Фискальная политика государства

Монетарне фінансування дефіциту бюджету є неприйнятним варіантом для України. Крім неминучої  фінансової дестабілізації, це буде потужним популістським (а відтак контрпродуктивним) сигналом для ринків, адже емісія грошей знову спонукатиме підприємства до пошуку ренти. Таке рішення фактично стане виправданням патерналістської політики, яка проводилася раніше.      

Фіскальна політика вважається стабільною, якщо вона не веде до загроздивого зростання відношення державного боргу до ВВП. Необмежене зростання цього коефіцієнта означає, що на певному етапі країна муситиме спрямовувати всі свої доходи на обслуговування державного боргу, чого економіка та суспільство витримати не можуть. Стабільна фіскальна політика, з іншого боку, передбачає вибір комплексу фіскальних параметрів, які дозволяють досягти стабільного планованого рівня державного боргу як частини національного доходу. Якщо фіскальна політика є нестабільною, то в майбутньому слід чекати одного з трьох наслідків чи їхньої комбінації. Або доведеться міняти фіскальну політику, або міняти якусь іншу політику, наприклад, грошово-кредитну, або ж шукати можливості досягнення стабільності фіскальної політики в зміні зовнішніх факторів.    

Зважаючи на головні засади функціонування найважливіших  міжнародних фінансових організацій, можна дійти висновків, що для  відстоювання своїх національних інтересів  Україні необхідне активне співробітництво  з іншими країнами у тих органах, де приймаються стратегічно важливі рішення і здійснюється повсякденне регулювання міжнародних фінансово-валютних відносин; для інтеграції економіки України у світове співтовариство потрібно забезпечити сумісність національних інструментів валютно-грошового і фінансового регулювання із загальноприйнятими у всьому світі нормами.      

Важливим елементом  стратегії макроекономічного управління є зменшення розміру бюджетного дефіциту. Сучасна економічна думка  пропонує багато концепцій бюджетного дефіциту, за допомогою яких визначається ефективність фіскальної політики та її вплив на економічну систему. Найважливішими з них є такі:

- загальний дефіцит  бюджету, що утворюється державними  витратами, які перевищують державні  доходи;

- зовнішній дефіцит  дорівнює зовнішнім видаткам за винятком державних надходжень від зовнішніх джерел;

-   внутрішній дефіцит - це загальний дефіцит "мінус" зовнішній дефіцит;

- операційний  дефіцит визначається як загальний  дефіцит за винятком інфляційної  частки процентних платежів;

- первинний дефіцит  є різницею між величиною загального  дефіциту і сумою всіх процентних  платежів.       

Для будь-якої країни важлива не стільки величина бюджетного дефіциту, як основні джерела його покриття. Уряд, як і кожна людина, повинен мати гроші на своїх рахунках, з яких розплачується готівкою або чеками. Коли податкових надходжень для покриття витрат недостатньо, уряд змушений позичати. Це означає, що він випускає боргові зобов'язання, які продаються на відкритому ринку або в центральному банку. У країнах перехідної економіки дефіцитне фінансування часто провадиться за рахунок позик у центральному банку або набуває форми інфляційного фінансування.      

Для фінансування дефіциту бюджету використовуються як інфляційні, так і неінфляційні джерела.    

  Неінфляційні джерела містять в собі:

- внутрішні та зовнішні позики на фінансових ринках: кредити комерційних банків, іноземних урядів та міжнародних організацій; продаж державних цінних паперів комерційним банкам, фірмам та домогосподарствам;

- трансферти - фінансування у вигляді безоплатної допомоги.       

Зменшити дефіцит  бюджету уряд може і шляхом накопичення заборгованості - прострочування платежів по боргах або за куплені товари, а також за рахунок підвищення податків. Ці заходи теж мають неінфляційний характер.       

Фінансуючи свій бюджет і продаючи боргові зобов'язання на відкритому ринку, уряд вдається до боргового фінансування. Приватні особи  і фірми, у тому числі комерційні банки або інші фінансові установи, розплачуються за цінні папери чеками або готівкою. Потім уряд може використовувати ці кошти так само, як і податкові надходження.       

Інфляційним джерелом фінансування бюджетного дефіциту є  монетизація дефіциту. Уряд позичає у центрального банку для фінансування дефіциту бюджету, тобто вдається до монетарного фінансування. За монетарного фінансування центральний банк купує певну частину боргових зобов'язань уряду, тобто центральний банк створює гроші для фінансування цих боргових зобов'язань.       

Фінансування  постійних дефіцитів шляхом емісії грошей вестиме до тривалої підтримуваної інфляції. Однак одноразове збільшення пропозиції грошей у зв'язку з тимчасовим дефіцитом генерує тільки разове збільшення рівня цін, а інфляція не розвивається.       

Якщо країни, що розвиваються, або країни з перехідною економікою хочуть дати раду бюджетним дефіцитам, то вони не можуть фінансувати їх шляхом випуску облігацій, тому що не мають ні розвинутого ринку капіталів, на якому можна продавати державні облігації у необхідних розмірах, ні довіри з боку населення та комерційних установ, через що повинні вдаватися до іншої альтернативи - емісії грошей. Як результат, коли вони мають великі дефіцити стосовно їхнього ВНП, то пропозиція грошей зростає значними темпами, що викликає інфляцію.       

Реальні гроші держава може лише позичити і тільки в реальних їх власників - громадян, підприємств, банків, а також зарубіжних джерел. Шлях позичання коштів для фінансування дефіциту державного бюджету в іноземних кредиторів - це не вирішення проблеми, а тимчасове її відкладення і навіть її ускладнення. Цей шлях лише посилює фінансову залежність України від зарубіжних кредиторів, перекладає розв'язання даної проблеми на майбутні покоління.       

В умовах великих  бюджетних дефіцитів і зростання  відсоткових платежів за державними зобов'язаннями казначейства намагаються  максимально зволікати з виплатою заборгованості. З цією метою широко застосовується практика конверсії державних позик. Суть заходів, що вживаються, зводиться до того, щоб відстрочити погашення позик, по можливості перетворити короткострокові зобов'язання держави на середньо- та довгострокові. При цьому можуть використовуватися різні методи.      

Казначейство  може обмінювати з дозволу інвесторів на середньо- та довгострокові папери свої короткострокові зобов'язання, а також викупити останні за рахунок випуску нової довгострокової позики під вищий відсоток. Такі заходи можуть забезпечити короткостроковий ефект і полегшити на певний час фінансове становище уряду, але вони не можуть сприяти стабілізації бюджету, оскільки пов'язані переважно з подальшим збільшенням відсоткових ставок і, зрештою, зі зростанням суми заборгованості. До цього способу вдається і сучасна Україна.      

Аналіз показує, що поки в Україні можливості для випуску цінних паперів обмежені як щодо обсягу, так і щодо строків. Це пояснюється, по-перше, відсутністю довіри населення до владних структур, які досі не розрахувалися з громадянами за багатьма попередніми борговими зобов'язаннями, в тому числі колишнього СРСР; по-друге, обмеженістю у населення достатньої кількості вільних грошей, які б воно могло позичити державі, по-третє, наявністю інфляції.       

Для зменшення  дефіциту Український Уряд змушений буде піти на істотне зниження державних видатків. Сьогодні частка державних доходів, яка направляється на обслуговування і погашення попередніх боргів, є постійно зростаючою. Зростання процентних виплат значно знижує частку державних надходжень, яка буде використовуватись для фінансування поточних та інвестиційних видатків. Ситуація погіршується тими обставинами, що 20% загальних доходів держава отримує в негрошовій формі, тоді як боргові зобов'язання мають виконуватися грошима. Бартерні й залікові операції не надають ресурсів ні для обслуговування боргу, ні на виплату зарплат чи пенсій. Ймовірно скорочення в найближчій перспективі торкнеться державної інвестиційної діяльності. Як рекомендації завжди наводяться докази, що державні інвестиції мають бути спрямовані тільки в інфраструктуру, основною метою чого є покращання умов для бізнесу. В такому випадку розвиток бізнесу вже у відносно короткий час зможе забезпечити необхідні надходження до бюджету. Разом з тим, зменшення дефіциту у довгостроковому аспекті можливе лише за умови зростання заощаджень в цілому.