню економічну безпеку: